Історія львівського сміття, або куди львів’яни дівали відходи у давнину

0
518
Історія львівського сміття: куди львів’яни дівали відходи у давнину

Побутове сміття стало по-справжньому гострою проблемою лише у другій половині ХХ ст., коли людство почало виробляти товари з надлишком та, щоби краще продати, пакувати їх у кольорові упаковки. Тоді і виникли, в основному біля міст, великі звалища, куди, не задумуючись, все це вивозили. Та темпи накопичення відходів стали такими, що через декілька десятиліть вони стали загрозою для людей, повідомляє zik.ua.

У цілому світі вже роками ведеться активна робота над мінімізацією відходів та їх належною утилізацією. Схоже, дійшла черга і до України. Як це вже неодноразово бувало у ключові для держави моменти, флагманом вирішення цієї проблеми має стати Львів. Не з власної доброї волі, але велінням долі. Трагедія у Грибовичах не залишає місту шансів для відступу. Як завжди у складних ситуаціях, на допомогу може прийти традиція та досвід поколінь. А їх у питанні «поводження з відходами» у міста чимало.

Грибовицьке сміттєзвалище
Грибовицьке сміттєзвалище

Згадати про них допоможе праця історика Павла Гранкіна «Каналізація міста Львова».

В долинах річок виникали давні цивілізації (згадати хоча б Єгипет та Межиріччя), поблизу водних артерій також закладали ключові міста – і Львів у цьому питанні не виняток. Вода тоді ставала джерелом життя, засобом пересування, рушійною силою, а також утилізатором відходів. Не даремно і досі у карпатських селах прийнято викидати сміття «у потік», а зливання води у туалетах звична, буденна справа для кожної людини. Допоки йшлося про органічні відходи – така практика не становила надмірної загрози, але з початком ери пластику і поліетилену – стала глобальною проблемою. Пластик «з потіка» тече у річки, моря і океани.

Як наслідок, за дослідженнями екологів, зараз у світовому океані поблизу Гавайїв між США та Японією утворився «сьомий континент» з пластику, площа якого перевищує розміри Центральної Європи, а загальна вага невдовзі може перевершити масу усієї риби.

Літографія Карла Ауера "Нижні Вали" (тепер просп. Свободи)(1837-1838)
Літографія Карла Ауера “Нижні Вали” (тепер просп. Свободи)(1837-1838)

Львів був заснований в долині річки Полтви, яка фактично відразу була включена в інженерні споруди міста. Вона, зокрема, «відповідала» і за утилізацію побутових відходів.

У княжі часи центр міста знаходився в околицях теперішньої площі Старий Ринок. Невелике місто тоді перебувало на відносній височині, що спрощувало відведення надлишку води, а відтак і нечистот. З перенесенням міста у XIV столітті у болотисту долину Полтви в район теперішньої площі Ринок, ситуація змінилась та вимагала спеціальної системи іригації.

Зараз ми не помічаємо Полтви, але колись це була достатньо повноводна, жива та активна річка. Тривалий час Львів був одним з ключових експортерів риби у Східній Європі. На Полтві було більше десяти водяних млинів, деякі з них – доволі потужні. А коли річка розливалась, то затоплювала значну територію, підтоплювала місто, а часом і «брала в жертву» людські життя.

Всі ці фактори свідчать про те, що львів’яни активно використовували можливості, якими нагородила їх близькість до водної артерії.

Окрім ведення господарської діяльності, саме до річки вела система дренажу та водовідведення. А саме місто, з метою захисту від нападників, було обнесено фортифікаційними спорудами, елементом яких були й рови з водою. Для їх наповнення дещо змінили русло Полтви та прилеглих потічків.

Полтва - підземна річка Львова

Меліоративні рови та канали, прокладені через місто, в той час також слугували каналізацією та утилізатором побутових відходів.

Зараз прийнято будь-які дослідження щодо сміття починати з вивчення його морфології, тобто складу. Первинно у Львові ТПВ складалися з відходів життєдіяльності людей і тварин, а також цехів, майстерень та виробників продуктів харчування, в основному пекарень та броварів.

