Райхенбах, або німецькі жителі села Красів

Райхенбах, або німецькі жителі села Красів

У другій половині XVIII століття, за наказом цісара Йосифа II, з території Південно-Західних  земель Пфальца, Гессена і Вюртемберга у Галичину прибула значна кількість німецьких поселенців. Розселялись вони, як правило,  біля старих українських чи польських сіл, утворюючи самостійну, автономну общину зі своїми ґрунтами.  Мабуть не випадково на землях села Красів (присілок Лан), ними була обрана місцина у долині річки Зубра, а назву–топонім вони принесли зі своєї  прабатьківщині – назвавши поселення Райхенбах.

Райхенбах на топографічній карті
Райхенбах на топографічній карті

Колонія, прямою вулицею (з заходу на схід),  клином входить  у середину села Красів.  На річці Зубра, на відстані 250 метрів від ставу йшла кладка. Тут до присілку Варшава примикала східна межа поселення. По другій стороні річки, але вже під горою, стояла  хата Тимка Мандрія з хлівами. Це був побережник (лісник) громади Райхенбах, що мала в Красові свій наділ лісу. На узгір’ї над хатою Мандрія поля колоністів, а трохи далі у балці печі до випалювання вапна. Наприкінці XIX століття власниками печей  була  родина Хаєсів.

«Вона тримала себе з–панська». Красівські газди, які мали коні, відвозили два рази на тиждень палене вапно до Львова.

Західна межа поселення торкалась Стрийського гостинця, де розташовувалась модерна будова вищезгаданої вапнярки з комином (кортусом). Біля неї одноповерховий мурований дім і дерев’яна стайня. Люди називають цю групу хат «Кортусом». Мабуть Кортус – це прізвище німця, котрий розбудував цей комплекс у ХХ столітті.

Річка Зубра плине з Новосілки через сіножаті Красова «стависко», «на лозах», «болота», попри млин, (німці звуть ці долини «Krebsbah). Також німецькі назви «тайхеріс», «юденіц» – неприступне торфовисько.

Млин був старий водяний і тут часто виникали суперечки, щодо «вільного млива». Висока Губернія, ще з дня 6 червня 1798 р.  видала декрет № 19217 у якому йшлося про відновлення права для монастирка Деревач, користати на свою потребу в млині Красівським.  Права на мли­во були успадковані і ченці користали з тих прав спокійно до 1832 р. В тім році постав довгий процес аж до року 1843 і випав на користь монастиря. Річ у тім, що пан Антін Кriegshaber – властитель Красова домагався від мона­стиря 1/5 частини матеріалів на відновлення млина. А також  захотів обмежити право млива лише на 25 кір­ців мішаного збіжа – як це було дозволено для всіх сво­їх парохів.

Водяний млин
Водяний млин

Виникла проблема й за властителя Красова пана Оттона Гавзнера та мельника і посесора  Красівського млина пана Іоана Кремера – колоніста з Райхенбаху.  Мали намір позбавити монастир  того права, за котрі він 52 служби Божі щороку править. Процес виграв монастир – силою ухвали судової від дня 28.5.1872 р.  і на це був виданий Декрет з Відня від дня 21.10.1873 , котрим справу позивачі програли, а монастир отримав необмежене право вільного млива збіжжя в млині Красівському.

З цього права монастир користав (аж до 1880 р) і про це свідчили: слуга і помічник в млині Красівському пан Василь Романів (Кукурудзяка), пан Іван Орищак (Баранек) – мешканці Красова, пан Юліян Kремер син бл.п. Іоана Kремера, власти­тель фільварку Королівка в Любіню Великім, челяд­ник млинарський Franz Scheifernacker, замешкалий в Райхенбаху, що працював  15 літ у Кремера Іоана і Михайла сина Іванового.

У 1912р в Красові був поставлений повнотурбіновий  дерев’яний млин.

