“Країна” в країні: з історії “народження” шевського ремесла у Львові

0
693
“Країна” в країні: з історії “народження” шевського ремесла у Львові

Для середньовічного ремісника доля підготувала особливе випробовування – потребу жити одночасно в кількох “світах”. Перший він ділив з іншими людьми, орієнтуючись на загальноприйняті норми та закони, другий же – це “світ” його ремесла та професії, іншими словами – цех, простір та правила якого прописувались й визначались вузько корпоративними домовленостями. Другий існував лише для тих, хто в середині цеху перебував. Найцікавіше, що попри певну різницю між цими “світами” з точки зору спостерігача ззовні, вона не була відчутною для самого ремісника, бо на ньому ці світи сходились, вони в ньому збігались і поєднувались. Яким же тоді був цей середньовічний ремісник, що існував (навіть не на межі, а…) в просторі, що поєднував два світи?

м. Львів, вулиця Шевська
м. Львів, вулиця Шевська

Загально поширеним є уявлення про середньовічний цех як консервативну та замкнуту на собі структуру, що була стримуючою палкою в колесі загальнолюдського прогресу. У витвореній прогресивістами версії трактування історії, цех взагалі сприймався як негативізований соціальний інститут. Та чи насправді чорт дійсно такий страшний як його малюють? Очевидно, що так! – якщо дивитись з точки зору затятих прогресивістів і прибічників нестримного розвитку людства в невідомість. Але якщо дивитись на це все з перспективи самих членів цеху, про що донедавна ніхто особливо не говорив, всім відома реальність постає у зовсім інших тонах. Що характерно – цього разу зовсім не в негативних, а навпаки – конструктивних. Аби дізнатись, як воно було насправді, заглянемо за завісу минулого.

Герби німецьких ремісничих цехів. В правому нижньому куті - шевців.
Герби німецьких ремісничих цехів. В правому нижньому куті – шевців.

Можна вважати, що у ремісничий цех львівські шевці організовуються найімовірніше одразу після надання місту магдебурзького права, тобто десь після 1356 року. Перша документальна згадка про львівський шевський цех відноситься до 1386 року. Під цим роком в актах гродських і земських з часів Речі Посполитої згадується про організацію шевського цеху в Перемишлі. Паралельно йде вказівка, що організація ця відбувалась за зразком львівського цеху. Відтак, маємо констатацію, що на час цієї події, у 1386 році, львівський шевський цех уже існував. Якщо ж шевці у Перемишлі при організації своєї структури орієнтувались на подібну у Львові, це вказує на популярність львівської, а отже, вона уже мала би існувати та діяти якийсь час перед тим.

Перший том серії "Акти гродські і земські..."
Перший том серії “Акти гродські і земські…”

Існуюча цехова організація надавала ремісникам можливість створити автономну, самоврядну структуру, в справи якої не могла втручатись ні державна, ні місцева влада. Таким чином, людина, котра стала учасником означеної спільноти, знаходила в цеху свою  другу родину, адже тут індивід проходив шлях від учня до майстра, на протязі всього цього шляху відчуваючи підтримку спільноти в різних життєвих ситуаціях. Бути членом цеху не означало лише мати спільні економічні інтереси та єдину платформу для реалізації власних цілей – це була ціла система, що передбачала глибокі нерозривні зв’язки з іншими цеховиками. Саме через приналежність до цієї спільноти визначався соціальний статус ремісника, його місце в суспільстві, а відтак – і його обов’язки, права та можлива сфера для самореалізації. Фактично, цех був “дахом” ремісника.

Тепер постає наступні питання – хто мав право сховати свою голову під цей “дах” і що його під ним очікувало?

Владислав ІІ
Владислав ІІ, Великий князь Литовський і польський король

Якщо говорити про львівський шевський цех, він посідав доволі посередню позицію в ієрархії інших цехів міста. Акт присяги урядовців та цехмістрів Львова на вірність королю Владиславу ІІ фіксує цікавий випадок, коли львівські шевці, в  особі цехмістрів Петра русина та Йоганна Гайлесборга,  складали присягу  п’ятими – після крамарів, різників, пекарів та ковалів, але перед кравцями, сідлярами, римарями, броварниками, чинбарями та кушнірами. В цьому ж документі шевська цехова печатка також іде п’ятою, що зайвий раз підтверджує офіційний легальний статус спільноти та її місце в суспільній ієрархії ремісників.

