За святкування Різдва — партквитки на стіл

0
381
Найвідоміший “антиялинковий” лозунг радянської Росії 1920-х років, фото 1929 року
Найвідоміший “антиялинковий” лозунг радянської Росії 1920-х років, фото 1929 року

Як тільки в радянській Україні не намагалися викорінити віковічні традиції новорічно-різдвяних свят, але з цього нічого не вийшло. А так звані нові радянські свята і обряди, якими з усіх сил влада намагалася замістити релігійні традиції, здебільшого так і залишилися на папері. Утім, відзначення релігійних свят в радянській Україні загрожувало серйозними неприємностями.

Вихованці дитячих садків Москви на мітингу за відміну свята ялинки і Різдва, 1920-і роки
Вихованці дитячих садків Москви на мітингу за відміну свята ялинки і Різдва, 1920-і роки

Вочевидь, живучість традицій новорічно-різдвяних святкувань на теренах Рівненщини пояснюється тим, що наша область порівняно з іншими регіонами України під “совєтами” перебувала менше часу. До 1939 року в Рівному і області вільно відзначали і католицьке Різдво, і православне.

Різдвяний Вертеп. На фото актори аматорського театру с. Тучин Гощанського р-ну, 1930 роки. З родинного архіву заввідділом етнографії РОКМ Алли Українець
Різдвяний Вертеп. На фото актори аматорського театру с. Тучин Гощанського р-ну, 1930 роки. З родинного архіву заввідділом етнографії РОКМ Алли Українець
Титульна сторінка журналу “Безбожник”, 1931 рік
Титульна сторінка журналу “Безбожник”, 1931 рік

“Поневіряння“ радянської ялинки

Про те, що відбувається на території радянської України, мешканці краю дізнавалися з газет. Зокрема, про одну таку публікацію в газеті “Слово”, в якій ідеться про святкування нового року і Різдва в радянській Україні, розповіла начальник відділу використання інформації документів ДАРО Людмила Леонова:

“У статті “Праздники Рождества Христова в СССР” автор пише, що, попри сподівання на “еволюцію” ставлення до релігійних свят, прогресу в цьому питанні не спостерігається. Навпаки планується посилити діяльність так званого “Союза воинствующих безбожников”, який ставить собі за мету повне викорінення релігійних традицій, свят і обрядів. Автор вказує, що на базі цього союзу планують створити “Интернационал безбожников”. У публікації також наголошується, що в Росії поневіряються по тюрмах тисячі духовних осіб, а будь-який прояв релігійності дуже не схвалюється. Щодо Різдва, то радянська влада хоча й дозволила встановлювати ялинку і влаштовувати дитячі свята біля неї, але без релігійного змісту. Мало того, писав автор статті, звичай встановлювати ялинку тепер нав’язують і нехристиянським народам — туркменам, башкирам, киргизам. На думку автора публікаціїї, це робиться для того, щоб прибрати будь-які ознаки зв’язку з християнством.

Стаття про Різдво в СРСР в газеті “Слово”
Стаття про Різдво в СРСР в газеті “Слово”

Окрім цього, автор публікації вказує й на таку проблему, як дорожнечу ялинкових прикрас у радянській Росії. Наприклад, Дід Мороз коштує від 24 карбовнців 90 копійок до 36-ти карбованців, а кішка з вати — два карбованці 15 копійок. Автор посилається на радянську газету “Правда”, бо навіть вона пише, що за іграшки “фабрики дерут неимоверно. Простая звездочка обходиться фабрике 10-11 копеек, магазинам она продается по 40 копеек, а покупатель платит по 60-70 копеек. Меньше 100 процентов фабрика и продавци не наживаются”. Саме тому, резюмує автор, “рождественская елка в советской России доступна только высшим красным сановникам, спекулянтам и учреждениям, обязанным ее устраивать”.

Радянський агітплакат 1920-х років
Радянський агітплакат 1920-х років

У 1939 році, коли Рівне стало обласним центром радянської України, комуністична пропаганда узялася викорінювати релігійні вірування зі свідомості громадян. Однак німецька окупація міста 1941-1944 років завадила цьому процесу.

На окупованих територіях німці масово відкривали церкви й не перешкоджали справлянню релігійних обрядів. За архівними даними, на Рівненщині було відкрито 438 храмів.