«Майже над ставом, навпроти млина, стояв на дуже високому підмурівку, великий дім, що мав посередині двері, до яких входилося високими кам’яними сходами з залізним поруччям. Половина дому праворуч була мурована, і там мешкав шинкар – жид; ліва половина дому була дерев’яна, і там сходилась «громада» при різних оказіях. Корчма була спільна і для горожан Красова і для німців з Райхенбаху. Коло корчми стояв височенний «смерек», на ньому ,були кільця, котрі вільно висіли на шнурках. В часі німецького празника, що випадав на останню неділю жовтня, на кільцях вивішували різнобарвні паперові стрічки і різні дрібні речі, цукорки і т.п. Молоді «швабенята», лізли по дереві і  хто виліз, забирали ті речі собі. Цей ритуал ще називано «німці ставлять смерек». Коли дерево поставлено, то з тої оказії народ йшов до корчми і пив – пив. А німці вміли добре пити і при тій нагоді попивали на рахунок німців і ті «красуни», що помагали ставити «смерек».

Німецькі колоністи внесли помітний вклад у розвиток сільського господарства Галичини. Ними були освоєні значні площі невживаних земельних угідь, підвищена культура землеробства із запровадженням вирощування конюшини, ріпаку, хмелю.  Пересічний німець  колоніст в Райхенбаху мав наділ до 25 моргів землі, якої не смів між дітьми ділити. Поселенцям заборонялось продавати і дробити наділені їм для господарювання земельні площі, що забезпечувало колоніям розквіт на тривалий період.

Німці мають чітко означені ниви, починаючи від колонії в напрямку до Львова. Невеликі поля від колонії звуться Erstgewann, Zweigewann, Dringewann, Intgewann. Поле за гостинцем – німецька назва перекручена на українську мову «ландман» (Landewan), «Корс і Корецкван» (Korzgewann). Відтак довгі поля – Langgewann, короткі – Kursgewann, в напрямі до Горбачів і Добрян – Lanisitz і Kalipak. Наші люди по своєму позмінювали: Гершкван, Цвечкван, Трійкван і т.д.

«Наші хлопи мають ледве по кілька моргів землі, деякі ліпші господарі найвище по 10 моргів, котру ділять по мижи дітей. А решта безземельний пролетаріат, що служить за робочу силу для німців. І той пролетаріат знімчений, відданий як раб тілом і душею німцям».

Райхенбах разом з полями за гостинцем Стрийським
Райхенбах разом з полями за гостинцем Стрийським

Станом на  1808р у Райхенбаху проживало 120 осіб. У присілку Варшава працював ковалем німець Шльосер. У 1928р – Пінкас із Райхенбаха  продавав тютюнові вироби.

«Мешкальний дім (на кінець 19 ст), який названо «плебанія», як і всі хати в Красові,це були ліплянки. Поставлено її на 20 літ скоріше, а будівничим був німецький рільник з Райхенбаху, п’янюга Кремер. Від села мав цей будинок п’ять вікон, а з противної сторони був вхід до хати через німецький ганок на двох точених стовпах. У хаті було чотири кімнати, один передпокій від парадного входу, спіжарня, кухня і сіни між кухнею та входом до неї. Кухня була доволі велика, інші убікації були малі».

Мешкальний дім у Райхенбаху
Мешкальний дім у Райхенбаху

У тваринництві німецької меншини на першому місці було конярство. Почало формуватись, як самостійна галузь ще у 1783р з часу закладання перших колоній. Прибулим у кількості 2056 родин колоністам,  влада роздала 428 коней та 2076 волів. Тож головною тягловою силою для господаря колоніста слугував саме віл. З кожним десятиріччям кількість волів зменшувалась і зберігалась тенденція до росту кількості коней. Переписи за 1900 рік засвідчують, що кінь майже повністю витіснив вола.

Великим успіхом німців в цій галузі тваринництва було створення першого в Галичині товариства конярів. Ініціатором його створення став ветеринарний лікар з Дорнфельда Йосиф Шмідт. Він разом із однодумцями колоністами у вересні 1911р заснували «Pferde Zuchtgenossenschfat». Його членами  стали й конярі з Райхенбаха.

Заможні родини у міжвоєнному часі годували велику рогату худобу не тільки для власних потреб, але й для продажу на місцевих ринках і на експорт за межі держави. Ріст поголов’я в німецьких колоніях відбувався інтенсивним шляхом, а кількість худоби зростала за рахунок збільшення чисельності  господарств у колоніях.