Погоду в львівському цеху визначали німці та поляки. За фінансовими книгами міста в період від початку до середини XV століття, бачимо наступну тенденцію: у 1404 – 1414 роках з 34 майстрів лише 3 не були вихідцями з польських та німецьких земель, а у 1414 – 1426 роках – четверо. Ідентифікація, що проводилась по іменах, хоч є досить відносною (в 1425 році Petrus Ruthenus став шевським цехмістром, але вже 1445 року той самий Петро швець, русин (Peter schuster Rewsse) фігурує в німецькомовній лавничій книзі), показує загальну тенденцію. З іншого боку, очевидним є те, що національна ідентичність в наш і той час мала зовсім відмінні значення. До прикладу, з точки зору нашого часу вкрай важко потрактувати інформацію Яна Аламбека, яку він взяв зі зниклої фінансовою книги міста, про “starosta sutorum Ruthenicalium Wolos, Armenus” в 1453 році. За повідомленням приходимо до висновку, що вірменин Волос очолював організацію “руських шевців”. Тобто в фінансовій книзі різниці між вірменами та русинами не проводилось, а відбувалось це через те, що в той час релігійна та національна ідентичність часто зливались в одно й категорія “русин” автоматично не окреслювала не приналежність до католицького табору, але не означувала чіткіших маркерів в середині себе самої.

Король Польщі Владислав ІІІ Варненчик
Король Польщі Владислав ІІІ Варненчик

Подальші правила та норми існування цеху прописувались актами, що їх видавав король, якщо мова йде про відносини з зовнішнім світом та статутом цеху, коли говорити про устрій в середині організації. Так, у 1444 році, коли король Владислав ІІІ Варненчик їхав на війну з турками і тимчасово зупинився у Львові, окремі з львівських цехів “вибили” в нього документ про підтвердження попередніх прав і привілеїв з одного та чітке протиставлення цеху й так званих майстрів-пратачів, що до цеху не входили, з іншого. Незадовго після цього шевці-цеховики отримали право відкрити на площі Ринок 40 яток, що згодом отримали назву королівських.

Пізніше, під 1456 роком, вийшов указ короля Казимира IV львівському воєводі та генеральному старості Анджеєві Одровонжу про те, що на території старостинської юридики, навколо Високого замку, за давнім звичаєм, може працювати на замок не більше двох шевців. Тим самим король регулював не просто правове становище львівських шевців, але й створював сприятливу для конкуренції атмосферу.

Казимир IV, король Польщі
Казимир IV, Великий князь Литовський і польський король

Сигізмунд І, у 1524 році взагалі встановив у Львові вільний торг шкірою один раз на місяць. Подія сама по собі мала позитивні наслідки для розвитку ремесла в місті, а особливо коли мова йде про шевців. Ще більший позитив документу полягав в тому, що він мав антимонопольну складову – кожен ремісник чи житель міста (незалежно від того католик він, русин, вірменин, єврей) міг купити не більше 10 шкір.

Сигізмунд І Старий, король Польщі
Сигізмунд І Старий, Великий князь Литовський і польський король

Як бачимо, діяльність цеху та його членів регулювалась королівськими актами, а самі цеховики могли брати участь у торгово-купівельних операціях  різного рівня. До прикладу, у 1464 році Лайн, руський швець (Layn, sutor Rutenicalis) купив собі будинок перед Галицькою брамою.

Галицька брама
Галицька брама

В замін за “ласку” до себе, шевці відповідали королю своєчасними податками та певними грошовими (а в більшості не лише грошовими) внесками до бюджету міста. Існувала практика закріплення певного цеху за однією з міських брам. Денис Зубрицький писав, що шевці відповідали за Бернардинську вежу й забезпечували її відповідною амуніцією. За іншими даними, той самий цех у 1407 році брав участь у спорудженні баліст (машин для метання стріл та каменю). З податків, які платив цех, гроші йшли на свічки для храму та вже згадані оборонні цілі – порох і кулі для веж.

Бернардинська (Глинянська) брама
Бернардинська (Глинянська) брама

Таким чином, цех, місто та король становили певний “любовний трикутник”, з якого жодна сторона випасти не могла. Король відповідав  за правове регулювання діяльності цеху та захист його членів від несправедливої конкуренції і зловживань на ринку, але натомість користувався коштами з податків, які платив цех. Цех потребував королівських універсалів і привілеїв і в замін давав королю податки. Місто було сферою реалізації продукції цеху, джерелом заробітку для цієї організації, але за це члени цеху охороняли безпеку міста і забезпечували його необхідними ремісничими товарами.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVI – XVII ст. / Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. – Львів, 2012. – С. 5 – 40; Придибайло О. Міське ремесло та його цехова організація на українських землях [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://we.org.ua/history/miske-remeslo-ta-jogo-tsehova-organizatsiya-na-ukrayinskyh-zemlyah/

 

Напишіть відгук