Як вести партизанську війну, або брошура Української Військової Організації “Мала війна” 1927 року

221
Як вести партизанську війну, або брошура Української Військової Організації “Мала війна” 1927 року

Публікація присвячена Українській Військовій Організації (УВО), яка у 1920–1930-их рр. боролася за українську самостійну соборну державу. Основна увага звернена на маловідому підпільну брошуру УВО, оригінал якої зберігається у Державному архіві Львівської області. Пам’ятка української військової думки, яку публікуємо, розширює джерельну базу українського визвольного руху ХХ століття.

Українська Військова Організація (УВО) це – підпільна військово-політична організація, яку створили 1920 р. учасники збройних формувань УНР та ЗУНР. Основна її мета полягала у продовженні боротьби проти іноземних окупантів. Очолив УВО полковник Євген Коновалець, який мав великий військово-політичний досвід, здобутий в роки Першої світової війни. 14 березня 1923 р. Рада Послів держав Антанти офіційно визнала приналежність галицьких земель до Польщі. Останній було поставлено певні умови, зокрема надання українцям широкої етнокультурної автономії. Однак, поляки не виконали своїх зобов’язань. У відповідь УВО почала проводити широкомасштабні акції опору. Звичайним явищем тоді стали: бойкоти польської адміністрації, масові саботажні акції та кампанії, атентати (замахи) на представників польської окупаційної влади тощо. Перепадало й тим українцям, які співпрацювали з окупантами. Своїми діями УВО намагалася підтримувати бойовий дух українців та нагадувати європейським та світовим державам про невиконання Польщею міжнародних зобов’язань. Однак, кінцевою метою організації була побудова української самостійної соборної держави.

Обкладинка книги Володимира Мартинця та Євгена Коновальця “У. В. О.”, виданої у Каунасі 1929 р. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Обкладинка книги Володимира Мартинця та Євгена Коновальця “У. В. О.”, виданої у Каунасі 1929 р. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.

Паралельно з УВО за кордоном та на українських землях, окупованих Польщею, Чехословаччиною, Румунією виникає чимало інших українських націоналістичних організацій та груп. Так, у Львові розгорнув діяльність Союз Української Націоналістичної Молоді, Празі – Група Української Національної Молоді, Подєбрадах – Лєгія Українських Націоналістів, Німеччині – Союз Українських Націоналістів та ін. У 1929 р., у результаті об’єднання цих організацій, створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Після створення ОУН УВО, зважаючи на пропагандистсько-політичні цілі, які ставилися перед українським визвольним рухом, ще деякий час існувала автономно. У 1932 р. процес її злиття з ОУН остаточно завершився.

Для виконання своїх завдань УВО повинна була розраховувати на добре підготовлені кадри. Адже, робота, зважаючи на велику її складність, велася, як правило, коспіративно. Члени УВО проходили всебічний вишкіл. До нього входило: військово-фізична підготовка, ідеологічна тощо. Крім практичних занять, які проводилися на підпільних квартирах та лісових масивах, увісти штудіювали легальну та нелегальну літературу. Особливо небезпечним було зберігання в себе нелегальної літератури. Адже, в разі її знаходження польською поліцією, членові УВО або людині, яка її мала, загрожував штраф або позбавлення волі.

Титульна сторінка книги Володимира Мартинця та Євгена Коновальця “У. В. О.”, виданої у Каунасі 1929 р. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Титульна сторінка книги Володимира Мартинця та Євгена Коновальця “У. В. О.”, виданої у Каунасі 1929 р. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.

Більшість нелегальної літератури, яку випускала УВО, не містила прізвищ авторів або підписувалася псевдонімами. Тому, сучасним дослідникам іноді важко встановити справжніх авторів. Український політичний діяч, журналіст, публіцист, один з керівників УВО та співзасновник ОУН Володимир Мартинець (1899–1960) у першій поважній праці, присвяченій історії українського визвольного руху “Українське підпілля: від У. В. О. до О. У. Н.”, виданій 1949 р. за кордоном, писав таке: “Вже не раз зверталися до мене з пропозицією написати історію українського підпілля. Але досі не брався я за це завдання. І поточна праця не давала мені на це змоги, і події були ще надто свіжі, щоб можна було їх подати до прилюдного відома. Роки йшли, і в міжчасі відносини змінилися. Зате прийшов на увагу інший момент: брак джерельних матеріялів. Тут уважаю за потрібне дати деякі пояснення. В конспіративно-нелєґальній організації є засада – не тримати ніяких паперів. Кожний лист, кожна записка, “ґрипс”, адреса, прізвище, не раз одне необережно записане слово може стати причиною арешту, засуду й загину людини, а то й цілої групи людей. Скільки ж то членів У. В. О. і О. У. Н. заплатило не раз довгими роками тюрми за недотримання цього правила, та й ще нерідко стягаючи тим нещастя на інших членів. У таких умовах праці, повної небезпек і боротьби, тим менше буде хтось думати про якісь “шпарґали”, що їх треба зберегти для історії! А все ж були такі одиниці, що мали охоту й головне обов’язок це робити. Одним із них був я, що поготів уже від ранньої молодости виявляв правдиву слабість до збирання історично-архівних матеріялів та до писання денників”. У своїй книзі Володимир Мартинець подав деякі прізвища авторів підпільних брошур УВО та ОУН, які видавалися у міжвоєнний період. Так, брошуру під назвою “У. В. О.”, видану у Каунасі 1929 р., написав Володимир Мартинець та Євген Коновалець; “Конспірація” (Каунас, 1929 р.) – Володимир Мартинець; “Війна й революція” (Каунас, 1930 р.) – Володимир Мартинець та Ріко Ярий; та ін. Ця література видавалася, як правило, великими накладами. Наприклад, брошуру пропагандивного відділу УВО під назвою “У. В. О.” надруковано 10000 тиражем із приміткою на другій сторінці: “Книжку цю повинен перечитати кожний Українець! Передавайте її з рук до рук, з хати до хати! Ховайте її перед ляхами, бо вона нелеґальна!”. УВО намагалася якнайширше розповсюджувати підпільну літературу на західноукраїнських землях серед різних прошарків українського суспільства.