Афіша новорічних святкувань періоду німецької окупації Рівного
Афіша новорічних святкувань періоду німецької окупації Рівного

“Під час німецької окупації навіть влаштовували ялинки для дітей, – розповідає Людмила Леонова. – Зокрема, в школах. Відомо, що, наприклад, 19 січня 1942 року в школі №2 влаштували загальне свято для дітей, на якому були присутні голова окружної управи та бургомістр Рівного Полікарп Бульба. “Український комітет допомоги” в Рівному влаштовував ялинку, де збирали допомогу полоненим. Займалися збором коштів на благодійність і колядники — на допомогу “Просвіті”, на газету “Волинь”, на Червоний Хрест для допомоги дітям бідноти. Наприклад, у січневому номері газети “Волинь” за 1942 рік писали про колядників з села Житин, де відзначилися діти із найбільш свідомих українських родин. Зокрема, згадується хлопчик Льоня Кравчук — майбутній перший Президент Незалежної України”.

Перша повоєнна ялинка в Колонному залі Будинку профспілок в Москві. Портрет вождя – обов’язковий, 1946
Перша повоєнна ялинка в Колонному залі Будинку профспілок в Москві. Портрет вождя – обов’язковий, 1946

Повоєнні репресії торкнулися і Різдва

Після війни партійно-радянське керівництво занепокоїлося високим рівнем релігійності населення, не схвалювало й відновлення церков. В Україні станом на 1945 рік була найбільша серед республік СРСР кількість храмів та молитовних будинків — 6 тисяч 72. Відтак, у перші ж повоєнні роки гоніння на релігію поновилися. У травні 1946-го перед партосередками усіх рівнів поставлено вимогу “поліпшити зміст природничо-наукової пропаганди, сприяти боротьбі проти залишків темряви, забобонів, безкультурності та неуцтва”. Щоправда, Сталін у 1947 році дозволив обмежене відродження релігійного життя в країні, однак уже під пильним оком “енкаведистів” — і в цивільному, і в рясах.

Новорічна ялинка зі Сталіним, 1947. Фото з мережі інтернет
Новорічна ялинка зі Сталіним, 1947. Фото з мережі інтернет

Поступово влада перейшла до прямих переслідувань священнослужителів і віруючих, скорочення релігійних громад, закриття храмів. Було категорично заборонено здійснювати богослужіння поза межами церков, влаштовувати хресні ходи. Не оминули ці “новації” й Рівного. Відтак, у місті релігійні свята поступово ставали не такими масовими й зосереджувалися в основному на церковних подвір’ях та в помешканнях рівнян.

Домашня ялинка в родині Галини Данильчук, 1959 рік. На фото – Галина Данильчук
Домашня ялинка в родині Галини Данильчук, 1959 рік. На фото – Галина Данильчук

Натомість висока релігійна свідомість сільського населення і молоді зокрема зберігалася й у післявоєнні роки. За даними уповноважених, у містах і селах Рівненської і Волинської областей увечері перед Різдвом по хатах ходили колядники – переважно діти шкільного віку. У звіті уповноваженого в справах релігійних культів при РМ СРСР по УРСР “Про багатолюдні служби у церквах на Різдво та хрещення 1956 р.” ішлося: “В селах і містах діти у віці від 7 до 14 років перед Різдвом носили вечерю. У населених пунктах… проводилось колядування, тобто ходіння груп віруючих, переважно молодих, по хатах із зіркою і співами пісень, присвячених святу. Колядники зібрали на користь церкви від 500 до 3000 р; ходіння священиків по запрошенню із святою водою відбувалось у більшості сіл, а в західних областях і в містах”

овоєнні новорічні листівки з вітанням українською мовою
Повоєнні новорічні листівки з вітанням українською мовою

Уповноважений також зазначив і про відмінності між східними і західними регіонами УРСР: “У складі тих, хто відвідав церковні служби у дні Різдва і Хрещення у східних областях переважали жінки до 70-80 відсотків, 10-20 відсотків становили старші і мужчини, молодь 5-10 відсотків, переважно дівчата, дітей шкільного віку практично не було. У західних областях в містах і селах на службі було багато жінок і мужчин різного віку, а також молоді та школярів”