Худобу тримали в добре облаштованих стайнях, в чистоті і порядку. Молодий приріст великої рогатої худоби та овець і кіз німецькі господарі тримали окремо у спеціальних загорожах. Випас худоби, як правило практикувався бідними господарями. Заможні ж господарі вдавалися до стійлової  форми догляду за тваринами.

Господарська будівля
Господарська будівля

З вистояного молока німкені робили сир, збирали сметану, а з неї робили вже масло. Молочну продукцію вивозили на місцеві ринки, або здавали українським кооператорам. У 1932р на виставці-огляді домашніх тварин взяли участь та були відзначені грошовими преміями тварини з  Райхенбаха.

Колоністи з Райхенбаха – протестанти. Приватна школа протестантської громади підпорядковувалась релігійній парафії у Дорнфельді. Станом на 1934 р кількість учнів  – 27. Вчитель – Ян Бекер.

Проводились щорічні свята «Дня школи». На цьому святі відзначались успіхи учнів за навчальний рік, директор школи звітував перед громадою про виховну роботу, а також розхід грошей громади на потреби школи. Завершувався «День школи» показом вихованцями якоїсь вистави за мотивами твору національної драматургії. 19 червня 1938р. таке свято відбулось у Райхенбаху.

В приміщенні національної школи знаходилась бібліотека. Наслідуючи приклад українців і поляків у відкритті народних домів, німці почали засновувати культурно–освітні установи – «Німецькі Доми». В ході Першої світової війни вони були зруйновані і у повоєнний час тривала їх відбудова та спорудження нових – Райхенбах, (1928).

Ці установи німецької меншини будувались за кошти місцевих колоністів, які вносили окремі пожертви.

Громадський будинок у Райхенбаху
Громадський будинок у Райхенбаху

Допоміжною галуззю у господарстві галицьких німців було мисливство, яке зародилося у них наприкінці ХVІІІ ст. За користування мисливськими угіддями товариства платили державний податок, який залежав від величини мисливського господарства. Чисельність мисливців із року в рік зростала через вступ до них нових членів. Мисливське товариство в Райхенбасі зросло з 34 (1928 р.) до 76 членів у 1934 році .

Фрагмент карти мисливських товариств Львівського повіту. Мисливське товариство до якого належить Райхенбах (сірий колір) зареєстроване згідно положення від 3 грудня 1927 року
Фрагмент карти мисливських товариств Львівського повіту. Мисливське товариство до якого належить Райхенбах (сірий колір) зареєстроване згідно положення від 3 грудня 1927 року

У Райхенбаху 3 березня 1937 року члени місцевого мисливського товариства обрали до управи Михайла Швенка, Якуба Бека й Філіпа Ґьоттеля.  Добра слава належала Михайлу Дауму, Філіпу Дауму, Василю Івасику, Миколі Каута та Францу Кремеру. Голова мисливського товариства Райхенбаха Філіп Даум 15 січня 1930 року поскаржився польській поліції на свого співвітчизника односельця Еміля Штауффера, що той займається незаконним полюванням. У процесі розгляду цієї заяви поліцейські з’ясували, що причиною скарги стала відмова Еміля Штауффера віддати Філіпу Дауму впольованого лиса.

Мисливці у міжвоєнний період
Мисливці у міжвоєнний період

Щоб врятувати громади від стихійного лиха, а зокрема від пожеж, на місцях створювали добровільні пожежні дружини. Одна з перших була заснована у Райхенбаху 1930 року.

З метою зменшення кількості німецьких поселень польська влада приєднувала німецькі колонії до українських сіл та міст. 28 січня 1938р Львівська повітова влада ліквідувала німецьку гміну в Райхенбаху, а саму колонію долучили до села Красів. Це рішення звичайно викликало велике обурення серед німецьких мешканців і вони написали протест  до львівського  воєводи. Їх підтримав і війт Красова, який у зверненні до воєводи писав, що людяність німецької національності, що проживає в колишній громаді Райхенбах, не бажає приєднуватись до української громади Красів. Побоюючись ненависті з боку німців і їх переходу на бік українців у національних змаганнях проти польського панування, львівська воєводська влада 25 листопада 1938р пішла на поступки німцям Райхенбаха: відновила статус самостійного національного поселення зі своїм самоуправлінням, але назву колонії всеж змінила на свій лад – Воля Красівська.

