Віднайдена грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові

253
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.

Церква Преображення Господнього у Львові належить не тільки до архітектурних перлин міста, але також є місцем, у якому творилася історія Української Греко-Католицької Церкви.

Свого часу вона була першим так величним храмом української громади у центральній частини міста. З радянською окупацією вона стала першим храмом, який радянська влада намагалася прибрати до рук через лояльного їй відступника від УГКЦ отця д-ра Гавриїла Костельника. І знову ж таки, не світанку незалежності України, а саме 29 жовтня 1989 року вона стала першою церквою, яка повернулася до лона рідної Української Греко-Католицької Церкви і звідки розпочався рух за її свободу по цілій Україні. Через це її місце є особливим у історії як УГКЦ, так і Львівської Архиєпархії зокрема.

Церква Преображення Господнього, 1900-1905 рр.
Церква Преображення Господнього, 1900-1905 рр.

Зважаючи на це, кожна пам’ятна річ, пов’язана з історією цього храму є дуже дорогою не тільки для її прихожан, але й для усіх вірних нашої Церкви. Нещодавно один з моїх дуже близьких приятелів, знаючи моє зацікавлення спадщиною митрополита Андрея Шептицького, показав мені оригінал грамоти заснування Преображенської церкви у Львові, підписаний трьома єпископами, що її освячували. Ними були митрополит Андрей Шептицький, архиєпископ Львівський, єпископ Константин Чехович, єпископ Перемиський та єпископ Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський. Оминаючи тяжку історію, пов’язану з цією грамотою, скажу тільки те, що вона була вирвана в часі одного з одного з обшуків працівниками НКВД з головного престолу храму і чудом збереглася. Видно так було завгодно Божому Провидінню.

Грамота писана на дуже делікатному тонкому водостійкому папері розміром 29х20,5. У верхній частині грамоти знаходиться текст, у якому стверджується факт посвячення церкви Преображення Господнього, як також і те, що при освяченні престолу в ньому було покладено мощі св. священномученика Йосафата.

З цього б виходило, що храм Преображення Господнього має ще одного свого покровителя серед святих, який є мучеником за єдність Христової Церкви. Ця єдність була так бажаною митрополитом Андреєм Шептицьким. Справі наближення єдності Христової Церкви він присвятив ціле своє життя. Тому не виглядає випадковим, що в престіл, на якому щоденно звершується Божественна Літургія він поклав мощі св. священномученика Йосафата Полоцького. Бажав, мабуть, щоби ця церква стала місцем, з якого розпочнеться процес церковного єднання.

Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)

Далі слідує дата освячення церкви і престолу – Львів, 16 квітня 1906 року. Опісля слідують підписи. Спочатку церковних ієрархів, а потім присутніх почесних достойних гостей та духовенства. Деякі підписи досить легко відчитати, над деякими слід ще трохи попрацювати, щоби їх відчитати. Про кожного з підписантів можна писати окрему статтю, але я залишу це на пізніше.

На даний час моїм завданням є сповістити науковців та зацікавлених, що Грамота заснування церкви Преображення Господнього віднайдена та знаходиться на реставрації. Слід також додати важливу деталь, що грамота була складена у кілька згинів та стверджена сургучною печаткою. Щоправда печатка була зламана, тому не можна побачити на ній жодного тексту. Але її слід чітко видно.

Віднайдена грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові
Віднайдена грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові

Грамота освячення
церкви Преображення Господнього у Львові
від 16 квітня 1906 року
(текст оригінальний)

«Всѣмъ, кому вѣдати подобаєтъ, и҆звѣстнω творимъ, ѩкω по благода҆ти Бж҃ей ѻ҆свѧтихомъ сей Храмъ Преображенїѩ Гдн҅҃ѩ и жертвенникъ сей положенїємъ мощей въ немъ св: Сщ҃енномученика Іωсафата, Архїєп҃па Полоцкагω.
Въ Львѣвградѣ въ Неделю Мироносицъ дне í҃ѕ апрѣлїѧ Р.Б. ֧ацѕ.

  • Андрей Митрополитъ
  • Константинъ, Єпискпопъ Перемискій
  • Григорій, Єпископ Станиславѻвскій
    Дръ Іосифъ Делькевичъ, Председатель Народного Дома
    (нерозбірливо) архіякон Стан[иславівської] капіт[ули]
    Леонь Туркевичъ, архидіяконъ Митр[пололичої] Капітули
    Дръ (нерозбірливо)
    Павелъ Матковский, Архідіакон руського собора (нерозбірливо) Перемиской
    Олександр Чемеринский, парох і декан Золочева
    Мартин Пакиж
    Кр[и]л[ошанин]. Пюрко
    Проф. Дръ Іосифъ Комарницький
    Михаиль Матковський, декан Горожанський
    свящ. Др Стефан Юрик
    свящ. Іоан А. Давидович
    проф. Іоань Костецький, містопредсідатель Народного Дома
    (нерозбірливо)
    (нерозбірливо)»

Надзвичайно цікавими є обставини, за яких відбулося освячення церкви Преображення Господнього у Львові. Про них обильно писали тогочасні львівські часописи, зокрема такі як «Руслан» і «Діло». Для того, щоби читачі мали можливість поринути у той час і зрозуміти атмосферу дня освячення церкви, приводжу у додатку замітки з того дня, що їх подають згадані часописи.

Храм Преображення Господнього, збудований на руїнах монастиря тринітаріїв. Фото початку XX ст.
Храм Преображення Господнього, збудований на руїнах монастиря тринітаріїв. Фото початку XX ст.