В період розбудови Львова вдосконалювалась і система утилізації відходів з міста. Активно розвивалась мережа «підземних каналів, якими надлишок води та нечистот з міста відходили».

Краківська брама та монастир Трінітаріїв на пластинчастій панорамі Львова Януша Вітвіцького
Краківська брама та монастир Трінітаріїв на пластинчастій панорамі Львова Януша Вітвіцького

Дослідники припускають, що система стічних каналів була розроблена ще на початку XV століття, коли формувалась схема фортифікацій міста. Центральний каналізаційний колектор, як можна сказати теперішніми термінами, вже тоді розміщувався вниз по течії Полтви з північної сторони міста і виходив з-під вежі Золотарів, неподалік Краківської брами у кінці сучасної вулиці Театральної, тобто в районі ринку «Добробут».

«Під містом були два старовинні великі головні канали для його осушення, на хлопа глибокі, засклеплені, з яких один від Галицької брами аж на Краківське передмістя попід єврейські ятки виходив», – пише Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова».

У Середньовіччі про чистоту Львова дбав міський кат

Як зазначає дослідниця каналізаційної системи Львова Луція Харевічова, очищенням підземних каналів та ринштоків відали рурмайстри. Їм підпорядковувались «пурґанти, що гної шуфлювали». До їх обов’язку, окрім очищення каналізаційної системи, також входило вивезення «гноїв» з міста. Серед міської служби «пурґанти» з’являються з 1525 р. До цього очищенням міста завідував кат.

Львів, вежа Токарів та Линників поруч з Міським Арсеналом. Фото початку XX століття
Львів, вежа Токарів та Линників поруч з Міським Арсеналом, де колись мешкав кат. Фото початку XX століття

У ті часи прибирали місто двічі на рік (майже, як Олег Синютка в останні місяці): перед Великоднем і перед днем Святого Михаїла; іноді чистили також і площу Ринок – перед процесією на свято Божого Тіла.

Місто почали регулярно вичищати лише після епідемії 1548 року.

Ситуацію змінила епідемія 1548 р., яка змусила магістрат ретельніше дбати про чистоту міста і вивезення нечистот. Богу дякувати, у 2017 році до цього не дійшло – досвід предків не дав повторити помилку минулого.

Тоді винайняли спеціального слугу, в обов’язки якого було покладено очищати щотижня місто та вивозити нечистоти. Ну майже як створення Департаменту з поводження з ТПВ, який, до речі, також наразі складається лише з однієї людини.

Сюжет з життя міста, в якому ходить епідемія
Сюжет з життя міста, в якому ходить епідемія

Так як зараз головним винуватцем захаращення міста є його жителі, так само було і в часи Середньовіччя, весь ореол романтики якого ховається за смородом та купами гною на вуличках тогочасних міст.

Як вже зазначалось, одним з головних продуцентів ТПВ були люди, які творили, в основному, органічні відходи. Вони концентрувались у вигрібних ямах туалетів та безпосередньо на вулиці.

Хоревічова так описує типовий стан міських туалетів: «клоаки невичищені … великий у місті чинять сморід і обридливу справляють ауру».

Та навіть при їх наявності не всі мали можливість і хотіли користатись туалетами. Чималу популярність мали нічні горщики, вміст яких дуже часто виливали просто через вікно на вулицю (ну майже як у гуртожитках «універу» на Пасічній). Тому одним з головних завдань власників будинків було: «пильно перестерігати, щоб помиї та інші плюгавства на вулиці публічно з вікон або ринвами не виливали».

Про існування громадських туалетів також не могло бути мови. Люди справляли нужду у якомусь затишному місці чи навіть під муром будь-якої кам’яниці (як ще донедавна у під’їздах, двориках чи сходових клітках, керуючись віковічною традицією). До захаращення міста відходами немало долучались чисельні розквартирування військ, збіговиська біженців (періодичні «міграційні кризи») та велелюдні ярмарки.

