Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина четверта. “З жалем сердечним і сльозами” до “бестії” Хмельницького в зуби

0
282
Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина четверта. “З жалем сердечним і сльозами” до “бестії” Хмельницького в зуби

У попередніх частинах ми вже “відправляли” львівського підкоморія та посланця короля Войцеха М’ясковського до молдовського господаря і султана Османської імперії. Тепер прийшов час для нашого героя зїсти солі дипломатичної роботи і вдома. Сумнівно, що він цьому особливо тішився і точно не поділяв думки, що дим батьківщини солодкий, адже саме для термінового гасіння пожежі його і відрядили. Пожежу, між іншим, розпалив товариш короля Владислава, Богдан Хмельницький. З останнім Мясковський мав значно більше спільного, аніж ми з вами. Вони не тільки жили в одну епоху та розуміли мотиви один іншого, а й обоє були підлеглими короля і служили Речі Посполитій. Про що саме спілкувались між собою посол і новоспечений бунтар, шукаємо нижче.

Богдан Хмельницький. Фото з https://www.etsy.com
Богдан Хмельницький. Фото з https://www.etsy.com

Оскільки гуртом таки дійсно простіше батька бити, М’ясковський їхав до Хмельницького не сам, а в оточенні багатьох дуже і не зовсім шанованих осіб. З-поміж них мені особисто найбільше імпонує особа брацлавського та київського воєводи Адама Кисіля, якого козаки якраз найбільше не любили. Войцех М’ясковський вирушив у напрямку Києва 1 січня 1649 року і далі, ледь не поденно, описував що бачив та робив у мандрівці. Зокрема, абсолютно незрозуміло навіщо, навіть зазначив, що 4 січня зустрічався у дорозі з Луцьким єпископом.

Брацлавський воєвода Адам Кисіль. Фото з https://uk.wikipedia.org
Брацлавський воєвода Адам Кисіль. Фото з https://uk.wikipedia.org

Вперше в очі війни М’ясковський заглянув, минаючи теперішній Новоград-Волинський (тоді Звягель). Автор згадав у своєму тексті про замок, а також понищені костели. Це був перший привіт, який він “передав” козакам. Тиждень довелося посольству чекати листів з Чигирина від Хмельницького. Мясковський бідкався, що дорога надто важка, а зерна і соломи для коней бракує. Згадував також і про виступи селян проти панів, що ще більше ускладнювало для подорожуючих можливість дістати провіант. Як наслідок, по харчі аж до Києва посилали. До давньої “матері городів руських” польську делегацію впустити не хотіли і вони мусили ще раз посилати людей до Хмельницького – просили, аби прибув до Києва на нараду.

Реконструкція Звягельської фортеці. Фото з https://uk.wikipedia.org
Реконструкція Звягельської фортеці. Фото з https://uk.wikipedia.org

Одна цікава для нас, але неймовірно прикра для її учасників історія трапилась, коли герої цього тексту наближались до Києва. Дорогою, у одному з містечок руського роду Корецьких, М’ясковського та його оточення несподівано обступили козаки та селяни. Польську делегацію зупинили, взяли в оточення і не пускали далі. Притримали навіть козака, який ніс за воєводою його знак влади. Тоді-то подорожні й задумались, чому було б не взяти з собою якоїсь додаткової козацької (реєстрових) чи драгунської хоругви, бо ж нападники явно не шахи з ними зібралися грати. Врятувало М’ясковського з компанією те, що вони володіли міжнародною мовою спілкування – заплатили козакам та селянам за себе і за того козака з органами влади і рушили далі.

Руський воєвода Ярема Вишневецький. Фото з https://upload.wikimedia.org
Руський воєвода Ярема Вишневецький. Фото з https://upload.wikimedia.org

На підступах до Києва посланців короля виїхав зустріти Богдан Хмельницький. З ним були полковники, осавулами, сотниками. Супроводжувалось це все дійство військовою музикою. Повстанці взяли з собою навіть хоругву. Сумнівно, що представники обох делегацій обіймались та розціловували одне одного, але привітались і Хмельницький запросив гостей до себе на обід. М’ясковський зафіксував у щоденнику, що гетьман під час споживання їжі гостро висміював князів Вишневецького та Чаплинського, з якими мав особливо напружені відносини.

