Могутні велетенські дуби, що ростуть у верхній частині парку імені Івана Франка – чи не найстаріші дерева у нашому місті. Їм понад три століття.
Чотириста років тому на цьому місці були міські лани, але пізніше ця земля перейшла у приватні руки. Наприкінці ХVІ століття багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович заклав тут парк, витративши на його впорядкування 1600 золотих. Згодом він видав заміж за італійця Антоніо Массарі, посла Венеційської республіки у Львові, свою доньку, і парк перейшов до його зятя. Массарі, своєю чергою, впорядкував парк на італійський манер.
![Єзуїтський сад, зображення приблизно 1868 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/12/gorodl01.jpg?resize=696%2C402&ssl=1)
З часом парк перейшов у власність ордену єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто віддало їм в оренду. Єзуїти збудували тут цегельню, а потім, 1715 року, бровар і корчму, започаткувавши промислове виробництво славетного львівського пива. У кінці ХVІІІ століття, коли скасували орден єзуїтів, ця територія перейшла у власність австрійського уряду. Тоді тут були склади дерева, деколи відбувалися ярмарки продажу вовни і промислові виставки.
Парк занедбали, і він заріс гущавиною, неначе ліс. Однак підприємець Ян Гехт, якому австрійські власті продали його 1799 року, поставив на місці теперішньої будівлі університету касино, а сам парк переобладнав уже на французький манер. Він збудував тут літній театр, де ставилися тогочасні модні вистави, влаштовував гучні забави, як їх тоді називали «фестини», зі штучними вогнями і феєрверками. Гехт запровадив тут каруселі, на алеях збудував фонтани і альтанки. Лише одна з них, з дорійськими колонами, стилізована під античну, збереглася до нашого часу.
![Казино Гехта, на місці котрого збудовано будівлю Галицького сейму (головний корпус ЛНУ). Фото 1860-1870 рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/04/sokil.jpg?resize=696%2C489&ssl=1)
І855 року парк знову перейшов у власність міста, ставши одним з найстаріших муніципальних парків Європи. За його облаштування взявся відомий львівський садівник Бауер. Тоді ж, півтора століття тому, вирубали майже усі старі дерева і насадили більшість оцих дерев, якими ми милуємося нині. Їх є близько п’ятдесяти видів, але переважають дуби, граби, липи і смереки. Наприкінці ХІХ століття частину парку знищив ураган, очевидці розповідали про сотні великих дерев, що лежали на землі.
![Альтанка в парку ім. Івана Франка – найстаріша споруда парку. Фото 1906 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/25-1906.jpg?resize=696%2C445&ssl=1)
З цим парком пов’язана трагічна історія знаного львівського художника Артура Гроттгера. Він подарував своїй нареченій Ванді Моне, як символ їхніх заручин і як символ їхнього подальшого довгого і щасливого життя, паросток дуба у вазонку. Але сподівання художника не збулися, через рік він загинув. Наречена Гроттгера подарувала дубок місту, і його висадили у парку. Нещаслива доля художника передалася і його дубові. Невдовзі дерево засохло.
![Ресторан (тепер Болгарське консульство) в парку ім. Івана Франка. Фото 1900 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/13-1900.jpg?resize=696%2C475&ssl=1)
Від часів повернення сюди Польщі 1919 року парк став називатися ім’ям польського національного героя Тадеуша Костюшка, але більшість львів’ян ще довго вперто називала його Єзуїтським городом (від польського ogród – сад), або Єзуїтськими городами. Так само і зараз більшість старших львів’ян називає його не парком імені Івана Франка, а парком Костюшка. У міжвоєнні часи тут любив гуляти з батьком письменник світової слави Станіслав Лем. Він згадує візочки з морозивом перед входом у парк і чоловіка з так званим «колом щастя», за допомогою якого можна було виграти бляшаний портсигар або кишенькове люстерко.
![Пам'ятник Голуховському та Поєзуїтський сад, 1913 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/12/4.jpeg?resize=696%2C434&ssl=1)
Вже в совєтські часи цим парком любив спацерувати видатний львівський композитор і професор консерваторії Станіслав Людкевич. Коли одного разу на алеї у темряві на нього напав грабіжник, професор звертався до нападника не інакше, як «пане злодію».
У п’ятдесяті роки двадцятого століття робітники спилювали з боку вулиці Костюшка (тепер Листопадового Чину) величезного старого дуба, який ось-ось мав завалитися. Трохи не допилявши, вони пішли на обід, а повернувшись назад, побачили, як велечезний стовбур, падаючи у бік вулиці, розчавив у пляцок «Побєду» разом з її водієм, який виявився директором одного з львівських заводів.
![Люди біля входу до кінотеатру «Парк» в парку ім. Івана Франка. Фото 1963 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/16-1963.jpg?resize=696%2C983&ssl=1)
У сімдесяті роки минулого століття в гущавині величних дерев був досить популярний серед львів’ян кінотеатр «Парк», а трохи углиб – літній ресторан «Зелений Гай». Біля нього ще чверть століття тому діти з цікавістю дивилися на екзотичних птахів пав у невеличких вольєрах.
Роки минають, а найстаріший парк Львова і усієї України – парк імені Івана Франка і далі дивує нас своєю гарною і величною природою.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко Ілько. Легенди старого Львова. – Львів: “Апріорі”, 2008