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.
Бартоломей Зіморович

Також слід розуміти, що курники, стайні, військові обози та фіри з усіляким крамом також були буденним явищем міста, як і великі конюшні «комунальних» коней. Про каналізаційні роботи при міських стайнях, «аби стічні води через усі доми не розпливалися», згадує бургомістр та літописець Львова Бартоломей Зиморович у своїй хроніці під 1495 р.

Вивозити нечистоти мали селяни підміських сіл

Хоч не хоч, але історія то така штука, яка часом є більш актуальною, аніж «мудрі стратегії» сучасних чиновників.

Цитуємо Гранкіна: «Наприкінці ХV і на початку XVI ст. вивозити з міста нечистоти повинні були селяни підміських сіл, та часто бувала ця «панщина на приватні потреби обернена».

Ну чим не історія з Грибовичами-Малеховом та Меморандумом про вивезення ТПВ зі Львова у містечка і села області.

Далі ще цікавіше: «Часто нечистоти, замість цього, щоб вивозити і складати на спеціально визначене магістратом і зазначене стовпами місце, скидали близько міських валів. Результатом цього було те, що «місто у великому гнойовому смороді лежить … і вільних доріг для проїзду немає».

Перевізники ТПВ і тоді, з метою економії, замість вивозити на визначені звалища – висипали попри дороги.

Типово людський фактор, як стосовно виконавців, так і влади міста. Павло Гранкін, ще у далекому 2001 році писав: «Санітарний стан міста змінювався залежно від стану міських фінансів, вмілої адміністрації та багатьох інших факторів».

Львів, панорама XV століття
Львів, панорама XV століття

Серед «інших факторів» у 1366 році згадується, що «король цілий місяць перебував у Львові і його присутність «додала більше охоти до швидкого будівництва міських і замкових мурів».

Не так дбають сучасні «королі» про наше місто, тому й кількагодинні вояжі урядовців не додають «охоти» до швидкого вирішення проблеми.

Також у Львові були і в той час райони, які більше, а які менше потерпали від «сміттєвої кризи». Так, до прикладу, у єврейських дільницях відходи сягали «на півтора, два, два з половиною (зрости) хлопа».

Як захаращення відходами врятувало місто від москалів

Та були і випадки, коли забиті сміттям з міста стічні канали рятували мешканців від лютого ворога. Так було у 1655 році під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького та Василя Бутурліна. Хмельницький, судячи з подій 1648 року, не надто бажав захоплювати місто. Натомість неабияку активність проявляв російський воєвода. Отець Томаш Юзефович у своїй хроніці розповідає: «8 жовтня 1655 року у Єзуїтському саду (парк ім. І. Франка – ред.) і по інших місцях сипали москалі шанці та інші приготування для здобуття міста чинили, а саме порох, підкладений… через підземні канали запалити намагались. Але зручного місця через надмір води не знайшли».

Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.
Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.

Натомість львів’янам стічні канали неодноразово ставали у пригоді у боях з неприятелем. Зиморович описує, що саме через канал у 1672 році оборонці вийшли з міста та запалили околиці, чим відбили охоту туркам продовжувати облогу. Неодноразово нічними вилазками через колектор набридала ворогу і залога бернардинського монастиря.

Хто врятував місто від завалів сміття у XVIІІ ст.

Чисельні міжусобиці та паршива господарка призвели до того, що станом на кінець XVIІІ ст. місто «потопало у смітті». На допомогу прийшла «центральна влада». Польща розпалась і Львів перейшов в руки Австрійської імперії, якій, чи не в першу чергу, довелось розгрібати завали сміття у місті. У найбільш жалюгідному стані були околиці Ратуші.

«Коли нова влада спробувала привести вулиці середмістя до ладу, то під грубим шаром багна та гною виявилися аж три верстви бруківки. Бруду на площі Ринок було так багато, що в ній застрягла карета самого цісаря Йосифа ІІ разом із запрягом з шести коней. Не прикрашали вулиць і купи гною, в які взимку залазили в пошуках тепла жебраки», – пише Луція Харевічова.

Площа Фердинанда під час засклепіння Полтви. Фото 1861-1871 рр.
Площа Фердинанда під час засклепіння Полтви. Фото 1861-1871 рр.

