Захоронки, огородці, світлиці й півоселі, або з історії дошкілля в Галичині

0
2920
Захоронки, огородці, світлиці й півоселі, або з історії дошкілля в Галичині

1893 р.  сталася знакова для Галичини подія – у селі Жужелі (тепер Жужеляни) на Сокальщині в приміщенні монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії коштом о. Кирила Селецького відкрито першу українську захоронку (на зразок сучасного дитячого садка). Звичайна господарська стодола була майстерно переобладнана у простору кімнату, в якій навчалося і бавилося близько 50 дітей щодня. Вбогий інтер’єр гармонійно зрівноважувався чуйним ставленням сестри-виховниці Арсенії Гордашевської (рідної сестри блаженної сестри Йосафати Гордашевської), яка навчала дошкільняток пісеньок, поезій, рухливих ігор і забав. Цей добрий почин викликав значний інтерес і пожвавлення у краї – у містечках та селах поставали нові виховні заклади для діток до 7 років.

Захоронка у Старому Самборі, ймовірно, 1920–1930-ті рр. (зі сайту http://ssmi-ua.org)
Захоронка у Старому Самборі, ймовірно, 1920–1930-ті рр. (зі сайту http://ssmi-ua.org)

Каталізатором появи в Галичині інституцій опіки й виховання дітей дошкільного віку стало загальне національно-культурне піднесення й активізація жіночого емансипаційного руху. Назріла гостра потреба протистояти ополяченню українських дітей в польських дошкільних закладах. Однією з перших проблемою фізичного і духовного розвитку українських малюків перейнялася письменниця і громадсько-культурна діячка Наталя Кобринська. Разом із Марією Грушевською вони зініціювали 1900 р. у Львові створення  товариства «Руська охоронка» (із 1901 р. – «Українська захоронка»).

Відтак захоронки для дітей вбогих батьків з’явилися у Городецькому і Жовківському передмістях – у них маленькі львів’яни виховувалися і повністю забезпечувалися безкоштовним харчуванням, одягом, взуттям, засобами гігієни. Перші захоронки у Львові часто організовувалися на добровільні пожертви, кошти від продажу лотерей та проведення аукціонів. Ініціаторами їх створення були місцеві парохи або інтелігенція.

Захоронка на Левандівці, 1926 р. (Нова Хата. – 1926. – Ч. 3)
Захоронка на Левандівці, 1926 р. (Нова Хата. – 1926. – Ч. 3)

Для відкриття дошкільного закладу достатньо було знайти принаймні одну світлу, чисту, суху кімнату з кухнею, бажано з подвір’ям чи садком для ігор. Лави і шафи мали відповідати зросту дітей. Виховниці зазвичай мали семінарську чи фребелівську підготовку.

Захоронки, проваджені Сестрами Служебницями, базувалися на виховному методі педагога Фрідріха Фребеля, творця перших дитячих садків у Німеччині. Його головним принципом був усесторонній розвиток дитини через дидактичні ігри, працю, красу і релігію. Запропонована методика дошкільного виховання була підтримана в Європі та США і сприяла започаткуванню мережі фребелівських дошкільних товариств. У цей час у Львові також діяли «фребелевські огородці»  – дитячі садки для підготовки дітей із заможних сімей до навчання у школі, щоправда, вони не були численними.

Захоронки відвідували діти віком від 3 до 7 років, тому були сформовані окремі вікові групи-категорії. Мовою навчання і спілкування була лише українська, у дітей із малечку формувалася національна свідомість. Обов’язковим також було навчання молитов і катехизму. Сестри-виховниці багато уваги приділяли виробленню у дошкільнят позитивних звичок, моральних чеснот та вміння спілкуватися і домовлятися у колективі. У центрі навчально-виховного процесу був також усебічний розвиток дитини із врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей, плекання любові до краси, підготовка до початкової школи (за методикою Марії Монтессорі). Навіть найменшим прививалися навики особистої і спільної гігієни.

Не останню роль відігравало фізичне виховання, всіляко заохочувалася активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. До слова, виховниці зазвичай самі активно брали участь у всіх фізичних іграх та вправах.

У міжвоєнний період, окрім захоронок-передшкіль, діяли також світлиці – дитячі дошкільні установи, схожі за своїм призначенням, але значно бідніші матеріально і базовані на простіших виховних засобах. Функціонували переважно у Львові і були менш чисельні. Якщо захоронки і світлиці працювали впродовж усього року, то у літній період діяли дитячі садки і півоселі. Півоселі були призначені для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти у літній час. Виховательок захоронок називали виховницями або учительками, а дитячих садків – садівницями (садівничками) або провідницями.

Захоронка у Бориславі, ймовірно, 1920–1930-ті рр. (зі сайту http://ssmi-ua.org)
Захоронка у Бориславі, ймовірно, 1920–1930-ті рр. (зі сайту http://ssmi-ua.org)

Зусиллями українських педагогічних товариств та громадсько-культурних діячок вдалося налагодити діяльність інституцій дошкільного виховання і вже у 1930-х рр. вони працювали відповідно до вимог чинних шкільних законів Польської держави, але з національним наповненням. 1937 р. у Галичині налічувалося 768 дитячих садків, в яких сезонно перебувало 30 000 дітей.

Вагомим чинником підвищення педагогічної майстерності українських виховниць став фаховий журнал «Українське Дошкілля», започаткований у Львові 1938 р., матеріали якого базувалися на національній виховній основі. На сторінках часопису вміщувалося багато педагогічно-методичних статей і практичних порад.

Обкладинка першого числа журналу «Українське дошкілля», 1938 р.
Обкладинка першого числа журналу «Українське дошкілля», 1938 р.

Дуже багато уваги питанням дошкільного виховання і навчання приділяв журнал «Нова Хата». Редакція публікувала матеріали про організування дошкільних інституцій за кордоном і ознайомлювала українських виховниць із найкращими їхніми традиціями та методиками з метою запозичення позитивного досвіду. Яскравим прикладом для наслідування вважався один із найкращих у Празі дитячих садків для діток, які потребували соціальної опіки (сироти, малозабезпечені, скривджені у родині), – його облаштування, розпорядок дня, особливості роботи із дітьми.

Безумовно, заклади дошкільного виховання відіграли важливу роль у збереженні національної ідентичності галичан в умовах бездержавності та постійного тиску на українську мову і культуру. Водночас визначальною рисою цих інституцій було те (чого, на жаль, бракує більшості сучасних дитячих садків), що особистість дитини і розвиток її індивідуальних здібностей були поставлені у центр виховного процесу і саме це забезпечувало успішне реалізування усіх запланованих виховною методикою завдань.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

  1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручн. для студ. вищ. педагогічн. навч. закл. – К., 2006. – 420 с.
  2. Виховна діяльність Сестер Служебниць на початках створення Згромадження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ssmi-ua.org/educational_activities.html.
  3. Нагачевська З. Перше українське дошкільне товариство у Галичині (до 100-річч заснування) // Вісник Прикарпатського університету. Сер.: Педагогіка. — Івано-Франківськ, 2000. — Вип. 4. — С. 161–170.
  4. Першій захоронці 120 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rekoldim.com/news/pershij-zahorontsi-120-rokiv.

Напишіть відгук