“Він був мужицький син з Нагуєвич, а вона аристократка з ніжними руками”, або перше кохання Івана Франка

0
478

Сьогодні пропонумо читачам ознайомитися із публікацією про Ольгу Рошкевич – перше сильне почуття молодого Івана Франка. Стаття була написана на основі праці М. Возняка “Перша любов І. Франка” трохи менше ніж за місяць по смерті Ольги Озаркевич (Рошкевич) та поміщена за підписом “М.Ф.” у журналі “Нова хата” (№ 13-14, 1935 р.)   Ольга відійшла у вічність 30 травня 1935 року у Миклашеві, селі поблизу Львова, там і похована.

Текст публікації подаємо оригінальним.

Титул журналу "Нова хата" № 13-14, 1935 р.
Титул журналу “Нова хата” № 13-14, 1935 р.

Ольга Рошкевич

Вона була невинна, як дитина
Пахуча, як розцвілий свіжо гай”
І. Франко

Такою в спогаді Івана Франка ожила його перша любов до Ольги Рошкевич. Ольга зявилася на дорозі його диття у першій його мандрівці в широкий світ. Відкрила джерело його пісень, що винесли його на верхи безсмертя, а сама, по короткім змаганню у сунулася в тінь домашнього огнища. На сім замків замкнула своє горе, а ключі закинула глибоко в провалля окружаючогол її світа, щоб ніхто не дотикав її ран та не викликав примар її першої любови такої гарної, а нещасливої. Горе було таке велике, таке несподіване, що зморозило всі пориви душі. Воно не перетопилося в пісню як у Франка, воно гнало її з тиші розмріяних хвиль самоти у метушню і гамір буденної праці, що впливала як опіюм. Ольга Рошкевич померла 30 травня 1935 р. майже невідомою. Мало хто знає, що старенька вдова по о. Володимирі Озаркевичеві з Березова — це та Надежда ***, яка ще в 1876 році переклала оповідання шведської письменниці Марії Софії Шварц п.н. “Сімнацяті і двадцятьт перші уродини”, що вона ще в 1879 р. відважилася покласти свій дівочий підпис під переклад твору “неморального” Золі L’Assomoir – “Довбня”. І Марія Софія Шварц і Еміль Золя відкривали сторінку нижчих верств суспільности, таких далеки і чужих настроям галицьких попадянок.

Ольга Рошкевич
Ольга Рошкевич (фото https://uk.wikipedia.org)

Ольга Рошкевич саме була такою галицькою попадянкою з діда прадіда. І Рошкевичі, і численно розгалужена родина її мами, Руденські — жили замкнені в своїм кружку. Молоді хлопці кінчали теольоґію, женилися з багачками дівчатами, закладали чужі гнізда і розводили далі подібне життя. Коли пнялися вище – відривалися від свого ґрунту й пропадали серед німецької чи польської культури. Молоді дівчата варили смачні страви, випікали вигадливі печива, нашивали цілі гори фаталашок, їздили по празниках, бавились і виходили заміж, зміняючи батьківську хату на таку саму хату чоловіка.

Життя Ольги Рошкевич виховзнулось із вигідних рейок священичого життя. Однак не стало гарту промостити нових доріг. Зусиллям волі навернула його назад на давні колії та воно покотилось розбите і порожне аж до самої могили. Цей ґрунт на якім жила, не виростив посестри Божени Нємцової. Ті, що її знали розказують, що була мовчазна, сумна і химерна. А вона була нещаслива.

Іван Франко в молоді роки
Іван Франко

Зачалося тоді, коли до Ломна, невеличкого села у долинськім повіті, прийшов на вакації інструктор її брата Ярослава — Іван Франко, ученик VІІ кл. Ґімн. “У чорнім, довгім сурдуті, в дзюбатих штанах, у чоботах із довгими холявами і мякім чорнім капелюсі з широкими крисами”. До такої поверховности бракувало йому ще й товариської оглади. Мабуть смішним видався він прекрасній, чорноокій Ользі, зате вона розпалила в ньому багаття першої любови. Він був мужицький син з Нагуєвич, а вона аристократка з ніжними руками, з чужою німецькою огладою і навіть мовою. Франко, як Мартин Іден у повісті Джека Льондона, старався піднестися до своєї “Рут”. І справді, сила його духа, перемогла всі зверхні форми і за короткий час ролі помінялись. З несміливого ученика став провідником її життя, її думок. Разом з нею пробивався у нетрях незрозумілих суспільних відносин, захоплювались наукою, щоб запевнити найвище щастя можливо найбільшій кількості людей” (Джон Стюарт Міль). Франко розбуджував її приспану жіночу гідність і гордість, заохочував до праці і творчоссті та вчив її бачити красу у творах великих письменників німецьких (Ґуеу, Гайне) та росийських (Тургенєв, Гоголь). Він познайомив її з творами українських письменників (Шевченко, Марко Вовчок) і перший заговорив до неї про любов рідним словом. “Німецька бесіда — то для мене модний фрак… но руска бесіда, – то для мене той любий домашній убір, в котрім всякий показується другому такми, яким єсть — в котрім і я Тебе найбільше люблю! Руска бесіда, то бесіда мого серця”. Ольга стала музою для перших його літературних проб, з думкою про неї почав він перекладати Ґетового Фавста. Вона-ж хотіла дорівнати йому. Вчилася, перекладала з французького та німецького, списувала пісні серед цього, досі незнаного і погорджуваного народа.

