Поводир: невипадкова історія Антона Гріна

0
608
Поводир: невипадкова історія Антона Гріна

В епіцентрі успіху українського фільму «Поводир» опинився виконавець однієї з головних ролей дев’ятирічний громадянин США Антон Грін. Але дивно, принаймні львів’янам, що автори фільму не використали для піар-кампанії такої «виграшної карти» як походження Антона. Олесь Санін, щоправда, зазначає в своїх інтерв’ю, що хлопчик є правнуком Михайла Сороки (провідник Крайової екзекутиви ОУН на Західній Україні та Закарпатті (1934–1936), член Крайового Проводу ОУН (1940), 34 роки – у  радянських таборах, організатор руху спротиву в’язнів «ОУН-Північ», помер в мордовському таборі). Але на цьому крапка. Натомість мала б бути кома, а далі – імена прабабці Антона Катерини Зарицької (членкиня ОУН, зв’язкова Романа Шухевича, організатор і керівник Українського Червоного Хреста, донька видатного математика Мирона Зарицького, 25 років радянських таборів без права повернутися на Західну Україну) та діда Богдана Сороки (відомий український художник-графік, народився 2 вересня 1940 р. у львівській тюрмі на Лонцького, де на той момент була ув’язнена його мати Катерина Зарицька).

Отже, Zbruc скористався нагодою поговорити з Богданом Сорокою, який мешкає та працює у Львові, про славну українську родину, та про заокеанського внука-правнука, який додав до родинного родоводу нову «зірочку». Але пан Богдан відразу наголосив, що воліє говорити суто про внука. А про родину хіба одним рядком. Бо наразі роль у «Поводирі» – це персональна заслуга Антона Гріна.

Богдан Сорока у своїй майстерні
Богдан Сорока у своїй майстерні

– Найважливіше, я вважаю, поговорити за самого Антона. Бо родовід родоводом, але особистість теж має значення. Моя жінка коли почула, як у Києві перший раз згадали за прадіда, то сказала, що не хотіла б, щоби на тому акцентували, щоби прадід та дід були на першому плані. Бо хай Антон живе сам по собі.

– Але тут, хотіли би Ви чи ні, щоби Антон у своєму житті був сам по собі, це вже неможливо. Бо його (Ваш) родовід – це вже історичний факт, одна з багатьох славних сторінок відчайдушної боротьби українців у ХХ столітті за свою державу. Як на мене, це не просто символічно – це надзвичайно, вражаюче символічно – отакий от збіг, що Ваш внук і правнук Михайла Сороки та Катерини Зарицької зіграв головну роль у першому українському блокбастері на теми сталінських репресій. В певному сенсі це історична сатисфакція.

– Але щоби не забагато. Бо я хотів би, щоби кожен відповідав за себе. Що я маю на увазі: як я мав виставку в Нью-Йорку, то попросили Надійку Світличну сказати перше слово. І вона 45 хвилин говорила за мою маму, за батька також згадала. І наприкінці – от Богдан Сорока, син… Те, що я син, то не є моя заслуга, але я приїхав зі своєю виставкою, і хотів би, щоби з цього починали. А тепер знову то саме – правнук і внук…

– Того, що Антон тільки правнук і внук Сорок-Зарицьких, тепер вже в Україні ніхто не скаже. Щоби зіграти таку важку в прямому сенсі (і фізично, і психологічно, і організаційно) роль, потрібно була мати і талант, і характер. Антон довів, що і здібності має великі, і що характер у нього – дай Боже, одним словом, родинний. Отже, як це все кіно почалось, звідки довідались, якими були зйомки, як реагував Антон?

– В другому виданні своїх спогадів (Богдан Сорока. Спогади. – Львів, 2014. – Розділ «Мій внук знімається в кіно». Богдан Сорока видав книжку за власний рахунок, тож вона продається по собівартості, 26 грн., в Українській книгарні на Проспекті Шевченка, тобто, цілком доступна. Z) я все описав, як дізнались, як запросили, як зйомки відбувались… Донька тоді опівночі подзвонила, ми були якраз в Карпатах: «Мамо, ти поможеш? Це буде тривати три місяці». Якби Любка (жінка – Z) сказала «ні», нічого б не вийшло. Бо більшість фільму вже було знято, тільки розходилось в цю роль. А Любка сказала: «Як треба, то треба».