Тарас Шевченко. Козацький бенкет. Фото з https://uk.wikipedia.org
Тарас Шевченко. Козацький бенкет. Фото з https://uk.wikipedia.org

У один з наступних днів відбулась рада. М’ясковський описав це як велике коло, у центрі якого був Хмельницький. Один з послів короля зачитував волю монарха. У той час хтось з оточення Хмельницького почав викрикувати, що “король королем”, але “королев’ята” і “княжата”, а особливо Кисіль, “кость з кості нашої”, зрадили і “до Ляхів” перейшли. Хмельницький взявся заспокоювати крикуна (знаючи вдачу гетьмана останній за свій вчинок ризикував навіть позбутися голови), але той виривався і продовжував анархію. Коли його таки втихомирили, воєвода передав королівські листи повстанцям і їх тут же прочитали. По тому Хмельницький запросив послів короля на обід.

Варіант козацької наради. Фото з https://espreso.tv
Варіант козацької наради. Фото з https://espreso.tv

Останні сприйняли цей знак як зелене світло і почали “обробляти” гетьмана. Воєвода у приватній розмові додатково наголосив, як багато король дає повстанцям. Зокрема, обіцялося пробачити всі вчинки, гарантувалися вольності “стародавньої грецької релігії”, реєстр та права і свободи запорожцям. Натомість, Хмельницького, як підданого короля, просили селян не збурювати і до війська їх не брати, з панами примирити. Хмельницькому, звичайно ж, дуже лестила шана від короля і пробачення усіх поступків, але він послався на відсутність належної кількості старшини і війська та сказав, що без них таких рішень (про мир) приймати не може. Крім того, гетьман наголосив, що війна через Чаплинського і Вишневецького почалась, тому гетьман вимагав, аби одного з них покарали, а іншого йому видали. М’ясковський пише, що довго вмовляли Хмельницького, але нічого не вийшло і роз’їхалися “з жалем сердечним і сльозами”.

Михайло Вишневецький, син Яреми, король Речі Посполитої. Фото з https://upload.wikimedia.org
Михайло Вишневецький, син Яреми, король Речі Посполитої. Фото з https://upload.wikimedia.org

Наступного дня М’ясковський з декількома представниками пішли до соборної церкви. Мали там нагоду побачитись з московським послом, якого автор охарактеризував як особу “людську і звичайну”. По тому, під час прогулянки, бачили поруйнований і пустий замок. Також колегіум єзуїтський – обдертий і в жахливому стані. Жодної ікони, як зазначає автор, нападники не залишили.

Єзуїтський комплекс у Вінниці. Фото з https://uk.wikipedia.org
Єзуїтський комплекс у Вінниці. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ще одним майданчиком для обговорення політичної ситуації мав стати обід, на який Хмельницького запросив до себе київський воєвода. Але такого не сталося, бо гість не з’явився. Аж під вечір гетьман, як зазначив М’ясковський, прибув на підпитку до воєводи з кількома полковниками. Враховуючи стан гостя, конструктивної розмови не вийшло, бо говорив лише він – про свою невинуватість, кривди від “ляхів” і ін. Хмельницький казав, що Русь буде панувати і навіть ще у тому ж році. Далі він зневажив пана Пузовського, пригрозивши йому шибеницею. В третій годині Хмельницький залишив шановне товариство. Більшу половину наступного дня гетьман, як зазначив М’ясковський, спав – бо ще в себе з чарівницями продовжував пити, які часто його бавлять і щастя на війні йому приносять.

Руслана Писанка у роль відьми Горпини. Обігрування теми зв'язку козаків з нечистою силою у фільмі "Вогнем і мечем" Гофмана.
Р. Писанка у ролі відьми Горпини. Обігрування теми зв’язку козаків з нечистою силою у фільмі “Вогнем і мечем”.

