Ґрюнвальдська вулиця у Львові: героїчне минуле та видатні перемоги

5
1324
Ґрюнвальдська вулиця у Львові: героїчне минуле та видатні перемоги

Українці не бігали зі списами в найдавніші культурні епохи історії людства.  Також вони не відкривали Америку у складі екіпажу Пінти, Ніньї чи Санта Марії. Разом з тим, вихідці з наших земель таки писали та творили історію того, що ми би зараз назвали європейською цивілізацією і таких моментів не можна забувати і віддавати. Більше того – про них потрібно пам’ятати. Й одна зі складових останнього – це битва, яка тривалий час вважалась ледь не епохальною, називалась “битвою народів” та густо обростала бородою із міфів та легенд – Ґрюнвальд. Я би міг зараз написати фрази в дусі “там вирішувалась доля світу”, “кров текла рікою”, “від кількості вороння небо чорніло”, але вони більше пасують для фільму, аніж статті, тому просто напишу, що в цій битві брали участь вихідці з територій, які сьогодні є українськими. І мабуть це радше випадковість, а не закономірність, але дуже добре, що в культурному просторі Львова зберігається пам’ять про цю подію.

Вулиця Грюнвальдська у Львові. Фото з http://mapamista.org.ua/karta/lvov/Грюнвальдська_вул./5
Вулиця Грюнвальдська у Львові. Фото з http://mapamista.org.ua/karta/lvov/Грюнвальдська_вул./5

Між Антоновичем і Коновальцем є Ґрюнвальд, але вони про це не здогадуються. Точніше буде сказати, що між вулицями Антоновича та Коновальця, в Галицькому районі Львова, знаходиться вулиця Ґрюнвальдська. Жахлива назва, чи не так? Ще й з історією України нічого спільного не має. Дивно – ми ж не гордимося досягненнями світової цивілізації, а лише перемогами свого багатостраждального народу. Але, як видно, навіть такі екзотичні назви зустрічаються в мозаїці львівських вулиць. Як буде видно, ця подія таки має відношення і до історії України, і навіть до історії Львова.

Ян Матейко. Битва під Грюнвальдом. Фото з http://www.wikiwand.com
Ян Матейко. Битва під Грюнвальдом. Фото з http://www.wikiwand.com

Найгірше, що може зробити людина – це зректися себе. Тому ганебно віддавати власну історію й вдавати апатію до важливих сторінок нашого минулого. Не потрібно, звичайно, говорити що українці динозаврам вошей виловлювали, але варто згадувати, що вихідці з наших земель брали участь в великих битвах минулого. Однією з таких є Ґрюнвальдська битва, яка відбувалась у 1410 році між військами Тевтонського ордену та союзом Королівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (руський і російський це різні речі).

Представництво українських земель під Грюнвальдом. Фото з https://commons.wikimedia.org
Представництво українських земель під Грюнвальдом. Фото з https://commons.wikimedia.org

Серед польського війська були і “українські” озброєні одиниці: Львівська, Холмська, Перемиська, Галицька, кілька Подільських і ін. хоругви. До війська великого князя литовського Вітовта входили військові з Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира і ін. Як можна бачити, “українське” представництво у цій битві мало би бути немаленьким. Не дарма це протистояння називали “битвою народів”. Отож, вишикувались війська, воїни натягнули обладунки і почали чекати, бо польський король Владислав ІІ Ягайло “слухав богослужіння і молитви читав”. Він мав подати знак до початку наступу, але жодним шумом і криками невдоволеного війська його медитацію не могли перервати. Польське військо просто “вирішило перемогти, або померти”. Вороже ж військо не мало такого твердого налаштування.

Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com
Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com

Коли до бою таки дійшло, він виявився дуже жорстоким для обох сторін. Аби дізнатись як закінчилась ця битва, закриваємо очі на безперечно перебільшені кількісні показники і дивимось хроніку “Історія Польщі” Яна Длугоша, який, між іншим, був львівським архієпископом. У своєму творі Ян Длугош пише, що втрати лише Тевтонського ордену склали 50 тисяч вбитими і 40 тисяч полоненими, також було захоплено 51 рицарське знамено. Сумнівно, що Великий Магістр Ульріх фон Юнгінген (якого було вбито в цій битві) взагалі привів під Грюнвальд хоча б 40 тисяч війська, але повіримо Длугошу, що тевтонці тоді програли. Програли і випали як активний гравець зі сфери впливу в цьому регіоні.

Ян Длугош. Фото з https://uk.wikipedia.org
Ян Длугош. Фото з https://uk.wikipedia.org

В інших хроністів зафіксовані окремі епізоди героїзму “українських” хоругв на полях Ґрюнвальду, як і героїзму окремо взятих воїнів. Польському героїзму ці описи, треба сказати, й близько не дорівнюють, але нам пощастило, що ми не тікали з поля битви “до самої Литви”, як ті, без кого цієї перемоги не було би. Треба розуміти, що і без військової потуги кількох хоругв з сучасних українських територій, хід битви міг би бути іншим. Іншим міг би бути і переможець. Маю сумнів, що воїни з Львівської чи інших земель пішли тоді воювати за узурпатора, який їх полонізував і насаджував католицизм. Схоже на те, що пліч-о-пліч з польськими чи литовськими воїнами, вони тоді відстоювали державу (а точніше правителя), територію, яку вважали своєю. На цьому історія Ґрюнвальдської битви не закінчується, але історія Ґрюнвальдської вулиці у Львові лише розпочинається.

Марка, присвячена битві під Грюнвальдом. Фото з https://uk.wikipedia.org
Марка, присвячена битві під Грюнвальдом. Фото з https://uk.wikipedia.org

Починаючи від старту ХХ століття,  зустрічаємо саме таку назву для вулиці між сучасними Антоновича і Коновальця. В окремих довідниках перейменування вулиць міста, така назва для цієї фігурує починаючи від 1907 року. У 1943 році, на короткий період, вулицю було перейменовано на Танненбергштрассе, але вже 1944 вона знову стала Ґрюнвальдською. Таку назву вулиця носить і сьогодні, нагадуючи жителям Львова про події сивої давнини.

Кусочок Грюнвальдської сьогодні. Фото з http://mistoproekt.com.ua/office/
Кусочок Грюнвальдської сьогодні. Фото з http://mistoproekt.com.ua/office/

Сучасне обличчя вулиці Ґрюнвальдської – це бог Янус, а можливо навіть ще більш складна метафора. З одного боку, на ній можна побачити відносно старовинні житлові будинки на кшталт того, який знаходиться за адресою вулиця Ґрюнвальдська, 10 і був побудований у 1910 – 1911 роках, за проектом Едварда Скавінського. З іншого боку, там можна знайти і будинки наших днів з сучасними офісними приміщеннями, з представництвом банківського сектору і ін. Десь так живе сьогодні одна маленька львівська вуличка, яка нагадує нам про одну велику подію.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Вул. Грюнвальдська, 10 – житловий будинок // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/griunvaldzka-10/
  2. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ – ХХ століття. – Львів: Світ, 2001. – С. 18.
  3. Пагутяк Г. Ґрюнвальдські міфи та українська ментальність // Zaxid. Net, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?ryunvaldski_mifi_ta_ukrayinska_mentalnist&objectId=1230944
  4. Ян Длугош. История Польщи [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos/frametext4.htm    

 

5 КОМЕНТАРІ

  1. Поняття “вихідці з територій, які сьогодні є українськими” та “українці” – це далеко не завжди те саме. Це, зокрема, доводить і історія Львова.

