Феномен Володимира Івасюка, або «Червона Рута»

0
2059
Феномен В. Івасюка: «Червона Рута»

У II пол. XX ст., в складних умовах панування псевдо-мистецьких методів соціального реалізму, жорсткому тоталітарному  контролю усіх сфер життя суспільства у  Львові активно діяла й співпрацювала молодь, розвиваючи й поширюючи українське національне мистецтво, включаючи естрадну музику. Великий внесок у розвиток пісенної культури «міста Лева» та української культури загалом належить Володимиру Івасюку – видатному українському композитору, поету, Герою України (посмертно),  основоположнику української естрадної музики. 

Видатний композитор та митець Володимир Івасюк
Видатний композитор та митець Володимир Івасюк

Творчість композитора базувалася на дослідженні української народної пісні, фольклору. Завдяки наполегливій роботі та співпраці з талановитими виконавцями такими як В. Зінкевич, С. Ротару, Н. Яремчук, Л. Відаш, В. Івасюк став творцем пісень, що здобули широку популярність і любов слухачів, адже втілювали у собі елементи народного та духовного життя українців.  І саме  місто Львів, як культурна столиця, стало осередком  тривалої діяльності  Володимира Івасюка.

Львів – місто, яке стало новим етапом в житті композитора. Тут він пише понад сімдесят пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості. На превеликий жаль воно стало і останнім на його короткому життєвому, творчому  шляху. Львів’яни завжди шанували талант Володимира Івасюка – по сьогоднішній день тут витає дух  пісень, його люблять,  а легендарна  «Червона Рута»  вражає не тільки своїм звучанням та мелосом, а й історією.

Володимир Івасюк з сестрою Оксаною Івасюк. Львів, 1976 р.
Володимир Івасюк з сестрою Оксаною Івасюк. Львів, 1976 р.

В. Івасюк є автором ста семи пісень (найвідоміші: «Я піду в далекі гори», «Червона Рута», «Водограй», «Жовтий лист», «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Я твоє крило»), п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано та майстерно виконував свої пісні.

Михайло Івасюк у біографічній повісті про сина писав: «Музика наповнювала його життя неспокійним змістом», а сам композитор казав: «Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази. Кожним твором починай новий етап, якісно вищий у своїй роботі.  Виражай себе врешті-решт на повну силу, адже людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою».

Автограф пісні Червона Рута
Автограф пісні Червона Рута

У другій половині шістдесятих років українську естраду, яка тільки почала зароджуватись, сколихнула поява пісні, уже відомого на той час композитора В. Івасюка – «Червона Рута». Її мелодія, в якій  органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами  народного українського співу, приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно.  Її появі передувала фольклорно-дослідницька робота композитора, зокрема велике захоплення митця українською народною творчістю.

Свою роботу над піснею Івасюк розпочинає у 1967 р.,  прочитавши працю  «Коломийки», видану у 1906 р. українським етнографом, фольклористом В. Гнатюком. Цікавим є той факт, що легенд,  в яких йдеться про існування «чарівної квітки» було кілька. В першій розповідається про дівчину-гуцулку, яка долаючи важкі перешкоди, шукає «червону руту», квітку, що дарує щастя, багатство, долає гіркоту розлуки. А в другому, Червона рута –  це  квітка, що  з’явилася у важкі для українців часи й  постала загальноукраїнським символом боротьби за свободу нашого народу.

В. Івасюк та О. Кузнєцова на зйомках програми «Камертон доброго настрою»
В. Івасюк та О. Кузнєцова на зйомках програми «Камертон доброго настрою»

Батько композитора у праці «Монолог перед обличчям сина», зазначав: «Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про Червону руту, в Путивлі, знайшов ще один аналог пісні».

