Як наші предки грали в копаний м’яч, або футбольні поради від Петра Франка

0
297
Як наші предки грали в копаний м'яч, або футбольні поради від Петра Франка

Петро Франко (28.06.1890–07.1941?) – син Велета українського духу Івана Франка, педагог, науковець, громадський, культурно-просвітній та військовий діяч, провідний фахівець тіловиховання, теоретик і практик гімнастично-спортивного руху в Галичині (“Сокіл-Батько”, “Пласт”, “Україна”, “Змаговий Союз” та ін.), учень професора Івана Боберського.

Петро Франко
Петро Франко

Петро Франко узагальнив свій досвід у низці теоретико-методичних праць з проблем фізичного виховання. Його публікація про союзняк (футбол) вийшла друком у трьох числах друкованого органу українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” – “Сокілські Вісти” – (Львів, 1909 р., 16, 23 і 30 жовтня). На той час копаний мяч набирав популярності серед українців. Петро Франко тоді був членом Українського спортового кружка, який діяв на базі Академічної гімназії та її філії. Він був в основному складі команди копаного мяча УСК-І. Пропонуємо ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.

Перша дружина (команда) копаного м’яча “Українського Спортового Кружка” при Академічній гімназії у Львові. Зліва направо – 1-й ряд: Василь Косаревич, Анатоль Лукашевич, Гриць Лучаківський; 2-й ряд: Василь Остапчук, Ананія Степанів, Антін Зелений; 3-й ряд: В’ячеслав Льомоз (тренер УСК), Петро Франко, Степан Цимбала, Михайло Заворотюк, Степан Кизима, професор Іван Боберський, Степан Гайдучок. Львів, “площа циклістів”, 26 вересня 1909 р. Світлив (фотографував) учень 8 а класу Академічної гімназії Омелян Пачовський. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
Перша дружина (команда) копаного м’яча “Українського Спортового Кружка” при Академічній гімназії у Львові. Зліва направо – 1-й ряд: Василь Косаревич, Анатоль Лукашевич, Гриць Лучаківський; 2-й ряд: Василь Остапчук, Ананія Степанів, Антін Зелений; 3-й ряд: В’ячеслав Льомоз (тренер УСК), Петро Франко, Степан Цимбала, Михайло Заворотюк, Степан Кизима, професор Іван Боберський, Степан Гайдучок. Львів, “площа циклістів”, 26 вересня 1909 р. Світлив (фотографував) учень 8 а класу Академічної гімназії Омелян Пачовський. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).

Петро Франко “Кілька рад для грачів “Союзняка”

Подам тут кілька поміток і рад, на підставі досьвіду, який набув я при грі в “Союзняка” попередних літ, а особливо сего року під проводом п. В. Льомоза члена чеського клюбу “Slavia”.

Щоби ставати до поважного змаганя з другою дружиною, мусять грачі перейти “тренінґ”, се є “підготову”. Передовсїм повинен кождий грач запізнати ся з правилами гри, а опісля вправляти в копаню мяча і швидкім бігу на короткий простір.

Один грач може так вправляти: На рівнім поли ставить два камені або вбиває дві жердки на віддаль 5–10 кроків одна від другої, щоби мати “ворота”. Стає опісля раз близше, раз дальше від воріт, раз по однім, раз по другім боцї і копає ногою так, щоби мяч перейшов через ворота.

Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові

До підготови належить “гра на одні ворота”. На воротах стає воротар по обох єго боках два заложники. Пять нападачів копають мяч в ворота. Щоби була вправа і в сполуцї, то крайники середкують (центрують) мяч, а лучники і чільник переловлюють мяч і бють в ворота. Але і крайники вправляють ся в пробиваню воріт, бож задача всїх нападачів в поважній грі полягає не лише в тім, щоби мяч до воріт пригнати, але також в тім, щоби тим мячем пробити ворота. Безпечно приняти мяч і копнути ним спокійно в ворота, щоби оминути всяку перешкоду, се вимагає незвичайно витревалої вправи. Три помічники стоять підчас “гри на одні ворота” подальше за нападачами, щоби докопнути їм мяч, який воротар старає ся як найдальше відбити.

