Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина друга. Шербет у султана і дуже великі слони

0
311
Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина друга. Шербет у султана і дуже великі слони

Будучи жителями міста Львова ХХІ століття, ми далеко не завжди можемо давати собі правдивий звіт щодо того, які мухи були в голові жителів нашого міста і що їх боліло 100, 200, а особливо 500 років тому. Тим не менше, заглядаючи до документів тих часів, можемо принаймні робити намагання це зрозуміти – картину світу, а також особливості мислення людей тих часів. Продовжуючи розпочату у попередній статті справу, спробуємо оцінити, для чого львівський підкоморій (суддя, який займався розмежуваннями володінь) Войцех Мясковський їздив до Османської імперії і що він про це написав.  

Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org

Одразу зазначимо, що мусимо бути вдячними королю Речі Посполитої Владиславу IV Ваза – це він, як зазначено у тексті Мясковського, просив посла прозвітувати про подорож і записати свої свідчення. Як наслідок, про ці події сьогодні можемо знати та роздумувати і ми. Хоч і сам посол, як він вказував, робив свій запис з задоволенням, але одне діло казати, а інше робити. І хто знає, якби не король – чи мали би ми це свідчення, бо келихи з пивом у шинку простіше перекидати, ніж пером над папером махати.

Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org
Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org

Як ми могли дізнатись з попередньої статті, посольство Войцеха Мясковського до султана Османської імперії було довгим і складним – через брак фінансування, через смерть султана, а також через курйози з молдовським господарем Василієм Лупу. При цьому, Мясковський ще й був постійно оточений шпигунами, як він сам це зазначає і був змушений чекати, аби йому підвезли нові листи – скеровані тепер до нового султана Ібрагіма. Але все перераховане таки не завадило послу і львівському підкоморію дістатись до Стамбула, який він постійно називає Константинополем. На підступах до міста його зустріли представники від Великого Візира і супроводжували Адріанопольською дорогою і брамою далі.

Харисійські (Адріанопольські) ворота. Фото з http://www.wikiwand.com
Харисійські (Адріанопольські) ворота. Фото з http://www.wikiwand.com

Мясковський згадує, що на третій день після свого приїзду до Константинополя (Стамбул), у день свого патрона – святого Войцеха, візир дозволив йому таємно оглянути “флот” Османської імперії, що виходив в Чорне море. Він був дуже захоплений помпезністю цього явища – військовою музикою, якою “гримів Константинополь”, а також кількістю бортів. Це видовище оглядав навіть сам султан, якого Мясковський постійно називає цезарем (не він один, якщо говорити про ті часи). При цьому, як зазначив автор, “цезар” проводжав човни у щасливу дорогу, але робив це “без хреста і кропила”. На сам кінець автор риторично зазначив, що цей “поганський” спектакль дуже тішив очі, але гнітив серця, адже на галерах він бачив багато своїх прикованих братів.

Вступ Мехмеда ІІ в Константинополь. Фото з http://www.wikiwand.com
Вступ Мехмеда ІІ в Константинополь. Фото з http://www.wikiwand.com

До султана польського посла ніхто одразу не впустив. Спочатку він мав зустріч із великим візиром. Мясковський постійно відзначає у своєму звіті “людяність” останнього. Безперечно не тому, що турецький управитель дозволив глянути на флот, а тому, що після аудієнції подарував Мясковському і дозволив забрати з собою до Речі Посполитої кількох в’язнів (можливо якось так колись і Богдана Хмельницького з полону викуповували). Як зазначає Мясковський, відпущені були знатного походження і відбули на галерах по 20 років, від смерті вже були недалеко.