Антон-Святослав Грін з батьками
Антон-Святослав Грін з батьками

– А Ви їздили на зйомки до Антона?

– Ні, то Любка їздила, вона була при ньому весь той час, бо йому дев’ять років тільки но, мала дитина. То страшна робота: Антон знімався, був зайнятий, а їй було найтяжче – сидіти і чекати. Перші зйомки починались о сьомій вечора і закінчувались сьома рано: дубль, дубль, ще дубль, він біжить, знову дубль… Жінка розповідала, що вже сьома ранку, дали перепочити, Антон сів на стілець і відключився. І тут кричать, що ще один дубль, він встав і побіг.

– Але до такого навантаження треба мати і фізичні дані відповідні, і характер.

– То є страшно витривалий чоловік. Я не говорю тут за його артистичні дані, я на тому не розуміюсь, але тут перемогла, власне, страшна витривалість. І я дивуюся, як Санін то відчув, що Антон все може зробити. Бо були моменти, коли старші артисти, які з ним знімалися, казали: «Нашо я на це погодився?» Були такі сцени, де безперервно падав дощ, осінь, вітер, холод страшний, а Антон тремтячим голосом каже: «А мені подобається…». Були ще моменти, коли він в мороз по снігу бігав, злетів йому чобіт, а він далі побіг… Отакі чудеса витривалості показав.

– Часто Антон відвідує Україну?

– Щороку. Його батьки (моя донька Соломія та її чоловік Артур Грін) є професорами Мічиганського університету, а в США університетських викладачів шанують, вони мають по чотири місяці оплачуваних вакацій щороку. Тож моя донька разом з родиною щороку сідають на літак і прилітають сюди. Часами мають якісь майстер-класи чи концерти в Італії чи Чехії, то вони по справах, а ми беремо внука і їдемо в Карпати. Я там в Дземброні на полонині маю хату. Антон вже в шість років ходив на Попа Івана, а то є одна з найтрудніших вершин в Карпатах. Бо на Говерлу за пару годин можна вилізти і злізти, всі депутати там переходили. А на Попа Івана то ми з ним вийшли пів до сьомої рано і повернулись щойно пів до десятої вечора. Весь день йшли, тільки пів години на вершині перепочили. Для такої малої дитини це велике навантаження, і до того треба мати міцний дух. З нами часто ходили на ті прогулянки горами і старші діти, що мають по десять років і більше, то дуже часто вони не витримували, бо то затяжко. А Антон має велику силу волі. І на зйомках було так само, він казав: «Я знаю, що то потрібно, і я то зроблю».

Вершина  Гутин-Томнатика,  праворуч  Говерла. Родина Грінів (Артур, Антон, Соломія, Теодор) і Богдан Сорока, 2011.
Вершина Гутин-Томнатика, праворуч Говерла. Родина Грінів (Артур, Антон, Соломія, Теодор) і Богдан Сорока, 2011.

– То одна з класичних мрій батьків, щоби їх діти знімалися в кіно. Чи Ваша родина теж?

– Ми ніколи не сподівалися. Принаймні я. В Америці на отих вечорах, коли в школах до свят різні дійства роблять, вірші читають, на мою думку, Антон зі всього класу був найгірший. Якось так непоказно мурмотів. Не як інакші, які там різні міни виробляють, намагаються себе якнайкраще показати. Оце якраз наш старший внук такий, якісь комедії весь час робив, блазнював… Але в артисти не пішов, тепер в медінституті вчиться. А Антон серйозний дуже. І Саніну якраз такий серйозний хлопчик був потрібен, який надавався б до того образу, який би внутрішньо розумів роль. Коли він з Антоном перед зйомками розмовляв по телефону, то попросив його розказати два вірші: сумний і веселий. Але попросив, щоби було без жодного акторства. Я думаю, що те, як Антон прочитав, Саніна і переконало.

«У перші дні ми всі переживали, як Антон справиться зі статусом актора. Дзвонив Артур і запитував:

– Антоне, як ти там? Чи маєш якісь проблеми?

– Ні, все добре, проблем не маю, – але потім подумав і каже, – Таки є дві проблеми: перша, що всі говорять російською і я нічого не розумію, а друга, що дуже багато курять.

