Ніщо так не тішить і не піднімає настрій, як проблеми у сусіда, особливо якщо проблема серйозна, а сусід – водночас ще й твій опонент у запеклій війні. Цей абсолютно нехристиянський постулат цілком “гармонійно прижився” у нашому християнському світі й чудово спрацював у 1648 році, коли землі Речі Посполитої стікали кров’ю “войни домової”. “Хмельницького вбито, а між козаками справжній хаос” – мов мед для уст, були ці слова для вух прихильників Речі Посполитої і противників гетьмана. Подібні цій листівці зі Львова повідомлення, вони читали би кожного дня, озвучували би їх у храмах на рівні зі священними текстами і будували би на них промови в представницьких органах влади. Але чи можна вірити таким повідомленням?
Мабуть на те герої є героями, аби помирати і воскресати, аби взагалі ніколи не помирати, аби після поранень продовжувати очолювати боротьбу і наводити жах на опонента. Ми ніколи не дізнаємось про всі рани і всі смерті й “воскресіння” героїв, але завжди будемо підозрювати, що вони – такі самі люди, як і ми з вами. Як з цих звичайних людей вони перетворюються у персонажів мандрівних легенд і народних переказів, поглянемо на прикладі цієї історії.
7 вересня 1648 року брацлавський воєвода Адам Кисіль написав подільському воєводі Станіславу Потоцькому цікавого листа. В посланні йшлося про те, що серед козаків розпочалася смута. Спочатку вона виражалась у звичайних непорозуміннях, але поступово перейшла навіть у вбивства. Ситуація настільки критична, що багато хто висловлює сумнів чи залишається серед живих навіть козацькій ватажок, Богдан Хмельницький. Переконували, що він таки дійсно вже розлучився з життям. Нібито Хмельницький втрутився у якусь суперечку між козаками і загинув. По тому Кисіль зазначив, що цю інформацію передає колезі, але вона є непевною. Найближчим часом його люди спробують роздобути більш точні дані і він одразу перешле нові, більш актуальні відомості. Кисіль похвалився, що має в козацькому таборі свою людину, яка незабаром все з’ясує. На цьому, перша частина гри закінчилась.
Одразу через кілька днів після цього, а саме 11 вересня того ж 1648 року, з’явився ще один лист, який було видано у Львові. В листі повідомлялись ті самі чутки, що Хмельницького уже вбито, а народ, який піднявся на повстання і близько слухати не хоче про жодні мирні переговори. Далі лист продовжувався інформацією, що між військами Речі Посполитої також тривають суперечки й якщо найближчим часом вони не припиняться, на користь це явно не піде.
Як можна бачити, автори листа, на якому стояло “Львів, 11 вересня 1648”, швидко зоорієнтувались і швидко поширили неперевірену інформацію, насправді видавши бажане за дійсне. При цьому, не залишається сумнівів, що лист авторства Кисіля та лист зі Львова між собою пов’язані. Принаймні в тому плані, що автори другого листа знали про наявність і вміст першого. Адже про це вони навіть згадують у своєму тексті, посилаючись на Кисіля і переказуючи окремі з його інформаційних повідомлень.
Як ми вже знаємо сьогодні, війна після вересня 1648 року продовжувалась. Хмельницький очевидно, не воскресав і не помирав також, він не мав двійників і просто продовжував розпочату справу. Історія про те, ким він був або міг стати, скільки разів помирав і воскресав і скількох ворогів вбив при цьому, зароджувалась і розвивалась паралельно реальності. Отакі сюрпризи інколи підносить нам дійсність – не кожного дня можна почути про себе, що ти вже помер. Хмельницький таку нагоду отримав.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
1.Архивь Юго-Западной Россіи, издаваемый коммисіей для разбора древнихь актовь. – Кіевь, 1914. – Часть третья. – Томь IV. Акты относящіеся кь епохє Богдана Хмельницкаго. – С. 27 – 28, С. 28 – 29.
