Як вишколені у Львові інтелектуали козакам кілт приміряли

0
308

Якщо ми бачимо чоловіка в спідниці, то не вважаємо того психічно хворим (ну хіба інколи), а одразу ж асоціюємо його з Шотландією. Якщо, при цьому, він ще й грає на волинці – всі сумніви одразу ж, наче корова язиком злизує. Але в цей момент приходять деякі історики і починають говорити дивну “єресь”, що дико ріже нам вухо: кілт не є традиційним одягом шотландців з правіків, а малюнки і кольори на ньому зовсім не означують кланової приналежності. Доки ми проклинаємо істориків за руйнування чудового міфу нашого дитинства, вони добивають інформацією, що на волинці предки шотландців також не грали, а використовували зовсім інший інструмент. Що би там не було, історикам ми не віримо: все одно брехуни. Вони ж, тим часом, розказують нову казку, що козаки, насправді, не козаки бо…

Один із найбільш традиційних та поширених образ козака. Фото зhttps://uk.wikipedia.org
Один із найбільш традиційних та поширених образів козака. Фото зhttps://uk.wikipedia.org

Коли частина сучасних українських земель опинилась у складі Речі Посполитої (точніше спочатку Великого князівства Литовського і Польського королівства), перед представниками еліти постала серія викликів. Одним з них був блок питань, пов’язаних з ідентичністю: хто ми є, звідки прийшли, куди йдемо і чого хочемо? Часу на вирішення проблеми було не так багато, бо життя йшло, кожного разу змушуючи представників “gente Rutheni” червоніти. Але як вирішити це питання, вони знайшли і більше того, їхнім “зліпком” ми досі неймовірно тішимося й гордимося, вважаючи його чи не найсвітлішою сторінкою та лінією нашої історії.

Зображення козака і титульна сторінка твору Касіяна (Саковича) "Вірші на жалосний погреб..."
Зображення козака і титульна сторінка твору Касіяна (Саковича) “Вірші на жалосний погреб…”

“Інструментом” в руках тогочасних інтелектуалів стали козаки, які вже починали “світитись” і притягувати до себе увагу всієї Речі Посполитої. Для того, аби в ранньомодерний період показати правдивість та давність ідеї, варто було зробити одну річ: простежити її коріння від давніх часів. Якщо ви можете знайти її підтвердження в автентичних давніх документах і легалізувати її через сакральну християнську традицію, ваша ідея напевне буде в виграші. Отут на арену і  виходять такі діячі, як архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія (Копистенський), митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Йов (Борецький), ректор Київської братської школи Касіян (Сакович) і ін., які козаками не були, але зробили для міфу козацтва не менше, аніж Петро Сагайдачний, Іван Сірко, чи Богдан Хмельницький. Не вірите? Давайте подивимось!

архімандрит Захарія (Копистенський) і митрополит Йов (Борецький)
архімандрит Захарія (Копистенський) і митрополит Йов (Борецький)

В Києві, у 1621 році, було переписано “Повість минулих літ”. Здавалося б, не така вже й значима подія. Багато книг тоді переписували і писали, а в наш час, той поготів. Але як згодом з’ясувалось, цей перепис мав особливо велику вагу. У “Повісті минулих літ” пропонувалась відмінна від польської версія перебігу історичного процесу на наших територіях. В цьому літописі нічого не згадувалось про завоювання Русі польськими королями. Відтак, це давало можливість вченим-духівникам спробувати “заповнити” цю прогалину власною сконструйованою версією історії, альтернативною панівній польській. І вони намагались це зробити. Більше того, робили це, в переважній більшості, дотичні до Львівського Успенського братства і Львова діячі, які на той момент, правда, перебрались до Києва.

"Повість минулих літ...", Радзивіллівський літопис. Фото з https://uk.wikipedia.org
“Повість минулих літ…”, Радзивіллівський літопис. Фото з https://uk.wikipedia.org

Опираючись на переклад “Повісті минулих літ” 1621 року, але також і ряд інших джерел, згадані вище інтелектуали пишуть власні праці. Такими творами як “Густинський літопис” (імовірно Захарії (Копистенського)), “Синопсис” 1674 року (імовірно Інокентія (Гізеля)), “Вірш на жалобний погреб…” Касіяна (Саковича), “Хроніка літописців стародавніх…” Феодосія (Софоновича), “Палінодія…” Захарії (Копистенського), було започатковано нову сторінку історії, яку ці автори намагались писати не у звично похмурих тонах. Ці мислителі пропонують версію, за якою руські землі Речі Посполитої – це не поодинокі завойовані силою території, а частина ширшої і колись міцної держави. Більше того, правителі цієї держави також були активними учасниками процесу творення Речі Посполитої. Вони – це не завойований пасивний елемент, а творці і архітектори, на рівні з поляками і литовцями. Фактично, це була претензія на право політичного народу в складі Речі Посполитої, намагання добитись ширших прав для себе.

Інокентій Гізель та "Синопсис" 1674 року
Інокентій Гізель та “Синопсис” 1674 року

За логікою авторів, руські воєводства Речі Посполитої ввійшли до цієї держави добровільно, на підставі договорів з королем. За згаданими угодами, після такого входження ці території мали зберігати самобутність власної традиції, а їх населення: свої права і привілеї у новоутвореній державі.

