Вони “говорили” від імені князя і знали про нього все…

0
550
Вони “говорили” від імені князя і знали про нього все…

Імператор Карл Великий завоював половину сучасної Європи, але так і не навчився писати й до кінця життя ставив на документах хрестик. Ярослав Мудрий мав одну з найбільших на свій час бібліотеку та вважався чи не найрозумнішим правителем своїх днів.

Говорячи про цих двох правителів, ми не обмежуємось однією лише персоною того чи іншого, а маємо на увазі також і середовище, яке оточувало цих монархів, яке творило культурний, освітній та науковий простір, з яким можна асоціювати згаданих правителів та їхні держави. Збережені до наших днів документи дають змогу говорити про тих, хто асоціювався з державою, але переважно мовчать про тих, завдяки кому ця держава існувала та функціонувала. Писарі і канцеляристи – чи не найбільш незамінні коліщатка механізму влади для будь-якого князя. Але що ми знаємо про тих, завдяки кому можемо говорити про Романа Мстиславовича, Данила Галицького, Лева Даниловича і ін.?

Князь Роман Мстиславович (бл. 1152 - 1205рр. )
Князь Роман Мстиславович (бл. 1152 – 1205рр. )

Коли ні Європи, ні Галичини і навіть Галицько-Волинської держави ще не існувало, володимирський князь Роман Мстиславович зробив розмашистий крок до об’єднання Галицької та Володимирської земель. Невідомо, чи вдалося йому тоді побудувати щось, що ми би сьогодні назвали державою, але історики у ХІХ столітті назвали це щось Галицько-Волинським князівством. Будучи амбіційним та могутнім політиком, одним об’єднавчим маневром Роман не обмежився. Як і в іншого тогочасного впливового князя, у Романа очі загорялись при згадці про Київ. Розбита колиска колишнього столичного граду його не найбільше цікавила з економічної чи політичної точки зору, але вона мала велике символічне значення. Київ залишався “пупом землі” для князів з інших земель і вони, в міру своїх сил, намагались ним заволодіти. Роман не став тут винятком і 1201 року взяв і “матір городів…”.

Об'єднані Галицьке і Володимирське князівства за правління Романа Мстиславовича
Об’єднані Галицьке і Володимирське князівства за правління Романа Мстиславовича

Вже наступного дня Роман Мстиславович прокинувся як “великий князь”, “правитель всея Русі” для наших літописців та “rex” i “Romanus rex Ruthenorum” для західних хроністів. Мабуть, не дарма, бо його володіння, принаймні за розмірами, дорівнювали Священній Римській імперії Фрідріха Барбаросси, а якщо вірити Вінцетію Кадлубеку, то охоплювали “всі землі і князів Русі”. Але нічого, крім головного болю, вище описані здобутки великому князю не додавали, бо чим більше території ти маєш, тим важче її утримувати і контролювати. Сам Роман, звичайно ж, цього не робив, а опирався на свою “команду”, імена яких ми сумнівно, що колись зуміємо дізнатись.

Фрідріх І Барбаросса - хрестоносець. Мініатюра з рукопису, 1188 р.
Фрідріх І Барбаросса – хрестоносець. Мініатюра з рукопису, 1188 р.

При дворі кожного князя існувала канцелярія, котра й займалась більшістю питань як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Це був своєрідний уряд, який керував справами держави. Саме канцеляристи займались питаннями документообігу, вели дипломатичні перемовини, видавали грамоти та привілеї від імені князя. Ніхто не міг здобути права на маєтності, чи на будівництво, скажімо, храму, без відповідного папірчика з князівської канцелярії. Канцеляристи ж, крім того, могли ще й бути учасниками чи навіть очільниками дипломатичних посольств до інших правителів, або й навіть архіваріусами. При канцелярії були і переписувачі, які одразу ж реєстрували вхідну та вихідну документацію канцелярії, що в майбутньому стане дуже помічним засобом для багатьох дослідників відповідних періодів. Одним словом, канцелярія була для князя дуже важливою.

Джентіле Белліні. Писар-секретар в Константинополі, 1530 рік
Джентіле Белліні. Писар-секретар в Константинополі, 1530 рік

Як була справа з Романом Мстиславовичем, сказати щось важко. Якщо про його наступників ще хоч щось можна дізнатись, то стосовно того, хто вважається засновником Галицько-Володимирського князівства, джерела грають у мовчанку. Точно невідомо де саме перебувала канцелярія – Володимирі, з якого князь вийшов, Галичі, в який прийшов, чи Києві, до якого йшов. Від часів Романа немає жодного оригінального документа. Є лише копії, відтворені на основі літописних даних. Тут можна пригадати три договори. Перший з них вийшов у 1195 році в Володимирі і стосувався земельних суперечок з суздальським князем Всеволодом Юрійовичем. Другий з’явився 1201-1202 років у Києві та містив заклик до князів об’єднатись, створити федерацію й спільно протистояти ворогу. Третій стосується 1202-1203 років і містить обіцянку посадити на київський престол Ростислава Рюриковича. Наведений момент наштовхує на думку, що канцелярія князя, яка завідувала державними справами, могла не мати чітко визначеного місцезнаходження, а постійно “переслідувала” князя – де він, там і вона. Але такий варіант ставить під питання практичну сторону діяльності канцелярії.

Зображення писаря часів Київської Русі у Четвероєвангелії Пафнутьєв-Боровського монастиря, 1532 року
Зображення писаря часів Київської Русі у Четвероєвангелії Пафнутьєв-Боровського монастиря, 1532 року

Як би там не було, канцелярія для князів була тією ланкою, що зв’язувала їх з іншими політичними центрами як внутрішнього, так і зовнішнього масштабу. Якщо князь давав розпорядження для підлеглих, це означало контакт між його канцелярією та місцевою посадника (старости, воєводи), або міста. Якщо йшли дипломатичні переговори, це контакт між правителями різних країн.