Незвичайно важним у грі є добре подаван’ і приниманє мяча. Грачі стають у одно велике колесо, один від другого на віддаль 15–40 кроків і подають один до другого мяч. Бють боком ноги і то або зовсїм землею або низькими луками, бо такі копи лекше приняти, то значить, задержати і копнути дальше. Щоби мати цїлковиту певність при копаню, задержуємо мяч. Спинити мяч можемо двояко: або притискаємо єго стопою до землї в хвилї, коли відскакує від землї або підставляємо під надлітаючий мяч ногу і усуваємо її під мячем. Мяч є спинений ногою в летї, але нога усуває ся. Мяч не находить твердої запори і скочує ся легко. При спинюваню мяча у грі є вигідно, щоби мати мяч два-три кроки перед собою на віддаль розбігу, щоби тим сильнїйше і вигіднїйше копнути.

Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

До підготови служить не лише “Гра на одні ворота” і “Колесо”, які попередного разу обговоривєм але також “Пліт” і “Вуж”. До гри в “Плота” стає ряд з пяти грачів на 15 кроків від других пяти грачів. В обох рядах стоїть грач від грача на 4 кроки. Оба ряди старають ся копати мяч до себе так, щоби пробити ряд противниів. При підбиваню мяча вільно до противників підбігати.

Щоби научити ся гнати мяч помежи чужими грачами, на се служить “Вуж”. Грачі стають рядом на віддаль 4–6 кроків один від другого. Один грачдробить мячем так, щоби перегнав  його півколесом около кождого грача і дістав ся з ним на другий конець ряду. Переплївши ряд там і назад, даємо мяч слїдуючому грачеви.

Коли грачі зачинають вправляти ся в “Союзняку” після всїх правил, тодї вибирають собі місця на яких будуть грали, або провідник чи там учитель визначає кождому місце. Грачі повинні все грати на тім місци, яке собі з початку вибрали. Хто рішивс ся бути нападачем, нехай же грає все в нападї, хто вибрав собі місце помічника, нехай не лишає ся сего місця а кому доля судила зістати заложником, нехай не нарікає на судьбу, лише нехай пильнує вірно свого уряду. Інакше не виробить ся нїяка сполука межи грачами. До гри має станути все 22 людий, один судія і двох підсудних.

Дружина (команда) копаного м’яча спортового товариства «Україна». Зліва направо: Петро Франко – суддя змагань, Степан Королик, Володимир Богоніс, Кость Мацюрак, Денис Вахнянин, Іван Трушанко, Гриць Лучаківський, Роман Носковський, Антін Зелений, К. Шуховський, Василь Косаревич, Степан Гайдучок. Львів, площа «Сокола-Батька», 15 жовтня 1911 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Дружина (команда) копаного м’яча спортового товариства «Україна». Зліва направо: Петро Франко – суддя змагань, Степан Королик, Володимир Богоніс, Кость Мацюрак, Денис Вахнянин, Іван Трушанко, Гриць Лучаківський, Роман Носковський, Антін Зелений, К. Шуховський, Василь Косаревич, Степан Гайдучок. Львів, площа «Сокола-Батька», 15 жовтня 1911 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Гра зачинає ся. По свисті судії подає чільник мяч злучникови. Сей час нападають противники. Злучник подає мяч помічниокви, а сей крайникови, що за той час враз з цїлим нападом посунув ся наперед. Крайник, на котрого сейчас нападає ворожий помічник подає мяч злучникови, що підбіг єще дальше. Такими “трикутниками” посуває дружина мяч скоро до ворожих воріт. Наколи подаванє і приниманє є злучне, то стягає ся до себе всю ворожу поміч і заложників та сьмілим копом передає ся мяч через грище на другий бік, що, маючи свобідну дорогу до воріт, цїляє легко і певно.

