14 серпня на сайті Фотографії старого Львова опубліковано статтю про відреставровану, зусиллями місцевої громади та за фінансової підтримки органів влади і окремих фундаторів, ‒ дерев’яну церкву в с. Черепин Давидівської ОТГ.
Маленьке село Жирівка, яке розкинулось за кілька кілометрів від Черепина, також має у своєму історичному надбанні одну з унікальних дерев’яних церков регіону. В 2020 році церковна громада святкувала 250-літній ювілей з часу побудови храму Архистратига Михаїла.
Про першу церкву в Жирівці, яка передувала теперішній, є згадки в джерелах, датовані 1550 роком (2). Про рік зведення у галицькому стилі наявної церкви в селі (не бойківському, як пишуть деякі автори – прим. І. С.) свідчить надпис на надпоріжнику її західних дверей.
Цей надпис переклав Василь Слободян, історик архітектури, один із авторитетних дослідників дерев’яних храмів: «Благословінням Отця і Сина і Святого Духа збудована ця церква Року від народження Христового 1770 дня 1 травня за пресвітера Андрія Снігоревича». Доцент кафедри реставрації архітектурно-мистецької спадщини Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Дубик, який бере участь у теперішній реставрації храму, стверджував, що є три надгробки на сільському цвинтарі поруч з церквою. Один з них належить, правдоподібно, власнику села, який, за припущенням п. Юрія, міг бути водночас і фундатором дерев’яної церкви в Жирівці (2). В 1865 році її відремонтували. Як дослідив краєзнавець В. Лаба, в 1901 році в Жирівці мешкало 914 парафіян, в 1931 році їх було тільки 950. Перед початком Першої світової війни громада села почала збирати кошти на будівництво нової церкви, яку так і не звели (1).
До речі, уродженцями Жирівки в минулому столітті була ціла плеяда ченців різних монаших спільнот УГКЦ: Чину Найсвятішого Ізбавителя (Згромадження отців редемптористів) ‒ Стефан Шавель, рідні брати, отці Григорій Шавель і Степан Шавель, брати, отці Дмитро та Іван Леб’як, брат Мар’ян Галан, мученик за віру; Студитського Уставу – схимонах Мар’ян Пигель, брат Йосафат Пигель; Чину св. Василія Великого – брат Маркіян Матей Моспан та ін. Також вихідцями із Жирівки були монахині Чину св. Василія Великого і Згромадження сестер Милосердя св. Вінкентія. Серед патріотичних постатей варто згадати Любов Комар, українську підпільницю, радистку УПА.
Після ліквідації УГКЦ в 1946 році дерев’яний храм Архистратига Михаїла в Жирівці спіткала трагічна доля, як і у всіх довколишніх селах, ‒ його зачинили, а громада змушена була перейти в підпілля. Люди тримали ключі від храму в себе, не допустили того, щоб в ньому совєтська влада облаштувала якісь господарські приміщення, як це мало місце в інших сакральних спорудах такого типу. Час від часу віряни відкривали, доглядали її, але оскільки храм був не діючим, то руйнувався, навіть перехилявся… Врятувало те, що церкву Архистратига Михаїла в Жирівці відкрили в 1989 році, одну з перших в регіоні після виходу УГКЦ з підпілля. До речі, за підпілля тут служив о. Богдан Білинський (1928-2011), який з 1993 року виконував уряд пароха села, одночасно викладав догматику в Львівській духовній семінарії, похований на цвинтарі в с. Жирівка.
На початку 1990-го року під керівництвом місцевого дяка Євгена Дробенка жирівська церква Архистратига Михаїла була укріплена у фундаменті (2). Ось як описав її стан до реставрації краєзнавець В. Лаба: «Тризрубний триверхий храм зовні реставрований в кінці 2010-х років (крім покриття куполів). До північної та південної стін вівтаря прибудовані ризниці. По периметру будівля має широке піддашшя, яке заодно суміщене з покриттям ризниць. До храму, який має розмір 17,9 м x 9,7 м існує два входи ‒ із заходу та півдня. На південь від церкви стоїть триярусна дзвіниця, … нижній ярус якої відкритий» (1).
