Дві містичні історії про давні львівські пожежі

Дві містичні історії про давні львівські пожежі

Пожежі завжди становили одну із найбільших проблем життя у містах на всіх етапах їх історії. Варто лише згадати про великі пожежі 64 року в Римі, 1666 року у Лондоні чи 1871 року в Чикаго. Не становив тут винятку і Львів, який, однак, не лише страждав від вогняної стихії. Після кожної з пожеж львів’яни складали легенди про них, нерідко прикрашаючи свої розповіді певною містичністю. Сьогодні розповімо дві легенди, які дійшли до нас із початку XX ст. – про Антіна Чарницького та сімю Раєцьких.

Певною мірою Львів можна назвати містом пожеж. Так, навіть перша згадка про місто у Галицько-Волинському літописі з’являється у контексті пожежі у Холмі, яку, мовляв, було видно навіть зі Львова.

Львів, панорама XV століття
Львів, панорама XV століття

Крім цього, за свою тривалу історію Львів кілька десятків раз зазнавав значних пошкоджень внаслідок пожеж, особливо постраждавши у 1381 р., коли пожежа знищила багато будівель, у тому числі дерев’яну ратушу на площі Ринок, Низький замок і міський архів, в якому зберігалися укази, грамоти та рукописи княжого періоду та у 1527 р., коли вогонь майже повністю знищив середньовічний готичний Львів і частину передмість.

Львівська ренесансна ратуша 1619 року
Львівська ренесансна ратуша 1619 року

У середні віки запобіганням пожежам займались нічні сторожі, які чатували на Ратуші та на вулицях Львова, а кожна міська громада відповідала за пожежі у своїй дільниці.

Пожежа середмістя Львова 2 листопада 1848 року
Пожежа середмістя Львова 2 листопада 1848 року

Якщо під час пожежі загинула людина, то винний у цьому позбавлявся руки або ж міг викупитися, залежно від свого майнового стану. А схоплений на місці злочину палій, згідно із тодішніми приписами, мусив загинути у тому ж полум’ї, яке він спричинив. Однак до XIX ст. окремої професії пожежника у Львові не існувало.

Пожежа у Львові в 1848 році, літографія Й. Риделя
Пожежа у Львові в 1848 році, літографія Й. Риделя

У 1849 р., у часи австрійської влади, у місті було створено корпус пожежників на професійній основі. Задля економії коштів міської скарбниці вогнеборців залучили до виконання невластивих для них робіт, зокрема підбирання жебраків на вулицях. Також їх щоп’ятниці відряджали на перевірку яток і збирання податків.

Спорядження пожежної команди на кінній тязі, початок XX ст.
Спорядження пожежної команди на кінній тязі, початок XX ст.

У 1884 р. біля стіни Бернардинського костелу спорудили гарну будівлю в неороманському стилі, яка до сьогодні, на жаль, не збереглась.

Бернардинський костел (тепер - церква Андрія) у Львові, фото початку XX ст.
Бернардинський костел (тепер – церква Андрія) у Львові, фото початку XX ст.

І нарешті 1901 р на Підвальній збудували теперішній міський будинок пожежної охорони. Фронтон будівлі прикрасили скульптурою покровителя пожежників святого Флоріана. Її вирізьбив український скульптор Петро Войтович.

Тут і розвивалась кар’єра Антіна Чарницького – начальника пожежної частини у Львові на початку XX століття, який навіть потрапив до однієї із львівських легенд.

Львів’яни знали Чарницького як дуже розумного, сумлінного і надзвичайно безстрашного пожежника. Незважаючи на свою керівну посаду, на усіх пожежах він завжди був у найнебезпечніших місцях і часто рятував життя людей. Його тіло було цілком невразливим до вогню, у вирі найсильнішого полум’я він міг спокійно походжати без найменших опіків. Він навіть був в змозі стискати в долоні розпечене вугілля і так тримати його декілька хвилин. За це Чарницький отримав від міщан прізвисько “Неопалимий”.