Зрештою, Хмельницький таки погодився прийняти польську делегацію, але в той момент вже був, за словами львівського підкоморія Войцеха М’ясковського, “з товариством і при горілці”. Не давши слова посланцям, Хмельницький підкреслив, що “завтра буде справа і розправа, бо я п’яний”. Також грозив, що буде війна, а їх, ляхів, він дасть у неволю “цареві турецькому”, бо він “єдиновладний самодержець руський”.

Козацька рада. Фото з https://www.radiosvoboda.org
Козацька рада. Фото з https://www.radiosvoboda.org

Складно сказати, що з описаного у щоденнику правда, а що вимисел автора. Більшість польських хроністів того часу приписували перемоги Хмельницького його зв’язкам з нечистою силою, а козаків характеризували як пияків. Чітко розмежувати історичне та літературне у подібних описах дуже складно. Як би там не було, персонажі щоденника Войцеха М’ясковського не на жарт перелякалися і погрози Хмельницького на них подіяли. Як наслідок, наступного дня знову їхали до нього і воєвода мав “лагідну промову зі сльозами”. У своєму виступі застерігав, аби гетьман подумав, що робить, бо не тільки “ляську” і литовську, але також і руську землю з церквами під загрозу піддає. Воєвода просив гетьмана селян відпустити – аби “хлопи орали, а козаки воювали”. У відповідь на це, Хмельницький сказав, що “виб’є з ляської неволі увесь народ руський”, “якщо спочатку за свою кривду воював, то тепер за віру православну буду”. Казав, що не буде піднімати шаблі на турків або татар, бо досить має “на Україні і Поділлі і Волині”.

Шляхтичі, конфедерація. https://zbruc.eu
Шляхтичі, конфедерація. https://zbruc.eu

Зрозумівши, що з перемовин нічого не вийде і треба готуватися до війни, посли короля почали ладнатися у дорогу додому. Останнім проханням від них стало клопотання про в’язнів, яких Хмельницький обіцяв звільнити. Але і тут дипломати Речі Посполитої дістали відмову – гетьман передумав відпускати полонених. Йому дорікнули, що “навіть погани відпускають”. Хмельницький відповів, що цих полонених йому “Бог дав”. Розлючені посли запитали навіщо ж він тоді наказує шляхту і дітей вирізати та костели руйнувати. Гетьман відповів, що якщо хтось до його війська пристати не хоче, або на віру посягає, то з тим “все через мою шаблю”. У відповідь на цю репліку, М’ясковський записав у щоденнику, що “важко було про щось з цією нерозумною бестією говорити”.

Пародія на Богдана Хмельницького. Фото з http://likbez.org.ua
Пародія на Богдана Хмельницького. Фото з http://likbez.org.ua

Безперечно, що якби про ці події ми читали у щоденниках козацьких хроністів, то всі шанси стати такою самою “нерозумною бестією” мав би Войцех М’ясковський, або будь-який учасник його делегації. Аналогічно, у такого характеру джерелах з козацького середовища польським військовим також приписувалось би руйнування сакральних споруд і безпідставне знущання над невинними. Командувачів королівських військ зображали би алкоголіками і невротиками та психічно неврівноваженими. Нашим завданням є порівнювати тексти, створені по різні боки конфлікту. Також усвідомлювати, що люди тих часів мали відмінні від нас цінності та категорії оцінки світу. Відтак, не кожна інформація про зловживання алкоголем чи надмірну жорстокість, також буде міфом … Описані персонажі були людьми своєї епохи, а не казковими та ідеальними героями з нашої свідомості.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. / Наталя Яковенко. – Київ: Критика, 2002.
  2. Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach і pamiętnikach. Bohaterowie, fortece, tradycja. – Kraków: Collegium Columbinum, 2001.
  3. Dijarjusz drogi do woyska Zaporoskiego […] napisany przez Pana Podkomorzego Lwowskiego R. 1649 // Źródła do dziejów Polskich. – Wilno, 1843. – Tom Pierwszy. – S. 3 – 20.

Напишіть відгук