Самодержець всеї Руси, або гідний праправнук Володимира Мономаха

Самодержець всеї Руси, або гідний праправнук Володимира Мономаха

Це сталося 19 червня 1205 року. Біля польського міста Завихвост трагічно загинув «Самодержець всеї Руси» Роман Мстиславович: князь Новгородський, Київський, Галицько-Волинський, праправнук Володимира Всеволодовича Мономаха.

Галицько-Волинський літопис із сумом сповіщає: «Загинув великий  князь Роман, вікопомний самодержець всеї Руси, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума  додержуючи заповідей божих, [*…] Він бо кидався на поганих, як той лев, сердитий  був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, та рівнею був своєму діду Мономаху, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців.»

Роман Мстиславич, або Роман Великий
Роман Мстиславич, або Роман Великий

Відновлена  історична пам’ять – один з атрибутів  зміцнення та  утвердження  Української Державності. Руська Земля, після занепаду Києва, не зникала, а продовжила себе у Галицько-Волинській державі (Руському Королівстві), заснованому Романом Мстиславовичем, попри те, що змінила стольний град із Києва на Галич, а згодом  на Львів.

Прадіди  Романа були Київськими  князями і посідали київський стіл, а за дідом Великим князем Ізяславом Мстиславовичем, як пише Руський літопис Роки 1152-1158: «І плакала по ньому вся земля Руська, і всі чорні клобуки, яко по цесареві і володареві своєму, а найпаче ж, яко по отцю.»

Князів на Руси вже із 7 років починали виховували в лицарському дусі. Підлітки щодня носили обладунки, які важили декілька десятків кілограмів, їх тренували досвідчені воїни. Княжичі з батьками ходили на полювання, регулярні військові походи, навчались грамоті.

Великий князь Київський Володимир Мономах
Великий князь Київський Володимир Мономах

Доля склалася так, що вже в юному віці Роман опиняється на вістрі воєнно-політичної боротьби, яку вела старша, гілка Мономаховичів за гегемонію на Руській землі. Головним супротивником князів у цей час був суздальський князь Андрій, котрий намагався поширити свою владу як на півдні, так і на півночі. У 1168-му році, стривожені цими планами новгородці запросили у Київського князя Мстислава Ізяславовича на княжий стіл у Новгороді його старшого сина, тоді 17-річного Романа.

Новгородская первая летопись старшего извода повідомляє: “Приде князь Романъ Мьстиславиць, вънукъ Изяславль, Новугороду на столъ, мЂсяця априля въ 14, въ въторую недЂлю по велице дни, индикта пьрваго; и ради быша новгородьци своему хотению“.

1169 року Андрій суздальський у союзі з половцями  захоплює і  страшенно, як ніколи ще досі, спустошує місто. Літопис Руський. Роки1169 — 1174: «був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон».  Військо 2 дні грабує місто,  церкви горіли, а також  Десятинна і Святої Софії, Печерський монастир.

На наступний рік Андрій рушає на Новгород. Новгородці, пам’ятаючи долю Києва, відчайдушно захищаються і на чолі з Романом розбивають чисельне суздальське військо. В полон було захоплено стільки суздальців, що їх продавали по 2 ногати (1/20 гривні) : “и бишася всь день и къ вечеру побЂди я князь Романъ съ новгородьци, силою крестьною и святою богородицею и молитвами благовЂрнаго владыкы Илие, мЂсяця феураря въ 25, на святого епископа Тарасия, овы исЂкоша, а другыя измаша, а прокъ ихъ злЂ отбЂгоша, и купляху суждальць по 2 ногатЂ.” Але спустошення, заподіяне Андрєєвой раттю, мало тяжкі наслідки і для Новгорода: у нім почався сильний голод. Цього ж року, Андрій суздальский захоплює місто Торжок і перекриває підвоз хліба. Новгородці змушені прийняти ставленіка Андрія, а Роман змушений залишити Новгород.

Битва новгородців з суздальцями, Ікона середини XV століття
Битва новгородців з суздальцями, Ікона середини XV століття

Після смерті батька 1170 року Роман, покинувши Новгород закнязював у Володимирі, поступово утверджуючи свою владу над Західною Волинню. У 1173–1174-му він взяв участь у походах на Київ у складі війська свого дядька Ярослава Ізяславовича. А невдовзі після того організував військові виправи у степ проти половців і на балтійські землі проти ятвягів.

У сусідньому Галичі після смерті у 1188 році Ярослава Володимировича Осмомисла, почалися смута і безлади. Галичани були невдоволені своїм князем Володимиром Ярославичем, який любив лише пити і не займався державними справами. Довідавшись, що галичани незадоволені Володимиром, Роман запропонував в князі себе. Галичани охоче погодилися на його пропозицію: спочатку вигнали Володимира, потім отруїли брата його Олега і запросили до себе Романа.

Роман  недовго сидів в Галичі, оскільки Володимир повернувся з угорськими військами і Роман вимушено залишає Галич. Після смерті Володимира у 1199 році військо Романа  вже остаточно вступає  до Галича. Опанувавши Галич, Роман Мстиславич підпорядковує собі свавільне галицьке боярство і провадить активну як внутрішню, так і зовнішню політику.