В 1990-х будівлю храм покрили бляхою. Це було швидким і оптимальним рішенням для того, аби споруда вистояла. Пізніше почались дискусії, що далі робити з покриттям для жирівської церкви. Декілька років тому громада почала будувати новий мурований храм, який стоїть неподалік старовинного. З відкритих джерела в інтернеті відомо, що в Жирівці зараз зареєстровано біля 600-та мешканців.
«Зазвичай, у таких випадках про стару церкву забувають і вона доживає останні роки. Але не тут», ‒ переконана журналістка Мирослава Іваник (3).
В 2020 році почалась реставрація дерев’яного храму в Жирівці. Її основним ініціатором стала місцева громада, яка за підтримки свого пароха о. Юрія Нецька та за благословенням митрополита Ігоря (Возьняка) розпочала збір коштів на реставрацію. Лише за неповний рік храм кардинально змінився: майстри з Косівщини замінили ззовні покриття стін з металу на ґонт. Ідея повернути церкві первісний вигляд об’єднала чимало людей. Кошти шукали звідусіль, місцеві мешканці допомагали не лише грошима, але й працювали спільно з майстрами із Гуцульщини. Вони прислухалися до думки фахівців в ході відновлення свого храму, що не так часто бувало в інших місцевостях, де проводили такі роботи. «У цій історії також важливо те, що церква в Жирівці є частиною системних змін, що відбуваються у ближніх селах. Мешканці чесно зізнаються: на реставрацію наважились, бо побачили приклад та отримали підтримку від громади села Вовків, де відновлення храму почали роком раніше (в 2019 – прим. І.С.). Ті ж своєю чергою надихались прикладом ініціативи з порятунку дерев’яного храму у сусідньому Кугаєві», ‒ наголошує журналістка М. Іваник (3). Була організаційна підтримка львівського реставратора Юрія Дубика, Товариства охорони пам’яток і фінансова підтримка Фонду збереження сакральної спадщини зі США. Президентка названого Фонду Христина Лев, правнучка знаного архітектора Василя Нагірного пожертвувала немалу суму грошей на це благородне діло у Жирівці. Зі свого боку Львівська ОДА також дала кошти на протипожежні засоби, а нещодавно начальник Управління культурної спадщини п. Василь Петрик доповнив «безпеку» церкви сучасними вогнегасниками.
За словами архітектора Юрія Дубика, реставраторам важко було оцінити технічний стан зрубу під бляхою. «Тому ми допускали, що він може бути в складному стані. Водночас проєкт передбачає не лише заміну одного покриття на інше, а й укріплення стін», – наголосив Ю. Дубик (2). Коли вдасться зібрати кошти, то замінять і бляху, яка є на куполах. Очевидно, в умовах теперішньої жорстокої війни це буде важче зробити.
Інтер’єр храму Архистратига Михаїла також є унікальним з погляду наявних сакральних елементів. Спочатку звернемо увагу на вівтар із кивотом особливої краси. За словами священника храму о. Юрія, кивот відкривається на Великдень і в такому стані перебуває до свята Вознесіння Господнього.
Архітектор Ю. Дубик зауважує, що, скоріш за все, за структурою і способом виконання, вівтар виконаний для церкви латинського обряду, зокрема для одного з костелів, хоча польський дослідник Гембарович висунув гіпотезу, що його перевезли з латинської катедри, що на площі Ринок у Львові (2).
За царськими воротами, за вівтарем на колонах «містяться» красиві ангели, дуже подібні до своїх прототипів у церкві св. Андрія, що на пл. Соборній. Внизу, за кивотом, є різьблена композиція «Сотворення Адама». Адам зображений у вигляді чоловіка з вусами, разом із кількома ангелами, він відпочиває в Едемському саду. Всі елементи з різьби за вівтарем зроблені на дереві, поліхромні», ‒ переконаний Ю. Дубик (2).
Окрему увагу молільника і звичайної людини привернуть також ікони дерев’яного храму в Жирівці. Архітектор Ю. Дубик вказує на нетрадиційний за своєю структурою іконостас: хоч звично помічаємо чотирьох євангелістів, але пророки Мойсей та Ілля розміщені вгорі (на традиційних іконостасах вони є внизу). Загалом дослідникам важко наразі встановити конкретні роки виготовлення іконостасу, вівтаря, багатьох елементів за вівтарем, та всі вони точно належать архітектурі стилю бароко XVIII ст. За словами пароха о. Юрія, під час великого посту запрестольну ікону Богородиці піднімають вгору і заміняють на Розп’яття Христове (воно ж має однаковий розмір з іконою).