Про клопітку працю композитора у виборі сюжету твору свідчить наявність унікального документу – чернетки створення пісні, текст якої значною мірою відрізняється від оригіналу. Також варто зазначити й те, що знаменита «Червона рута» початково була баладою, бо саме в цьому жанрі можливо найбільш детально переповісти старовинну грецьку легенду про міфічну квітку, яка в гуцульському варіанті так захопила юного композитора. Зрештою, після трирічних  пошуків і вагань, «Червона рута» визріла у формі простої куплетної пісні з чітким лаконізмом, простотою і щирістю народної пісні.

Софія Ротару на зйомках фільму «Червона Рута», серпень 1971р.
Софія Ротару на зйомках фільму «Червона Рута», серпень 1971р.

13 вересня 1970 р. з Театрального майдану міста Чернівці обласне телебачення транслювало на всю Україну концерт (у рамках програми «Камертон доброго настрою»), де вперше прозвучали «Червона рута» й «Водограй» у виконанні О. Кузнєцової та В. Івасюка, акомпанував дуету ансамбль «Карпати» В. Громцева , а у  1971 р. «Червона рута»  стає піснею року на Всесоюзному конкурсі «Пісня 71».  На заключному концерті  в телевізійній студії Останкіно публіку вразило емоційне, виразне, з використанням українських мотивів, як у музиці так і у сценічному вигляді, виконання пісні солістами ансамблю «Смерічка» й її  автора – В. Івасюка, В. Зінкевича та Н. Яремчука. Після виступу пісня «Червона рута» отримала  визнання та любов серед багатьох слухачів, а її творець став одним із найпопулярніших композиторів Радянського Союзу та за його межами. Про це свідчать сотні  листів, телеграм, вітальних листівок  від простих школярів, учителів артистів-початківців з Новосибірська, Омська, Уссурійська, Смоленська, Челябінська із міст та сіл Московської області, Алтайського краю, Узбекистану, Казахстану, Латвії, Тбілісі.  До редакцій газет приходило все більше  повідомлень на публікацію  пісні  «Червона рута». Вона  стала  репертуаром виконання  не тільки В. Зінкевича, С. Ротару, Н. Яремчука, а й багатьох  українських вокально-інструментальних ансамблів, зокрема   «Кобза»,  «Жива вода», «Опришки», «Ватра», «Краяни»,  «Світязь».

В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»
В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»

Успіх «Червоної рути», став широкомасштабним – вона звучала по радіо й телебаченню, сотні листів надходили в усі газети й журнали з проханнями надрукувати її.  Листи до автора приходили не лише з України, а й  далекого Барнаула, Череповця, Орла й Воронежа, а однойменний фільм, знятий Романом Олексівом переможно транслювався на всіх екранах Радянського Союзу.

Така широкомасштабна популярність супроводжувалась дуже цікавим процесом: поступово «Червона рута» перевтілювалась, набувала нових рис, ставала народною. У розмові з журналістом Василем Бабухом  композитор зазначав: «Якось на вулиці я почув свою пісню. Її співали солдати. Це було так несподівано, що мимоволі сам рушив за строєм. Одверто кажучи, стало трохи сумно. Чому? Мабуть, від того, що пісня уже належала не мені. Знаєте, це почуття важко передати словами. Щоправда, відразу подумав: хіба можна тримати птаха у клітці? Йому потрібен простір. Для польоту».

Володимир Івасюк у Львові, на вул. Полтавській (зараз вул. Володимира Івасюка)
Володимир Івасюк у Львові, на вул. Полтавській (зараз вул. Володимира Івасюка)

Через деякий час ноти цієї пісні з’явилися в чехословацьких, румунських, канадських виданнях, виконувати її починають радянські та зарубіжні естрадні колективи, а саме: «Веселі мушкетери», грузинський «Орера», білоруські «Пісняри», польський «NoToCo» та «Скальдови», угорець Янош Коош, болгарин Бісен Кіров, а у 1977 р. показ мод у Лондоні проходить повністю під музику композитора.

