Визволителі просили їсти і штурмували місцеві магазини, скуповуючи небачений для СРСР крам

0
1697
У Рівне входить Червона Армія (фото з фондів РОКМ)
У Рівне входить Червона Армія (фото з фондів РОКМ)

Сімдесят дев’ять років тому, 17-го вересня 1939 року в Рівне увійшли вояки Червоної Армії, своїм приходом назавжди змінивши подальшу долю мешканців нашого краю.

За часів СРСР цю дату відзначали щорічним помпезним святкуванням у стилі радянської пропаганди. Нині ж до неї ставлення неоднозначне. Вересень, одними названий “золотим”, для інших став чорним. Тривалий час інформація про цю подію подавалася у відповідності до принципів радянської пропаганди, лише з позитивного боку. Проте спогади свідків тих часів говорять зовсім про інше. Стали доступними й архівні матеріали, які донедавна приховували від широкого загалу. Як же Рівне зустріло “совєтів”, і що принесли рівнянам визволителі?

Бомбардування і навала біженців

Коли до Рівного докотилися чутки про початок війни 1-го вересня 1939 року, польські державні чиновники й військові керманичі заборонили публічно бодай згадувати про це. Громадськість намагалися заспокоїти, заперечуючи вторгнення німецької армії у прикордонні міста Польщі, й навіть вихвалялися, запевняючи, що Польща відбила навалу. Однак невдовзі ці байки розсипалися перед незаперечними доказами. Рівне заполонили тисячі біженців, які прибували із Лодзя, Варшави, Любліна. Їхні розповіді про бомбардування та окупацію сіяли паніку і тривогу. А 14-го вересня у небі над Рівним уперше з’явилися німецькі літаки, які бомбили квартали, де розташоване військове містечко і залізниця.

Станція «Рівне» після бомбардувань у вересні 1939-го
Станція «Рівне» після бомбардувань у вересні 1939-го

На коліях якраз перебували ешелони з технікою та боєприпасами польської армії. Як розповідали старожили міста, залізничну станцію було зруйновано вщент, кілька днів на коліях валялися розкидані рештки розбитих вагонів, лежали тіла загиблих польських вояків та місцевих працівників, обірвані дроти електромереж. Спогади очевидиці тих подій колишньої мешканки Рівного, а потім Польщі пані Вальчик-Шопи наводить у своїй книзі “Минувшина Рівненщини — далека і близька” рівненський архівіст і краєзнавець Чеслав Хитрий:

“…німецькі літаки бомбардували залізничну станцію в Рівному, на якій стояли… вагони зі зброєю і солдатами. Німці бомбардували безжалісно, розшарпані тіла, руки і ноги висіли на дротах телефонних і електричних. Скрізь на коліях залізничних лежали тіла солдатів, залізничників і біженців… Бомбардування були щоденні, це був страшний початок війни…“.

Так було аж до приходу Червоної Армії в місто — до 17-го вересня. Люди почали масово втікати з міста. Кому нікуди було податися, рятувалися, як могли. Ховалися в підвалах будинків, у виритих на городах ямах.

Місто взяли без бою, хоча й трохи постріляли

Надвечір 17-го вересня, колона радянських військ зі сторони Здолбунова увійшла до Рівного. Рухалися вони нинішньою вулицею Чорновола, яка тоді носила ім’я Пілсудського. Після встановлення в місті радянської влади, в грудні 1939-го, як тоді було заведено, “на прохання трудящих”, а саме, працівників обласного радіокомітету та міського радіовузла (їхні офіси містилися на цій вулиці в будинку, де нині магазин “КТС” за так званою “пилою”), вулицю було перейменовано на вулицю 17 Вересня.

Колишній будинок міського радіовузла
Колишній будинок міського радіовузла

За часів Незалежності вона стала носити ім’я В’ячеслава Чорновола. Ось як подавали офіційну версію причини походу Червоної Армії зокрема в тодішній газеті “Правда”: “Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави… З огляду на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перетнути кордон і взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії”. Це нині ми розуміємо, що в результаті таємного договору між німцями і більшовиками, який отримав назву “Пакт Молотова-Ріббентропа”, фактично відбувся поділ тодішньої Польщі між Рейхом і Країною Рад.