Пожежна команда біля освяченого прапора, початок XX ст.
Пожежна команда біля освяченого прапора, початок XX ст.

Ця людина була справжнім фанатом своєї справи. Пан Антіннавіть написав книжку про закономірність пожеж, де визначив, що найчастіше пожежі стаються по четвергах. Це на його думку, підтверджує німецька назва цього дня Donnerstag, що означає день повелителя блискавок Перуна-Юпітера, або день “коли гримить і блискає”. Слава пожежника розійшлась по всій Австро-Угорській імперії, люди приїжджали до нього з віддалених країв, а книга Чарницького була однією з найпопулярніших. За часи його головування пожежною частиною пожежна безпека міста була на найвищому рівні.

Біля пожежної станції, початок XX ст.
Біля пожежної станції, початок XX ст.

Але одного разу, повернувшись із гасіння пожежі, Антін помітив у своєму будинку запах диму, а потім і чадного газу. Перевіривши разом зі своїм слугою Мартином усе, що було можливо, він не знайшов нічого підозрілого. Коли ж слуга вигортав недогарки з п’єца, якась магічна сила змусила Чарницького звернути на них увагу і він попросив слугу висипати їх йому на письмовий стіл. Недогарки нагадували йому літери. Він хвилин із п’ятнадцять складав з них головоломку і нарешті здивовано прочитав: “Забирайся геть! Не чіпай більше нас, бо буде тобі біда!” І підписи: Жарник, Чернівець і Димник. Однак вогнеборець не надто приділив цьому увагу.

Пожежна команда Львова, фото 1930-х рр.
Пожежна команда Львова, фото 1930-х рр.

Минуло ще декілька місяців. Мужній пожежник так само сміливо гасив усі пожежі, але вночі його почали переслідувати незвичні галюцинації: Чарницькому здавалося, що він у сні десь далеко мандрує, а самі ці мандрівки здавалися навдивовижу яскравими. А слуга Мартин почав помічати, що вночі сходами будинку ходить якась примара, але коли він швиденько забігав до спальні свого господаря, то щоразу переконувався, що той спокійно спить у своєму ліжку.

Однієї березневої ночі місто пробудилося від дзвонів монастиря Бернардинів і церкви Святого Онуфрія, котрі сповіщали про велику пожежу. Одночасно і ніби незалежно один від одного горіло декілька будівель у різних дільницях міста: монастир Отців Редемптористів, склад залізничної станції на Клепарові, школа Святої Анни і дві кам’яниці на вулиці Гродзіцьких (тепер – вул. Друкарська).

Команда пожежників на параді у Львові, 1930-ті рр.
Команда пожежників на параді у Львові, 1930-ті рр.

Львівська пожежна охорона була піднята на сполох, але пожежники ніде не могли знайти свого начальника. В одному з будинків на Гродзіцьких людям вдалося схопити палія з гасовою лампою у руках. Коли його витягнули на світло, то побачили, що чоловік був одягнутий у подертий і погорілий мундир з еполетами начальника пожежної частини. Його обличчя було так викривлене звірячою гримасою, що впізнати божевільного Чарницького змогли лише його підлеглі, які невдовзі прибули на місце пожежі.

Вулиця Гродзіцьких (тепер – Друкарська), фото 1930-х рр.
Вулиця Гродзіцьких (тепер – Друкарська), фото 1930-х рр.

А через місяць після великої пожежі з вікна закладу для розумово хворих на Кульпаркові викинувся у нападі шалу і загинув на місці колишній начальник львівських пожежників. Ще довго люди розповідали легенду про душу Неопалимого, яка покинувши уві сні його тіло, вже не змогла до нього повернутися, бо у нього увійшли вогневики.

Один із корпусів закладу для душевно хворих на Кульпаркові, фото 1920-1930-х рр.
Один із корпусів закладу для душевно хворих на Кульпаркові, фото 1920-1930-х рр.