Австрійська влада, яка обрала Львів столицею нової провінції, почала активно наводити лад та порядок. Зміни торкнулись і проблеми відведення від міста нечистот та вивезення ТПВ. Для відведення рідких фракцій, що, на той час, становили значну частину відходів, почали масово будувати нові канали, які усі зводились до Полтви, поступово перетворюючи її у центральний каналізаційний колектор.

Саме наявність великої кількості забруднених стоків, а також зменшення об’єму притоку води з джерел, які пустили у міські водогони, змусили владу міста прийняти остаточне рішення про каналізування річки у центральній частині міста. Роботи розпочались у 1839 році. Річка була вкладена у кам’яний колектор на двох ділянках – у районі пл. Марійської (пл. Міцкевича) і театру Скарбека (театр ім. М. Заньковецької).

Слід відзначити, що ситуація з відходами у Львові була типовою для більшості міст Європи. Першу у світі новітню систему підземної каналізації (а сучасною мовою – утилізації відходів) було прокладену у Гамбурзі лише у 1842 році. У Англії, яка стало колискою промислового розвитку, їх почали робити лише у другій половині ХІХ ст. Не скоріше Львова, модернізація каналізаційної системи почалася у Відні та найбільших містах імперії.

Роботи із засклепіння Полтви на околицях міста. Фото 1913 року
Роботи із засклепіння Полтви на околицях міста. Фото 1913 року

«Стратегія утилізації відходів» ХІХ ст. – наслідок «реформи децентралізації»

Але справжні зміни у житті міста почалися лише після проведення «реформи децентралізації» – створення двоїстої Австро-Угорської імперії та надання провінціям автономії у 1867 році.

В основу розробленої місцевими фахівцями нової системи каналізаційних колекторів на базі цементних конструкцій, були покладені напрацювання одного з чиновників Ратуші Йоганна Зальцмана, який за свої труди навіть отримав орден у столиці.

Паралельно у 1884 році завершилася тривала, майже десятирічна, епопея з розробкою тогочасної «стратегії утилізації відходів», яка мала чимало критиків та супротивників.

Інженери на огляді колектору Полтви. Фото 1930-х років
Інженери на огляді колектору Полтви. Фото 1930-х років

Втілювати її почали з того, що у 1885 році продовжили роботи щодо перекриття Полтви. Впродовж двох років завершили каналізування річки від кінця вулиці Академічної (район пам’ятника М. Грушевському), де власне і починалась Полтва, і до театру Скарбека. В подальшому тривали роботи щодо будівництва колектора і на інших потоках. Чимало старих каналів були замінені на нові. Тоді блискучий дослідник старовини Львова Францішек Яворскі писав: «Тепер не Львів розташований над Полтвою, а Полтва під Львовом».

Перші звалища Львова

Як уже згадувалось, у Середньовіччі ТПВ, які в основному складались з продуктів життєдіяльності людей та тварин, вивозили за межі міста на спеціально встановлені місця.

Також зібраний у місті гній та інші відходи, за твердженнями деяких дослідників, скидали у відкрите русло Полтви в районі оперного театру. Цілком імовірно, йшлося про місце витоку міського каналу з вежі Золотарів у кінці сучасної вулиці Театральної.

Герб Львова на знаку цеху золотарів (джерело фото http://vydavnytstvo.plastscouting.org/vor/arkhiv/149/5.html)
Герб Львова на знаку цеху золотарів (джерело фото http://vydavnytstvo.plastscouting.org/vor/arkhiv/149/5.html)

Згодом, як пише Павло Гранкін, вміст вигрібних ям асенізатори вивозили на т. зв. «Золотий міст» (у районі перехрестя вул. Жовківської-Промислової-Липинського).

Прототип «біотуалету» вперше створили у Львові

Для вдосконалення процесу утилізації органіки члени Політехнічного товариства Марцін Маслянка, Станіслав Дзбанський та Ян Бляут пропонували використовувати у вигрібних ямах порошок торфу. Отриману в результаті масу планувалося застосовувати як органічне добриво в сільському господарстві.