Рівненський Клуб залізничників, 1954 рік
Рівненський Клуб залізничників, 1954 рік

Зі спогадів рівнянина Юхима Германа (записано в 2009 році): “У 1940-50-ті роки про Різдво навіть уголос ніхто говорити не наважувався. Новий рік святкували один день – першого січня. Пам’ятаю, були ялинки в школах. Влаштовували новорічне свято в Будинку культури залізничників (добротне приміщення його знесли кілька років тому під час реконструкції вулиці Соборної, – прим. авт.). У домівках ялинки ставили майже всі, бо коштувало деревце копійки. А от прикрасами похвалитися могли не всі. Хіба що в когось ще з польських часів залишилися, бо фабричних іграшок у магазинах тоді практично не було. Здебільшого прикрашали, як у давні часи – цукерками, горішками, загорнутими у фольгу, яблуками. Виготовляли власноруч з паперу чи картону різних звіряток”.

Післявоєнні листівки. Ялинка з радянськими символами
Післявоєнні листівки. Ялинка з радянськими символами
Післявоєнна новорічна “орадянщена” листівка
Післявоєнна новорічна “орадянщена” листівка

Покарання за вірність народним традиціям

У 1960-70-ті роки до справи обмеження поширення релігії серед населення, особливо серед дітей і молоді, долучилися не лише партійні, а й комсомольські організації. Чимало рівнян старшого покоління пам’ятають, як у ті часи на Різдво, Водохреще, інші релігійні свята комсомольські активісти та шкільні й інститутські викладачі влаштовували справжнісінькі засідки біля міських храмів, де буквально виловлювали дітей і молодь, які прийшли з батьками на богослужіння.

Комсомольські дружинники готові вирушити на чергування до храмів
Комсомольські дружинники готові вирушити на чергування до храмів

Тих, хто попався, потім усіляко соромили на комсомольських зборах і піонерських лінійках. Бувало, за відвідання богослужінь виключали з партії й комсомолу, знімали піонерський галстук. Тому рівняни, котрі мали рідню у селах, воліли на великі релігійні свята виїздити саме туди. Чи то сільська комуністична влада була більш поблажливою до релігійних потреб громадян, а чи просто мусила закривати на це очі, зважаючи на реалії.

Ялинка в Рівному біля новозбудованого облмуздрамтеатру, 1961 рік
Ялинка в Рівному біля новозбудованого облмуздрамтеатру, 1961 рік

У 1964 році радянська газета “Правда” писала: “Перша Всесоюзна нарада з питань нових обрядів привернула увагу партійних, радянських органів, науковців до важливої проблеми викорінення залишків віджилого побуту, які підтримували церковники і які стояли на перешкоді інтенсивному процесу творення і впровадження у життя та побут трудящих таких свят і обрядів, які підвищують їх трудову і політичну активність”.

Ялинка в Рівному на місці, де згодом облаштували Театральну площу, 1953 рік. Фото з мережі Фейсбук
Ялинка в Рівному на місці, де згодом облаштували Театральну площу, 1953 рік. Фото з мережі Фейсбук

Компартійці закликали впроваджувати “пролетарську обрядовість”, з “правильними” колядками та щедрівками – про всюдисущу партію, нову радянську людину й вільну працю. В обласній газеті “Червоний прапор” 1960-х років бодай словом не згадувалися ані Різдво, ані традиції колядування. Натомість описували так звані нові обряди, які восхваляли уряд, партію, радянського трудівника.

Газета “Червоний прапор”, передноворічний номер
Газета “Червоний прапор”, передноворічний номер

З 70-х років і аж до розвалу Союзу при Раді міністрів УРСР та облвиконкомах працювали спецкомісії з радянських традицій, які займалися розробкою, методологією та впровадженням так званих нових радянських обрядів у життя.

Проте, як не намагалася радянська влада викорінити створюваний народом століттями духовний спадок, зробити цього так і не вдалося. І нехай нині деякі релігійні обряди дещо трансформувалися, але вони живуть і шануються сучасними рівнянами.

СВІТЛАНА КАЛЬКО

Ілюстративний матеріал з фондів ДАРО, РОКМ, мережі Фейсбук та інших відкритих джерел, особистого архіву Галини Данильчук, Алли Українець, автора публікації

Джерело : РівнеРетроРитм

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.