Фотографія Романа Шухевича із студентської справи Львівської політехніки, 1926 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Фотографія Романа Шухевича із студентської справи Львівської політехніки, 1926 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Мартинець Володимир, син Євгена і Марії (псевдоніми: “Волянський”, “Маруся”, “Я. Полянський”, “Сокирка”, “Трубкович”, “Тур”, “Туратті”; 15.07.1899, м. Львів – 10.12.1960, м. Вінніпег, Канада). Закінчив Академічну гімназію у Львові. Вояк УСС, київської формації Січових Стрільців, секретар губерніального комісара УНР для Холмщини, Полісся і Підляшшя. Інтернований поляками у таборах в Каліші та Щипйорно (1920). Вищу освіту здобував в Українському таємному університеті у Львові (1921–1923, право), Високій торговельній школі у Празі (1923–1926, економіка), Берлінському університеті (1927–1929, політологія і журналістика), Сорбонні (1934–1936, філософія). Член кураторії Українських високих шкіл (1921–1925), один з організаторів Таємного українського університету у Львові, секретар “Академічної громади”, віце-президент Центрального союзу українського студентства (1926–1927). Член Групи української націоналістичної молоді в Празі (1925), редактор газети “Національна Думка” в Празі (1926–1927), референт пропаганди Начальної Команди УВО (1927–1933), редактор журналу “Сурма” (1927–1933), учасник І та II Конференцій Українських Націоналістів (1927, 1928). На І Конференцій обраний членом ПУН з функціями керівника секретаріату (1927–1933) та референта преси та пропаганди (1927–1954), редактор журналу “Розбудова Нації” (1929–1934). Приїхав в Галичину, заарештований польською поліцією 16.12.1927, суджений у Львові 30.08.1928, звільнений від кари, повернувся в Чехословаччину. Учасник Конгресу Українських Націоналістів, головний секретар Президії, брав участь у роботі соціально-економічної комісії, виголосив доповідь “Соціальна політика”, обраний референтом пропаганди Проводу Українських Націоналістів (ПУН), член ПУН (1929–1954). Депортований з Чехословаччини (1934), оселився у Австрії (Відень), згодом у Франції, редактор газети “Українське Слово” (1934–1940). Після розлому в ОУН продовжував працю в ОУН(м), провідник ОУН(м) на ЗУ3 (1941–1942), голова Українського літературного клубу у Львові (1941–1944), заарештований 01.1944, політв’язень німецьких тюрем та концтабору Бретц (філіал табору в Заксенгавзені), вийшов на волю 21.10.1944. На еміграції в Канаді (з 1949). Автор спогадів. Докладніше див.: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене / Петро Мірчук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – 1008 с.

Відтиск пальця Романа Шухевича із поліційної справи 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Відтиск пальця Романа Шухевича із поліційної справи 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Дослідження підпільної літератури УВО на сьогоднішній день залишається одним із пріоритетних напрямків української історіографії українського визвольного руху ХХ ст. Чимало брошур зберігається у приватних, державних архівах і музеях. Лише поверховий перегляд документів у Державному архіві Львівської області дав певні результати. Зокрема, у ДАЛО в 11 фонді 29 описі зберігається справа під номером 495 “Справа по обвинуваченню Букала Семена, Яцури Теодора і інших підозрювальних в приналежності до УВО і в шпіонажі”. У ній всього пронумеровано 77 аркушів. Крайні дати документів у справі – 13 жовтня 1927 р. – 30 березня 1928 р. Головними фігурантами справи були Семен Букало, Теодор Яцура та Роман Шухевич. З матеріалів можна дізнатися про те, що Семен Букало – 1894 року народження, син Івана та Катерини, випускник філософського факультету Львівського університету, на ой час проживав у Львові на площі Ринок, 10; Теодор Яцура – 1894 року народження, син Прокопа та Марії, студент Львівської політехніки, проживав у с. Желдець (тепер село Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл.); Роман Шухевич – 1907 року народження, син Йосипа та Євгенії, студент Львівської політехніки, проживав у Львові по вул. Косинерській (тепер вул. І. Карпинця), 18-а. Вони 8 жовтня 1927 р. були арештовані. Справа виглядала таким чином. Близько 16-00 того дня, за Городоцькою рогачкою на Богданівці в районі аеродрому, поліцай Петро Блонський зауважив чотирьох осіб, які прямували по білогорському пасовищі. Їх поведінка видалася йому підозрілою. Поліцай вирішив перевірити документи. Виявилося що це були: Семен Букало, Теодор Яцура, Роман Шухевич та Іван Сенів. Останнього після перевірки документів було відпущено, решта доставлено до слідчої в’язниці для з’ясування обставин. Поліції було відомо, що Семен Букало, Теодор Яцура та Роман Шухевич були діяльними членами УВО. Однак, доказати це було нелегкою справою. Не будемо вдаватися у деталі цієї справи. Зазначимо лише те, що у фігурантів цієї справи було проведено обшуки у помешканнях, вилучено чимало цікавих речей: літературу, фотоапарати, різні посвідчення та документи. Однак, найпильнішу увагу у поліції викликало те, що під час одного із обшуків у квартирі, де проживав Роман Шухевич, вилучено оригінальну брошуру УВО “Мала війна”. Працівники органів державної безпеки Польщі зробили її переклад польською мовою і повідомили поліцію Львівського, Станіславівського та Тернопільського воєводств Польщі про таку знахідку. Через відсутність доказів справу Роман Шухевича було закрито.

