Генрик Збєжховський, або поет з вулиці Піскової

0
1145
Генрик Збєжховський, або поет з вулиці Піскової

Генрик Збєжховський – поет з вулиці Піскової

Генрик Збєжховський (1881 — 1942) народився у Львові в музичній родині: його батько Владислав був піаністом, композитором, музикознавецем, а мати Анна (з Бучацьких) – відомою оперною співачкою. За освітою юрист (вивчав право у Львіському університеті), мав довголітню посаду урядовця відділу фінансів Львівського магістрату.

1898 року, коли йому було 17 років, Генрик друкував свої вірші в краківському журналі «Życie», редактором якого був Станіслав Пшибишевський. В 1900 вийшла перша збірка під назвою Impresje. В 1906 – 1910 роках працював в редакції часопису Nasz Kraj і «був народним львівським поетом» Gazety Porannej. В роках 1920 – 1926 був редактором львівського сатиричного тижневика Szczutek.

Обкладинка львівського сатиричного тижневика Szczutek (1922 рік)
Обкладинка львівського сатиричного тижневика Szczutek (1922 рік)

Молодий поет, без жодних матеріальних перспектив, практично не мав шансів на заможний шлюб. Однак сталося так, що в нього закохалася молодша донька Єжи Ґеорґа Вєнковського – ротмістра цісарської гвардії і Альбертини фон Путткамер. Відтак, після одруження поет став мешканцем вілли на вулиці Пісковій №15, куди пішов за зятя. Саме звідси він щоранку спускався до Ринку, де мав постійне місце праці у магістраті (радником податкової палати), а навпроти, у знаменитій ресторації «Атляс» на площі Ринок №45 – особистого столика.

Кав’ярня «Атляс» у Львові
Кав’ярня «Атляс» у Львові

Тут Генрик Збєжховський проводив більшість свого часу і навіть поставив своєрідний рекорд – пиячив, не виходячи з кнайпи, 72 години, тобто три доби. Саме в «Атлясі» народжувалися на світ його шлягери винятково інтимного змісту, які жили якийсь час у репертуарі польського кабаре. Неодмінними слухачами були колеги-митці, його приятель, власник «Атлясу», Едзьо Тарлєрський та поет-«молодомузівець» Степан Чарнецький.

Степан Чарнецький
Степан Чарнецький

Інколи у літні дні приятелі зустрічалися в затишній домівці Збєшховських на Пісковій, в товаристві дружини поета – популярної естрадної співачки Ірени (Задора). Можливо, саме при такій зустрічі і народилась одна із найвідоміших львівських «батярських пісень» – балада про панну Францішку (у наш час відома у виконанні Віктора Морозова). Сюжет з панною Францішкою був надзвичайно популярний, за нього сперечалися навіть різні львівські райони.

Варто також детальніше описати вуличку, на якій мешкало сімейство Збєжховських. Піскова (у ХІХ ст. тут були піщані кар’єри, які дали назву вулиці), розташована у мальовничому куточку Львова, була прихистком митців і артистів. Зокрема у 1930-1936 рр. тут працював відомий скульптор Сергій Литвиненко (1899-1964 рр.), а в другій половині ХХ ст. – Дмитро Крвавич. Тут з 1912 р. (у будинках №15 і №15а) працювала Вільна академія мистецтв – достатньо високого рівня мистецька школа. З тодішніх художників-українців у ній викладали Іван Труш та Олекса Новаківський (до того часу, поки не заснував своєї художньої школи на площі св. Юра, яка перебувала під опікою митрополита Андрея Шептицького). Онука поета називає ту саму адресу Збєжховських: Піскова №15 (виявляється, Академію заклав на своєму городі сусід та шваґер Збєжховського – інженер Леонард Подгородецький).

Вітольд Шолгіня так описує останнього представника львівської молодопольської «циганерії»: «Високий, з продовгуватим погідним обличчям, оздобленим «видатним» носом, з розвіяним волоссям, із зав’язаним під підборіддям романтичним чорним бантом, одягнений в оксамитову куртку, в накинутій на рамена артистичній пелерині, у ширококрисому капелюсі…».

Портет Генрика Збєжховського. Автор Казимир Сіхульський
Портет Генрика Збєжховського. Автор Казимир Сіхульський

Видається, що Збєжховський свідомо творив свій образ богемного поета. Ще у своїй ранній повісті «Художник» (1907) він зобразив типового цигана, який носив довге волосся, великого капелюха, найбільше любив абсент, каву і сигарети і при кожній нагоді дискутував про мистецтво, якому служив усією душею.

Безсумнівно, належав до найпопулярніших постатей міжвоєнного Львова. Двічі був удостоєний престижних літературних нагород: 1928 року – Літературної нагороди міста Львова і 1938 – золотого Лаврового вінця Польської академії літератури.

Генрик Збєжховський видав поетичні збірки: «Казки» (1900), «Веселі речі» (1918), «Еротики» (1923), «Сад життя» (1935); був також автором кількох пісенних збірок: «Кабаретові пісні» (1912) і «Нові кабаретові пісні» (1919); написав чимало п’єс (комедій, водевілів, драматизованих казок): «Жінка без обличчя» (1913), «Заміжжя Лоли» (1916), «Клопоти пана Золотопольського» (1922), «Завжди вірний: Видовище з минулого Львова» (1922), «Серце Матері, або Пригоди Томця Палюха» (1926), «Чародій» (1928), «Викрадена наречена» (1933), «Золота рибка» (1933) та чимало інших.

Помер Генрик Ґжимала Збєжховський у листопаді 1942 року в Криниці, на своїй улюбленій віллі «Немо» (очевидно, назва пішла від однойменного псевдоніма поета), якою володів з 1928 року. На руках трьох жінок: дружини, доньки й онуки. Збєжховський був тісно пов’язаний з Криницею, проводив тут вакації, був у цих околицях знаним і шанованим.

Могила Генрика Збєжховського у Криниці
Могила Генрика Збєжховського у Криниці

Про творчість Генрика Збєжховського нам розповідає видана в 2000 році книжка «Pisarz wobec koniunktury. Twórczość literacka Henryka Zbierzchowskiego» авторства Вітольда Ващука, а також документальний фільм «Кавелер Місяця» («Kawaler Księżyca», 2010), знятий Славомиром Ґовіном.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. Мельник І., Загайська Р. / Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2010.
  2. Мориквас Н. // Степан Чарнецький і Генрик Збєжховський: останні представники «музівської» богеми.
  3. uk.wikipedia.org
  4. www.lvivcenter.org
  5. http://zbruc.eu/node/38739

Фото:

  1. pl.wikipedia.org
  2. winnetradycje.wordpress.com
  3. salontradycjipolskiej.pl
  4. uk.wikipedia.org

Напишіть відгук