Любка мусила пояснити, чому Антон не розуміє російської мови. Після цього з ним розмовляли українською».

(Богдан Сорока. Спогади, – Львів, 2014. – Розділ «Мій внук знімається в кіно»).

– А сам Антон як це сприйняв, що його вибрали? Не перелякався? Бо це таки страшно раптом летіти самому і три місяці щось невідоме робити. Ну і відповідальність.

– Антон серйозний. Він сказав мамі: «Я заграю ту роль». Його посадили на літак, він летів зі Штатів сам, з двома пересадками, батьки не могли його супроводжувати, бо в них робота, а потім при ньому була бабця, він не був сам.

– А Ви їздили на зйомки?

– Лише раз, коли це тут в нас знімали на Яворівському полігоні. То я так змучився за той один день, що приїхав ледве живий. Бо треба було в третій годині вночі встати. Жінка казала, що так постійно було по ночах. А я, чесно скажу, люблю виспатися. Але в третій годині нас вже чекало авто. На полігон приїхали о шостій ранку, туди, де та церква розбита, на якій радянські військові вчилися стріляти. Там вже стояло десь з вісімнадцять автобусів, багато легкових авто. Бо кіно – то ж колосальна індустрія. Все вже було готове, і тільки чекали, як сонце зійде. Зійшло і почалося. І цілий день знімали. То ще текст треба було з Антоном вчити. Небагато, але все одно треба було повторювати. Бо попереднього дня він інакший текст говорив. Коли сонце засвітило, почалась страшна спека. А його знімають, і знімають, і знімають, і знімають… Я десь близько шостої вечора повернувся до Львова, а моя жінка, яка залишилась з Антоном, сказала, що його до одинадцятої вечора тримали. Всіх вже відпустили, а він ще знімався. А потім сіли по автах і цілу ніч до Києва їхали. І як настали холоди, то його там і в сніг кидали, і таке інше. Але він то дуже добре витримував.

– Не захворів?

– Ні. Наприкінці зйомки приїхали його мама з татом, мама як подивилася, як його там в кар’єрі по снігу без шапки ганяли, то сама захворіла, кашляла. Саніну якраз потрібно було такого хлопця, який все то витримає. Власне, Санін і казав потім моїй доньці, що Антон вів себе бездоганно.

«Коли Антон вже трохи освоївся, то розважав найближче товариство (костюмери, гримери, озвучувачі і т. д.) Одним з його жартів була така загадка:

– Які три англійські слова найбільш поширені в Америці? Всі гадали «I love you» «How are you»? і т.д.

– Ні, – відказував Антон, – «Made in China».

(Богдан Сорока. Спогади, – Львів, 2014. – Розділ «Мій внук знімається в кіно»).

– Як в школі його так надовго відпустили?

– Тут велика різниця між нашою і американською школами. Я, коли розмовляв на зйомках з мамами інших дітей, то вони казали, що навіть не признавались в школі, що на зйомки їдуть, бо їх би не пустили. Навіть на два дні. А Антона – на три місяці відпустили. Вчителька сказала, скільки треба – стільки будь.

Соломія Сорока з синами Антоном і Теодором, 2008.
Соломія Сорока з синами Антоном і Теодором, 2008.

– Але потім мусив доганяти?

– Для нього то не проблема, він старанно вчиться. Як повернувся, то його вся школа вітала разом з директоркою, на дошці написали «Welcome Anton!», сказали йому, що для школи то велика честь. І місцеві газети вже написали про нього, вони там дуже шанують таланти.

«У Харкові, в запущеному особняку, де залишилися ще рештки гарних меблів, готували йому зйомку для сцени в англійському торговому представництві. Антон зауважив фортепіано, підійшов до нього і почав грати Баха. Санін це побачив і потім використав у фільмі, хоча сценарій цього не передбачав».

(Богдан Сорока. Спогади, – Львів, 2014. – Розділ «Мій внук знімається в кіно»).

– А взагалі ж Антон знає історію своєї родини?