Перша сторінка, перекладеної польською мовою брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Перша сторінка, перекладеної польською мовою брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Брошура УВО “Мала війна” є важливою пам’яткою, яка розширює джерельну базу українського визвольного руху 1920–1930-их рр. ЇЇ автори були обізнані з військоми здобутками європейських народів. Публікуємо її за сучасними правилами археографії при збереженні їх лексичних і орфографічних особливостей. Розшифровані скорочення та відсутні слова у тексті позначені квадратними дужками.

МАЛА ВІЙНА
/Партизантска війна/

Частина І.
Рік 1927
Зміст.

  • Вступ.
  • Залежність успіху від становища населення, терену та воєнного положення.
  • Як орґанізувати повстанчі загони?
  • Діяльність повстанчих загонів.
  • Виконання чинів.
  • Повстанчий загін на відпочинку.
  • Кінцеві завваги

Вступ

У всіх народів, що в наслідок ворожопідбиття а браку оружя або в наслідок тяжких зовнішних обставин, не мали можности створити собі постійного, модерного війска, виступають повстанчі загони, які в більшій або в меншій мірі самостійно провадять боротьбу з ворогом свого народа.

Чисельність, склад та бойова вартість тих повстанчих загонів була у ріжних часах ріжна. Вже в середних віках подибуємо відділи повстанців або партизан, які за гроші служать ріжним воюючим між собою партіям.

У всіх революційних війнах, француській, італійській, німецькій, російській і т. д. подибуємо повстанчі загони, які ріжняться лиш тільки назвою. Вони теж виступають і у визвольних змаганнях поневолених народів. Чини підчас американських визвольних змагань виказують характер чисто повстанчих виступів. І уерілляс у Іспанії, які боролися з Французами, це ніщо иншого як тільки повстанці. І так повторюється в цілій всесьвітній історії. В німецько-француській війні, в роках 1870/71, виступають по францускій стороні т. зв. франктірери. Під тою самою назвою повстанчі загони подибуємо у Бельґійців в часі німецької займанщини. Також і сербскі комітаджі мають за ціль оборону своєї батьківщини перед ворожою займанщиною.

Обкладинка брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Обкладинка брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Відповідно до способу ведення війни, зміняється склад і діяльність повстанчих загонів.

В гористому терені відділи партизан невеличкі що до скількости людей, однак обізнані докладно з тереном, можуть завдати ворогові значні втрати. На рівнинах такі відділи мусять бути сильніші, часами можуть мати артилерію, легкі гармати а передовсім средства лучби.

Одначе саме узброєння повстанчих загонів не є міродайне для успіху. Відношення населення, серед якого ділають повстанчі загони, тілесна здібність та витревалість кождого поодинокого повстанця, настрій у ворога і головно енерґія і ініціатива самого провідника буде мати вплив на успіх предпринятих чинів.

Досвіди з воєнної історії не полишили нам ніяких правил, на основі яких можнаб творити того рода повстанчі відділи. Одначе одно лиш можемо сказати що: малі, добре здисціпліновані повстанчі загони, під проводом здібних командантів, більше користи приносять, як незорганізовані банди, без почуття карности, які обтяжені непотрібними річами /між іншим обозом/ є дуже неповоротні та майже нездібні до скорих та несподіваних передпринять.

Залежність успіху від становища населення,
терену та воєнного положення.

В краю, що стогне під ворожим ярмом, в якім з ненависти до свого гнобителя організуються повстанчі загони до отвертої боротьби з ворогом, місцеве населення буде без сумніву такі чини підпомагати та приходити на зустріч.

Титульна сторінка брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Титульна сторінка брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Прихильне населення буде все приносити користь повстанчим загонам. Населення буде давати добрі відомости про ворога, самому ворогові передаватиме неправдиві вістки про повстанчі загони. Оно достарчить повстанчим загонам харчів та узброєння, буде укривати усе перед ворогом хорих та ранених. В кінци ця співпраця між населенням а зорганізованими, з його найбільш енерґічних елєментів, повстанчими загонами, може розвинутися у загальне повстання проти гнобителя.

Своїм здисціплінованим виступом мають повстанчі загони зєднати собі місцеве населення, а в першій мірі уникати всяких ушкоджень власного населення.

Труднійше приходиться повстанчим загонам провадити свою діяльність в околицях заселених виключно ворожим населенням. Оно буде старатися за всяку ціну прогнати такі повстанчі загони зі своїх околиць або всіми средствами буде улегчувати ворогові їх нищення. Одначе не улягає сумнівови, що повстанчий загін під проводом звинного команданта, при здвоєній осторожности, та при неустрашимій безоглядности може і серед ворожого населення осягнути свою ціль.