Замітки у часописах «Руслан» і «Діло»

про освячення церкви Преображення Господнього у Львові
(оригінальний правопис збережено)

«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчерашної недїлї при участи численного духовенства всїх трех обрядів, начальників найвисших краєвих урядів і ин. Торжественного чину посьвяченя довершив Є. Екс. Митрополит Шептицкий в окруженю обох руских Владик перемиского і станиславівского та архієпископів кс. Більчевского і Теодоровича. З представителїв властий було: кр[аєвий]. маршалок гр. Баденї, віцепрезидент намісництва гр. Лось, ген. Брудерман, президент висшого кр[аєвого]. суду др. Тхоржницкий, віцепрез[идент]. апеляциї др. Дилєвский, віцепрез[идент]. скарбу др. Коритовський, віцепрез[идент]. кр[аєвої]. ради шкільної др. Плажек, академічний сенат університету, посли Король і Глиджук, президент міста Михальський і инші. По чинї посьвяченя церкви відправив Митрополит Службу Божу, підчас якої мав проповідь о. Давидяк. Війскову асистецию творила компанія 95 п. піх. Вірних зібралося велике множество і заповнили всї сумежнї улицї коло Преображеньскої церкви».

«Руслан», ч. 80, Львів, вторник дня 18 цьвітня (1 мая) 1906, с. 3.

Вул. Краківська та церква Преображення Господнього. Листівка 1912 року
Вул. Краківська та церква Преображення Господнього. Листівка 1912 року

«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчера дуже величаво. Богослуженя розпочалися ще у суботу вечірнею з литією та проповідию, почім слідувала утреня. Вчера рано, вже по 7 год. нова церква стала наповнятися вірними та численним духовеньством. О пів до 8 наспіли процесиї з церкви Успеньскої, сьв. Юра, ОО.Василиян, сьв. Параскевії, сьв. Миколая і сьв. ап. Петра і Павла. Явилася в комплєті цїла руска капітула і богато духовенства з провінциї. Перемиску і станиславівску капітулу репрезентували єпископи Чехович і Хомишин з асистою. По приїздї митрополита Шептицкого розпочався чин посьвячення церкви. Незабаром двигнувся процесийний обхід довкола церкви, що розпочався церковними процесиями, за котрими йшли тисячі вірних, рускі товариства з прапорами, хори бурс Народного Дому і Ставропігії, питомцї духовної семинариї під проводом своїх настоятелів, університетський сенат, сьвященики, архієпископи польський і вірменський з асистою, рускі архієреї з асистою і митрополит Шептицкий з асистою. За ними ступали представителі всяких властий, державних, автономічних і війскових, представителї ріжних руских інституций та товариств. По чинї посьвяченя церкви наступила архиєрейска служба Божа, підчас котрої о. Давидяк виголосив проповідь всередині церкви, а о. д-р Бартошевский на дворі. Простора церква, одна з найбільших сьвятинь у Львові, була заповнена битком публікою, а рівночасно тисячі вірних стояли під церквою. Підчас осьвяченя і служби Божої творила асистенцию компанія 95 п[олку]. піхоти, що давала приписані сальви. Віддїл війска удержував шпалер всередині церкви. О годинї пів до 3 по полудни скінчилося ціле церковне торжество, нарід почав розходитися, стали й роз’їздитися всякі сьвітскі достойники, запрошені на се торжество. Після заповідженої програми тепер мала відбутися гостина в сали Народного Дому. Як звісно україньско-руска громада рішила не брати участи в сїй гостинї з причин, виложених в однім з попередних чисел нашого дневника. Се рішенє виконано вчера солідарно. Як зачувати, навіть станиславівский єпископ, д-р Хомишин хотїв спершу відтягнутися від гостини у москвофілів і лише в послідній хвили дався упросити з огляду на инших владик. Як дуже не по нутру був аранжерам з Народного Дому той бойкот їх «паради» україньско-рускою інтелігенциєю, можна зміркувати з факту, що москвофільскі верховоди силоміць тягнули деяких наших людей з під церкви до Народного Дому, очевидно безуспішно. Характеристичне також, що й деякі представителі властий не конче були ласі на москвофільске «угощеніє», бо от маршалка гр. Баденї аж з карити удалося аранжерам стягнути до Народного Дому. І відбулася та гостина, обчислена на 500 людий, при участи кількадесятьох осіб, самих «ранійших» москвофілів, між котрими найшлося кільканадцять представителів властий. Тоасти виголосили: митрополит Шептицкий [за цісара і папу], о. д-р Делькевич, д-р Дудикевич, що впевнював о любови руского народу до Поляків, проф. Костецкий, д-р Антоневич. Із запрошених чужих достойників говорили вірменський архієпископ Теодорович (ломаною русчиною) на тему, що відноситься з рівною любовю до обох народів, руского та польского, і маршалок гр. Баденї, котрий зазначив, що при акциї будови церков та костелів оба народи ступають в згодї. Підчас пиру відчитано також телеграму, наспівшу від цісарської канцелярії, котрою цїсар повідомляє, що приняв заяви вдячности і преданности до відомости. Була се відповідь на адресу, яку управа Народого Дому вислала на кілька днів перед посьвяченям церкви до цїсаря з подякою за площу і часть мурів, подаровані цісарем свого часу галицьким Русинами під будову теперішнього Народного Дому і посвяченої тепер церкви».

«Діло», ч. 75, Львів, понеділок 17 (30 цьвітня) 1906, Р. XXVII, с. 3.

Отець Юстин БОЙКО

Джерело: https://sheptytsky.com.ua/

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.