Запорожці на чайках нападають на турецькі галери. Фото зhttps://uk.wikipedia.org
Запорожці на чайках нападають на турецькі галери. Фото зhttps://uk.wikipedia.org

На другій аудієнції у візира, яка відбулась через 3 дні, Войцех Мяскоський підняв питання миру між Османською імперією та Річчю Посполитою. Точніше про мир між правителями, які на той час були біля керма. Між цим, польський посол також висловив вимогу кари для татарського хана, який на Україні розбій та шкоду чинить. Мясковський зазначив, що хан жодної справедливості не має і не знає. Візир натомість запитав Мясковського про будівництво Кодацької фортеці та поставив вимогу козаків на Україні в пень висікти. Але Мясковський швидко вийшов з ситуації і відповів, що Кодак саме і тільки для цього і будували – аби контролювати козаків і не дозволяти їм на Чорне море ходити. Тобто що для султана і його володінь ця фортеця жодної загрози не становить. Як зазначає Мясковський у своєму документі, обговорення цього питання було дуже емоційним і тривало кілька годин, а перервала його тільки потреба йти на молитву у мусульман і вечір, який насувався.

Кодацька фортеця на планах Боплана. Фото з https://we.org.ua
Кодацька фортеця на планах Боплана. Фото з https://we.org.ua

З візиром Мясковський спілкувався у 20-х числах квітня 1640 року, а до султана зумів потрапити тільки 6 травня. При цьому, Мясковський писав про великі побоювання щодо цієї аудієнції, оскільки попередній султан до зали послів християнських не допускав – хіба би як до землі чолом низько припали. Тим не менше, йому перекладач вірменин передав, що його приймуть як великого посла, тобто без церемоніалу, який сам автор вважав принизливим. Описуючи дорогу до палат султана, Мясковський бігло акцентує увагу на євнухах, а також яничарах, хоч і не надає цим питанням детальної уваги. Перш ніж зустрітись з султаном, Мясковський знову ж пів години спілкувався з великим візиром, а султан тільки спостерігав за цим на відстані. Далі їм принесли столик зі стравами і тільки після цього йому й оточенню одягнули каптани і повели їх до невеликого покою. Там під балдахіном на них чекав султан.

Султан Ібрагім. Фото з https://viraluck.com
Султан Ібрагім. Фото з https://viraluck.com

Приступаючи до нього, Мясковський просто схилив голову – більше жодного церемоніалу. Султан же майже одразу перепитав посла про яку приязнь польського короля можна говорити, якщо козаки на Чорному морі таку шкоду роблять. Але Мясковський і тут не розгубився та відповів, що це усього лише татарські вісті. Натомість додав, що нехай ті, хто так свідчать, прийдуть і при ньому зараз повторять ті самі звинувачення. Для ще більшої переконливості власної позиції додав, що то донські козаки з Чорного моря не злазять, а московські козаки не є підлеглими короля Речі Посполитої. Як можна бачити, Мясковський був не тільки непоганим дипломатом, а й трішки демагогом та діяв підступом, адже розбої саме запорозьких козаків на Чорному морі заперечувати неможливо.

Храм Воскресіння Христового у Єрусалимі. Фото з https://uk.wikipedia.org
Храм Воскресіння Христового у Єрусалимі. Фото з https://uk.wikipedia.org

На цьому аудієнція у султана закінчилась. Надалі Мясковський зустрічався з англійськими, венеційськими, голландськими і ін. послами, також “виторговував” свободу для все більшої кількості в’язнів. У цьому отримав велику підтримку та сприяння великого візира. Мясковський також дуже хотів говорити з султаном про ключі від Гробу Господнього, але його відмовляли від цього французький, венеційський та інші християнські посли. Тим не менше, він заговорив на цю тему із візиром. Казав, що ще Єлена, мама імператора Костянтина, ці ключі католикам віддала (аргумент смішний, оскільки в часи Єлени розколу ще не відбулося). Візир, натомість, послався на інформацію від “греків”, що ключі їм належати мають. Оскільки Мясковський продовжував наполягати на своєму, візир обіцяв відрядити інквізицію для розслідування справи (насправді саме розслідуваннями інквізиція займалась, вона не була катівнею, як ми собі думаємо).