Найкращим одначе союзником повстанчих загонів є завсігди терен. Чим більше він непроглядний та недоступний, тим догіднійший для всіх підпринять повстанчих загонів лісисті гірські околиці з проваллями та ярами, широчезні ліси, тяжко проходимі болота улегчують повстанчим загонам несподівані напади на ворога, дають доволі криївок, а за те ворогові утруднюють систематичне переслідування. В таких околицях ворог не має теж можности з успіхом уживати модерного оружя: танків і літаків.

З гори мусимо приняти, що повстанчі загони є як найдокладнійше обізнані з даним тереном т. зн. що або складаються з місцевих людей, або мають подостатком місцевих провідників, які є в можности з одної сторни вказати всі тайні дороги, які ведуть до ворога, а з другої сторони знають докладно всі криївки, де можно схоронитися перед ворожим переслідуванням. Саме в таких непроходимих околицях боєва вартість малих витревалих і обізнаних з тереном повстанчих загонів стає великою.

При підприняттях повстанчі загони мусять взяти під увагу пору року та погоду. Повстанц[я]м, які досить часто змушені кочувати під голим небом, приходиться дуже тяжко зносити злу погоду, великі сніги та дощ. З другої сторони саме при поганій погоді /мрака, дощ/ можуть доконувати найлегче несподіваних наступів на ворога, бо в такий час його осторожність слаюне.

Для діяльности в малій війні є длятого така пора року та погода найдогіднійша, яка утруднює ворогові більше пересунення війск, як рівнож і ослаблює його осторожність. Проте помимо особистих труднощей та неприємностей, малий загін повстанців може числити з певностию на успіх.

При творенню повстанчих загонів та при опрацьованню плянів їхньої діяльности треба все докладно узгляднити положення і настрій ворога. Самозрозумілим є, що підприняття повстанчих загонів проти добре здисциплінованої армії, яка ще не потерпіла ніяких невдач, не увінчається таким успіхом, як діяльність проти армії, що потерпіла невдачі або є у відвороті. Свою діяльність можуть повести повстанчі загони найуспішнійше в запіллю армії, або в околицях обсаджених непевними військовими частинами. Вже тут треба підчеркнути, що повстанчі загони не можуть ніколи провадити боротьби одноцільним фронтом. Базою їхньої діяльности являється все більше або менче ограничен район, в якому повинні вишукувати і використовувати кожду нагоду нанесення ворогові шкоди. Певна перевтома війною, чи деморалізація у ворожих рядах потягає все за собою, як наслідки ослаблення охоронної служби та невиконування наказів і правильників. Відповідною пропаґандою та безоглядними і наглими нападами можна цей стан у ворожих рядах погіршити, що буде мати додатній вплив на дальше провадження війни.

Як організувати повстанчі загони.

З огляду на тяжкі завдання начальник повстанчих загонів мусить звернути спеціальну увагу на добір людей. Повстанчий загін повинен складатися з найбільш національно свідомих людей, які добровільно голосяться до загона, щоби воювати зненавидженого ворога. Одначе попри моральну силу треба звертати увагу і на тілесну здібність даного повстанця. Повстанець мусить бути тілесно здоровий, обізнаний з тереном та природою, відпорний на всі невигоди.

До діяльности повстанчих загонів, що мають бути початком загально-національного повстання, є дуже корисним добирати людей з поміж місцевого населення.

Дуже часто лучається, що при творенню повстанчих загонів голосяться до них добровільно морально маловартний елємент, який хоче брати участь в повстанчій діяльности не для самої ціли, а лиш ради особистої наживи /пр[иміром] рабунку/.

Обовязком кождого команданта повстанчого загона є таких людей взагалі не принимати, евентуально колиб такі всунулися до загона сейчас їх віддалити; такі люде можуть в дуже короткому часі здеморалізувати найкращий загін повстанців та перемінити його в банду грабіжників. Повстанчий гурт належить поповнювати головно такими людьми як лісові робітники, лісничі, риболовці, а теж і спортовці, які заправлені спортом до невигід. Конечним і корисним є, щоб в кождім повстанчім загоні було принайменче кількох людей, які зналиб докладно околицю та опановували бездоганну ворожу мову.

Узброєння повстанчих загонів буде в самих початках дуже примітивне та ріжнородне. Коли відчувається брак оружя, то тоді краще узброїти добре малу частину як висилати до бою більшу але на пів узброєну частину людей.

Збрую повстанця творить: кріс і баґнет, евентуально далекострільний револьвер з прикладом та ніж. Зі скорострільного оружя то треба уживати легких скорострілів або машинових пістолів і то в дуже малій скількости, з огляду на труднощі транспорту набоїв для них. За те добре булоб, щоби кождий повстанець був узброєний в ручні ґранати.

Одяг повстанця не повинен впадати в очи, по можности зеленої краски, можливо все подібний до краски одягу ворога. Всіх фантастичних відзнак треба уникати.

З огляду на велику рухливість та живу діяльність, не повинні мати повстанці ніяких обозів. Тому всі запасові частини збруї, запасові харчі та набої мусить носити кождий повстанець зі собою. Степень здібности  людей до ношення тягару буде найкращим мірилом узброєння. Конечним є мати рівнож зі собою далековиди, компаси, ножі, шнури та сокири, які в скрутнім положенню все придадуться.

У виїмкових случаях можна уживати часово спеціяльного узброєння як снігівці, колеса моторові колеса і т. п. р. Рівнож є можливим, що малий повстанчий загін, здобуваючи або реквіруючи коні, переміниться на якийсь час з пішого в кінний, щоби осягнути більшу скорість.

