Про це свідчить о. Юзеф Марія Бохенський, домініканець і видатний польський філософ сучасності (1902-1995). У 1964-1966 рр – ректор університету у Фрібурі (Швейцарія). Щоб зрозуміти, що це не пересічна особистість, наведу тільки те, що 2020 рік у Польщі було признано роком о. Бохенського.
На пам’ять про Андрея Шептицького у 1986 році він надіслав до паризького часопису “Культура” лист із проханням опублікувати історію римо-католицького священика зі Львова о. Володимира Цєньського, внука Володимира Дідушицького, засновника природознавчого музею у Львові. Братом о. Цєньського був відомий єпископ Ян Цєнський, здається, єдиний римо-католицький владика в СССР перед 1991 р. Відтак, у 1940 р. НКВД арештувало о. Володимира і під час арешту змушували його підписати документи проти Митрополита. Коли він відмовив, на його очах замучили молоду польку, стараючися вплинути на нього. Цєньський був засуджений на кару смерті і врятувався завдяки німецькій агресії на СССР. Вступив до польської армії під командуванням генерала Андерса. Помер у 1983 р.
“Фрібур, 16 березня 1986
Вельми Шановний Пане Редакторе,
Переглядаючи мій польовий щоденний з 1944 року, знайшов в ньому запис, датований „Бояно, 10 квітня 1944”, який заслуговує, правдоподібно, бути оголошеним, особливо з огляду на пам’ять про митрополита Шептицького — а може і тому, що дехто тепер подекуди забуває про те, чим був і є прекрасний „Радянський Союз”. Тут нотатка:
„Розповідь о. Ценьського. Одного разу хотіли, щоб я підписав документ, яким мали на меті звинуватити митрополита Шептицького. Самі казали, що це неправда. Я відмовив. Тоді привели 19-річну дівчину, польку зі Львова.
Запитали, чи я її знаю.
— Не знаю
— Ну, підпишеш?
— Не підпишу.
Вдарили дівчину в лице. Катували її годину, танцюючи підкутими чоботами по її грудях і животі. Померла, напевно. Не могла цього пережити. Я не підписав”.
Отець прелат Володимир Цєньський був арештований після зайняття Львова радянськими військами, був засланий. Після звільнення був керівником душ пастирства 2-го Корпусу Польських Збройних Сил. Після війни втупив до монашого ордену оо. Трапістів.
Передаю низький уклін і вияв пошани”.
Юзеф Марія Бохенський
Przeglądając mój dziennik polowy z 1944 roku, znajduję w nim pod datą „Boiano , 10 kwietnia 1944” notatkę, która zasługuje, być może, na ogłoszenie, zwłaszcza ze względu na pamięć metropolity Szeptyckiego — a może i dlatego, że niektórzy zapominają nieraz o tym, czym ów wspaniały „Związek Radziecki” był i jest. Oto notatka:
„Opowiadanie ks. Cieńskiego . Pewnego razu chcieli, abym podpisał papier oskarżający metropolitę Szeptyckiego. Sami mówili, że to nieprawda. Odmówiłem. Wtedy przyprowadzili 19-letnią dziewczynę, Polkę ze Lwowa. Pytają mnie znowu: znasz ją? Nie znam. Nu, podpiszesz? Nie podpiszę.
Uderzyli dziewczynie w twarz. Katowali ją przez godzinę, tańcząc podkutymi butami po jej piersiach i Bruchu. Na pewno umarła. Nie mogła tego przeżyć. Nie podpisałem”.
Ks. pralat Włodzimierz Cieński aresztowany po zajęciu Lwowa przez wojska sowieckie, został zesłany. Był po uwolnieniu szefem duszpasterstwa 2-go Korpusu. Po wojnie wstąpił do zakonu oo. Trapistów.
Łączę ukłony i wyrazy szacunku.
J. M. Bocheński”
Іван МАТКОВСЬКИЙ