Грач, що бє вже в ворота, бо дружина підсунула ся близько воріт, повинен бити у горішні або долїшні кути воріт, бо такі мячі найтяжше воротареви затримати.

При наріжняку повиннен грач, що виконує наріжняк, копнути мяч понад голови грачів луком, зверненим до воріт, Нападачі зможуть тодї зробити легко ворота головою або й ногою.

Нападачі повинні уміти скоро бігати, легко мяч затримувати, звинно подавати, спокійно і влучно бити в ворота. Помічники держать ся 15–20 м за своїм нападом посеред ворожих нападачів, перехоплють мяч від противників і відсилають до своїх нападачів але мусять точно адресувати, значить, безпечно подати близько того нападача, якому найлекше прийде підогнати мяч вперед. На помічників повинні йти особливо тоті, що уміють далеко копати мяч. Они потрафляють своїми копами подати мяч своїм нападачам далеко наперед, а нападачі можуть тримати ся близько ворожих воріт. Наколи помічники не в силї копати, то нападачі мусять вертати взад, мучать ся через се і гра йде мляво.

Петро Франко. З приватного архіву Петра Галущака (м. Львів).
Петро Франко. З приватного архіву Петра Галущака (м. Львів).

Коли помічники є дуже загрожені ворожими нападачами, не потребують конче подавати мяч вперед до своїх нападачів. Они посилають єго взад до своїх заложників а тоті мають вже сьвятий обовязок копати мяч як найдальше так, щоби він дістав ся понад голови всіх впрост до своїх нападачів. Зле би се було, наколи би заложники подали мяч вперед але лише своїм помічникам, вони як раз серед них є ворожий напад.

Воротар повинен кождий мяч хапати сейчас до рук, цупко держати і сейчас викидувати або викопувати до своїх помічників або заложників і то все радше в бік як просто. Коли відмітує просто то противники можуть лекше відбити також в простій лінії і пробити ворота.

Грачі повинні глядїти, щоби не друляли противника, бо задля сего стає гра брутальною. Перевернені противники є озлоблені і старають ся відплатити тою самою прислугою.

Копаємо мяч ногою всїляко. Коп кінцем черевика не є бечпечний. Ліпше копати мяч підбитєм. Мяч неначе загортає ся черпаком а нога при тім копі є дещо скручена на внутр.

Щоби бути витревалим а швидким повинен кождий грач вправляти ся в бігу. По кождій підготові (тренїнґу) повинні станути всї грачі в чергу і обічи раз цїле грище. При кінци біжать як найскорше… Обвід грища виносить 370 м.

Джерело: Франко П. Кілька рад грачів “Союзняка” // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 16 жовтня. – Чис. 10. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 16 жовтня. – Чис. 273; Франко П. Кілька рад грачів “Союзняка” // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 23 жовтня. – Чис. 11. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 23 жовтня. – Чис. 276; Франко П. Кілька рад грачів “Союзняка” // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 30 жовтня. – Чис. 12. – С. 1–2 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 30 жовтня. – Чис. 279.

Андрій СОВА
історик

Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич та Петру Галущаку. Стаття проілюстрована світлинами з приватних архівів Степана Гайдучка, Петра Галущака та Центрального державного історичного архіву України у Львові.

Література:

  1. Сова А. Іван Боберський – засновник та ідейний натхненник Українського спортового кружка в Академічній гімназії у Львові // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2017. – Ч. 29–30. – С. 166–175.
  2. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
  3. Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка – перші українські фахівці з руханки та змагу // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2016. – Чис. 56 (осінь-зима). – С. 43–47.
  4. Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка, або перші українські фахівці з руханки та змагу. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/syny-ivana-franka-abo-pershi-ukrajinski-fahivtsi-z-ruhanky-ta-zmahu/ [11.2016].

Напишіть відгук