Щоби не нищити наразі непотрібного матеріялу та набоїв /пр[иміром] зі здобичі/, кождий повстанчий гурт повинен піднайти в свойому районі криївки деб міг ті речі магазинувати а тим самим в скрутнім положенню заосмотрювати ними своїх людей.

Корисним буде коли люде не будуть узброєні в зовсім нові речі, а лише уживані, які приготовили собі в часі мира, як пр[иміром] спортовий одяг, вигідні ношені черевики, власні наплечники, коци і т. п.

Зміст брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Зміст брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

При творенню повстанчих загонів найважнійшою річию є вибір команданта. Буде мало людей, якіб фактично надавалися на командантів повстанчих загонів. Командант загона мусить бути надзвичайно інтеліґентний, мати сильну волю, а передовсім бути здібним до самостійного ділання. Він мусить любити небеспеку,бути надзвичайно осторожним, та виріжнятися своєю відвагою і хоробростию, в скрутнім положенню заховувати холоднокровність та вміти своєю скорою постановою пірвати загін дочинів.

Він мусить вміти мовчати: бо лиш тоді може числити на успіх, коли пляни його ним самим опрацьовані, будуть відомі лиш виключно йому. Невтомно і безнастанно мусить він дбати о боєздатність своєї групи та щадити здоровля своїх людей. І не тільки його обовязком дбати о людей як наст[ав]ник, він мусить рівночасно уміти вдержати поря[док і] карність хочби безоглядним способом. Всі домагання, які ставляється до людей, відносяться ще в більшій мірі до провідника. Лиш тоді діяльність повстанчого загона буде розвиватися без перешкод і успішно, коли провідник, без огляду на його особисті прикмети, що рішало про його придатність на провідника, буде визнаватися бездоганно у т[ак] зв[аній] повстанчій тактиці, що займається відповідною, доцільною діяльностию повстанця. Теж і заступники провідника , що малиб виповнювати спеціяльні завдання, /стежі, позірні чини/ мусять мати певну міру власної ініціятиви, енерґії і інтеліґенції.

Цілий розвій повстанчої діяльности виключає на загал передвишколення у повстанчій діяльности вже підчас мира, переводженням яких небудь практичних вправ. Що правда часть людей – як вже в горі зазначено – буде дещо підготовлена своїм сталим заняттям; чи спортовими вправами – все таки буде богато річей, які для діяльности повстанчих загонів будуть мати велике значіння, а на які буде мало звертатися уваги. Тут приходилиб під увагу нічні марші, орієнтуванняся у непрогляднім терені, підчас непогоди, безгамірне порозуміванняся, осторожно, незвертаючи уваги на себе, підходжування, стріляння в ночи, скоре нищення, перемагання всякого рода перешкод, розсівання поодиноких гуртів у ріжних напрямках та збірка на місцях з гори назначених. Є зрозумілим, що при добрій волі, вже під час мира, при найріжнороднійших нагодах можна вишколювати людей до поодиноких вище наведених чинностей повстанчої війни.

Всеж таки треба одно узгляднити: вишколювання повстанців не може відбуватися після з гори назначеного шабльону пр[иміром] після службового правильника. Кождий провідник вишколить своїх людей тим краще, чим більше буде мати власної ініціятиви і проворности. Колиб учасники повстанчого загона не мали достаточного вишколення, то треба буде на початках повстанчої діяльности виконувати як найпростійші завдання та поволи переходити до чим раз тяжчих.

Вступ брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Вступ брошури УВО “Мала війна” 1927 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

Кождий повстанець місить завсігди одно памятати: найкращу охорону повстанчого загона дає енерґія і інтеліґенція його провідника і безоглядне довіря людей до него, з другої сторони спроможність загона виконувати скорі рухи.

Діяльність повстанчих загонів.

Ініціятива провідника повстанчого загона не сміє бути в жаднім випадку ограничена наказом. Все ж таки мусить начальний провід видати загальні напрямні, які повинні начеркувати:

1/. речинець діяльности повстанчих загонів.

2/. загальні вказівки, в яких околицях мають поодинокі повстанчі загони переводити свою діяльність.

3/. головні завдання, які приділюється даному повстанчому загонови.

В початках своєї діяльности мусять бути провідники повстанчих загонів докладно поінформовані про розміщення ворога, /на скільки це є відоме/, щоби опісля без звязків, своїми станицями могли собі на основі донесень власних розвідчиків витворити ясний образ про положення ворога. Кождий повстанчий загін мусить бути можливо докладно обізнаний з відносинами у свойому районі. Для того мусить мати серед населення довірочних людей і висилати розвідчиків, якіб його про це інформували. Перед кождим чином, як несподіваним наступом, нищенням і т[аким] п[одібним]. Треба повести розвідку, хиба що загальне положення на це не позволялоб. Чим більше довірочних людей та розвідчиків, тим легче може повстанча група перевести свої завдання та тим певнійше її положення та забезпечення.

Ворожу чинність розвідочну можна використати для впровадження ворога в блуд, розширюючи систематично не згідні з правдою поголоски про скількість, силу і наміри повстанчого загона.

Не лише сама розвідка про положення ворога та розсівання неправдивих вісток, які впроваджують ворога в блуд приносять користь. Треба звернути бачну увагу на телєфонічну та телєґрафічну сіть ворога. Залучуючи відповідний підслуховий апарат, можна нераз підслухати важні розмови та тактичні накази, що безумовоно вплине на корисний успіх наміреного чину.

Кождий повстанчий загін творить в той спосіб в своїм районі розвідочну сіть, при чім старається при помочи звязків держати лучбу зі сусідними занонами, як рівнож з головним проводом повстанчої групи.