Ще одна містична легенда на “полум’яну” тематику розповідає про сім’ю львівського архіваріуса Раєцького, котрий вирішив придбати під забудову місце на колишньому згарищі на Кайзервальді. Попри застереження місцевих мешканців, що люди тут вже неодноразово будувалися, але щоразу ставалося лихо, і будинки горіли один за одним ще до піврічного терміну із часу їхнього зведення, Раєцький таки вирішив будуватися на “Погариську”, бажаючи усім довести, що це все забобони. До того ж, підписавши у Ратуші контракт, Раєцький одержав цю ділянку за надзвичайно низькою ціною і буквально за якихось чотири місяці на вершині пагорба виросла гарна сецесійна будівля.

Вид на Лису гору і костел св. Войцеха на Кайзервальді, фото поч. XX ст.
Вид на Лису гору і костел св. Войцеха на Кайзервальді, фото поч. XX ст.

У чудовій новій віллі Раєцькі намагалися якнайретельніше уживати всіх заходів пожежної безпеки: вдома нічого не готували, обіди і вечері їли в ресторації або замовляли додому, гасові лампи і свічки були забороненими в помешканні, віллу обігрівали і освітлювали лише електрикою. Так минув фатальний піврічний термін, за який згорали усі попередні будинки. Раєцький і його дружина немилосердно жартували з гостями з приводу “заклятих місць”. Минуло ще півроку і родина наважилася готувати їжу вдома, від чого надзвичайно втішилася кухарка. Далі у вітальні поставили затишний камін, у вжиток увійшли старі добрі гасові лампи і свічки, тому що господиня нарікала, що електричне освітлення погано діє їй на очі.

Гора Лева на Кайзервальді, фото початку XX ст.
Гора Лева на Кайзервальді, фото початку XX ст.

Минуло ще півроку, всі вже й забули про фатальну небезпеку пожежі, але з мешканцями вілли почали траплятися дуже дивні речі. Спочатку десятирічний син господаря Юрцьо серед білого дня почав запалювати зовсім непотрібні свічки, потім одного разу підпалив на своєму столі стоси газет і книжок і, як зачарований, спостерігав за вогнем. Батько, забігши до кімнати, ледве встиг загасити полум’я. А одного вечора сам господар вілли відчув у собі непереборне бажання щось запалити. У спальні він підніс сірник до фіранки і декілька секунд спостерігав, як займається полум’я, але потім отямившись, швидко загасив вогонь. Дружина архіваріуса, пані Марія, теж помітила за собою пристрасть до вогню, але у неї це виявлялося менш небезпечно – а саме у сильному бажанні вдягатися в усе червоне. Кухарка родини Марта, лишаючись на кухні сама, інколи безперервно запалювала сірники один за одним.

Луна-парк на Кайзервальді, фото 1908-1914 рр.
Луна-парк на Кайзервальді, фото 1908-1914 рр.

На перший погляд життя на віллі не змінилося, але її мешканці не наважувалися зізнатися один одному у своїх згубних намірах. І ось одного зимового вечора, коли минуло рівно два роки від часу заселення вілли, мешканці сусідніх вулиць побачили над будівлею велике полум’я. Прибулі на місце пожежники дуже довго гасили вогонь, який на диво не піддавався усім методам гасіння. А на місці “Погариська” вони знайшли обгорілі трупи чоловіка, двох жінок і дитини. Як з’ясували згодом, вілла була підпалена одночасно з чотирьох боків.

Здавалось би, цим історіям вже понад сотню років, і не факт, що все із розказаного вище є правдою, однак проблема вогняної стихії залишається актуальною і до сьогодні, адже скільки ми користуємось вогнем – стільки ж і залишається вірогідною пожежа. А мораль легенд проста – якими б люди не були самовпевненими, зовнішні від них сили – чи то потойбічні чи просто природні – все одно сильніші.

Павло АРТИМИШИН

Список використаних джерел:

  1. Лемко І.Легенди старого Львова. – Львів: Апріорі, 2008. – С. 153–159.
  2. cracovia-leopolis.pl
  3. https://polona.pl/
  4. org
  5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Пожежна_охорона_Львова

Напишіть відгук