“Дім Островерхова”, або загадкова вілла на “Хресті”

0
2411
З колекції Миколи Островерхова

Адреса цього будинку – вулиця Генерала Чупринки, 21 у Львові. Маленька вежа робить його схожим на замок. Старожили називають його «домом Островерхова» – за прізвищем найодіознішого мешканця, який тут жив. Район, де розташований дім, у народі називають «Хрестом». Сьогодні тут – адміністративний корпус Наукового товариства імені Т. Шевченка. На жаль, споруда –  в аварійному стані:  вздовж   всього фасаду –  глибокі  тріщини, а вежа, яка прикрашає дім, стала схожою на Пізанську – похилилася. Подейкують, на цей будинок поклав око котрийсь із львівських олігархів…

Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21
Вілла на «Хресті», вілла за сучасною адресою Чупринки, 21

Будинок у 1890-х роках спроектували відомі львівські архітектори Юліан Захарєвич та Іван Левинський. Будувала його фірма Левинського – для ректора Політехніки математика Пляцида Дзівінського. Після Першої світової війни вілла належала купцю Шуліму Валлаху, а в 1920-1930 роках – відомому піаністу Леопольду  Мюнцеру, який під час війни загинув у Янівському таборі смерті. Знаменитий піаніст грав у сумнозвісному табірному оркестрі (ніхто з оркестрантів не дожив до кінця війни). Від 1932 р. у віллі мешкала родина Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича – громадського діяча, педагога, журналіста.

Один з ректорів «Львівської політехніки», автор проекту головного корпусу університету Юліан Захаревич
Один з ректорів «Львівської політехніки», автор проекту головного корпусу університету Юліан Захаревич

Внучка адвоката Степана Федака, донька Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича – Ольга Кузьмович у спогадах «Мій скарб, що став скарбом Львова» (збірник «Про те і се») писала, що у неї протягом десятиліть зберігалися ключі від цього будинку. Колекціонер Микола Островерхов, який поселився у будинку від 1944 року, ймовірно, започаткував свою колекцію саме із раритетних предметів та меблів, які належали родині Шепарович-Кузьмович. Це меблі з вітальні,  бібліотечна шафа, великий годинник з маятником, кобальтовий бабусин сервіз, китайська тарілка, срібні ложечки з монограмою Олени Шепарович, книжки, зокрема німецькою та французькою мовами, дві картини з великої збірки картин родини.

З колекції Миколи Островерхова
З колекції Миколи Островерхова

Ольга Кузьмович пише у своїх спогадах: “У Львівській галереї мистецтв мені пояснили, що Островерхов намагався вимінювати картини відомих митців на чужі, щоб їхні власники не могли ці роботи так легко розпізнати. Цей колекціонер, що приїхав до Львова з окупантами зі сходу, та перебрав нашу хату у 1944 році з усім, що в ній було… Він любувався, зокрема, у дорогоцінній японській та китайській порцеляні, у французьких фігуринках та рідкісних книжках, які позбирав до 10 тисяч, між якими були численні білі круки з музеїв із видертими першими сторінками, на яких, напевно, була печатка. Сам залюбки ходив у шовковому вбранні із шаликом біля шиї і ніколи не можна було бачити його в мундирі. А збірки французьких косметиків йому би позаздрила кожна жінка…  М. Островерхов мав різні хитрі засоби здобувати цінні речі від своїх жертв. Розповідали мені у Львові, що він часто висилав агентів КГБ до осіб старшого віку, жидівського чи українського роду з вісткою, що їх чекає в короткому часі вивезення на Сибір. Тому, мовляв, краще випродати чимскоріше все цінне і закупити теплий одяг та сухі харчі. Перелякані жертви продавали все, що мали, підсуненим Островерховим покупцям, і чекали на вивіз, який ніколи не приходив».

З колекції Миколи Островерхова
З колекції Миколи Островерхова

Про Миколу Островерхова у Львові пам’ятають досі. Але розповідати про нього бояться – кажуть, він і його брат Володимир (за іншими даними Олексій) співпрацювали з КДБ. Пригадують, що Микола, завжди у великих чорних окулярах, дбайливо доглядав за розкішним квітником, який розвів у подвір’ї своєї вілли. По вулиці ходив «балетною» ходою. Островерхова огортала завіса різноманітних чуток – про якісь підозрілі  справи у його будинку, про скарби, сховані у кімнатах, про розпусне кубло, яке нібито функціонує під його дахом. У місті подейкували про нетрадиційну сексуальну орієнтацію господаря і його частих гостей — молодих і гарних хлопців. Йшлося навіть про те, що тут навіть знайшли мертвим одного із хлопців. Що цілком ймовірно, адже гомосексуалісти дуже ревниві. За подібні оргії у радянські часи “світив” кримінал: мужолозтво каралося позбавленням волі на строк до 5 років, а мужолозтво із неповнолітніми — до 8 років. Однак Островерхову все сходило з рук, з чого можна зробити висновок, що він таки співпрацював із КДБ.

З колекції Миколи Островерхова
З колекції Миколи Островерхова

У 1988 році таємнича завіса над Островерховим привідкрилася – у журналі «Наша спадщина», котрий видавав Радянський фонд культури, цілий розділ був присвячений таємничому особняку і його господарю: З’ясувалося, що будиночок справді повний скарбів – Островерхов зібрав там велику колекцію рідкісного живопису, графіки, старовинних меблів, посуду, декоративного фарфору і фаянсу, книжкових шедеврів. З’ясувалося, що більшість колекції він заповів московському Державному музею образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна. Частину скарбів відписав брату. Саме тоді колекціонер стверджував, що він готовий був передати колекцію львівським музеям, але з однією умовою — аби вона не була розрізнена і експонувалася в одному залі. Але тоді у львівських музеїв не було такої можливості. Тож після безрезультатних переговорів, Островерхов написав заповіт на ім’я московського музею.

Похований М.Островерхов, разом з родичами на Личакові, в старій польській гробниці.
Похований М.Островерхов, разом з родичами на Личакові, в старій польській гробниці.

Однак колекція за межі Львова не виїхала. Островерхов у 1989 році помер. Саме у той час у Львові уже буяли численні мітинги, на котрих лунали заклики до незалежності України. Однією з тем ораторів стала і теза про те, що безцінну колекцію можуть перевезти зі Львова до Москви. Львівське обласне управління культури відкрило виставку колекції у Львівській картинній галереї (нині – Львівська галерея мистецтв). За більш ніж два місяці тут побували тисячі львів’ян і гостей міста. У книзі відгуків – різноманітні коментарі, починаючи від лайки, закінчуючи захопленням. Багато відвідувачів упізнали в експонатах власні речі, або речі своїх знайомих. Громадськість вимагала, аби унікальна колекція залишилася у Львові. Над проспектом Шевченка у Львові вивісили транспарант: «Островерхов грабував народ, Москва грабує Україну!». Львівське управління культури навіть судилося за цю колекцію. Скарб відстояли, і зараз унікальна колекція класифікована, відреставрована, але розрізнена. Різні частини її знаходяться в Олеському замку, палаці Потоцьких та Галереї мистецтв.

Юлія ЛІЩЕНКО та Ольга ЧИТАЙЛО

Напишіть відгук