Районом діяльности повстанчого загона являється не точно означений фронтовий відтінок в повнім значінню того слова, а лиш певна околиця; тому повстанчий загін мусить до цеї околиці приноровитися, бо не можна в такім разі предвидіти, щоб она могла находитися в означений час в означенім місци. Для вдержання постійного звязку, для передачі донесень та для одержування загальних наказів, кождий повстанчий загін назначуєз гори певний збірний пункт в порозумінню з проводом, куди спрямовує всіх своїх гінців зі звітами, при чім останні приносять накази головної команди,яка теж зі свого боку в точно означену годину тамтуди висилає. Це єдосить примітивний одначе певний того рода зв’язок, при чому треба числитися щозабирає більше часу.

Автограф Романа Шухевича. 20 квітня 1928 р. З фондів Державного архіву Львівської області.
Автограф Романа Шухевича. 20 квітня 1928 р. З фондів Державного архіву Львівської області.

При підготовлюванні діяльности повстанчих загонів треба не забувати зарядити крім розвідування і наладнання звязків теж і закладання запасових маґазинів для переховування набоїв, харчів та иншого потрібного до діяльности приладдя. Заосмотрення таких запасних криївок в материях може бути переведене або ще перед роспочаттям діяльности загона або щойно в часі їїдіяльности. Тоді складається у ці криївки здобуту на ворогові здобичу. Коли загін оперує в терені, якого населення для нього прихильно настроєне, тоді запаси для прохарчування буде доставляти само населення і цими запасами треба буде доповнювати запасні криївки.

Великі труднощі виринають для загону при намаганнях відповідного приміщення ранених та хорих. Вести їх із собою пряио неможливо – они утруднювалиб тільки можність скорих рухів загону, конечних для успіху чинів і беспеки загона. Проте треба конечно як змога найскорше виділити їх зі складу загону на час виздоровлення. Доля їх, колиб они попали в руки ворога, булаб незавидною, проте треба старатися для них о якесь певне приміщення. На це найкраще надаються самітні хутори, а в приграничному терені не буде представляти ніяких труднощів переправлення їх через кордон до невтральних країв. В крайному случаї приходилиб під увагу вище згадані запасні криївки, як місце переховування хорих, евентуально з їхніми доглядачами. При цьому не можна ніколи забувати на конечність заосмотрення кождого у достаточну скількість перевязочного матеріалу.

Харч повстанчих загонів буває часто скромний та нерівномірний. На загал треба буде обмежитися до одноразового але достаточного харчу. Старатися о середники прохарчування мусить загін сам /дичина, овочі/ почасти роздобувати їх у населення /мука, хліб/ по можности купуючи. Не можна погорджувати нагоди роздобуття харчів від ворога, нападаючи на харчові транспорти /консерви, хліб, цвібак/.

Для піддержання стану здоровля людей треба конечно дати їм час від часу теплу їжу. Це можна осягнути обоздженням самітних хуторів деб була змога таку їду приготовити. При цьому ніколи не треба забувати на забеспечення себе стійками,та все треба старатися населенню платити.

Взагалі грошева справа має велике значіння у діяльности повстанчих загонів. Щоправда національно свідоме населення буде завсігди підпомагати діяльність повстанчих загонів чи то розвідчими відомостями чи доставою харчів і приладдя – зовсім безінтересовно, але часто заходить конечність платити за прислуги і підмоги населення – особливо у зубожілих частинах краю. Ясно, що всякі примусові данини чи реквізиції в таких обставинах сталиб тільки неприхильного а й то ворожого настрою населення відносно загонів, – та що провідник загону мусить мати в своїм проспорядженню грошеві фонди, якіб на відповідний час вистарчали на покриття всіх коштів, получених з прохарчуванням і иншими витратами загона.

З другого боку зрозумілим є, що мимо всего у виїмкових случаях муситься приноровлювати і реквізиції.

Коли у певному районі виступає рівночасно більше повстанчих загонів, тоді загальні вказівки, дані їх провідниками,мусять теж докладно очеркувати оперативний терен поодиноких загонів. Міродайний для приділювання оперативного терену повинні бутислідуючі дані:

1/. сила загону, з узглядненням прикмет терену /проходимість,можність заховатися, ліси, гори і т. п./

2/. тактичні завдання у звязку з істнуючими в даному районі важними обєктами /залізні дороги/.

3/. природні труднощі, які треба буде поборювати при чинах /ріки, високі хребти гір/.

4/. політичні границі.

Розділення оперативних районів мусить крім цего вповні відповідати наміченому плянові діяльности загонів. Поодинокі загони повинні опанувати цілий терен так, щоби они могли взаїмно собі помагати та евентуально із собою співділати. Це унеможливить ворогові здавлення повстанчого руху – бо колиб навіть він знищив який небудь загін, то завдяки ініціятиві сусідних загонів – завсігди удасться створити на його місце новий.

З другої сторони райони поодиноких загонів не сміють бути за малі з огляду на це, що кождий загін мусить мати певну свободу рухів, що утруднює ворогові в переслідуванню.

Кождий повстанець, з окремаж провідник, повинен бути докладно обзнакомлений вже перед тим з тереном, у якому ведуть акцію. В противному случаю треба конче для загону приєднати членів із місцевого населення.

Головні завдання повстанчих загонів можна спроцизувати коротко слідуючим способом:

1/. акція нищення /саботажі, усіх для акції ворога потрібних обєктів, пр[иміром] комунікаційні лінії, телефони, телєґрафи, мости, стації, маґазини і тим под[ібне]/. Часто навіть треба ще раз знищити обєкти вже раз знищені, а опісля ворогом відбудовані.

