Вона відродила емаль

0
775
Торбинка з олівцем (1907 р.)

125 років тому, 15 вересня 1891 року народилася Олена Кульчицька, творчий спадок якої є безцінним в історії національної художньої культури ХХ століття.

Олена Кульчицька
Олена Кульчицька

“Емалія – суворий камяний матеріял, що плястично пристосовується до духа часу; його техніка одна з найстаріших, що криє в собі весь світ нових можливостей” (із мистецтвознавчої публікації 1930 року).

На початку ХХ століття декоративно-ужиткове мистецтво на Галичині розвивалося у кількох напрямках – як професійний, фабричний (чи мануфактурний) і народний вид творчої діяльності. Фабрики, кустарні мануфактури та художні майстерні різних мистецьких напрямків мали не лише забезпечити суспільство предметами першої потреби (посуд, килими тощо), але й створити вишукані предмети розкоші, мистецька вартість яких була ґрунтована не тільки на стильових особливостях різних мистецьких течій, але й на традиціях народного мистецтва. Саме на початку ХХ століття художники-професіонали звернули особливу увагу на народну творчість.

У цей час твори народних майстрів (переважно невеликих мануфактур) були представлені на багатьох міжнародних і регіональних виставках, які відбувалися у великих містах і стали потужнім поштовхом для залучення художників-професіоналів до роботи у кераміці, склі, ткацтві, проектуванні інтер`єрів і меблів, моделюванні одягу й аксесуарів, ювелірних виробів тощо.

Художниця Олена Кульчицька, молоді роки
Художниця Олена Кульчицька, молоді роки

На початку століття до прикладного мистецтва звертаються відомі українські митці Святослав Гординський, Петро Холодний-старший, Федір і Василь Кричевські й інші. Для практичної реалізації творчих задумів у різних видах прикладних мистецтв художники-професіонали зверталися до давніх, часом забутих, технологій і матеріалів, які належало вивчати й упроваджувати у виробництво. Для того, щоби належним чином займатися проектуванням мистецького твору, художник-проектант мав професійно «володіти матеріалом» (йдеться про добре знання технологій його впровадження у втілення проекту).

На естетичні смаки в декоративно-ужитковому мистецтві першої третини ХХ століття неабияк впливала «сецесія» – стиль, ґрунтований на особливій чуттєвості, тонких вишуканих формах, насичених кольорових співвідношеннях. Він панував недовго, але його адепти залишили по собі художньо яскраві твори й образотворчого, й ужиткового мистецтв.

Торбинка з олівцем (1907 р.)
Торбинка з олівцем (1907 р.)

Розвиток української образотворчості ХХ століття годі уявити без імені Олени Кульчицької. Високий професіоналізм, щиру любов до свого народу, найшляхетніші почуття талановитої та безмежно працьовитої, високоосвіченої жінки-митця вона зуміла втілити в досконалі артефакти. Доля дарувала їй змогу здобути професійну освіту, навчитись перфектно володіти багатьма жанрами мистецтв. Кульчицька займалася керамікою та металопластикою, проектувала інтер`єри й меблі, ткала, моделювала одяг і жіночі прикраси. Випускниця Віденської академії мистецтв, вона вміла «працювати руками», захоплено вивчала різні технології, експериментувала з матеріалами. Саме їй ми завдячуємо відродженням перегородчатої емалі – давнього виду ювелірного мистецтва, відомого в Україні ще у княжі часи.

Художниця Кульчицька Олена (зі сайту http://esu.com.ua)
Художниця Кульчицька Олена (зі сайту http://esu.com.ua)

Навчаючись у Відні, Олена Кульчицька вступила до «Спеціального ательє для художньої емалі», де протягом 1905-1907 років опановувала цю техніку, про що згадувала: «Я цікавилася ще мистецькою емаллю. У 1907 р. цей відділ я таки закінчила. Техніка правдивої емалі дуже складна, вимагала фізичної сили і витривалості. Я працювала рано на звичайних своїх заняттях, а пополудні йшла у відділ емалі, а працювалось там при дуже високій температурі. З часом, коли пізнала я спосіб праці, пробувала я витворити власні композиції. Мої власні праці були при кінці 1907 р. переглянені спеціальними комісіями, а професор von Stark вирізнила їх як дійсно мистецькі речі». За випускну роботу – декоровану скриньку з сюжетно-алегоричними вставками на конкурсі Торгово-промислової палати 1907 року отримала першу премію «Preis der Max Maut. Kunstgewerbeschule». Емалеві витвори молодої художниці високо оцінили на виставці: «За мистецькі мої емалі дістала я нагороду. Це було ціле обладнання робітні, де працювала я над емаллю. Обладнання складалося з муфель – печей, де випалювалося скло, всі краски фарб і друге».

