Унікуми серед режиму. Як європейські агенти проникли у радянський Луцьк

0
185
Унікуми серед режиму. Як європейські агенти проникли у радянський Луцьк

Уявіть сталінську добу. Будується центральна міська вулиця імені Леніна. На ній зводиться споруда Обкому, проектується прилеглий майдан. Все логічно – архітектори використовують обов’язковий у той час ампірний, класицистичний стиль. Помпезні будівлі з колонами і пілястрами, рослинним декором, ліпниною, портиками і арками – все, щоб уславити імперію.

Де серед цього всього взялося місце прекрасним функціоналістським будинкам 1930-х? Як ці агенти «буржуазного зодчества» змогли проникнути в місто комуністичного майбутнього? Нас полонить непозбувна бентега.

Функціоналізм у Луцьку
Функціоналізм у Луцьку

Власне, це трохи нелогічно. Хоча якщо подивитися в корінь, то все можна виправдати. І не тільки в тому, про що йтиметься нижче…

Вважаючи (як виявилося потім – небезпідставно), що тема архітектури модернізму в Луцьку є цікавою і перспективною для лучан, я став значно прискіпливіше придивлятися до будинків з модерністською естетикою. З великою приємністю і подивом після 11-річного безперервного процесу дослідження історії міста виявив, що є кілька будинків, про які я раніше не знав. Вони мають цікаві під’їзди – кругові (насправді квадратні). А зверху немає звичної стелі, замість неї – скляна частина, яка дозволяє денному світлу проходити углиб, освітлюючи сходи, перила і майданчики.

Цей прийом не придумали модерністи, його активно використовували ще на зламі ХІХ-ХХ століть. Проте більшість таких у Луцьку зовні мають чистісінькі елементи тридцятих – того часу, коли місто активно розбудовувалося у модерністському стилі. І здавалося б, усе ок – будівля тридцятих з цікавою родзинкою, навіщо галасувати?

Але коли подивитися детальніше на історію цих кількох споруд, виявляється, що ані в 1930-х ані в 1940-х їх ще не було! Принаймні, деякі з них зведені в середині 1950-х. Уявіть сталінську добу. Будується центральна міська вулиця імені Леніна. На ній зводиться споруда Обкому, проектується прилеглий майдан. Все логічно – архітектори використовують обов’язковий у той час ампірний, класицистичний стиль. Помпезні будівлі з колонами і пілястрами, рослинним декором, ліпниною, портиками і арками – все, щоб уславити імперію. Де серед цього всього взялося місце прекрасним функціоналістським будинкам 1930-х? Як ці агенти буржуазного зодчества змогли проникнути в місто комуністичного майбутнього?

Вулиця Сверстюка, 2а

Дуже гарний приклад естетики модернізму – це будинок на вулиці Євгена Сверстюка, 2а. Примітні риси – об’єднання вікон другого поверху у стрічкові тяги, використання декоративних ліній, які й додають цій споруді характеру. Конструктивно фасади будинків 2 і 2а – це суцільна споруда. Але номер 2 був зведений до війни, а от, номер 2а на фото 1944 року ще нема!

А коли ж він з’явився? Якщо уважно придивитися до цих ліній, то видно, що це лише на перший погляд, вони однакові в обох будівлях. На фасаді номера 2а вони не такі глибокі, як на 2. Видно, що радянський архітектор намагався вписати споруду і надати їй рис попереднього будинку. Чи використав він проект довоєнний, чи робив його з нуля, невідомо. Прізвище проектувальника також незнане.

Радянське походження видають характерні дерев’яні елементи під’їзду, увінчаного настільки стильним світловим ліхтарем, що я завжди був впевнений про його довоєнне походження. Раніше він повністю був зі скла, а коли воно руйнувалося, верхню частину закрили бляхою. Проте навіть так всередині сходової клітки досить світло. Чому такий будинок звели у той час, коли панував зовсім інший стиль?

