Актор-лялькар — професія, яка продовжує дитинство

0
56

А що ви знаєте про одну з найдавніших професій, поширену в цілому світі та націлену на розважання публіки?

Актори-лялькарі, лялькові театри відомі ще з античної літератури, є відомості про те, що ще в Давньому Єгипті відбувалися театралізовані вистави релігійного змісту з використанням ляльок-богів. Поширений цей вид мистецтва був і на таємничому Сході — в Китаї, Японії, Індії, Індонезії…

А в ХІХ столітті лялькові театри стали настільки модними, що навіть світила світової літератури — Жорж Санд, Анатоль Франс, Моріс Метерлінк і Бернард Шоу писали п’єси для лялькових театрів.

Ляльки Львівського академічного обласного театру ляльок

У середньовічній Європі лялька була „інструментом“ донесення правди до народу, бо лише лялька могла, начебто жартома, озвучувати найбільш болючі проблеми тогочасного суспільства в тій чи іншій країні.

Як не дивно та навіть зараз, незважаючи на потужних технічний розвиток, лялькові театри не втрачають глядача і досі затребувані не лише в наймолодшої публіки, а й у тих, хто виріс на лялькових виставах.

Актор-лялькар — професія значно складніша, ніж просто акторство. Бо якщо на сцену звичного театру виходить лише актор, то тут виходить ще й лялька. І саме вона „вирішує“ яким руслом ітиме вистава.

Директор Львівського академічного обласного театру ляльок Уляна Мороз

— Ляльковод — це передовсім майстерність: треба мати душу актора та ідеально володіти технікою. В будь-якому випадку, результат, тобто вистава, має бути високо естетична, високо художня, відкривати для будь-якого глядача щось нове. Якщо драма може собі дозволити такий штрих, як „ми для дорослих“, то на дитячу виставу приходять, як дорослі, так і діти. Тож наші вистави мають бути універсальні, багатошарові, цікаві глядачам від двох років до поважного віку, — зауважила директор Львівського академічного обласного театру ляльок Уляна Мороз.

Заслужена артистка України, актриса Львівського академічного обласного театру ляльок Христина Гаврилюк працює ляльководом вже багато років. Тож знає всі особливості цієї професії.

Ельза з вистави “Гуси-лебеді” Львівського академічного обласного театру ляльок

— Як вдається передавати свою творчість через ляльку?

— Це справді, складно й потребує майстерності та постійної праці. Бо кожна нова вистава, нова лялька, кожен новий образ — абсолютно різні. Якщо в драматичному театрі актор вийшов і працює тільки над собою, то лялькарі передовсім мають думати про те, якою художник створив ляльку, як маємо доповнити її образ, характер, щоб глядачам все було зрозуміло. Це щодення праця перед дзеркалом. Ми бачимо якими будуть ляльки ще до їх створення та до затвердження художньою радою вистави. Режисер і художник на ескізах показують їх нам. А вже в репетиційний період ми вивчаємо, як лялька рухається, як може стрибати, бігати, розмовляти, який має ніс чи очі.

Лялька з вистави “Золоторогий Олень” Львівського академічного обласного театру ляльок

— Як актор і художних узгоджують героїв вистави?

— Не актор диктує, якою має бути лялька, а художник. Актори підлаштовуються і шукають манеру, способи зобразити характер ляльки. Тож, до певної міри, актори стають „ляльками“ в руках художника і режисера. А потім врешті, нами „керує“ лялька.

— Чи в лялькових виставах є місце для імпровізації?

— Вистави живого плану, де актори більше на першому плані, а ляльки — на другому, а не за ширмою, дають можливості імпровізувати. Та, якщо вистава виключно лялькова, то коли хтось один почне імпровізувати з лялькою, партнер-актор може розгубитися.

— Як дорослій людині вдається постійно занурюватися в дитячий світ?

— Для мене величезне щастя працювати для маленьких дітей. Мені здається, що так сильно я б не полюбила жодну професію. Вони вірять тобі, щоразу несеш їм радість, щастя, а їхній сміх та оплески надихають.

Лялька Львівського академічного обласного театру ляльок

— Чи вдається залишати роботу на роботі?

— Коли готуємо нову виставу і від ранку до вечора на репетиціях, то мимоволі починаєш жити цим. І справді складно виходити з театру і цілковито перемикати увагу на щось інше. Я — молода мама і мій син такого ж віку, як наші глядачі, то мені з цим простіше, бо й з дитиною багато бавлюся. Та, думаю, для наших акторів це не проблема, бо кожен із них у душі залишається дитиною.

Майбутня лялька Львівського академічного обласного театру ляльок

— Маєте улюблених персонажів?

— Їх неможливо не любити. Бо це робота, яка постійно надихає. Без перебільшення — всі персонажі улюблені. Можливо, вистави, в яких можна емоційніше зіграти, цікавіші для самих акторів. Щастя, коли в живому плані граєш і костюмі. Моя найулюбленіша наша вистава — „Садок вишневий коло хати“. Вона побудована на поезії Тараса Шевченка, яку діти вчать вже в садочках і початковій школі, тож зазвичай вони повторюють вірші разом із нами і це дуже зворушує. Очі горять і в дорослих глядачів. Тож актори мають особливо піднесений настрій.

Репетиція в Львівському академічному обласного театрі ляльок

— Де глядачі більше захоплені — в театрі, чи коли ляльки „приходять“ до них у дитячі садочки чи школи?

— Багато залежить від батьків, від їхнього вміння привити любов до живого слова, до казки зі сцени. Ляльковий театр — це перший театр у житті дітей. Тож ми знаємо, що наші глядачі — ті бабусі й дідусі, батьки, мабуть теж вперше прийшли саме в ляльковий театр. Звичайно, для дітей більше свято, коли їх приводять у театр. Та коли ми приходимо в садочки чи в школи, поруч нема батьків і діти більш розкуті, їм цікаво оглянути ляльок, поспілкуватися з акторами. Тож в такий спосіб діти ще й торкаються до казки.

Наталія ПАВЛИШИН

Напишіть відгук