Невільничий ринок у Константинополі. Фото з http://www.dailymotion.com
Невільничий ринок у Константинополі. Фото з http://www.dailymotion.com

На наступну зустріч із візиром Мясковський прийшов із конкретними запитаннями, що він має казати королеві – чи буде підтверджено мир, як буде покарано татар, скільки в’язнів повернуть? Візир підтвердив укладення миру, але за умови остаточного приручення козаків на морі. Мясковський відповів, що козаків ліпше карають, аніж татар, адже козаки кількома човнами на Чорне море інколи прокрадаються, а татари цілою ордою приходять і все палять та пустошать, людей в неволю беруть. Не забув згадати польський посол, що навіть при його перебуванні у Стамбулі лише з Кафи кілька груп невільників привели. Після тривалих дискусій у схожому дусі, візир обіцяв підписання миру. Також домовились купців митом великим не обкладати і з приятелями бути приятелями, а з неприятелем неприятелями.

Фрагменти давнього Константинополя. Фото з http://www.wikiwand.com
Фрагменти давнього Константинополя. Фото з http://www.wikiwand.com

На сам кінець була ще одна аудієнція у султана, де все домовлене мали затвердити. Мясковський зазначає, що ця зустріч була більше показовою – перед ним награно демонстрували багатства і військову міць Османської імперії. Цікавим у цьому контексті є опис Мясковським обіду, де ніхто не мав ножа, навіть сам візир. Останній руками все ламав і у такий спосіб подавав Мясковському страви. Наприкінці подали щербет. Після частування польську делегацію дуже гостинно прийняв султан. Він знову не вимагав поклонів і передавав найкращі побажання королеві. Казав, що між ними буде мир, але й зазначив, що як козаків випустять, то бачить Бог в небі хто винен і багато горя та крові буде.

Собор св. Софії. Фото з http://www.wikiwand.com
Собор св. Софії. Фото з http://www.wikiwand.com

Далі Мясковський ще якийсь час походжав Стамбулом і його святинями аж до того моменту, як до нього не послав людей візир і не попросив швидше збиратися додому. Візир нагадав, як багато невільників йому передав, а цим він дуже своїх людей кривдить, які багато за невільників заплатили. Це почало формувати опозицію та вороже середовище до візира. Візирові ніби навіть погрожували – особливо матір султана, що так багато невільників відпустив послові польському. Мясковський ще трохи доплатив за невільників і пришвидшив процес вибирання додому. З останніх свідчень Мясковського про своє посольство – це його подивування як багато в “давній столиці греків” (Константинополь) мечетей і які великі там слони.

Літографія Константинополя. Фото з http://www.wilanow-palac.pl/polish_missions_to_istanbul.html
Літографія Константинополя. Фото з http://www.wilanow-palac.pl/polish_missions_to_istanbul.html

Таким чином, дипломатичним талантом та хитрістю львівський підкоморій та посол короля Речі Посполитої Войцех Мясковський зумів досягнути кількох важливих цілей під час своєї поїздки до Османської імперії. По-перше, він знайшов спільну мову з візиром і викупив багатьох невільників. Також порозумівся з султаном у питанні утримання Річчю Посполитою козаків, а Османською імперією татар, а відтак і про мир й взаємопідтримку між правителями. Певні привілеї отримали також і купці. У липні 1640 року Мясковський повернувся з подорожі, а свої пригоди описав у нотатках “Dyjaryjusz legacyjnej do Turek Wojciecha Miaskowskiego w którym się opisuje drogę od wyjazdu […] aż do powrotu”. На цьому пригоди Мясковського не закінчуються, адже вже зовсім скоро на Річ Посполиту чекатиме важке випробування – Хмельниччина. Значну роль у цих подіях доля відвела і для львівського підкоморія Войцеха Мясковського, але про це згодом.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach і pamiętnikach. Bohaterowie, fortece, tradycja. – Kraków: Collegium Columbinum, 2001. – С. 104, 242 – 248, 250.
  2. Milewski D. Dyplomatyczny zgrzyt – Wojciech Miaskowski i Bazyli Lupul [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.wilanow-palac.pl/dyplomatyczny_zgrzyt_wojciech_miaskowski_i_bazyli_lupul.html
  3. Relacya legacyi p. Miaskowskiego, podkomorzego Lwow do Ibraima I Amuratha Cesarzów Ottomańskich. Roku 1641 // Zbiór pamiętników o dawnej Polszcze. – W Lipsku: Drukiem Breitkopfa I Haertela, 1840. – T. V. – С. 35 – 50.

Напишіть відгук