С. Дзбанський навіть сконструював «біотуалет» на базі цієї технології, на що отримав відповідний патент у 1889 році. Його винахід не прижився у Львові, натомість його впровадили у залізничних вагонах.

Таким чином «клозет Дзбанського» можна вважати прототипом сучасного біотуалету, до того ж цілковито екологічно безпечного. Також його принцип компостування органіки з допомогою торфу міг би стати в пригоді у сучасній складній ситуації з відходами у місті.

Реорганізація каналізації та головного міського звалища

Після десятків років дискусій, лише у 1912 році остаточно затвердили проект будівництва нової каналізації у Львові. Місто вже фізично не могло давати раду з відведенням нечистот, які продукувало населення. А число мешканців зростало з кожним роком – відповідно росла кількість відходів. У 1897 році у Львові проживало 130 тис. осіб, які продукували 670 тис. тонн відходів продуктів життєдіяльності. У 1906 році населення міста становило вже практично 180 тис. осіб і, відповідно, кількість відходів доходила до 1 млн тонн на рік.

Нова концепція каналізації будувалась на використанні русел Полтви та її приток з достатніми для проходження стоків природними нахилами. До них сходились штучні канали і всі разом вони рухались в бік головної річки міста, якій була приготована доля стати головним каналізаційним колектором.

Сцена на давній площі Зернова (на місці нин. готелю "Львів"). Фото поч. XX ст.
Сцена на давній площі Зернова (на місці нин. готелю “Львів”). Фото поч. XX ст.

Полтва на той час була замурована лише до теперішньої вулиці Зернової, що за готелем «Львів», а далі вона несла відходи міста у відкритому річищі і в районі вулиці Промислової перетиналась з міським звалищем.

Вже після Першої світової війни продовжились роботи над каналізуванням міста. Також тривав процес будівництва колектора в руслі Полтви, який у 20-их роках був доведений до вулиці Торфяної на перехресті з Замарстинівською та Липинського.

У міжвоєнний період також було перенесено місце, яке можна вважати головним міським звалищем. Замість «Золотого моста» в районі вулиць Жовківської-Липинського, для викидали ТПВ та випорожнювання асенізаційних діжок у русло Полтви було визначено т. зв. Гаврилівку (або Габріелівку), тобто територію на Підзамче.

Площа Зернова у Львові, фото поч.XX століття.
Площа Зернова у Львові, фото поч.XX століття.

Очисні споруди у міжвоєнний період так і не були збудовані.

«Манеляжі» – ті хто заробляли, порпаючись у відходах

Заробляти, виловлюючи цінні предмети з нетрів відходів, було прийнято віддавна. Це ще одна львівська традиція, характерна для мешканців територій, що примикають до міста. Називали цих людей у Львові «ловцями перлів», або «манеляжами».

Ось як описує їх автор одного з міжвоєнних путівників по Львову:

«Вони приходять до підземелля, щоби виловлювати з мутних струг ріки «скарби», які потрапляють туди разом зі стічними водами. «Манеляжі», обравши зручне місце, закидають у воду маленькі сіті, а коли набирають у них густий осад з дна, викидають його на хідник і, наблизивши каганець, маленькими грабельками шукають у ньому розмаїтих коштовних предметів, що іноді через необачність потрапляють сюди. «Манеляжі» рідко повертаються зі своїх експедицій без «улову»…».

Дорогою до Грибович

У післявоєнні роки з початком активної радянської індустріалізації міста, очевидно, звалище на Гаврилівці не могло справлятись з об’ємами відходів. Дослідники припускають, що смітники почали робити на околицях міста у всіх районах. Найбільш відомим було звалище Червоноармійського району (зараз Личаківський район) на кінці вулиці Зеленої, яке, власне, і вважають попередником полігону у Грибовичах.

Самі Грибовичі для звалища почали використовувати у 1958 році, а офіційним загальноміським «полігоном ТПВ» це місце стало з 15 червня 1960 року.

Ще пізніше місто врешті отримало очисні споруди – лише у 1960-х роках.

Богдан БІЛАН і Василина БІЛАН

Напишіть відгук