Стріла в дверях та інші походеньки “диявола” на теренах Руського воєводства Речі Посполитої

2238
Стріла в дверях та інші походеньки “диявола” на теренах Руського воєводства Речі Посполитої

На дверях можуть стояти мітки, але також в двері можуть влучати стріли. Як в першому, так і в другому випадку, рано або пізно, але ці двері все ж відкриються і за ними хтось/щось буде стояти. Залежно від того, хто/що саме там стоїть, життя людини також може продовжуватися, або ж … обірватися. Описана ситуація була знайомою для одних жителів Руського воєводства Речі Посполитої, а інші – навіть були героями/антигероями останнього. Отож, якщо вам здається, що фраза “діяння диявола” є лише метафорою, запрошуємо до прочитання наведеного нижче тексту.    

Казання Петра Скарги на роботі Яна Матейки - з зображенням шляхтичів того часу. Фото з https://uk.wikipedia.org
Казання Петра Скарги, робота Яна Матейка – з зображенням шляхтичів того часу. Фото з https://uk.wikipedia.org

Синів та онуків головного героя цієї оповіді їхні сучасники називали дияволятами. Його ж самого означували дияволом. Погодьтеся, що вкрай незвичне найменування, якщо взяти до уваги світогляд, релігійність та моральність людей давніх періодів. З іншого боку, мабуть, все зазначене дійсно можна зрозуміти і виправдати. До прикладу, один із синів нашого героя, Сигізмунд, якось так розгнівався, що порубав 25 беззахисних селян. Також він, шляхом сили та з застосуванням зброї, розігнав шляхетський сеймик – представницький орган влади певної місцевості. Цим, безперечно, дуже “запам’ятався” місцевому старості і за це був розстріляний. А якщо син був таким забіякою, то який же батько?

Станіслав Стадницький. Фото з https://uk.wikipedia.org
Станіслав Стадницький. Фото з https://uk.wikipedia.org

У батька згаданого вище Сигізмунда, якого звали Станіслав Стадницький і про якого тут скажемо більше, також не завжди добре складалися відносини із оточенням. Цей діяч був учасником декількох військових кампаній, організованих Стефаном Баторієм і вже тоді він запам’ятався сучасникам як хороший стратег і тактик. Натомість, вже по тому розпочались непорозуміння – Стадницький почувався обділеним після перерозподілу трофеїв. Зокрема, не зовсім вдовольнився наданими йому володіннями.

Ян Замойський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Ян Замойський. Фото з https://uk.wikipedia.org

На реакцію довго чекати не довелося. У 1585 році, в Вишні (сьогодні Судова Вишня Мостиського району Львівської області), зібралась шляхта Руського воєводства – для вирішення питань регіону і обрання послів на Сейм. Станіслав Стадницький зірвав це зібрання. Там же публічно виступив проти канцлера Речі Посполитої – Яна Замойського. З тим мав особистий конфлікт.

Стефан Баторій на картині Яна Матейка. Фото з https://uk.wikipedia.org
Стефан Баторій на картині Яна Матейка. Фото з https://uk.wikipedia.org

Та найбільша “гулянка” розпочалась пізніше – коли Річ Посполита залишилась без короля. Після смерті Стефана Баторія Станіслав Стадницький спробував відправити у кращий світ краківського старосту Миколая Зебжидовського. Характерно, що останнє мало місце на сеймику, який проходив у костелі – сакральному місці. У храмі відбулася стрілянина, бійки, але ніхто не постраждав. На цьому пригоди Станіслава Стадницького лише розпочалися. Сформувавши власні військові формування, він став безпосереднім учасником боротьби за корону – підтримав одного з претендентів, Максиміліана Габсбурга. Відтак його конкурента, Зиґмунта Ваза, за допомоги окремих шляхтичів, намагався викрасти. Коли це не вдалося, вчинив декілька нападів на шляхтичів з протилежного табору – когось побили, когось пограбували, щось спалили. Як наслідок, над Стадницьким нависла загроза позбавлення всіх прав і навіть вигнання. Не чекаючи остаточного рішення, він втік до Габсбургів.

Зигмунд ІІІ Ваза. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Зигмунд ІІІ Ваза. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Там також вів себе не надто чемно – встиг повоювати з турками. Врешті, коли вдома ситуація налагодилась, Стадницький повернувся і одразу ж став до лав учасників “рокошу” 1606 – 1609 років. Разом із іншими повстанцями, добивався права контролювати короля, мати вплив на його рішення щодо призначення урядовців тощо.

