Анджей Алоїзій Анквич – друг імператора та персонаж для творів Умберто Еко

0
438
Анджей Алоїзій Анквич: хороший друг імператора та ідеальний персонаж для творів Умберто Еко

Людина з активною життєвою позицією, діяльність та інтереси котрої не обмежувалися однією сферою, хоч сама вона є представником консервативних, церковних кіл, спрямованих на захист традиції; імовірна, але сумнівна причетність до діяльності таємних конспіративних товариств, а при цьому безсумнівна та ідеально чиста репутація, гра за правилами і дуже близькі, по-дружньому теплі відносини з главою однієї з наймогутніших у той час держав.

Усі вище наведені характеристики (і це ще не повний список) стосуються однієї людини, образ та доля якої були би чудовим прототипом для романів італійського письменника та історика Умберто Еко, насичених реальними історичними подіями; усі вище наведені характеристики стосуються чоловіка, який тривалий час жив, творив і діяв у Львові.

Анджей Алоїзій Анквич, літографія 1834 року
Анджей Алоїзій Анквич, літографія 1834 року

Життя дозволило Анджею Анквичу встигнути зробити досить багато і залишити свій слід одразу на кількох нивах. Він є знаковою фігурою свого часу для релігійної сфери і прославився як видатний християнський мислитель, але про нього не можуть не говорити і науковці, які розглядають його праці як високий зразок наукової думки того часу; він був далеко не останньою людиною в політиці і тримав у своїх руках нитки від кількох ключових для свого часу проблем. Це дивовижні і феноменальні досягнення як для однієї людини, але попри те він мав і досить багато противників, що сприймали його діяльність винятково як зрадницьку і шкідливу. Яким було його життя насправді – судіть самі.

Родинний герб Анквичів
Родинний герб Анквичів

Народився герой цієї розповіді у 1777 році. На той момент в світі уже тривала війна за незалежність на американському континенті, а світ повільними і вайлуватими кроками сунув в епоху модернізму. Та ці події відбувались десь далеко і від них ні слуху, ні духу ще не було на польських територіях, які жили власним життям. Зовсім не тихим і спокійним, адже кілька років до того відбувся перший поділ Речі Посполитої, яким було започатковано процес затяжної політичної смерті колись могутньої держави. Саме в таких реаліях, у Кракові, в родині сондецького каштеляна Юзефа Анквича, народився Анджей Алоїзій Анквич. Свідками зростання хлопчика, його формування як особистості, були вулиці Кракова та Варшави. Батько Анквича якийсь час був польським послом в Копенгагені і загалом все йшло непогано. До одного моменту.

Портрет Юзефа Анквича, батька Анджея Анквича. Виконаний між 1774 - 1794 роками
Портрет Юзефа Анквича, батька Анджея Анквича. Виконаний між 1774 – 1794 роками

Поляки не погоджувались так швидко і легко віддати свою державу, а тому постійно організовувались у різного роду товариства, що мали за мету відродити Річ Посполиту. Був пов’язаний з цими рухами, а навіть і з повстанцями Тадеуша Костюшка, батько Анджея Анквича. У 1794 році, через участь в повстанні його було страчено. Після цього Анквич був змушений залишити рідні терени і виїхати до Відня. В столиці держави Габсбургів жив під опікою віденського архієпископа Сигізмунда Антонія Гроссваєра. Саме під впливом останнього, Анквич склав священицьку обітницю. Незадовго після цього, у 1799 році почав навчання спочатку на правничому, а згодом теологічному факультеті Віденського університету. У 1808 році Анкевич став директором теологічного факультету Ягелонського університету. У цьому університеті, в 1810 році, здобув докторський ступінь.

Зображення батальної сцени за участь повстанців під проводом Т. Костюшка
Зображення батальної сцени за участь повстанців під проводом Т. Костюшка

Перше значне досягнення Анквича трапилось у м. Оломоуц, що в Чехії. Там він був деканом теологічного факультету та директор Духовної семінарії. В цьому ж місті з’явились і перші точки дотику зі Львовом. В Оломоуці Анквич отримав запрошення від львівського архієпископа Каєтана Кіцького стати помічником архієпископа Львівської архідієцезії. Пропозицію Анквич прийняв, але і Чехію при цьому не залишив та надалі залишався оломоуцьким каноніком.

