Від телебачення до опери, або історія Оксани Паламарчук (відео)

Від телебачення до опери, або історія Оксани Паламарчук

8 лютого 2016 року о 16.00 в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької відбудеться відкриття виставки, присвяченої 85-річчю від дня народження Оксани Паламарчук (1931-2006) – музикознавця, театрознавця, журналіста, “літописця” театрального життя Львова XVIII-ХХІ ст.Упродовж багатьох років Оксана Романівна щедро обдаровувала Музей славетної співачки цікавими матеріалами з історії оперного мистецтва. Так поступово сформувалася чимала збірка. Частину цього багатого архіву буде представлено на пропонованій виставці.

Оксана Паламарчук – музикознавець, театрознавець, журналіст, “літописець” Львівського оперного театру… Її життєвий і творчий шлях сповнений крутих віражів, де були мрії і розчарування, визнання і зрада, а ще – випробування, випробування, випробування…

Оксана Паламарчук в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові
Оксана Паламарчук в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові

Народилася Оксана Паламарчук 8 лютого 1931 р. в сім’ї культурно-суспільних діячів Романа і Петронелі.  Перед приходом на західні землі України радянських “визволителів”, батько – колишній “петлюрівець” з донькою Іриною емігрував за кордон.

А 13 квітня 1940 р. матір з двома доньками – шістнадцятирічною Галиною та дев’ятирічною Оксаною вивозять у Північний Казахстан. Місце поселення – с. Тарське Урицького району Кустанайської області.

Довгих шість років Петронеля та її доньки не полишали надії на повернення. І ось цей день настав. До Львова прибули 14 квітня 1946 р. Позбавлені всього, змушені були перебиватися у родичів і знайомих, ні в кого довго не затримуючись…

Батьки Оксани - Роман і Петронеля Паламарчуки
Батьки Оксани – Роман і Петронеля Паламарчуки

У 1958 р. Оксана Паламарчук закінчила історико-теоретичний факультеті Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (нині – національна музична академія), здобувши спеціальність музикознавця.

На неї, як на науковця, покладав великі надії професор музично-теоретичних дисциплін Станіслав Людкевич, але його талановита випускниця “зрадила науку” і… пішла працювати у сферу, тоді зовсім незвідану і непроторену: на телебачення. Її прийняли на посаду музичного редактора щойно створеного обласного комітету з телебачення і радіомовлення.

Володіючи журналістським хистом, Оксана Паламарчук потрапила у близьку їй стихію. Тішилися, коли вдавалися передачі, бо готувалися вони молодечими, спраглими творчості серцями. Як результат – понад 300 музичних телесценаріїв, підготовлених музикознавцем, близько 100 радіопередач.
Та не був цей період таким вже й безхмарним: за кожним словом, кожною піснею стежило “всевидяще око». І не одне! У, здавалося б, «без-гріховних», «безвинних» передачах, піснях старанні чиновники знаходили ворожі радянській ідеології “буржуазний націоналізму”, “пропаганду релігії”, “милування старовиною”…

Оксана Паламарчук, фото 1958 року
Оксана Паламарчук, фото 1958 року

Із спогадів Оксани Паламарчук: ” Обмеження передач національної тематики доходило до абсурду. А як і вдавалося щось “просунути” на Київ чи на Москву, то розплата наступала неминуче. Вголос на зборах чи у кабінеті робити закиди “бдителі” не наважувались. У хід пішли анонімки. На кожну музичну передачу і на мене особисто. А писаки ж хто? Безталанні у творчому та організаційному плані працівники інших відділів і, на жаль, не тільки… Видавали “бажане” за дійсне.

Під час мого перебування у Києві, перед від’їздом передають, що мене запрошує заступник голови Комітету по телебаченню і радіомовленню УРСР Адам Дмитрович Яровенко. Чемний, привітний, зустрів, виходячи з­за свого столу. Розпитував про працю, про колег, про сім’ю. І раптом чую: “Ось рояль. Чи можете заграти “Ще не вмерла Україна”?” – “Можу й заспівати”, – спокійно відповіла. Моя реакція здивувала керівника такого високого рангу. “Я, Адаме Дмитровичу, закінчила консерваторію і знаю, хто такий Вербицький. Крім того, виховувалась перед війною у таких умовах, де ця пісня не раз звучала”. Моя безпосередність, видно, “роззброїла” Яровенка. Він бере зі столу лист і зачитує “донос”, що у новорічній(?!) передачі звучав і т.д. “Переплутав, бідолаха, грішне з праведним, – кажу. – До чого ж тут новорічна передача? Що спитаєш з аноніма?” – “Не анонім”, – і зачитує мені прізвище найбездарнішого режисера громадсько-політичної редакції. Не називаю його… Нехай Бог буде йому суддею.

Оксана Паламарчук, фото 1980-их років
Оксана Паламарчук, фото 1980-их років

Доноси в усі інстанції розпирали шухляди, їх назбиралося аж два томи. Оксана Палармачук змушена була звільнити посаду… Відходила з безмежним жалем. Але іншого виходу не було.

Цього ж 1974 р. була прийнята до Львівського академічного театру опери та балету ім. І. Франка (тепер – ім. С. Крушельницької) на посаду завідувача літературної частини, де працювала до виходу на пенсію 1990 р. В ті роки О. Паламарчук плідно працювала як музичний критик, журналіст.

Книга Оаксани Пламарчук “Музичні вистави львівських театрів”, що вийшла друком восени 2007 року
Книга Оаксани Пламарчук “Музичні вистави львівських театрів”, що вийшла друком восени 2007 року

Оксана Романівна постійно виступала перед прем’єрними виставами із вступним словом, брала участь у Днях театру і громадських святах, була автором і ведучою ювілейних вечорів митців театру, про що свідчать численні афіші.

У друкованому доробку Оксани Паламарчук – монографічні видання, численні рецензії на вистави, концерти, музично-критичні статті та нариси, творчі портрети митців, гасла до енциклопедій, довідників.

Бог наділив її багатьма талантами, а ще й великою силою волі, невтомною працьовитістю. До останніх днів свого життя О. Паламарчук активно працювала над фундаментальним дослідженням “Музичні вистави львівських театрів: 1776-2001”. Цій праці Оксана Романівна віддала свої життєві сили до останньої краплини. Тільки найближчі знали, як важко було їй ходити, який нестерпний біль вона терпіла. Не скаржилася, не нарікала, та все ж не раз сумно промовляла: “Я не доживу до виходу книжки, а так би хотілося її побачити”.

Оксана Романівна покинула цей світ 29 грудня 2006 року. А восени 2007 р. праця її життя – монографія “Музичні вистави львівських театрів” вийшла друком…

Підготувала Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

1 коментар

Напишіть відгук