Так минає слава світу, або невідома історія львівського майстра Францішка Нєвчика

Так минає слава світу, або невідома історія славетного львівського майстра Францішка Нєвчика

Львів є щасливим містом, яке має безліч приводів пишатися своїми мешканцями різних часів. Але серед імен політиків, художників, композиторів, літераторів, священників, спортсменів майже не згадуються майстри музичних інструментів. А дарма, тому що і у цій ділянці маємо видатних львів’ян і навіть цілі майстрові династії, на кшталт славетних італійських родин Аматі, Гварнері і Страдіварі.

Одним з найбільш показових у цьому гроні, є рід майстрів скрипок та інших музичних інструментів Нєвчиків. Їх родинний бізнес був започаткований у 1885 року у Познані в час пруського володарювання. Францішек Нєвчик (Franciszek Niewczyk, 1859-1944) був сином диригента аматорського оркестру, де сам грав на кларнеті, а в період служби в пруському війську заміняв капельмейстера військового оркестру і невдовзі сам став керувати колективом.

Францішек Нєвчик
Францішек Нєвчик

Молодий поляк виявився талановитим учнем знаного німецького майстра Генріха Лянга у Загожельці і згодом відкрив власну майстерню. Він ремонтував і виготовляв інструменти для аматорських і полкових оркестрів, оркестрів Музичних товариств в Познані та Кракові і церковного оркестру монастиря в Ясній Гурі. Відверті патріотичні позиції родоначальника скрипкової майстерні Францішка Нєвчика призвели до бойкоту його діяльності, політичних переслідувань з боку влади і, зрештою до вимушеного виїзду з міста. Новою батківщиною від 1906 року і на наступних 38 років для нього став Львів. Вже в той час один з клієнтів його майстерні писав у рекомендації: «Виробникові інструментів панові Францішку з Познані (…) засвідчую, що інструменти (його) в усіх відношеннях перевершують продукцію відомих і знаменитих німецьких заводів …».

В свою чергу його учень – Тадеуш Снятала, який працював з ним до 1914 р., навчав ряд майстрів з правобережної України, де також були поширені скрипки його роботи (переважно у фольклорних виконавців), а його духові інструменти були відзначені нагородами на виставках Європи.

Скрипка роботи Ф. Нєвчика
Скрипка роботи Ф. Нєвчика

Початково сам майстер спеціалізувався виключно на виготовленні скрипок. Прекрасної якості, з добрим звуком, ефектним виглядом, вони здобули добру славу у виконавців й до сьогодні високо цінуються на аукціонах музичного інструментарію.

Найдовше його майстерня знаходилась за адресою вул. Городоцька, 2 б. На початку ХХ століття вулиця з цією назвою починалась від храму й монастиря св. Анни, а № 2 належав будівлі теперішнього Львівського драматичного театру імені Лесі Українки (Католицькому дому), який мав і має безліч прибудов з тильної сторони. В одній з них було розміщено виробництво, займаючи приміщення в цокольному поверсі з боку монастиря.

Рекламне оголошення майстерні Нєвчика в адресній книзі
Рекламне оголошення майстерні Нєвчика в адресній книзі

Попит на інструменти був дуже значним. Поряд зі скрипками, майстерня Нєвчика опанувала виготовлення неймовірно популярних у міжвоєнному Львові мандолін і гітар, адже в той час окрасою естрадних програм були виступи так званих неаполітанських оркестрів, складених саме з цих інструментів. А відносна доступність в опануванні і невелика ціна зробили їх улюбленими інструментами львівської вулиці та молодіжних вечірок.

Мандоліна, роботи майстерні Ф. Нєвчика
Мандоліна, роботи майстерні Ф. Нєвчика

Серед інструментарію, який числиться на гарантійному обслуговуванні львівської фабрики серед струнно-щипкових інструментів згадуються лише концертні цитри (очевидно більш доступні, а отже й демократичні інструменти – гітари, мандоліни і тамбуріци, подібних послуг не передбачали).