Вулиця Бандери, 10

Найбільш характерний будинок розташований на вулиці Бандери, 10. Тому що про нього відомо найбільше. У 1956 в Луцьку став працювати архітектор Василь Маловиця. Випускник Київського художнього інституту (тепер Національна академія мистецтв України) отримав направлення для роботи в Луцьку. І це був один із його перших проектів.

У волинському відділі Діпроміста йому дали завдання запроектувати житлову споруду для родин архітекторів. Він видав проект, який потім був доповнений. У 1957 почалося будівництво. На ділянці уже був цікавий будинок архітектора Сергія Тимошенка 1930-х. Будинок Маловиці був прибудований упритул до нього.

Малюнок підперильних ґраток цілком стильний, замість перил – металева труба, яка не вибивається із контексту. Ґратки мають цікавий спосіб з’єднання, який недалеко відійшов від довоєнних клепок. Тут використані болти і гайки. Зовні це виглядає як цілком довоєнна конструкція.

В той час, коли зварювання було вже давно прийнятим методом у будівництві, тут раптом вирішують повернутися до на той час застарілого способу з’єднання металу, або скоріше всього, використати той, що його імітує. Причина цього точно невідома. Розташування кватирок на вікнах – таке ж, як у довоєнних будинках.

Вулиця Винниченка, 37

І цього будинку у 1944 році ще не було. Хоча зовні він цілком нагадує фасади тридцятих. Зараз він обкладений плиткою, але деякі риси видно. Наприклад, над входом у під’їзд є стилізована висока і вузька ніша – на її місці у випадку проектування в 1930-х мало б бути вікно сходової клітки. Це насправді є стилізована ніша, а не замуроване вікно, оскільки конструктивно сходова клітка розташована значно глибше в будинку. І це також круговий під’їзд зі світловим ліхтарем.

На відміну від споруди на Бандери, 10 з його гаєчками, які імітують довоєнні клепки, у будівлі на Винниченка, 37 підперильні металеві конструкції зроблені жахливо. Зварювальні шви виглядають неакуратно, хаотично. Хоча сам малюнок конструкції доволі стильний і відносить глядача до модерністської естетики. Бетон на сходах лущиться і на сьогодні виглядає доволі понищеним, що непритаманно будівлям тридцятих. Про цей приклад можна сказати таке: стиль довоєнний, виконання радянське.

Все ж залишається невідомим і бентежним факт його будівництва саме після війни.

Важливі висновки

З огляду на це все, напрошуються висновки про архітектуру Луцька середини ХХ століття. Хороша можливість переосмислити прийняті раніше тенденції.

  1. Після війни могли використовувати довоєнні проекти.
  2. Необхідність сталінського ампіру у 1950-х була не настільки жорсткою.
  3. Сталінський помпезний стиль міг стосуватися скоріше великих будівель і адміністративних. А для малих архітекторам давалася воля.
  4. 1960-ті почалися в 1950-х. Варто переоцінити історію архітектури Луцька і визнати, що так званий радянський модернізм 1960-х, який ми добре розуміємо на знаних луцьких будівлях того часу, започаткувався ще в 1950-х. Тобто власне луцька архітектурна реакція на хрущовську відлигу була значно швидшою, і почалася одразу після (під час) хрущовського виступу в 1956, а не з початком 1960-х. Бо в 1960-х стиль уже перекинувся на громадські і великі будівлі.
  5. Сталінський ампір і радянський модернізм в Луцьку були хронологічними сусідами впродовж кількох років, орієнтовно 1956 – початок 1960-х.
  6. На прикладі цих трьох будинків бачимо, що будинки радянського модернізму в Луцьку нічим не гірші за той натхненний модернізм, який використовували архітектори 1930-х, негативна конотація епітету «радянський» тут не працює. А відтак споруди 1960-х (а я хочу сказати – і деякі з 1970-1980-х) – мають отримати належну увагу, з огляду на їхню історико-архітектурну цінність і взяті під охорону. На сьогодні поки жоден повоєнний модерністський об’єкт не має статусу пам’ятки.

Олександр КОТИС
Джерело «Хроніки Любарта»

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.