Ярослава Музика
Ярослава Музика

Практично всі емалеві твори Олена Кульчицька створила під час навчання, коли була можливість працювати у відповідно обладнаних приміщеннях із відповідними матеріалами: «Над емаллю працювала я інтенсивно у Відні, а потому пробувала у Перемишлі, одначе тут не було газу, і праця не могла дати відповідних результатів. Піч і фарби пізніше переслала я Музиковій [Ярослава Музика, послідовниця Кульчицької щодо праці з емаллю – автор] у Львові». Перетинчаста емаль є складною та клопіткою у виготовленні, тож нема нічого дивного, що через відсутність у Перемишлі належної матеріальної бази, Кульчицька мусила відмовитись від подальшої роботи в цьому напрямку.

Микола Голубець, 1920-ті рр. (зі сайту http://www.encyclopediaofukraine.com)
Микола Голубець, 1920-ті рр. (зі сайту http://www.encyclopediaofukraine.com)

Емалеві твори молодої мисткині високо оцінив відомий львівський мистецтвознавець М.Голубець, який радо відгукнувся на появу в експозиціях зовсім забутого виду прикладного мистецтва: «Крім олійних і акварельних картин та офортів, Кульчицька виставила свої перші емалі, в яких нав’язала нитку традиції з тією гілкою староукраїнського прикладного мистецтва. З черги виставляла у Кракові, Варшаві, Познані, Києві й Полтаві, скрізь збираючи добре заслужене признання. Стильово Кульчицька виростає з ґрунту віденської сецесії, але сприйнятої свідомо й індивідуально».

«Народне мистецтво» (1906)
«Народне мистецтво» (1906)

Мистецтво емалі на українських землях має давню історію. Найбільш вживаною емаль була в ювелірних виробах невеликого розміру (маленькі ікони на металі, лицевий бік косметичного дзеркала, покришки портсигарів, ґудзики чи пряжки до одягу тощо). Перетинчаста емаль була відома у Візантії з ІV століття, а найбільшого розквіту в Русі досягнула у Х–ХІ ст. Ця технологія є дуже складною, вимагає високої майстерності та відмінного знання технологій: на тонкому металі (у давні часи це найчастіше були золото та срібло) сталевою прорізною матрицею по контуру рисунка продавлювали заглиблення з рівним дном. Вертикальні стінки, що визначали контур рисунку, задуманого ювеліром, були дуже тонкими (1–1,5 мм). Стінки перетинок емалей часом виготовляли і за допомогою тонких металевих стрічок, накладаних на попередньо нанесений рисунок. Лише після того дно кожного окремого заглиблення заповнювалось тугоплавким припоєм і відповідного кольору емаллю. Це був тривалий і технологічно складний процес, який проходив із кількома відпалами при високих температурах.

«Пори року» (1905-1907)
«Пори року» (1905-1907)

У техніці перетинчастої емалі Кульчицька створила свої найкращі роботи: «Пори року» (1905-1907), «Народне мистецтво» (1906), «Касетка» (1907), «Торбинка» (1907), «Павук» (1905-1907) та ін.

Але художниця не лише відродила техніку перетинчастої емалі, вона також звернулася до живописної емалі, яку використала для виготовленні авторських прикрас: «Колосок» (1905-1907), «Пряжка» (1905-1907), «Пояс» (1905-1907), «Гілка акації» (1907) тощо.

«Колосок» (1905-1907 рр.)
«Колосок» (1905-1907 рр.)

Практикуючи технологічні прийоми перетинчастої та живописної емалей у згаданих творах, художниця у цьому випадку виявила себе митцем-експериментатором не лише у сфері технології, а й у вирішенні образно-художніх завдань. Сюжетні емалі відзначаються не тільки технічною майстерністю, але й художніми якостями: у творах чітко узгоджені композиційні рішення, збалансовано колірні співвідношення, добре продумана культура подачі складних технологій. Художниця оперує яскравими цілісними кольоровими плямами, підібраними за величинами, які різняться фактурністю випаленої поверхні. Наповнюючи окремі заглиблення емалевих пластів делікатними вкрапленнями металевих елементів, Кульчицька досягає підкресленої декоративної образності.

Надзвичайно вимоглива до себе, Кульчицька професійно реалізовує неймовірні фантазії, навіяні «сецесійними» образами, алегоричними мотивами, а головне – у її роботах присутні елементи, її ж словами, «цінного народного мистецтва … гуцульських Карпат». Саме в емалевих прикрасах спостерігаємо велике зацікавлення художниці народним мистецтвом: відпочиваючи на вакаціях у Карпатах, студентка Віденської академії цікавилась народним костюмом, прикрасами: «Моє захоплення народним мистецтвом Гуцулів, збуджене попередніми феріями не тільки не згасло, а навпаки, ще більше зростало. Я йшла в народ, серед Гуцулів – малювала, а малювала багато» (зі спогадів О.Кульчицької).

