Єзуїтський город – парк Костюшка – парк імені Івана Франка

3827
Колишній головний вхід до парку ім. Івана Франка. Листівка 1914 року
Колишній головний вхід до парку ім. Івана Франка. Листівка 1914 року

Могутні велетенські дуби, що ростуть у верхній частині парку імені Івана Франка – чи не найстаріші дерева у нашому місті. Їм понад три століття.

Чотириста років тому на цьому місці були міські лани, але пізніше ця земля перейшла у приватні руки. Наприкінці ХVІ століття багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович заклав тут парк, витративши на його впорядкування 1600 золотих. Згодом він видав заміж за італійця Антоніо Массарі, посла Венеційської республіки у Львові, свою доньку, і парк перейшов до його зятя. Массарі, своєю чергою, впорядкував парк на італійський манер.

Єзуїтський сад, зображення приблизно 1868 року
Єзуїтський сад, зображення приблизно 1868 року

З часом парк перейшов у власність ордену єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто віддало їм в оренду. Єзуїти збудували тут цегельню, а потім, 1715 року, бровар і корчму, започаткувавши промислове виробництво славетного львівського пива. У кінці ХVІІІ століття, коли скасували орден єзуїтів, ця територія перейшла у власність австрійського уряду. Тоді тут були склади дерева, деколи відбувалися ярмарки продажу вовни і промислові виставки.

Парк занедбали, і він заріс гущавиною, неначе ліс. Однак підприємець Ян Гехт, якому австрійські власті продали його 1799 року, поставив на місці теперішньої будівлі університету касино, а сам парк переобладнав уже на французький манер. Він збудував тут літній театр, де ставилися тогочасні модні вистави, влаштовував гучні забави, як їх тоді називали «фестини», зі штучними вогнями і феєрверками. Гехт запровадив тут каруселі, на алеях збудував фонтани і альтанки. Лише одна з них, з дорійськими колонами, стилізована під античну, збереглася до нашого часу.

Казино Гехта, на місці котрого збудовано будівлю Галицького сейму (головний корпус ЛНУ). Фото 1860-1870 рр.
Казино Гехта, на місці котрого збудовано будівлю Галицького сейму (головний корпус ЛНУ). Фото 1860-1870 рр.

І855 року парк знову перейшов у власність міста, ставши одним з найстаріших муніципальних парків Європи. За його облаштування взявся відомий львівський садівник Бауер. Тоді ж, півтора століття тому, вирубали майже усі старі дерева і насадили більшість оцих дерев, якими ми милуємося нині. Їх є близько п’ятдесяти видів, але переважають дуби, граби, липи і смереки. Наприкінці ХІХ століття частину парку знищив ураган, очевидці розповідали про сотні великих дерев, що лежали на землі.

Альтанка в парку ім. Івана Франка – найстаріша споруда парку. Фото 1906 року
Альтанка в парку ім. Івана Франка – найстаріша споруда парку. Фото 1906 року

З цим парком пов’язана трагічна історія знаного львівського художника Артура Гроттгера. Він подарував своїй нареченій Ванді Моне, як символ їхніх заручин і як символ їхнього подальшого довгого і щасливого життя, паросток дуба у вазонку. Але сподівання художника не збулися, через рік він загинув. Наречена Гроттгера подарувала дубок місту, і його висадили у парку. Нещаслива доля художника передалася і його дубові. Невдовзі дерево засохло.

Ресторан (тепер Болгарське консульство) в парку ім. Івана Франка. Фото 1900 року
Ресторан (тепер Болгарське консульство) в парку ім. Івана Франка. Фото 1900 року

Від часів повернення сюди Польщі 1919 року парк став називатися ім’ям польського національного героя Тадеуша Костюшка, але більшість львів’ян ще довго вперто називала його Єзуїтським городом (від польського ogród – сад), або Єзуїтськими городами. Так само і зараз більшість старших львів’ян називає його не парком імені Івана Франка, а парком Костюшка. У міжвоєнні часи тут любив гуляти з батьком письменник світової слави Станіслав Лем. Він згадує візочки з морозивом перед входом у парк і чоловіка з так званим «колом щастя», за допомогою якого можна було виграти бляшаний портсигар або кишенькове люстерко.

Пам'ятник Голуховському та Поєзуїтський сад, 1913 р.
Пам’ятник Голуховському та Поєзуїтський сад, 1913 р.

Вже в совєтські часи цим парком любив спацерувати видатний львівський композитор і професор консерваторії Станіслав Людкевич. Коли одного разу на алеї у темряві на нього напав грабіжник, професор звертався до нападника не інакше, як «пане злодію».

У п’ятдесяті роки двадцятого століття робітники спилювали з боку вулиці Костюшка (тепер Листопадового Чину) величезного старого дуба, який ось-ось мав завалитися. Трохи не допилявши, вони пішли на обід, а повернувшись назад, побачили, як велечезний стовбур, падаючи у бік вулиці, розчавив у пляцок «Побєду» разом з її водієм, який виявився директором одного з львівських заводів.

Люди біля входу до кінотеатру «Парк» в парку ім. Івана Франка. Фото 1963 року
Люди біля входу до кінотеатру «Парк» в парку ім. Івана Франка. Фото 1963 року

У сімдесяті роки минулого століття в гущавині величних дерев був досить популярний серед львів’ян кінотеатр «Парк», а трохи углиб – літній ресторан «Зелений Гай». Біля нього ще чверть століття тому діти з цікавістю дивилися на екзотичних птахів пав у невеличких вольєрах.

Роки минають, а найстаріший парк Львова і усієї України – парк імені Івана Франка і далі дивує нас своєю гарною і величною природою.

Ілько ЛЕМКО

Джерело: Лемко Ілько. Легенди старого Львова. – Львів: “Апріорі”, 2008

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.