Миколай Зебжидовський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Миколай Зебжидовський. Фото з https://uk.wikipedia.org

Усі, хто був знайомий із Станіславом Стадницьким, такій поведінці цього авантюриста, безперечно, не дивувалися – чудити він почав з досить юного віку. До прикладу, якось захопив у однієї шляхтянки ліс і наказав рубати там дерева й вивозив до своїх маєтків. Також на його рахунку збройне проникнення до міста, руйнування міської брами і в’язниці. А все тому, аби звільнити одного зі своїх слуг, який був за три кроки від позбавлення голови.

Костянтин Корнякт
Костянтин Корнякт

Була у Стадницького і суперечка зі знаними для львів’ян Корняктами. Станіслав Стадницький був боржником знатного купця і торговця. Аби уникнути виплати боргу, спочатку не приходив на суд, а потім сам намагався оскаржити шляхетство Костянтина Корнякта – у випадку удачі борг можна було б не повертати. Але нічого Стадницькому не вдавалося. Відтак він дочекався смерті купця, а по тому напав на села, які сам же й дав йому у заставу. При цьому, пограбував мешканців цих пунктів, спалив майно, а спадкоємцям Корнякта порадив забути про борг у майже 50 тисяч злотих.

Для закріплення “діалогу” ще декілька разів нападав на володіння Корняктів. Під час одного з таких з маєтку винесли все – двері, вікнами і замками. Також тоді познущалися над жінками з родини, а сина Костянтина Корнякта Стадницький утримував у підземеллі, вимагаючи письмової відмови від усіх претензій і боргів. Корнякт так і зробив, але після звільнення засвітився у Львові і всі вимоги поновив, подав скаргу до суду. У Львові Стадницький також зумів знайти Корнякта, знову ж змусив відмовитись від претензій. Зрештою, ця історія закінчилась судом, який змусив Стадницького заплатити Корняктам компенсацію, віддати борги і села.

Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького
Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького (http://www.lwow.com.pl/panorama-1/1938/panorama.html)

Не менш гучною була також війна Станіслава Стадницького зі старостою Яном Дрогойовським. Тут не обійшлося без втручання єпископа та короля. Усе розпочалося з суперечки за маєтності, переросло у локальні бійки, як-от недалеко від містечка Хирів, а продовжувалося штурмом Стадницьким і його людьми Перемишля – тоді ядро потрапило в місцеву фару і єпископ наклав на Дрогойовського прокляття. У якійсь з наступних сутичок Стадницький смертельно поранив Дрогойовського списом в груди і той помер. Цей момент використали як підставу, аби Стадницького засудити. Задираку схопив племінник Дрогойовського Ян Гербурт і відправив сидіти до Львова, на території Низького замку. Але до суду справа не дійшла – зовсім швидко під стінами міста виросла армія, зібрана родичами авантюриста, Стадницького вирвали з рук правосуддя.

Не менш захоплюючою і трагічною водночас була війна Станіслава Стадницького з Лукашом Опалінським, маршалком Сейму. Одні шукають причину цього конфлікту у релігійності – Опалінський був католиком, а Стадницький протестантом. Зустрічається також інформація про улюбленого карлика Опалінського, якого викрав Стадницький. У підсумку, протистояня було довгим і залученими до нього були навіть Острозькі та козаки, які підтримали Опалінського. Під час одного з боїв Стадницького було вбито. На його тілі виявили одразу декілька серйозних ран.

Лукаш Опалінський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Лукаш Опалінський. Фото з https://uk.wikipedia.org

Коли відомого авантюриста не стало, його постать обросла легендами. За однією з них, перш ніж напасти на маєток шляхтича, Станіслав Стадницький впускав у браму володінь такого чорну стрілу. За це, як і за всі інші описані вище випади, Станіслав Стадницький і отримав кличку “диявол”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Byliński J. Stanisław Stadnicki // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/stanislaw-stadnicki-h-szreniawa-zw-diablem-lancuckim
  2. Łukasz Opaliński // Tygodnik Ilustrowany. – Warszawa, 1860. – №.41.
  3. Stanisław Stadnicki // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20140714140204/http://www.ruinyizamki.pl

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.