Невідомо як надалі склався б розвиток подій, адже все перекреслила загадкова смерть композитора у 1979 р.  Це був важкий удар, не тільки для сім’ї В. Івасюка, але й для його колег, друзів – усієї молоді та людей старшого покоління, для яких творчість композитора була цінним, важливим надбанням. Обставини смерті В. Івасюка історія замовчувала, проте усім відомо, що було після: негласна заборона на його творчість, десять років забуття, призупинення розвитку української естрадної музики. Був знищений оригінал фільму «Червона рута» (є тільки копія збережена композитором), його твори зникли з ефіру, нотних магазинів, репертуару ансамблів та співаків. Через це Софія Ротару, яка виконувала більшість пісень композитора, змушена була  виїхати працювати до Москви.

Меморіальна дошка на будинку у Львові, де колись проживав композитор
Меморіальна дошка на будинку у Львові, де колись проживав композитор

Тільки у 1989р. відбувається часткове повернення до творчості Володимира Івасюка,   створюється  молодіжний фестиваль української музики, який називають в честь символу української нації – «Червона рута». Фестиваль відкрив світу сучасну українську молодіжну культуру, привернув увагу до України, як незалежної демократичної держави. Популяризував сучасну українську музику по всій Україні, стимулював створення пісенного репертуару української сучасної музики (адже умовою конкурсу є виконання не менше двох новостворених музичних творів).

Пісня «Червона Рута» піднесла риси національно-культурної самобутності й ідентичності українців, зміцнила національний дух нашого народу, спростовувавши твердження про його меншовартість, стала невід’ємною  частиною нашої ментальності й духовним здобутком української молоді. Нове звучання надала пісні Революція Гідності 2013-2014 років. У виконанні мільйонів людей, що вийшли на площі міст та столиці України в підтримку вільного та демократичного існування у власній державі «Червона Рута» стала своєрідним гімном цих історичних подій.

Пам’ятник Володимиру Івасюку у Львові, встановлений в 2011 р.
Пам’ятник Володимиру Івасюку у Львові, встановлений в 2011 р.

Знаковим 2014 рік став і для сім’ї та шанувальників творчості композитора. Коли у 1979 р. тіло народного улюбленця знайшли у Брюховецькому лісі, радянська влада оголосила, що Володимир Івасюк скоїв самогубство.  Довгих 36 років саме це припущення було офіційною версією смерті композитора. Завдяки Революції Гідності, 12 червня 2014 року, Генпрокуратура відновила розслідування обставин смерті митця. Не минуло й року, як слідчі зняли з композитора тавро самогубця й офіційно підтвердили давно відомий факт: Володимир Івасюк став жертвою умисного злочину співробітників КДБ, хоча винних у цій трагедії не покарано і досі. Як далі розгортатимуться події не відомо,  проте ми повинні  пам’ятати, що пісня є  вагомим   елементом національної  української культури.  А наш обов’язок, як представників цього інституту – цінувати та гідно репрезентувати цінний скарб у вигляді пісенної творчості композитора.

Ірина ЧАЙКА

Джерела:

  1. Івасюк М. Монолог перед обличчям сина / М. Івасюк [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/books.php?lang=uk&id=monolog_pered_oblychchyam_syna-2000
  2. Криса Л. Вернись із спогадів / Л. Криса. – Львів: УКРПОЛ. – 2008. –336 с.
  3. Василишин М. Володимир Івасюк: сила і серце таланту / М. Василишин. – Львів: Укр. Акад. друкарства, 2009. – 368 с.
  4. Нечаєва П. Вернись із спогадів / П. Нечаєва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/articles.php?lang=uk&id=vernys_iz_spogadiv
  5. Івасюк Г. Спогади / Івасюк Г. [ Електронний ресурс].–Режим доступу : http://www.ivasyuk.org.ua/names.php?lang=uk&id=galyna_ivasyuk

Напишіть відгук