"Хроніка..." Феодосія (Софоновича) і "Палінодія..." Захарії (Копистенського)
“Хроніка…” Феодосія (Софоновича) і “Палінодія…” Захарії (Копистенського)

Надалі така версія “своєї історії” ідеально накладалась на війну Хмельницького. З точки зору того часу, ця війна – не зовсім допустима, з усіма характеристиками громадянської і з елементами посягання на владу короля, вершителя волі Божої. Але якщо сказати, що війна виникла через порушення прав, які укладались з руським населенням, коли воно добровільно входило до складу Речі Посполитої, про сприйняття і трактування війни вже можна дискутувати. Очевидно, ідею  витягнути цей козир з рукава, в голові тоді тримав не один представник інтелектуального середовища “gente Ruthenі”.

Бій козаків і поляків. Микола Самокиш, 1934 р. Фото з https://uk.wikipedia.org
Бій козаків і поляків. Микола Самокиш, 1934 р. Фото з https://uk.wikipedia.org

Відтак, причину повстання можна було пробувати відстояти. Лишалося наступне питання: як пояснити, що козаки, які не є представниками ні Церкви, ні тогочасних суспільних станів, взяли під свій контроль частину території країни. Але, так виглядає, що і тут були напрацювання. Про них нам розповість один з авторів.

Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото з uk.wikipedia.org
Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото з uk.wikipedia.org

Отож, Касіян Сакович і кілька фрагментів з його твору “Вірш на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного…”. “Войско Запорозькоє вольності набило // Тим, же вірне ойчизні і кролюм служило…”, “ Кройники о їх мензстві старії писали…”, “ Плем’я то єст з насіння оного Яфета…”, “За Олега, росського монархи, пливали // В човнах по морю і на Царгород штурмували…”, “…їх то продки з росським ся монархою крестили // Владимером, і в вірі той статечне жили…”, “А где запорозцов ніт, татарин впадаєт…”.

Радзивіллівський літопис про похід Олега на Константинополь. Ви впізнаєте там козаків???)))
Радзивіллівський літопис про похід Олега на Константинополь. Ви впізнаєте там козаків???))

Про що говорять ці фрагменти? Відповідь очевидна: з запорожців намагались зробити щось набагато більше, аніж вони були насправді. Виявляється, за логікою твору, вони є нащадками Яфета, тобто сина Ноя, вони ходили з Олегом у похід на Візантію, вони хрестили з Володимиром Русь, а де їх немає – там приходить біда і нещастя. Якщо перефразувати це все на мову ідеології: з козаків робили нащадків київських князів чи хоча б причетних до історії Київської Русі, їх намагались пов’язати з сакральною традицією, а також показати як таких, хто віддавна є прихильником “Володимирової віри”, а відтак і її захисником. Погодьтеся, що після такого навіть король Речі Посполитої виглядатиме останнім негідником. Це подумати лише: порушити права нащадків Адама, які здобували Константинополь і охрестили Русь.

В'їзд Хмельницького до Києва. Символічний знак початку державотворення. Фото з https://uk.wikipedia.org
В’їзд Хмельницького до Києва. Символічний знак початку державотворення. Фото з https://uk.wikipedia.org

Таким чином, образ козаків-оборонців віри стає звичним. В окремих творах  навіть робляться спроби порівняти 12 полководців Хмельницького з 12 синами Володимира. Можливо у Володимира “було” 12 синів не через те, що він їх дійсно народив, а через те, що в Ісуса було 12 апостолів, а в народу Ізраїлевого 12 колін, але це все символіка, яка важила для людей того часу дуже багато і якій не можна вірити до кінця, навіть якщо автор “зуб дає”)))). Але повернемось до козаків в кілтах.

Козацькі літописи: Величка, Самовидця, Грабянки.
Козацькі літописи: Величка, Самовидця, Грабянки.

Навіть якщо церковні інтелектуали та Богдан Хмельницький і дійсно мали ідеї подібної легітимізації своїх дій, це все не пройшло. Такі думки з’явились у творах кількох авторів (десь чіткіше як в Саковича, десь більш тонко і завуальовано), але наступного розвитку не набули і офіційною ідеологією держави так і не стали. Пізніше їх згадали автори козацьких літописів (Грабянка, Величко), аби висловити ідею, що ха…г-г-г…цар Московії також укладав з козаками договір, а потім порушив їхні права. Але це вже зовсім інша історія, бо хіба можна вірити правителю авторитарного азіатського зразка, для якого всі піддані, “гришки” і “івашки”, його власність?

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Величенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми історичної легітимності і тяглості в українській історіографії XVII – XVIII століть // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. – Київ: МП Полімед, 1992. – Т. 1. – С. 117 – 121.
  2. Захарія Копистенський // Українці в світі [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/191015051ae120ba
  3. Українська література XVII століття: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетрисстика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В. І. Крекотеня. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 102 – 107, С. 220 – 222.

 

Напишіть відгук