«Павук» (1905-1907 рр)
«Павук» (1905-1907 рр)

Цікаво, що на початку минулого століття на Гуцульщині виробництво народних прикрас було доволі поширеним. Своєрідні та надзвичайно цікаві вироби з латуні з геометризованим декором і язичницькою символікою віддавна творили гуцульські майстри-«мосяжники». У першій чверті ХХ століття осередками мосяжництва були села Косівського та Жаб`ївського районів. Тут працювали в техніках гравірування, штампування, карбування, тиснення, заливання, інкрустації тощо. Народні майстри широко застосовували мосяжний дріт «крученик»; цей метод є споріднений із тим, який застосовували давні майстри, що займалися вже згаданою перетинчастою емаллю. Саме цей метод міг наштовхнути початкуючу майстриню на думку про пристосування розкішних гуцульських орнаментів до техніки відродженої перетинчастої емалі. Молода художниця, маючи добру професійну школу та фахово «напрацьовану» художню уяву, вміло використала давні гуцульські орнаменти-«крученики» у виготовленні модерних ювелірних виробів.

Пояс (1905-1907 рр.)
Пояс (1905-1907 рр.)

У ювелірних прикрасах, створених у техніці перетинчастої та художньої емалі, Кульчицька реалізувала себе як модельєра аксесуарів до одягу. Адже як жінка витончена, інтелігентна, аристократична, вона любила гарно вдягатися, підкреслювати власну індивідуальність. Створюючи емалеві прикраси вона вміло поєднувала елементи традиційних прикрас народного строю із естетичними смаками «сецесії». Абсолютно «модерново» виглядають жіночі прикраси «Колосок» чи «Павук», і зовсім «по-сучасному» виглядає торбинка, основним елементом якої є стилізований хрест – найбільш вживаний та найулюбленіших орнаментальний мотив усіх гуцульських прикрас.

У своїх творах скульптурних, керамічних, килимарських, які збереглися до нашого часу, О.Кульчицька виразила власну індивідуальність, осібність, сміливість. Вона йшла на формотворчі та технологічні експерименти, демонструючи нові формально-пластичні знахідки, відроджуючи давні технології. Основною образно-художньою ознакою прикладних творів Кульчицької є прагнення передати власне бачення, розуміння естетики рідкісного небуденного матеріалу, сміливе впровадження особистих досягнень у досконало викінчений твір, бажання максимально реалізувати себе як художника прикладного мистецтва. Безапеляційну жіночість і елегантність, притаманні Кульчицькій-жінці, Кульчицька-мисткиня втілила в емалеві прикраси, призначені для екстравагантних жінок із вибагливим художнім смаком.

Олена Кульчицька, 1940–1950-ті рр. (з архіву М. Маслія; зі сайту http://ukrslovo.net/ukrainstvom/postati/14878.html)
Олена Кульчицька, 1940–1950-ті рр. (з архіву М. Маслія; зі сайту http://ukrslovo.net/ukrainstvom/postati/14878.html)

Олена Кульчицька була не лише художником європейського рівня, етнографом, педагогом, музейником, вона була ЖІНКОЮ – вродливою, талановитою, безпринципною… і такою вона залишилася у спогадах тих, хто мав щастя працювати чи бути поряд із нею.

«Це була сильної фізичної статури, прекрасно збудована, підтягнута і струнка дама, видно дбайливо слідкувала за своєю фігурою. Йшла енергійною ходою з прекрасною поставою. Скільки разів я її не зустрічав, вона завжди була інакше одягнутою. Одяг Кульчицької, як потім розповідали, був нею особливо проектований і шитий за спеціальним замовленням у дуже добрих кравчинь. Звичайно, це був єдиний комплекс від взуття до капелюха, в єдиному колориті. Якщо це був колір бордо, то бордові були мешти, парасоль чи торбинка; сукня, як правило, складалась із декількох відтінків бордового кольору і була складної конфігурації. Якщо це була гама зелена, фіолетова чи сріблясто-біла, то також була підпорядкована вже вказаним принципам. Форма капелюхів була з підкресленими викосами допереду, що вигідно моделювало характер її голови та обличчя. Уся постать художниці сповнена глибоким почуттям самоповаги, енергії, рішучості, цілеспрямованості», – так, із захопленням описував Олену Кульчицьку відомий львівський скульптор Дмитро Крвавич, який мав щастя бути знайомим із художницею у 1960-х роках.

Ірина ГАХ

Напишіть відгук