Іполит Погорецький (ліворуч), Іван Франко (поцентрі), Ярослав Рошкевич (праворуч)
Іполит Погорецький (ліворуч), Іван Франко (по центрі), Ярослав Рошкевич (праворуч)

Франко дав їй нове життя і вона рішилася піти з ним у той новий, невідомий світ. Та не стало сили. Перший арешт Франка, його зломана карієра, заплямлена опінія — перелякали усіх. Всі двері замкнулись перед небезпечним соціялістом. Двері Рошкевичів не тільки замкнулись, але й опанцирились сторожкою увагою строгого батька, скріпленою лакейською поміччю сільського почтаря, що мав конфіскувати кожну посилку для Ольги і від неї. До боротьби за “щастя” дитини станула і мати зі своїм арсеналом сліз, лайки і проклять. Ольга була сама. Брат Ярослав і сестра Михаліна, хоча співчували з нею, але вони теж були під контролею батьків. Ольга не відразу здала позиції. Обоє з Франком придумували фантастичні способи, щоби порозумітися з собою. Листи писалися так конспіративно, що на те, щоб відчитати, треба було пригріти лист над вогнем а потім потерти соком з цитрини або з цибулі; або знов треба було приготувати спалений папір зі смальцем і натерти лист, на якім було пару слів котрогось з товаришів Франка, щоб вийшов довгий лист Франка. Та найпевніший спосіб це були книжки. Товариші Франка — Василь Полянський і Осип Олеськів привозили або присилали зі Львова книжки, а в них були позначені точками поодинокі букви, з яких треба було зложити листю Два роки тягнулося життя повне упокорень, неправди, хитрощів і злоби проти своїх рідних. Бунтувалася людина, пробуджена до волі та не мала ще сили пірвати пут. Не мала сили піти шукати власного шляу, самостійно заробляючи на хліб. Життя стелилося перед нею, як великий темний яр невідомого — а пута дотеперішнього виховання були за сильні.

Ольга Рошкевич з чоловіком Володимиром Озаркевичем, 1879
Ольга Рошкевич з чоловіком Володимиром Озаркевичем, 1879 (фото https://uk.wikipedia.org/)

Вибрала лекшу дорогу. Прикрасила її романтизмом лєктури і вірила, що всім буде добре. Рішилася вийти заміж за Володимира Озаркевича, людини доброї і шляхотної. Вибрала його, щоб він вирвав її з неволі батьківського дому, де після її відважної самовільної поїздки до Львова на стрічу з Франком — життя стало ще більшою мукою. Читала Чернишевського “Что дҍлать” і думала про фіктивне подружжя з Озаркевичем, про приязнь з Франком — про працю всіх троїх для ідеї. Після вінчання, що відбулося 14.Іх.1879 р. почалася боротьба. Придавлена, втрачена любов розгорілася дивною силою. Поплили листи, палкі — і щирі. Безпомічність у новій ситуації, невдоволення зі своєї подвійної ролі, духова самота, журба за долю коханого, осліплююче зрозуміння втрати — відбирали розум, нищили і так вже розхитані нерви. Що раз хотіла зустрітись з Франком, порадитись… Стріча мала відбутися в Коломиї, коли Франко їхав до Березова до Ґеникаю Але тоді його арештували і етапом відставили до Дрогобича. Там пережив страхіття, яке описав в оповіданні “На дні” – де вплів історію своєї першої любови.

Дальше життя Ольги пішло на зовні звичайним ходом. Стала господинею, мамою, але все заховала інтерес до літератури і емантипаційних жіночих змагань. З Франком лучила її приязнь. Він запрошував її до співробітництва в “Зорі”, в “Ділі” поручав перегляди “Бібліотеки найзамітніших повістей”, позичав книжки для її рефератів. В 1886 р. видав під її дівочим іменем збірку лолинських “ладкалок” (Zbiór wiadimości antropologji krajowej – Akademja Umiejętności w Krakowie, t.X. dz.) — і тут в перше зійшлися ті два імена Ольга Рошкевич і Іван Франко. Але шум довкола них не затихав ніколи. Ольга мусіла все більше і більше віддалюватись від життя, що її цікавило. Не позволила друкувати у “Житті і Слові” – свойого реферату про Антиґону (Надрукований у збірниках Кобринської “Наша доля”). Навіть присвяту І.Франка на книжці подарованій Ользі -треба було знищити, щоб зберегти ту маленьку гарну книжечку (Goethe-Faust-Diamand Ausgabe, Berlin, 1869), що вони її разом читали в Лолині.

У Франковій літературній творчості любов до Ольги Рошкевич відбилася і в збірці “З вершин і низин” в розділі “Картка любови” і в деяких віршах “Зівялого листя” і “З днів журби”. Переклад Гайне “Скін богів” присвятив він Ользі і в оповіданні “На дні” під постатею Галі, малює Ольгу.

Ольга Рошкевич, 1932 р.
Ольга Рошкевич, 1932 р.

Про літературний талант Ольги трудно щонебудь сказати. Вона збиралась писати для вдоволення Франка, але потреби писати не відчувала. В листах її нема ні порівнань, ні образів, ні гіперболі, нема навіть цитатів. Вражає тільки дивна простота і правда почувань, глибоких і палких. Її опис празника в Пацикові написаний досить цікаво і дотепно. Збиралась вона писати автобіоґрафіне оповідання зі свого життя, зі свого виховання у свояків — але не знала як до цего братись і нічо з того не вийшло.

Ольга Рошкевич не стала письменницею. Вона була жертвою переломової доби, була першою відважною, що зірвалася до лету, але знемоглася в дорозі. Та її життєвий шлях повний траґічних зривів глибоко нас хвилює.

Її могила в Миклашеві не піде в забуття бо вона обмаєна поезією Франка і його любови, що
була невинна, як дитина
пахуча, як розцвілий свіжо гай

М.Ф.

26.VІ.1935

Напишіть відгук