«Милосердні браття» з Личаківської, або історія костелу Св. Лаврентія і монастиря боніфратрів

0
2646

Кожного дня, тисячі львів’ян проходять про проїжджають повз одного з найцікавіших львівських монастирів – комплексу боніфратрів з костелом Св. Лаврентія. Хоча комплекс будівель сьогодні використовується як частина медичного закладу, проте призначення комплексу саме як лікувального супроводжувало його фактично з початків його історії. Пропонуємо вам поглянути на історію цієї цікавої будівлі.

Вигляд комплексу монастиря у ранньомодерний час. Графічна реконструкція Ігоря Качора
Вигляд комплексу монастиря у ранньомодерний час. Графічна реконструкція Ігоря Качора

Першому храмові на цьому місці передувала маленька ікона святого Лаврентія на дубі, що ріс на цьому місці. Один з мешканців вішав цю іконку на дуб і згодом дерево з іконою стало заледве не об’єктом поклоніння. Рішенням магістрату на цьому місці збудовано дерев’яну капличку, а 1536 року на її місці зведено першу муровану капличку на честь Св. Лаврентія. До 1616 року, замість каплички постав уже мурований костел, який присвятили Св. Лаврентію і Св. Стефану. Костел знаходився під опікою цехів гончарів і поворозників та капітули кафедрального костелу.

19 серпня 1659 року Ян III Собеський вирішив заснувати у Львові монастир і шпиталь боніфратрів, для чого спровадив із Кракова перших двох ченців цього ордену. Великий коронний хорунжий, яворівський староста, він на той час був впливовою людиною і виділив 30 тис. злотих на розбудову костелу і добудову біля нього шпиталю для старих вояків. На монастир повинні були йти прибутки з села Блудів, трьох будинків на Краківській вулиці та декількох земельних ділянок. Згоду на спорудження монастиря крім магістрату дав також архієпископ Ян Тарновський. Частина будівель уже була зведена, проте сильно постраждала під час турецької облоги міста у 1672 році.

Проте згодом будівельні роботи відновили і у 1682 році перпендикулярно до костелу було прибудовано невеликий монастирський будинок. У 1688 році відновились і більш масштабні будівельні роботи. Ян Собеський у цей час став королем Речі Посполитої Яном ІІІ і будівництво набуло нової сили. За ним наглядав отець Казимир Гумневич. Новий проект костелу та шпиталю розробили королівський інженер Шарль Бенуа та капітан Адольф Бой з Ґданська. На спорудження всього комплексу було витрачено близько 100 тис. злотих. У 1694 року, Ян ІІІ особисто оглянув близькі до завершення будівлі. Тоді ж, у 1690-х роках ймовірно за рішенням самого Собеського було вирішено перетворити на частину шпиталю і сам костел, внутрішній об’єм якого було поділено на 2 поверхи. Високу вежу, що примикала до будівлі, було розібрано до рівня будинку. Навколо монастиря та костелу було влаштовано цвинтар. Закінчення спорудження комплексу більшість датує 1696 роком. Прикметно, що монастир боніфратрів став єдиною католицькою святинею Львова зведеною наприкінці XVII століття.

Через століття, у монастирі все ще було 7 монахів, які доглядали за хворими. 30 червня 1783 року було видане розпорядження про закриття монастиря. До 1784-1785 років тривала суттєва реконструкція будівель і згодом тут почав діяти шпиталь для військових. При цьому жодних перебудов не було здійснено. 1840 року розбудовано шпитальний корпус вздовж вул. Личаківської. 1890 року добудовано третій поверх. 1897 року булозбудовано склад обладнання польових шпиталів. Прикметно, що призначення споруд не змінювалось аж до 1970-х років, коли було збудовано нові корпуси шпиталю, а старі монастирські перетворено на склади та господарські приміщення. Сьогодні, комплекс монастиря досі є частиною медичного закладу, а більшість львів’ян, які проїжджають повз нього Личаківською не здогадуються про славну історію цієї будівлі, які і сьогодні слугує лікуванню хворих – рідкісний випадок в історії Львова, коли призначення будівлі відповідає її сучасному використанню.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

  1. Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. — Львів : Центр Європи, 2004.
  2. Дух О. Костел св. Лаврентія // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 520—522.

Напишіть відгук