Наступним кроком стало виготовлення мідних духових інструментів для військових, пожежних, гімназійних оркестрів. Потреба в них була дуже великою і інструменти Нєвчика знову себе чудово зарекомендували. Його труби, тромбони, валторни залюбки замовляли численні військові колективи з Росії, Австрії і Прусії (яка, зневаживши майстра, не погордувала його здобутками).

Корнет, роботи Нєвчика
Корнет, роботи Нєвчика

З часом виробництво розрослось, з’явились станки, електричне устаткування, майстер окрім учнів залучив до роботи 20-25 робітників.

Ф. Нєвчик з сином у майстерні
Ф. Нєвчик з сином у майстерні

Його майстерня набула характеру масштабного виробництва і з часом стала іменуватися Фабрикою оркестрових, струнних і духових інструментів, а також мандолін і гітар (Pierwsza Krajowa Wytwórnia Instrumentów Orkiestrowych, Smyczkowych i Dętych oraz Mandolin i Gitar).

Згодом тут виготовляли також фортепіано. При фабриці був магазин музичних інструментів за тією ж адресою. Окрім інструментів, магазини Нєвчика реалізували (та ремонтували) грамофони і платівки для них.

Рекламне оголошення з новою назвою
Рекламне оголошення з новою назвою

А у 1930-ті роки рекламні оголошення і адресні книги вказують ще одну майстерню-філію з магазином і прокатом інструментів за адресою Хоронщизни, 7 (тепер – вул. Чайковського, 7).

Адреса філії на вул. Чайковського
Адреса філії на вул. Чайковського

Це будівля Львівської Обласної філармонії, а в його часи – найдавнішого львівського музичного вишу  –  Консерваторії Галицького музичного товариства з великим концертним залом – осередком мистецького життя міста. Документально зафіксовано, що послугами фабрики Нєвчиків користувався й український осередок підготовки професіоналів – Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка.

З 1922 року струнні інструменти в магазин фабрики постачалися з Бидгоща, де сином майстра, Станіславом була заснована філія: виробництво та склад музичних інструментів.

Вхід у філію в Бидгощі
Вхід у філію в Бидгощі

Львівське відділення надалі спеціалізувалась на духових інструментах з прекрасним дизайном, з посрібленими і позолоченими мундштуками,  з власним товарним знаком.  Згодом до них додалась філія в Познані.

Ця фабрика вважається першою музичною фабрикою Львова. Її співробітники займалися заготовкою сировини, виготовленням окремих елементів та монтажем, а креслення інструментів робив лише сам майстер. Крім цього Францішек Нєвчик самостійно конструював верстати для свого виробництва. Об’єктом гордості майстра і заздрості інших був особливий універсальний верстат, який заміняв собою 6 тогочасних спеціалізованих машин.

Фабрика виготовляла інструменти і футляри до них, надаючи їм гарантійне обслуговування, надавала послуги з ремонту, реставрації, конструктивних змін, прокату (що в умовах до ери звукозапису і зорі радіотрансляцій було дуже запотребованим). Школярам і професійним музикантам надавалися знижки. Онук майстра жартував, що в дідові часи на його інструментах грало ¾ Польщі.

Інструменти роботи родини Нєвчиків здобули чимало нагород на конкурсах музичних інструментів і виставках: Промислова й сількогосподарська виставка в Ченстохові, Загальнодержавна виставка в Позані (P. W. K., велика золота медаль), Виставка в Парижі (золота медаль і  Grand Рrix), Карлсбаді (золота медаль), Львові (золота медаль і почесний диплом) та ряд інших нагород і почесних дипломів.

На Східних торгах у Львові кращий з військових духових оркестрів країни – оркестр 14 Полку Уланів Язловецьких (14 Pułk Ułanów Jazłowieckich) концертував, укомплектований  виключно інструментами Ф. Нєвчика. Серед унікальних музичних інструментів, які виставлялися на Східних торгах, майстер зауважив старовинну скрипку, виготовлену 200 років тому, і яку він свого часу реставрував, а також  розкішну трубу (так званий «cesarski bas»), зроблену ним кілька десятиліть тому, і за яку він свого часу в Парижі був відзначений  Grand Рrix.