2/. сталі напади на ворожі частини,залоги, табори, становища чи транспорти, які малиб на ціли завдати ворогові персональні і матеріяльні втрати, а також ослаблення і здеморазування [слова “матеріяльні втрати, а також ослаблення і здеморазування” повторюються двічі. – А. С.] ворожої армії сталим непокоєнням.

3/. ціла боєва діяльність повстанчих загонів звязує рівнож великі сили ворога, які для зліквідовання повстання мусять бути стягнені з головного фронту.

Висше згадана діяльність повстанчих загонів була спрямована в першій мірі на шкодження ворогові. Однак не є виключеним, що повстанчі загони можуть у виїмковому случаю приневолити ворога часово опорожнити занятий ним район, приготовляючи терен для власної акції. В дальшім ході війни можуть повстанчі загони, на спеціяльні припоручення проводу, скріпити значно своє число допливом добровольців, утікачами тої самої національности з ворожого війска і т[аке] п[одібне] і в той спосіб стати частинно кадрою для власних сильніших війскових частин.

Переведення чинів.

Розташувавшися в своїм призначенім районі, засягнувши потрібних відомостей і навязавши лучбу,начинає повстанчий загін свою діяльність.

В першу чергу нищить він всі обєкти, які улегчують ворогові перехід до наступу і зпричиняються до його рухливости. Ту приходять під увагу залізні дороги та залізнодорожні обєкти, важні обєкти вздовж доріг, як рівнож засоби лучби пр[иміром] телєфон і телєґраф, які улегчують ворогові передавання відомостей а тим самим і орієнтацію. Удасться знищити ворожі маґазини і запасні табори і т[аке] п[одібне], то тим самим унеможливиться ворогові усадовитися в районі, в якому оперує загін.

Тому що при кождім нападі або знищенню муситься числити з ворожим протиділанням, мусить провідник в першу чергу перевести розвідку, котра дасть йому певні дані відносно можливостей наступу та охорони себе перед ворогом, та застановитися чи проєктована акція має вигляди на успіх. Передовсім в початках не сміє провідник непотрібно братися до діл, які є понад сили загону.

Вирішивши само переведення акції, назначує провідник в першу чергу час і спосіб переведення чину.

Як час нападу надається найкраще ніч, взглядно сумерк, бо они уможливляють повстанцям неспостережно наблизитися і звикнути т. зн. заскочити ворога несподівано.

Саме через заскочення і загальне замішання, яке повстає підчас нападу в ночі, може навіть малий повстанчий загін осягнути великий успіх.

В який спосіб перевести чин, то це залежить від того, якого рода є даний чин.

Саботажні чини дадуться часто перевести без якорго небудь ворожого протиділання. Пр[иміром] знищення телєфонічної лінії, залізної дороги, спалення або висадження маґазинів, чи якихсь инших обєктів не дуже стережених – не буде представляти ніяких труднощів. Саботаж бережених обєктів мусить переводитися в слідуючий спосіб: одна ґрупа усуває варти а потім переймає сторожу, а друга частина переводить само знищення. Переведення цего мусить бути настільки скоре, щоби ворог не зміг перед знищенням стягнути запасних частин або поготівля, котріби перешкодили в знищенню або також відтяти відворот загонови.

Напади можна в першій мірі переводити з засідок в наглий спосіб на переходячі відділи, кольони, поодинокі стежі і т[аке] п[одібне].

Не мало важним тут вибір місця нападу. Найкраще надаються гірські околиці та ліси, які дають можність наглого нападу на військові частини, машеруючі по долинах та лісних дорогах. Нагло утворений огонь спричинює замішання в відділах і примушує їх розвинутися у розстрільну. Цілию нападу на кольони може бути або знищення матеріялу, який они везуть зі собою або здобуття його для себе. Напад переводять звичайно дві ґрупи, з яких одна обстрілює чоло кольони а друга її конець. Для задержання обозу треба застрілити кілька коней, а при самоходових кольонах муситься ушкодити стрїлами або ручними ґранатами мотори і бензинові резервуари чолових і кінцевих возів.

По дорогах можна підготовити на авта або танки вовчі доли. Поїзди на залізничих лініях можна висаджувати у воздух або спричинити їх виколіїння відшрубованням шин на окрутах.

При нападах на табори або оселі розходиться в першій мірі о се, щоб ворогові занести втрат, як рівнож, щоби через часті нічні напади денервувати військо і його здеморалізувати. Найдогіднійше переводити того рода напади загонами повстанців різночасно з рїжних сторін, щоби утруднити ворогові орієнтацію, з котрої сторони приходить напад і примусити його до оборони у всіх напрямках.

Володимир Мартинець. Світлина опублікована у виданні: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене чук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – С. 747.
Володимир Мартинець. Світлина опублікована у виданні: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене чук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – С. 747.

Для переведення цього конечні у повстанців сильні нерви та велика холоднокровність.

Спокійно, без поденервування мусить повстанець приглядатися з близька перемаршові ворожих частин,щоби у відповідній хвилині цільно стріляти або кинуту ручну ґранату. Не запускаючися в борбу, мусить він відорватися від ворога і найкоротшими дорогами спішити на інше, догідне до нападу місце, щоби там знова знечеви напасти на ворога поденервованого вже попередним нападом.

Щоб уникнути розпорошення загону по нападі чи неудачній акції, повинен провідник перед кождим нападом заздалегідь подати збірну точку, деб могли зібратися на означений час всі розсипані в боротьбі.