Каетан Кіцький, який запросив Анквича до Львова
Каетан Кіцький, який запросив Анквича до Львова, 1809 рік.

У 1814 році Анквич пішов на підвищення. Австрійський імператор Франц І призначив його на вакантну від 1812 року катедру Львівського римо-католицького архієпископства. Керуючи архідієцезією, відзначався лояльністю до австрійської влади й мав дуже хороші контакти в Відні. Підтвердженням цьому може бути факт візитів імператора Франца І до Анквича та їх довготривалі зустрічі під  час візитів Франца І до Галичини.

На посаді архієпископа відзначався активною діяльністю. Вів справи не лише Галичини, але також і Буковини. Особисто відвідав багато католицьких храмів у цих регіонах. Ці візитації мали значний успіх, оскільки за короткий час Анквичу вдалося організувати та налагодити у сільських парохіях мережу початкових шкіл для дітей, а це було і не так вже й легко, оскільки селяни не особливо охоче цьому піддавались і сприймали подібні кроки як проникненням в їхній особистий простір та “підкорення” їх державою.

Імператор Франц І
Імператор Франц І

Крім організаційної роботи на пародіях проводив і методичну. Для 207 галицьких римо-католицьких парохій видав у Львові, у 1821 році, “Книжку, яка містить молитви і пісні для користі парафіяльних костелів”. Ця практика була досить поширеною в церковній сфері й проводилась для уніфікації тієї літератури, на яку церковнослужителі мали би орієнтуватись на місцях.

Колишня головна будівля університету, ректором якого в 1817 - 1818 був Анквич
Колишня головна будівля університету, ректором якого в 1817 – 1818 був Анквич

На момент найбільшого піднесення кар’єри Анквича припадає і відновлення університету у Львові. Тому, цілком закономірно, що саме він і став першим ректором (1817 – 1818 рр.) навчального закладу. У 1817 році, указом Франца І, Анквич отримав титул примаса Королівства Галичини і Лодомерії.

З політичних досягнень варто пригадати про діяльність Анквича в стінах законодавчих органів держави. Він брав участь у роботі Галицького Станового Сейму. Як підсумок такої багатопланової і багатовекторної діяльності – відомості про його прибутки: 2 млн. ринських в рік, що є дуже значною сумою.

Крім релігійного, політичного, наукового, видавничого векторів був ще і в якості мецената. Анквич брав участь у фінансуванні діяльності Оссолінеуму.

Окрім всього, Анквич був меценатом Оссолінеуму
Окрім всього, Анквич був меценатом Оссолінеуму

Попри це все, в Галичині, де були особливо сильними польські позиції, Анквича дуже не любили і сприймали як зрадника польських інтересів. Лояльний до австрійців діяч, що постійно виступав німецькою та оточував себе вихідцями з, переважно німецького та чеського, середовища, зовсім не міг сподобатись полякам, що не визнавали австрійської влади і марили відновленням власної держави. Тому його оцінка завжди була досить неоднозначною.

Зі Львовом Анквич попрощався у 1833 році. Ця історія також має довкола себе цікаві деталі. Анквича було призначено празьким архієпископом і переведено до Чехії. Переведення до Праги викликало цікаву реакцію серед польської громадськості Львова і Галичини. Почали поширювати чутки, що перевели його через прихильність до польських таємних патріотичних товариств. Останнє видається мало імовірним, особливо в світлі того, що для австрійських чиновників було нормальною практикою зберігати публічну відданість Габсбургам, але загравати з національними  рухами в регіонах, в яких вони працюють.

Собор св. Віта, в якому поховано Анджея Анквича, Прага
Собор св. Віта, в якому поховано Анджея Анквича, Прага

Помер Анджей Алоїзіій Анквич у 1838 році в Празі, від апоплексичного удару. Похований в архієпископській каплиці собору св. Віта. Не забуто його зусиль і в Львові. Анквич ушанований меморіальною епітафією в каплиці Ісуса Розп’ятого, що в львівській римо-католицькій катедрі. Епітафію встановлено на кошти архієпископа Лукаша Баранецького.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Ревера Ю. Анквич (Ankwicz) Анджей Алойзій // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2011. – Т. 1. – С. 144; Чорний М. Анквич Анджей Алоїзій // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 66 – 67.

Напишіть відгук