  2. Кілька зауважень:
    1) Не варто цуратись/боятись писати русини і Русь відносно історичних подій що трапились (особливо до 1939 року) на території сучасної України і не тільки
    2) Полонізації як такої не було. Була окупація (не впевнена в правильному терміні для Середньовіччя для цього) і заміщення адміністрації вихідцями з Коронних земель, які шляхом одружень і престижності мови популяризували польську мову середи бояр і залишків князівських родин. Тим не менш полонізацією це важко назвати. Бо і більшість “поляків” поляками себе тоді не вважали. І польська мова тоді тільки набувала рис літературної (від часів писемності до Миколая Рея літературною була і буде латина). І культура як така була німецька. Більшість міщан (у Львові в тому числі) були німцями. Навіть Ягайло польську не знав. А що погано в католицизмі не зовсім зрозуміло, бо в той час ця релігія (як партквиток в СРСР) відкривала найбільші можливості. І тим не менш наприклад Станіслав Оріховський походячи з такої покатоличеної родини спокійно і через сто років після Грюнвальдської битви вважав себе русином.
    3) Не литовські воїни, а литовсько-руські. Бо так і більш точніше, і правильніше. Адже більшість воїнів були русинами з сучасних білоруських земель. А литовцями і литвинами балтська і слов’янська частина почнуть називати себе пізніше.

    • Polina. Мені приємно, що стаття викликала таку рефлексію, але 2 пункту не розумію. Про полонізацію і насадження католицизму я не писав. З тексту це чітко видно. Речення до якого Ви апелюєте саркастичне і є сцьобом з історіографічного штампу про полонізацію і насадження католицизму. За 1 і 3 пункт дякую))

  3. Тра здецидувати чи це була окупація чи ні. Якщо окупація то чому не було повстання коли король борився проти німців? Ящо це були українці котрі жили в Польщі то мусили б згідно з традицією зрадити Польщу та короля та оголосити німецькою армію як це Шептицький зробив – освободительною…
    “Ukraiński” jako narodowość używa się najwcześniej od końca XIX wieku. Pisanie o “ukraińskich ziemiach Lwowa i Chełma” w XIV wieku – to sowiecka tradycja zwana “pisaniem historii wspak”. Jesteście jednym z niewielu rzetelnych ukraińskich portali, dlatego proszę i błagam – nie piszcie historii wstecz. W XIV wieku można mówić o ludności ruskiej, która jednakowoż różniła się od “polskiej” co najwyżej tym, że była prawosławna, choć niekoniecznie. Wówczas:
    1) Religia prawosławna od katolickiej nie różniły się aż tak, głównie – politycznymi ośrodkami władzy. Więc “OKATOLICZENIE” to wulgarne i nieprawdziwe określenie, zwłaszcza dla tego czasu.
    2) Mowa ludu była wtedy inna – zarówno polska, jak i ruska. Potwierdzają to wczesne teksty Mikołaja Reja – tego polskiego “Kotlarewskiego” – pierwszego polskiego pisarza, który (przypadek?) urodził się na Rusi Czerwonej (dawne Grody Czerwieńskie)

    Może ktoś w Ukrainie w końcu napisze o tym, że język “ukraiński” >> ruski w XIV wieku NIE MÓGŁ RÓŻNIĆ SIĘ znacznie od polskiego, zatem przyłączenie ziem Rusi nie wiele różniło się od przyłączenia do Polski Mazowsza czy Pomorza. Tak jak każdy mieszkaniec Mazowsza = Mazowszanin, tak samo mieszkaniec Rusi = RUSIN. Co wówczas NIE OZNACZAŁO NARODOWOŚCI. Tak samo było zresztą z Ukrainą (ziemia Kijowska, Połtawska) – mieszkaniec Ukrainy, to Ukrainiec = bez względu na narodowość.
    Może napiszemy też o bułgaryzującym wpływie staro-cerkiewno-słowiańskiego na staroruski, skoro się tyle pisze o łacinie? Staroruski był niemal identyczny jak staropolski. Czas odkłamać sowiecką historię.

    Pozdrawliaju ta bażaju szczastia!

  4. У Радянські часи Грюндвальска вулиця славилась пивним баром, який так і називали між собою “Грюндик”. У ньому побувало не одне покоління вихованців 5,17 шкіл та “Політеху”

Напишіть відгук