Зроблений Романом Мстиславичем політичний крок був доволі незвичним для тогочасної Руси, яка не знала випадків об’єднання кількох земель у єдине державно-політичне ціле, як це сталося з Володимирською і Галицькою землями. Утім, плани Романа цими інтеграційними зусиллями не обмежувалися – метою був золотоверхий Київ і відновлення єдності цілої Руської землі.

Карта Галицько-Волинської держави за часів Роман Мстиславовича (1199 рік)
Карта Галицько-Волинської держави за часів Роман Мстиславовича (1199 рік)

Для об’єднання Руси і припинення між князівських чвар Роман Мстиславич пропонує  ідею запровадження так званого «доброго порядку» — усталенної системи спадкування київського престолу, аналог того, що існував  у Священній Римській імперії. Цей проект  мав затвердити політичну систему Руської землі надати їй чіткості та упорядкованості.

Роман увійшов у руську історію з гучною славою переможця половецьких ханів  (поган), здійснивши три переможні походи. 1198 р. половці вдерлись у Візантію, спустошили землі, що прилягали до Константинополя, але Роман раптово напав на них, пройшов по їх тилах і завдав нищівної поразки, врятувавши Візантійську імперію.

У  походах з Галича у 1201-1202 і 1203-1204 роках війська Романа остаточно розбили половців і визволили чимало бранців. Повертаючись з останнього переможного походу на половців Роман Мстиславович оволодів спадковим Києвом. Він став фактично Великим князем Київським, одночасно лишаючись князем об’єднаних Галицько-Волинських земель, контролюючи з Галича, перетвореного на  столицю, великий Київ.

Роман Галицький приймає послів папи Інокентія III. Картина Н. В. Неврева, 1875 рік
Роман Галицький приймає послів папи Інокентія III. Картина Н. В. Неврева, 1875 рік

Водночас  Роман вживає цілу низку заходів, що мали легітимізувати його становище як «цезаря на Руській землі» – зокрема, одружився з візантійською принцесою Анною. У західноєвропейських джерелах він незмінно згадується як Rex Ruthenorum (король русинів) або Rex Russiae (король Русі). Його постать стоїть в історії Давньої Русі  поруч з такими видатними особистостями, як Володимир Святославович, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах вмілий полководець та безстрашний воїн, успішний державний діяч та вмілий дипломат. Здобутки Романа Мстиславича зарахували його до числа наймогутніших володарів Європи, які вирішували в цей час долю цілого континенту. Слава про нього йшла від Риму до Константинополя, а у 1204 році папа римський Інокентій ІІІ пропонує Роману королівську корону.

Пам'ятна дошка князю Романові Мстиславичу на Свято-Успенському кафедральному соборі в Володимирі Волинському
Пам’ятна дошка князю Романові Мстиславичу на Свято-Успенському кафедральному соборі в Володимирі Волинському

Тому не дивно, що, подібно до Володимира Святославовича й Мономаха, Роман оспіваний не лише в літописах, а й у фольклорі. Зберігся навіть цикл билин, присвячених цьому князеві. Так само, як билини про Володимира Красне Сонечко, билини про Романа малюють його ідеальним князем, захисником української землі.

Про Романа  згадували у  весільних піснях й гагілках,  в Галичині у ХІХ столітті була  записана легенда: Роман з воїнами женуть орду половців з ханом Боняком до Дністра, більша частина кочівників загинула. „Шолудивого Боняка” – половецького хана, зловили і відрубали голову, тіло спалили, а попіл кинули в Дністер (хоч Буняк жив на 100 р. скоріше  за Романа, народ пам’ятав Романа, як захисника Руси). Автор «Слово о полку Ігоревім» з захопленням описує військові подвиги  Романа:  «Високо плаваєш  ти Романе в  подвигах  ратних, як той сокіл у небі ширяючий – птицю долаючи відваго… многія страни  — Хинова, Литва, Ятвяги, Деремела і Половці — суліци свої повергоша і глави свої покланіша під тиї мечі харалужниє…»

Король Данило Галицький. Фото з www.uamodna.com
Король Данило Галицький. Фото з www.uamodna.com

Смерть князя була важкою  втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави. Залишається лише здогадуватися, наскільки підготовленою була би Русь до монгольської навали, якби Роман Мстиславич встиг реалізувати всі свої задуми й закріпити здобутки, а його сини Данило та Василько успадкували королівський стіл у дорослому віці й не змушені були вести 40-річну виснажливу боротьбу за відновлення батьківського спадку. Втім, і здійсненого Романом виявилося достатньо, аби Руська держава ще понад сто років була провідною силою Центрально-Східної Європи.

Микола ДАВИДОВИЧ

Література:

    1. Галицько-Волинський літопис (Переклад Л.Махновця)
    2. Літопис Руський.
    3. Новгородський перший литопис старшого ізводу. 
    4. Слово о полку Ігоревім( переклад М. Рильського)
    5. М.Ф. Котляр «Данило Галицький» Киів «Наукова Думка» 1972 р.

Напишіть відгук