Характеризуючи роботу майстра, тогочасна преса писала: «Багатолітня спеціалізація, безсумнівна солідність виготовлення і, водночас, просто фанатична учтивість, забезпечили п. Нєвчикові всезагальне визнання в сфері музичних інструментів. Однак це визнання не є пропорційним до державних потреб, які досі у значній мірі покриваються зарубіжним товаром, що очевидно прикро, як для музикантів, так і для країни. Інструменти фірми Нєвчика користуються популярністю і в Америці, і залишається лише шкодувати, що не досі не налагоджено експорту польських музичних інструментів до Америки».

Логотип інтернет-сторінки родини Нєвчиків
Логотип інтернет-сторінки родини Нєвчиків

У 1939 році представники радянської влади знищили фабрику, націоналізували верстати, метал і приміщення. Заклад, з давніми і глибокими традиціями, який знаходився у своєму розквіті – перестав існувати. До 1949 року працювала ще невеличка майстерня, якою завідувала його донька Міхаліна. А з поверненням радянських військ до Львова у 1944 році у старого майстра просто не витримало серце…

Станіслав - спадкоємець батькового бізнесу в своїй майстерні в Познані
Станіслав – спадкоємець батькового бізнесу в своїй майстерні в Познані

Майстер Францішек Нєвчик був першим з п’яти поколінь скрипкових майстрів, які працювали у Бидгощі та донині виготовляють інструменти у Познані.

У повоєнний час, коли в цьому місті було відновлено один з найпрестижніших у світі Міжнародний скрипковий конкурс Г. Венявського, саме майстерня Нєвчиків (очолювана сином львівського майстра Францішка – Стефаном) була запрошена опікуватися інструментами учасників мистецького змагання.

Представники різних поколінь майстрів
Представники різних поколінь майстрів

«Sic transit gloria mundi» («Так минає слава світу») – казали древні. Після зоряного злету, сучасним львів’янам практично невідомо про славетного майстра і зачинателя династії, нема меморіальної таблички на стіні його майстерні, невідома й могила людини, яка принесла славу львівському інструментобудуванню. І лише іноді, на інтернет-аукціонах спливають його ім’я та фото його давніх шедеврів.

Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича

Література:

  1. Скрипкові майстри України : короткий довідник / [укл. С. Голубокий]. – К. : Конус – Ю, 2006. – 44 с.
  2. Baca K. Kochają skrzypce od pięciu pokoleń / Karolina Baca. – Rzeczpospolita. – – 22. 08.
  3. Z rewji przemysłu I handlu a Targach Wsghodnich. Francishek Niewczyk // – 1932. – № 4764. – 29.06. – s. 4.
  4. Panufnik T. Sztuka lutnicza: w dwóch tomach (z 6-ma tablicami i 232 rysunkami w tekście / Tomasz Panufnik. – Ministerstwo Przemysłu i Handlu, 1934. – 244 s.
  5. Panufnik T. Przemysł muzyczny w Polsce / Tomasz Panufnik // Rzemiosło. – 1932. – zesz. 6, 7. – pażdziernik. – S. 144-145.
  6. Reiss J. W. Polskie skrzypce i polscy skrzypkowie /Józef W. Reiss  – W. : Czytelnik,  – 200 s. – (cykl “muzyka i muzycy polscy” – zeszyt IX).
  7. Swirek Lutnictwo / Jozef Swirek. – Krakow : PWN, 1972. – 285 s.
  8. Szulc Z. Słownik lutników polskich / Z. Szulc. – Poznań : Poznańskie Towarzystwo Przyjaciol Nauk, 1953. – 264 p.
  9. Z Wystawy kościelnej // Gazeta Lwowska. – 1909 – № 160.

Напишіть відгук