Євангелісти, стилізовані під писарів ктєво-руської доби
Євангелісти, стилізовані під писарів києво-руської доби

Очолював канцелярію Романа Мстиславовича, швидше за все, представник духовенства, імовірно єпископ. Тут варто сказати, що канцелярія як інституція взагалі, була запозичена світськими органами влади з церковного середовища й на початках керівниками княжих канцелярій були саме представники духовенства. Це згодом княжа влада та церковна ієрархія розійшлись і кожен (князь та єпископ) мав окремі канцелярії.

Зображення переписувача часів Київської Русі
Зображення переписувача часів Київської Русі

Важко сказати однозначно, хто саме входив до канцелярії. В залежності від часу, кількість членів та їх професійна спрямованість варіювались. Очевидно, що можна напевне говорити про писаря (чи навіть кількох), переписувачів, перекладачів (інколи) і ін. Члени канцелярії мали володіти навичками “у відчитанні, писанні та складанні документів…”. Також часто, про що вже йшла мова, вони брали участь в посольствах, з’їздах та снемах. Так, з часів Романа відомо, що боярин Твердята Остромирич, в травні 1200 року, був у Візантії з дипломатичним дорученням. Імовірно, він був членом канцелярії і виконував доручення саме Романа Мстиславовича. Також десь в той час в Галичі згадується “премудр книжник” Тимофій. Але чи хтось з них був канцлером-печатником, а чи хоча б входив до канцелярії невідомо. Є дані, що коли Роман перебирався з Володимирського князівства до Галича, з ним прибули “лєпши моужи” та духовенство з Волині. Тобто в канцелярії князя могли бути і вихідці Володимирського князівства.

Переписувач за роботою
Переписувач за роботою

Можливо, не лише з Володимирського, а і ще дальших земель. Скажімо, Новгородської, адже саме там правив Роман Мстиславович в 1168 – 1170 роках і лише з цього часу збереглися зразки його печаток. Одна – з зображенням Бориса і Гліба, а інші – з св. Феодором. З Володимирського чи Галицького періоду сфрагістичних пам’яток Романа Мстиславовича немає. Це важливо, тому що печатка є цінним засобом ідентифікації й підкреслення соціального статусу.

Романа Мстиславовича
Романа Мстиславовича

Повертаючись до канцеляристів та їхньої важкої й клопіткої роботи, варто зазначити, що термін “писець” згадується ще в “Руській правді”. Й за свою роботу, тобто облік і створення документів, представники цієї спеціальності мають отримувати “10 кун”. Чи так було в випадку з канцеляристами Романа Мстиславовича, через мовчанку джерел, знову ж, невідомо.

Перша сторінка Синодального списку Руської Правди
Перша сторінка Синодального списку Руської Правди

Приблизно відомо, як виглядала підготовка члена канцелярії. Як і будь-яка освіченої людини того часу, він мав пройти науку читання, писання і лічби, опанувати правила риторичного й граматичного мистецтва. Читання починалося з вивчення абетки, за чим йшли Апостол та Часослов, де вдосконалювали здобуту раніше майстерність. Подальше навчання передбачало так зване “книжне навчання”, тобто богослов’я, філософію, риторику, граматику. Особливий акцент робився на вивченні мови. Кар’єра в князівській, як і в будь-якій іншій, канцелярії, “загнулася” би на самому початку, без знання грецької, латинської та тонкощів власної мови. Не обходилось і без вивчення тонкощів документообігу та створення документів.

Книжкові мініатюри з Остромирового Євангелія та Часослова герцога Берійського
Книжкові мініатюри з Остромирового Євангелія та Часослова герцога Берійського

Готували майбутніх канцеляристів, в відповідних осередках. Це могли бути гуртки чи школи при монастирях, в оточенні князя, якогось знатного боярина чи при єпископові. Виховання і навчання опиралось на засади Святого Письма і отців Церкви. З більш практичних речей, що мають стосунок до навчально-виховного процесу, відомо наступне. В ХІІ столітті княжий тивун Петро віддав свого сина Лаврентія “оучити с(вя)тимь книгамь”, а митрополит-волинянин Петро Ратенський згадував, що його віддали “книгам вчитись” в 7 років. Спочатку це йому вдавалось не надто, а потім він наздогнав ровесників. Праця в канцелярії також зовсім не була легкою прогулянкою. Писати (чи переписувати) слід було дуже чітко, уважно і скрупульозно. Священною коровою була формула “буква в букву”. Виправлення і спотворення тексту категорично не допускались. Звичайні ретранслятори, чи творчі кріейтори, але канцеляристи були важливою ланкою існування тогочасної держави, без якої не могли би обійтись ні князі, ні сучасні історики.

Євген Гулюк

Використані джерела:

Дашкевич Я .Р. Адміністративні, судові й фінансові книги на Україні в ХІІ-ХVІІІ ст.: проблематика, стан і методика дослідження. [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://chtyvo.org.ua/authors/Dashkevych_Yaroslav/Administratyvni_sudovi_i_finansovi_knyhy_na_Ukraini_v_XIIIXVIII_st_Problematyka_stan_i_metodyka_dosl/; Купчинський О. Із спостережень над розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії Галицько-Волинських земель ХІІІ – першої полоини XIV століть. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.anthropos.lnu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/1566/1/44-108_%D0%9A%D1%83%D0%BF%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E.pdf

Напишіть відгук