У Чернівецькій області є неймовірно гарна долина річки Смугар, в якій на відстані трьох кілометрів знаходиться аж сім водоспадів. Про них можна прочитати прерізні публікації – у Вікіпедії, туристичних сайтах, приватних блогах, регіональних новинах тощо.
Долиною промарковано туристичний шлях (жовта марка), а на початку ґрунтової дороги навіть є бідненька інформаційна таблиця!
Отож пропоную прогулятись цим маршрутом.
Перший водоспад, який називається Ковбер, є невисоким і не надто цікавим – його верхня площина зіпсута залишками бетону від водозабору, збудованого в давні часи для водяного млина, про що написано на інформаційній таблиці. От тільки, щоби знайти цей водоспад, треба, йдучи по головній дорозі, прислухатись до звуку води у потоці і зрозуміти, що тут вона шумить сильніше, а це може означати або каскад, або водоспад. Додам, що інформаційна таблиця схована краще, ніж водоспад!
Другий водоспад, який називається Сич, знаходиться на бічному потоці, метрах у 20 від річки Смугар. Але потрапити до нього не так вже й просто. Місток через головний потік веде до брами приватного подвір’я, відтак треба зійти малопомітною стежиною до Смугару, перебродити його, а далі вздовж притоку – попри сміття і гноївку з корівника – дійти до мальовничого кам’яного «мішку», де з висоти понад 10 метрів падає пінистий струмінь води.
Шкода, що господар того приватного обійстя, не розуміє, що у нього за двором – “курка, що несе золоті яйця”! Я би на його місці дозволив прохід через місток, виклав би камінням стежину попри подвір’я, очистив би потічок від сміття, і продавав би сувеніри і магнітики! Це ж тільки 550 метрів вбік від шосе Вижниця – Усть-Путила!
Через деякий час мандрівки вздовж головного потоку – наступне мальовниче місце: долина Смугару звужується настільки, що між схилом з одного боку і нависаючою скелею з другого поміщається тільки потік і дорога.
Далі на мандрівників чекає невеликий підйом, але – увага! – праворуч в долині, невидимий з дороги, ховається наступний водоспад (інформаційна табличка про нього теж прихована в долині потоку, хоча мала би бути при дорозі). Проте, щиро кажучи, його можна пропустити, позаяк Нижній Гук не є справжнім водоспадом, а лишень серією каскадів. До того ж недавно понад ним поліпшували дорогу і бульдозер зіпхнув багацько землі з камінням на схил понад потоком…
Приблизно через чверть кілометра долину перегороджує скеля, крізь яку потік Смугар пробив прохід і створив невисокий, але дуже мальовничий водоспад Ворота.
І він дійсно виглядає немов ворота! Колись подолати це місце було непросто, тож якась добра людина поставила внизу табуретку.
Пізніше було зроблено солідні сходи, але в той самий час водоспад було геть засипано – лісівники вирішили вище нього трохи порубати ліс і зробили крізь Ворота дорогу для лісовозів і трельовщиків.
Але Ворота не тільки мальовничі і багатостраждальні, вони ще й бувають закриті! Якщо внаслідок опадів підніметься вода, то далі водоспаду вже ніхто не зможе йти. Крім того вище нього річка створила гладке “хвилясте” дно, яке буває слизьким навіть у суху погоду.
Але далі – теж непросто! До наступних водоспадів треба йти дорогою лісовозів, яка раз по раз переходить з берега на берег. Тож з семи смугарських водоспадів три найбільш вражаючі можна побачити тільки під час малого рівня води!
До речі, вздовж потоку ходять не тільки туристи, але й мешканці хуторів у верхів’ях долини, бо для них це найближча дорога до магазину та рейсового автобусу. Як би вони зраділи, коли б влада району зробила цю дорогу прохідною при любому стані води! Ну хоча би як у словацьких горах – дорогі нержавіючі сходи або прості дерев’яні драбини!
Але нема на то ради і треба йти долиною потоку далі, перескакуючи по каміннях з берега на берег.
Трохи більше як дві сотні метрів праворуч нашим очам відкривається водоспад Середній Гук. Він складається з трьох каскадів сумарною висотою 11 метрів. Цей водограй у людській фантазії завжди асоціювався з нареченою у білій весільній сукні.
За якихось пів кілометра з’являється величний 19-метровий водоспад Великий Гук. Страшно уявити, яким грізним він може бути під час зливи!
Хтось обізнаний міг по світлинах помітити, що насправді я йшов долиною потоку не уверх, а в долину. І це дійсно так! Я спускався від скельного комплексу Соколине Око без шляху, прямо через ліс і йшов далі до Черемошу. Відтак зійшов значно нижче останнього водоспаду – Верхнього Гуку.
Але без нього ця публікація була б неповною, тому пропоную поглянути на світлину цього чудового водограю з сайту Державного агентства водних ресурсів України.
Водоспад Верхній Гук. Джерело: dpbuvr.gov.ua
Насамкінець хочу попередити: не плануйте подорож в цю долину в дощову погоду! Це небезпечно!
Та й побачити вдасться хіба що тільки водоспад Ворота… здалека.
Але сподіваюсь, що коли-небудь місцева влада схаменеться і зробить Смугарську долину доступною для туристів і місцевих мешканців у любу погоду!
Автор: Zommersteinhof