Радянська історія вчила, що, мовляв, Червона Армія зайняла Рівне в результаті мирного походу і безкровно. Однак це не зовсім так. Власне, за даними військових архівів, Червона Армія повністю зайняла Рівне 18-го вересня 1939 року. А 17-го вересня о 18-й годині в місто увійшов без бою лише передовий загін 45-ї стрілецької дивізії. Вояки зайняли на окраїнах Рівного кругову оборону. Наступного дня, 18-го вересня, о 14-й годині місцеве населення повідомило військових, що на станції Рівне стоїть чотири польські ешелони з військовим вантажем, готових до відправки. Офіцери зі зброєю змушують населення ремонтувати зруйновану німецькою авіацією залізничну колію. Аби зашкодити відправці, командування радянськими військами наказало скерувати на станцію три танки. Перестрілка тривала близько години. Зрештою поляки здалися. Було захоплено 4 ешелони військових вантажів, 2 танки, узято в полон близько 300 офіцерів і солдатів. Місцеве населення активно допомагало роззброювати польських вояків. Уже надвечір 18-го вересня, по місту були розставлені пости з місцевих активістів і робітників біля найважливіших державних та військових об’єктів — банків, вокзалу, різних складів, військових казарм. А 22-го вересня активісти, які підтримували встановлення в місті радянської влади, почали організовувати робітничо-селянську міліцію. Місто поділили на шість дільниць, на чолі з вірними радянській владі людьми.

«Хай живуть неоціняни визволителі…» — з протоколу зборів мешканців Басового Кута
«Хай живуть неоціняни визволителі…» — з протоколу зборів мешканців Басового Кута

Визволителі-”барахольники”

Старожили пригадують, що значна частина рівнян зустрічала підрозділи Червоної Армії на вулицях міста як визволителів, квітами, хлібом-сіллю, з червоними прапорами і співом “Інтернаціоналу”. Люди пов’язували з ними надії на краще життя. Хоча багато хто ставився насторожено й навіть вороже. А ще й самі радянські солдати своєю поведінкою спонукали до цього. Як свідчать архівні документи, перед переходом польського кордону червоні комісари проводили бесіди з особовим складом, у яких під загрозою воєнного трибуналу суворо попереджали про неприпустимість мародерства чи насилля щодо місцевого населення.

На рівненському ринку, вересень 1939
На рівненському ринку, вересень 1939

Однак, як розповідають старожили, червоноармійці не встояли перед спокусою задурно отримати коштовні чи дефіцитні в СРСР товари. Вояки скуповували великими партіями велосипеди, жіноче взуття та білизну, панчохи, костюми, годинники, запальнички, портсигари, порцеляновий посуд, створюючи неабиякий ажіотаж у крамницях. Черги, які утворювалися при цьому, дуже дивували місцевих. Вони не розуміли цього “барахольства”, мовляв, невже нічого цього немає в радянській Україні? За якихось тиждень-два в Рівному крамарі розпродали все, що мали, й практично усі магазини зачинилися. Не гребували визволителі й звичайнісіньким грабунком, причому не тільки щодо “класово ворожих елементів”. А ще, згадують старожили, бійці Червоної Армії були обшарпані, погано обмундировані, й увесь час по хатах просили їсти.

Радянські вояки оглядають польські трофеї. Львів, 1939 рік
Радянські вояки оглядають польські трофеї. Львів, 1939 рік

Ще зі спогадів пані Вальчик-Шопи, яка разом із свекрухою та іншими людьми вийшла подивитися на “совєтів” 17 вересня 1939 року:

“…свекруха багато пам’ятала з Першої світової війни, але, як їх (червоноармійців, — прим. авт.) побачила, то засудила їх поведінку, їх жорстокі обличчя, пропиті і смердючі постаті в подертих і брудних шинелях. Впала на коліна й почала плакати: “Боже, рятуй моїх дітей, рятуй Вітчизну, рятуй нас, бідних, від цієї червоної зарази”. Один з колективу (екіпажу, стилістика спогадів, — прим. авт.) танку, який біля нас затримався, вистрибнув, почав її шарпати і бити ногами, проклинати, я почала її боронити, дістала і я серію копняків і ударів у лице, почула “пепеша” на грудях… Командир крикнув і солдафон опустив зброю…”.