Ікони на бічних вівтарях були закриті «пізнішими» іконами. Під час реставрації храму восени 2020 року їх зняли. Відповідно з’явилися справа – ікона св. архистратига Михаїла, зліва ‒ ікона воскреслого Христа. Вони після їх несподіваної «появи» в часі реставрації були в задовільному стані, це по суті стало відкриттям для фахівців-реставраторів.
На відміну від традиційних іконостасів, тут ряди пророків, апостолів розміщені в існуючій архітектурній споруді, тим самим не закривають самого вівтаря.
Коли ввійти через бічний вхід справа, обов’язково приверне увагу полотно-композиція «Хресна дорога», яка, на думку, Ю. Дубика, була свого часу принесена до храму, можливо, хтось її купив чи пожертвував.
Справа помітна чудотворна ікона Богородиці 1816 року (фундатор ‒ Василій Лис), вона відновлена ще до реставрації храму. На зворотньому боці цієї ікони зображено Архистратига Михаїла з іншими ангелами.
Є ще одна сакральна цінність храму в с. Жирівка, яка недоступна зору подорожнього чи молільника ‒ найдавніша збережена українська плащаниця-воздух з семифігурним зображенням Оплакування Христа. Жодна із вцілілих плащаниць не зображає руки Христа складені на грудях, так як бачимо на цій плащаниці. Вона є гаптована на малиновому шовку і походить з XV ст., зберігається в фондах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Сюди її привіз із с. Жирівка перший директор цього культурного закладу Іларіон Свенціцький, в обмін на іншу, нову плащаницю.
Крім Богородиці та св. Івана, на жирівській плащаниці зображено чотири ангели з рипідами (своєрідні літургійні віяла у вигляді металевих або дерев’яних кругів). «За тілом Спаса зображено киворій з лампадою, що символізує напрестольний киворій у храмі. Таким чином сцена має також символічне євхаристійне значення», ‒ наголошує мистецтвознавиця Роксолана Косів (4).
Ця плащаниця унікальна не тільки сюжетом, символізмом, а й матеріалами, які лежать в її основі – шовк, металеві нитки, тощо. Ще перед зміною свого місцязнаходження ця сакральна річ експонувалася на першій виставці українського церковного мистецтва у Львові, яку організував Ставропігійський Інститут в 1899 році.
Загалом ікони та інші сакральні речі жирівської церкви чекають свого дослідника і відтворення цікавих фактів з архівних документів.
Незважаючи на складні часи в нашій державі, церковна громада в с. Жирівка продовжує будівництво нової церкви і підтримує стару. Вона звертається до усіх охочих підтримати фінансово цю справу задля збереження сакральної спадщини нашого краю.
Отримувач: УГКЦ с. Жирівка
ЄДРПОУ 40125305
р/р UA 51325796000002600300483722
Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львова,
також:
ЄДРПОУ ІНН 40125305
UA 523252680000026002118728003 (ам.дол.)
UA 163252680000026004118728001 (гривня)
Призначення платежу: благодійний внесок
Ігор СКЛЕНАР
Використані джерела:
1.Жирівка // Сайт «Дерев’яні церкви Західної України. URL: http://decerkva.org.ua/zhyrivka.html
2.Бабенчук Т. Як унікальний 250-річний храм біля Львова повертають до автентичного вигляду // Інтернет-видання «Твоє місто». ‒ 05.11.2020. URL: tvoemisto.tv/news/yak_unikalnyy_250richnyy_hram_bilya_lvova_povertayut_do_avtentychnogo_vyglyadu_foto_video_114722.html
3.Іваник М. До основ: як давнім церквам повертають автентичний вигляд // Сайт «lviv.media». ‒ 21.10.2021. URL: https://lviv.media/do-osnov-iak-davnim-tserkvam-povertaiut-avtentychnyy-vyhliad/
4.Косів Р. Українські плащаниці Сайт РІСУ. ‒ 05.08.2019. URL: https://risu.ua/pusta_n99521
