“Стіна плачу” в околицях Львова

0
821
“Стіна плачу” поблизу Львова

Двадцяте століття запам’яталось не лише своєю жорстокістю та пов’язаним з цим знеціненням людини. Також воно залишило на обличчі земної поверхні тисячі пам’ятних знаків та меморіалів, які повинні нагадувати прийдешнім поколінням про злочини та проступки своїх попередників, про жорстокість одних людей до інших. Нагадувати не просто, бо так прийнято, а для того, аби жахіття минулих років не повторилися, аби мур ілюзій та вигадок, який часто зводиться між людьми, не ділив їх на ворожі табори. Що цікаво, інколи навіть ці глиби каміння, на які покладено таку відповідальну місію застереження, можуть мати власну і доволі неоднозначну історію. Поглянемо на один із таких кам’яних символів, який розташований поблизу Львова, у містечку Дрогобич.

"Скорботна матір" з Дрогобича. Фото Є. Гулюка
“Скорботна матір” з Дрогобича. Фото Є. Гулюка

Біля дрогобицької площі Ринок, на вулиці Ковальській, 6, знаходиться цікавий і специфічний монумент, проходячи повз який, неможливо не відчути стукіт сердець загиблих у тортурах та репресіях ХХ століття людей. “Скорботна мати”, або ще “Стіна плачу” – така народна назва цього пам’ятника. Доречними виглядають обидва найменування, оскільки композиція монументу складається з двох частин: бронзової статуї скорботної матері, яка приопустилась на коліна і зі “стіни плачу”, що має штучні сліди від пострілів. Жінка опечалена і просякнута стражданням й болем, а на стіні такі ж біль і страждання відбивають барельєфи вмурованих у неї облич жертв репресій.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Що ж це за такий цікавий пам’ятний знак і яка історія його повстання? Авторами роботи є скульптори В. Борисенко і В. Подольський, а також архітектор Є. Хомик. Цей проект було започатковано у 1974 році і завершено у 1975, тобто йдеться про радянську спадщину. Просто так тоді нічого не робили. Не був винятком з загального правила і цей знак. Якщо звернути увагу на час, коли його споруджено, простежується кругла дата – тридцять років. Тридцять років від “освобождєнія” з-під влади гітлерівців. Відтак, все сходиться. Знак було споруджено для вшанування пам’яті жертв репресій нацистського режиму.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Тут і ховається момент, через який встановлений знак виглядає не до кінця доречним. Однією з категорій населення, що чи не найбільше постраждало від рук нацистів, були євреї. Але євреям тоді не дозволялось бути в центрі міста – вони перебували в гетто на околиці. Та й знищували їх ніби в Броницькому лісі, принаймні саме такої думки дотримується більшість дослідників та краєзнавців. “Стіна плачу” ж знаходиться в самому центрі Дрогобича. Неподалік біля місця монументу, навпроти готелю “Європа”, нацисти розстрілювали у 1942 – 1944 роках українських повстанців та польське населення. На ці акції ніби навіть звозили місцевий люд, аби залякати його і відбити бажання контактувати з повстанцями. Починались такі акції поодинокими чергами, але згодом стали систематичними. За такою логікою виходить, що радянська влада поставила монумент українським повстанцям. Цього в принципі бути не могло би. Інша справа, якщо пам’ятник ставили з подвійним, чи навіть потрійним ідеологічним навантаженням. З одного боку, аби увічнити дату перемоги над нацистами, з іншого, присвятити його жертвам серед цивільного населення, а особливо серед єврейського. Третій – актуалізуючи монумент як такий, що споруджений на честь жертв саме серед цивільного населення і відсунути на задній план, таким чином, пам’ять про розстріли повстанців. Адже про них серед жертв нацистських репресій не йшлося.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Як би там не було, сьогодні біля пам’ятника відбуваються заходи по вшануванню пам’яті усіх постраждалих від нацистського та радянського тоталітарних режимів. Започатковано подібне явище було ще 22. 06. 2011. Ініціаторами виступили М. Маринович, В. Пограничний, О. Пограничний, М. Походжай, М. Головкевич і ін. З того часу, подібні вшанування відбуваються регулярно і систематично: кожного року у період кінця червня – початку липня. Проводиться екуменічна молитва, яка об’єднує християн різних конфесій та іудеїв.

"Стіна плачу", м. Дрогобич
“Стіна плачу”, м. Дрогобич

Тішить, що подібні кам’яні символи не несуть в сучасній Україні того ідеологічного значення, яке закладалось в них проектувальниками. Але також хотілося б, аби вони завжди виконували і своє першочергове завдання – не дозволяли людям розпочинати нових воєн і змушували пам’ятати про жахіття минулого. Хотілося б, аби поглядаючи на подібні знаки, люди завжди пам’ятали, що homo homini lupus не є.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Возняк О. Дрогобич екуменічно молився за загиблих від рук “освободітєлєй”. Дрогобицька Стіна Плачу // LifeInfo [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lifeinfo.com.ua/2014/06/23/nedilya-22-chervnya-2014-roku-drogobych-den-pamyati-ta-skorboty.html
  2. Головкевич М. Вулиця Ковальська – місце страти ОУН-УПА //LifeInfo [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lifeinfo.com.ua/2014/06/19/vulytsya-kovalska-mistse-straty-chleniv-oun-upa-molytva-rekviyem-22-chervnya-2014-na-mistsi-straty-chleniv-natsionalnogo-ruhu-oporu.html
  3. Пам’ятники Дрогобича / Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятники_Дрогобича
  4. Стіна плачу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo.i.ua/user/1849879/381930/11214179

 

Напишіть відгук