Червона Армія в поході на Західну Україну (Центральний держархів України)
Червона Армія в поході на Західну Україну (Центральний держархів України)

Одних — “на білі ведмеді”, іншим — їхнє майно

До початку жовтня 1939-го в місті було ліквідовано усі державні органи Другої Речі Посполитої. А для встановлення нового порядку до Рівного почали з’їжджатися партійні й радянські працівники зі східних областей УРСР. Новітні “пани” потребували помешкань, причому погоджувалися лише на більш комфортні. Відтак, для них почали звільняти квартири і будинки, виселяючи з них місцевих мешканців. Причому така доля спіткала не лише колишніх польських чиновників, військових, а й простих рівнян, які не догодили новому режиму тим, що мали певні статки, поважали народні традиції, українську мову. Репресії почалися в листопаді. Тих, хто не хотів добровільно виселятися, розстрілювали просто на подвір’ї. Цьому є архівні свідчення, які довго приховувала радянська історія. Новому начальству потрібні були гарні будинки. Чимало майна нещасних перекочовувало через поштові відправлення до СРСР, чи опинялося в кабінетах радянських чиновників. Уже тоді за солодкими обіцянками перших днів визволення почало проглядатися справжнє нутро радянської влади, і ставлення до “совєтів” почало змінюватися.

Газета «Правда» — про те, як все було погано в Рівному до приходу «совєтів»
Газета «Правда» — про те, як все було погано в Рівному до приходу «совєтів»

“Радянізація” обернулася для багатьох рівнян трагедією. Кого не запроторили до тюрем, почали ешелонами вивозити, як кажуть старожили, “на білі ведмеді” — до Сибіру.
До списків неблагонадійних потрапили не лише польські держфункціонерни, а й рівненські родини-учасники товариства “Просвіта”, які шанували українські звичаї і традиції, хто одвічно тяжко працював, заробляючи собі на хліб власними руками, в кого знаходили портрети Шевченка чи книги українських класиків. Їх таврували націоналістами.

Червоні комісари “полювали” за душами рівнян

Радянська пропаганда запрацювала щойно перші радянські вояки вступили на вулиці Рівного. Так звані червоні комісари заходилися промивати мізки місцевим мешканцям. Політінформації влаштовували просто посеред вулиць і майданів.

Сеанс пропаганди на вулицях Рівного, вересень 1939
Сеанс пропаганди на вулицях Рівного, вересень 1939

Рівнянам втовкмачували основні месиджі: ми прийшли, щоб звільнити поневолених робітників від капіталістів, власників та інших експлуататорів, щоб зробити вас щасливими, якими є громадяни радянської України. Без такої політінформації не обходилися на жодному міському підприємстві, у жодній державній установі й школі. До місцевих кінотеатрів почали масово завозити кінофільми про щасливе життя в СРСР, про непереможну Червону Армію тощо.

Афіші радянських кінофільмів у Рівному
Афіші радянських кінофільмів у Рівному

А тим часом Рівне потроху перетворювалося на радянське. Було фактично ліквідовано приватний сектор, зачинилися приватні крамниці. У новостворених магазинах зникло чимало товарів, натомість з’явилися черги. Колишні торговці втратили своє право мешкати в Рівному, їх було вислано зі спеціальною печаткою на документах — клеймом. Населення змушене було шукати роботу в державних організаціях. Як розповідають старожили, працівники, які трудилися в численних “конторах”, які наплодила радянська влада, отримували мізерну зарплатню й могли навіть піддаватися арешту за порушення трудової дисципліни. Наприклад, за запізнення на роботу.

Квиток депутата міської ради Рівного першого скликання
Квиток депутата міської ради Рівного першого скликання

За спогадами старожилів, уже за місяць-другий після приходу “совєтів” місто стало якимось сірим. Навіть місцеві жінки перестали носити капелюшки і яскравий одяг, щоб не бути надто помітними на вулицях. Зате дружини радянських чиновників, надто ті, котрі приїхали зі Сходу, виряджалися, наче папуги, за що нещадно були висміювані місцевим жіноцтвом.

Уже за якийсь місяць через основний тодішній рупор радянської пропаганди газету “Правда” партійці рапортували, що в Рівному “усі комунальні заклади працюють, лікарні і госпіталі забезпечені продуктами. Розгорнулась робота по ремонту шляхів і мостів. Магазини і лавки відкриті. Хліб продається за старими цінами. Місто відчуває одержану свободу, радіє їй і сповнюється палким бажанням будувати нове життя”.

Якісь не надто радісні обличчя у делегатів так званих народних зборів, Львів, 1939 рік
Якісь не надто радісні обличчя у делегатів так званих народних зборів, Львів, 1939 рік

P.S Перше фото в публікації давно відоме як фото входу військ Червоної Армії в Рівне. Так його подано і в експозиції Рівненського краєзнавчого музею. Однак доводилося чути думку, що це може бути не фото Рівного. Сайт РівнеРетроРитм буде вдячний за допомогу в ідентифікації світлини.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

Фото до публікації з фондів РОКМ, ДАРО, ЦДАУ

Напишіть відгук