Івасик Василь - секретар гміни Красів(фото періоду німецької окупації)
Івасик Василь – секретар гміни Красів (фото періоду німецької окупації)

В свою чергу німецька меншина досить лояльно ставилась до польської держави і свідченням цього є проведення різних урочистостей з нагоди вшануваня державних свят та діячів польської держави. В жовтні 1928р німцями Райхенбаху було організовано комітет з нагоди святкування 10 річниці відродження польської держави, який очолив Вільгельм Даум.

Національний склад німецьких колоній Львівського повіту.1921 – 1938рр.

Райхенбах рік німці українці поляки євреї разом
1921 135 70 19 7 231
1934 126 86 20 232
1938 130 105 22 6 236

 

В результаті сепаратних домовленостей між керівниками Німеччини і СРСР  німецькі поселенці були змушені  повернутися на свою історичну батьківщину. Починаючи від 27 грудня 1939р.  до лютого 1940 р. із західноукраїнських земель виїхало 20 113 господарств німецьких колоністів, які були направлені у польські етнічні землі (Генерал-губернаторство, реґіон так званого Вартеґау, що навколо Познані), де створювалися воєнізовані німецькі землеробські поселення. Як свідчать документи і спогади самих переселенців, їхнє повернення до історичної батьківщини було добровільним, добре організованим і пройшло без ускладнень.

Герб колонії Райхенбах
Герб колонії Райхенбах

Вже взимку в деяких колоніях власність була викуплена радянським урядом, жителям було дозволено взяти з собою добра лише на один віз, кинувши решту напризволяще, і назавжди залишити землю, яка стала вже рідною. Брали з собою в дорогу найнеобхідніші речі, а решту майна залишали українцям.

Мешканці  Красова з приємністю згадують ті часи, коли вони компактно та дружно вживались  з німецькими родинами. Але на жаль у грудні 1939 року, на «польське Різдво»,  згідно німецько–радянського договору усі німецькі родини були вислані на територію Німеччини. Колона німецьких переселенців

Колона німецьких переселенців. Колонію Райхенбах нова влада в лиці радянських визволителів згодом перейменувала на Благоводівка, а частину села Варшава на Смереків.  В покинутих будинках більшовики розселили переселенців з території Яворівщини, де за варварським задумом совітів розташувався  військовий полігон.

При німецькій адміністрації  (1941 – 1944рр), з території Польщі в ці будинки були заселені  «славнозвісні»  фольксдойчери, котрі мали б допомагати владі у підтриманні порядку.

Зі здобуттям Україною Незалежності, нащадки німецьких колоністів  повернулись на землю своїх батьків і спорудили на згадку про німецьке поселення, пам’ятну  стеллу з написом: «На згадку про мешканців колишнього німецького села Райхенбах, заснованого в 1785 році. Споруджено з вдячністю їхніми нащадками в 2006 році».

 Пам'ятний знак на згадку про колишніх мешканців села Райхенбах
Пам’ятний знак на згадку про колишніх мешканців села Райхенбах

Список  голів  родин : Якоб Бек, Філіп Бек, Йоган Бізанц, Вільгельм Брейтмеєр, Юліуш Брейтмеєр, Йоган  Даум, Міхаель Даум, Філіп Даум, Йоган Ендерс, Йоган Ганс, Філіп Гуттель, Ернст Георг, Рейнхольд Хок, Йозеф Крамер, Міхаель Крамер, Вільгельм Кралер, Франц Манц, Юліуш Маєр,Якоб Мюлєр, Даніель Нестхеймер, Рудольф Ніклас, Карл Пікаус, Йоган Шайфермахер, Вільгельм Шльосер, Йоган Швеітзер, Вільгельм Швеітзер,Міхаель Швенк, Еміль Штауфер, Йоган Вохт

Андрій КНИШ

Напишіть відгук