У 1861 році на хуторі Юзефин поблизу Луцька народився Петро Янковський. Свою популярність він завоював завдяки численним перемогам в спортивних змаганнях, великій фізичній силі та відмінній техніці в класичному стилі боротьби. Один із його титулів гучно звучав так: «Чемпіон-атлет Росії, Польщі, Кавказу та Туркестану».
Стаючи популярним у спортивних колах, Янковський вирішує взяти собі псевдонім «Урсус», який завжди буде поряд із його іменем на афішах. Слово «ursus» в перекладі з латині означає «ведмідь», саме так на Янковського з дитинства говорили однолітки через його кремезний вигляд. Вага волинського спортсмена сягала близько 146 кг, а ріст 192 см.
Батьків майбутнього чемпіона звали Михайло та Оксана Янковські. Була це родина зубожілих волинських шляхтичів. Михайло Янковський був за професією теслею та хліборобом. Оксана Янковська працювала ткалею, але окрім того, відома була своїми голосовими даними, знали її як добру співачку.
Відомо, що будучи юнаком, Янковський пішов служити до війська, зокрема, до лейб-гвардії уланського полку в Варшаві. Потім було навчання в полковій школі.
Після закінчення військової служби Янковського запросили до варшавського цирку як борця-любителя, але з часом він стає справжнім професіоналом.
Під час гастролей цирку до Феодосії у Янковського відбулось історичне знайомство із легендарним Піддубним. Сталось це на рингу. Піддубний здолав усіх, окрім Янковського. Результатом була нічия. Потім спортсмени подружилися. Петро Янковський став хрещеним батьком відомого українського велетня, чемпіона світу з боротьби полтавець Івана Піддубного.
Потім Янковський переїздить до Москви, де виступає разом з атлетом Владиславом Петлясінським як побратими на арені цирку, показуючи різні вправи та можливості людського тіла.
В 1885 році «дует» їде за захід до Петербургу на запрошення Владислава Краєвського в атлетичну школу. В цей період Янковському вдалось встановити кілька атлетичних рекордів. Серед перемог волинянина бій із непереможним німцем Фосса та чемпіоном світу Ніколою Петровим.
Янковський багато гастролює, проте не забуває і про волинську родину, яку по можливості відвідує.
У 1905 році в Петербурзі зібралися кращі борці світу. Був тут і Янковський. З десяти боїв у п’яти він отримав перемогу. Найбільш успішним був його виступ у 1908 році, де Янковський із шістнадцяти поєдинків виграв усі. У 1918-1927 роках він виступав вже в якості судді чемпіонатів борців.
В процесі пошуків інформації про волинського спортсмена з’ясувалось, що потужні чемпіонати світового рівня проходили на початку ХХ століття на території Великої Волині, зокрема, в центрі Волинської губернії, яким певний час був Житомир.
Житомирському досліднику волинського спорту О. Кухарському вдалось в документах житомирського архіву розшукати цікаві факти про Чемпіонат з французької боротьби 1904 року, який відбувся в Житомирі. Він був другим після віденського. Змагання тривали із 24 жовтня до 5 листопада 1904 року на території цирку Г.В.Собота (сьогодні це житомирські вулиці Покровська та Грушевського). Одним із спортсменів був Петро Янковський.
Дослідник О. Кухарський, навіть розшукав згадку про цей факт в газеті «Життя Волині», де повідомлялось наступне: «… сегодня 31-го октября торжество гладиаторов – 8-ой день Житомирского чемпионата французкой борьбы на премию 1000 рублей, которая будет роздана в последний день чемпионата… Сегодня две борьбы: между знаменитими чемпіонами И.М.Поддубным и П. Янковским…».
12 листопада 1904 року відбувся бенефіс П. Янковського, тому ймовірно, перемогу отримав саме наш земляк.
Видання «Життя Волині» писало такі рядки про ту знакову подію: «Сегодня, 12 ноября, по желанию публики и спортсменов будет интересное спорт-цирковое и атлетическое представление – прощальный бенефис знаменитого варшавского чемпиона, атлета и борца П.Янковского. В представлении примут участие и циркове артисты. Бенефициант Янковский раздаст публике, посетившей его бенефис, литографические карточки, исполнит трудные атлетические упражнения с тяжестями и состязание с двумя лошадьми, которые не будут в состоянии растянуть его руки».
Помер волинський «гладіатор», як його називали тогочасні ЗМІ, у 1932 році, похований у Москві.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: «Хроніки Любарта»