– Ми про це, звісно, щодня не говоримо, але вони там в своєму помешканні в Енн-Арборі (університетське містечко Мічіганського університету поблизу Детройта, де також працює Детройтська обсерваторія. – Z) мають у вітальні цілу стіну фотографій родини: і Сороки, і Зарицькі, і родина Грінів. З отими Грінами теж дуже цікава історія. Коли моя донька виходила заміж, то вона виходила за американця. А потім з’ясувалося, що прадід Артура Гріна приїхав з «Лемберга в Австрії». Вони взяли карту Австрії, але Лемберга не знайшли. То вже моя Соломія їм каже – та ж то Львів! Отакі збіги. Але народився прадід Грін в селі Будеї Одеської області і виїхав звідти в 1905 році: мусив втікати, бо брав участь у революційних заворушеннях. І прізвище змінив на Грін, бо спершу був Зятковський. Донька з чоловіком в Будеї їздили, знайшли тих, хто його пам’ятав. На жаль, у нього були погані стосунки з дітьми, вже там, в Америці, і вони після його смерті спалили всі його речі. І щоденник, який він вів, теж. Батько Артура казав, що той щоденник був на незрозумілій йому мові. Але то було ще до того, як Артур із Соломією одружились. А цікаво було б почитати. Тато Антона, Артур Грін – відомий піаніст, завідує кафедрою в університеті. Надзвичайно захоплений музикою Рахманінова і Скрябіна і загалом російською культурою. Записав диск з музикою Скрябіна. Тож для нього події в Україні останнього року теж виявилися великим випробуванням.

– Іноземці, на жаль, дуже часто плутають Російську імперію і російську культуру.

– Скільки я Артуру не розказав про нашу історію, він на мене дуже підозріло дивився. Казав, що росіяни – це ж культурна нація! Але як він побачив фільм («Поводир» – Z), як він почитав, ЩО радянська влада робила з музикантами-кобзарями, то кардинально змінив свою думку. Як був Майдан, то вони якраз із Соломійкою мали мати концерт у великому залі Московської консерваторії. Подзвонив менеджер, запитався, як вони летять? Вони сказали, що через Україну. А той менеджер московський каже, але ж там вбивають? І додав: – Але вони самі собі винні. Після цих його слів Артур каже: – Ми не летимо. А для музиканта заграти в Московській консерваторії, це все одно як в Карнегі-хол. Престиж. Але відмовився. Оце тепер пару тижнів тому йому подзвонили з Нью-Йорку, щоби він заграв концерт Рахманінова. З великим, в кілька тисяч доларів, гонораром. Але він теж відмовився. Сказав, що не МОЖЕ зараз, коли Росія з Україною воює, грати ні Рахманінова, ні Скрябіна. Здавалося би, платять тобі гроші, заграй, це ж навіть не в Москві, а в Нью-Йорку. Каже, не можу, і все.

Устина (друга донька Б.Сороки, художник) Артур, Соломія, 2007.
Устина (друга донька Б.Сороки, художник) Артур, Соломія, 2007.

– «Поводир» вже показували в Енн-Арборі?

– Санін показував і в Нью-Йорку, і в Енн-Арборі. Але це напівприватно.

– Наші газети писали, що після зйомок Антон вже передумав бути астрономом і почав хотіти бути актором. На цій хвилі успіху і уваги преси можна було би вже інші ролі шукати, вже в Америці?

– Сам сказав, що для нього тепер головне – вчитися. Він до цього дуже розважливо ставиться, і в них вдома настроєні наразі на навчання. Сам Антон каже, що скучив за школою, втомився від всіх цих презентацій та інтерв’ю. В Енн-Арборі вже документальний фільм зняли про Антона і показують. Хотіли знімати, як він сидить на уроках, відмовився. Дозволив тільки знімати, як виходить зі школи.

– Отже, зіркової хвороби ще не має? Бо випробування славою, особливо в такому юному віці, дуже серйозне. 

– Хоче вчитися. Вчиться дуже добре, він серйозний чоловік. Так і напишіть. А за нас там напишіть найменше.

Богдан  Сорока  в  своїй  майстерні, читає фрагменти спогадів про зйомки.
Богдан Сорока в своїй майстерні, читає фрагменти спогадів про зйомки.

Розмовляла Наталка КОСМОЛІНСЬКА

Фото – Наталія Космолінська і з книжки: Богдан Сорока. Спогади, – Львів, 2014.

Джерело Zbruc

Напишіть відгук