Повстанчий загін на відпочинку.

Як при всіх походах і чинах, так і в супочинку мусить панувати у кождому загоні безоглядна дисципліна і обережність.

Короткі супочинки переводить загін на забеспеченому місці, в районі, в якому саме знаходиться. Вислані розвідчики та розставлені варти дбають про її забеспеку.

Коли воєнні події або фізичний стан повстанчого загону висувають домагання довшого супочинку, тоді повстанчий загін відходить на призначене йому місце, яке повинне бути по змозі укрите і від ворожих ділань забеспечене. Так може обсадити загін самітні хутори і перебувати в них кілька днів. Коли ні буде мусів загін вицофатися у замешканні ліси і урядити собі там укритий лісовий табор на взір вище згаданих запасних криївок. І тут треба дбати про забеспечення. Також підчас супочинку не сміє сидіти загін бездільно. Треба привести до ладу оружя, приладдя і одяг, загоїти рани, та вилічити недуги, наладнати звязки зі сусідними загонами, а в багатьох случаях вислати орґанізаторів до сусідних осель, щоби орґанізувати нові відділи повстанців, або приєднувати добровольців до власної частини.

Також не може бути занедбана і ро[з]відка супроти ворога, бо часто вдавалося ворогови зліквідувати повстанчі загони саме під час супочинку в їх таборах.

Співпраця і довіря місцевого населення буде і в тім случаю найкращою охороною бо оно найскорше подасть вістку про наступаючі ворожі сили.

Кінцеві завваги.

Постанці загони, як перед століттям так й сьогодні мають велике значіння у народів, без достаточного оружя ведуть боротьбу з ворогом-переможцем за свою самостійність. Кождий нарід, як що має енерґічних і рішучих мужів, є в змозі виставити малі, у невибагливе оружя заосмотрені частини та післати їх у боротьбу, а їх відвага, холоднокровність та невичерпана енерґія і сприятливий терен дадуть їм змогу успішно боротися навіть із сильнійшим, модерноуоруженим ворогом.

Цей короткий нарис не представляє собою якихсь приписів чи вказівок як орґанізувати та вести партизанстку війну – він призначений тільки на те, щоб дати причину до передумування; бо саме при партизансткій війні мусить оставитися вільне поле ініціятиві провідника так відносно орґанізації як і її переведення.

Друга частина нарису цього обійме кілька історичних примірів діяльности повстанців підчас визвольних змагань ріжних народів аж до найновійших часів включно.

Література:

Ґен. чет рос. сл. К[арл] Адаріді: “Freischaaren und Freikorps [auf Grund von Kriegserfahrungen”. Berlin, 1925].

Полк. пр. Ґен. Шт. Бальк: “Taktik” – Die Gefechtslehre. [Berlin, 1903].

Чет. [Вільям] Бальк: Der kleine Krieg. [Berlin-Charlottenburg, 1923].

Полк. Ґеорґ Кардіналь ф[он] Віддерн:

а/. Der kleine Krieg [und der Etappendienst. Berlin, 1906].

б/. [Die] Streifkorps [im deutschen Befreiungskriege 1813 nach kriegsarchivarischen quellen. Berlin, 1899]/

Ц. і К. Пполк. ф[он] [Казимир] Лібґендорф: Über Okkupation u[nd] Pazifizisrung von insurgierten Gebirgsländern. [Unter besonderer Berücksichtigung der Volksstämme und des Terrains auf der Balkanhalbinsel. 3 Skizzen. Wien, 1904].

Фон [Альбрехт] Боґуславскі: [Der] Kleiner Krieg [Und Seine Bedeutung für Die Gegenwart. Berlin, 1881].

Сот. [Альфонс] Квінтеау: La guerre de surprises et d’embuscades. [Paris, 1884].

Полк. Ц. [Константин] Гіерль: Kriegführung mit improvisierten Heere. [Berlin-Charlottenburg, 1923].

Граф ф. Паріс: Geschichte des Bürgenkrieges in America/

Ґамбетта [Léon]: La guerre la province. [Documents officiels, publ. par Georges d’Heylli. Paris, 1871].

Ґен. [Александр] Міхальовскі-Данілєвскі: [Описание Финляндской войны на сухом пути и на море в 1808 и 1809 годах. СПб, 1841].

[Пауль фон] Лєттов-Форбек: Heira – Safari. [Deutschlands Kampf in Ostafrika. Leipzig, 1920].

Де Брак: Avant-postes de cavalerie légére: [souvenirs. Paris, 1831]

Публікується за: ДАЛО. – Ф. 11. – Оп. 29. – Спр. 495. – Арк. 60–73 зв.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. [Мартинець В., Коновалець Є.]. У. В. О. – [Каунас]: Видання Пропаґандивного Відділу Української Військової Орґанізації, 1929. –95 с.
  2. Мартинець В. Українське підпілля: Від У. В. О. до О. У. Н. Спогади й матеріяли до передісторії та історії українського організованого націоналізму / Володимир Мартинець. – Б. м., 1949. – 349 с.
  3. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене чук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – 1008 с.
  4. Сова А. З джерел української військової думки (брошура Української військової організації «Мала війна» 1927 року) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 24: Український визвольний рух середини ХХ століття в контексті суспільно-політичних ідей, подій та обставин / [гол. редколегії Микола Литвин, упоряд. і наук. ред. Михайло Романюк, Олександра Стасюк]. НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2014. – С. 375–388.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.