Зимовий цикл свят на Бойківщині розпочинається зі свята Введення (4 грудня, за церковною традицією має назву Введення в храм Пресвятої Богородиці). Цей день бойки ще називали святом “полазника”, традиції та обряди якого походили з дохристиянських часів і були спрямовані на оздоровлення людей, підвищення плідності худоби.
Люди з Бойківщини, попри свою сильну віру в Бога, шанували ритуали предків, адже поряд з замовляннями читались молитви. Наприклад, до початку ХХ ст. зберігся звичай, що першим у хату, господарські приміщення, стайні мав зайти чоловік. І це мав бути здоровий, одружений, бажано заможний чоловік. Люди вірили, що це сприятиме здоров’ю і достатку в родині впродовж цілого року. Жінкам у цей день взагалі заборонялось виходити з дому. Ще одним звичаєм цього дня на Бойківщині (особливо Самбірщина і Старосамбірщина) була традиція заводити до хати вола, бика чи вівцю – символи достатку та добробуту. Також вважали, що з цього дня можна було колядувати, або просто називали цей день першою колядою.
Свято Андрія (13 грудня, Андрія Первозванного) зі всіма традиціями на Бойківщині було поширене в основному серед молоді. Дівчата в ніч на Андрія ворожили на хлопців і майбутню долю, а хлопці робили “збитки” в хатах і помешканнях дівчат, наприклад: знімали ворота і ховали десь неподалік, виносили двері з під’їздів, лякали дівчат, подекуди фіри (вози) виставляли на дах зупинок громадського транспорту.
Свято Миколая (19 грудня) – улюблене свято всіх дітей. Найголовнішою традицією цього дня є віра дітей в те, що Святий Миколай приносить подарунки в ніч з 18 на 19 грудня. Саме свято Миколая на Галичині, а відтак на Бойківщині, дитячим стало в ХІХ ст., коли з розвитком шкільництва виникла потреба свята для дітей, щоправда саме свято не зводилось лише до подарунків від святого Миколая, а й діти готувались до свята: вчили вірші, готувались до різних змагань. Миколай в традиційних віруваннях є не тільки тим, хто приносить подарунки, а й Святим, заступником і помічником убогих та потребуючих. Бо навіть в народній пісні “Ой хто, хто, Миколая любить”, є такі слова:
Ой, хто, хто, спішить в Твої двори
Сего Ти на землі і в морі
Все хорониш від напасти.
Не даєш му в гріхи впасти
…..Миколай!
Наступним і найбільшим святом у зимовому циклі є Різдво Ісуса Христа (7 січня). Це свято в бойків дуже шановане і багате на традиції. Бойки до Різдва завжди готувались заздалегідь. У переддень Різдва – Святий вечір – готували 12 пісних страв на вечерю. Старше покоління в домі постили цілий день (нічого не їли аж до вечері); також у цей день не можна було сваритись. Ввечері, в кімнату, де відбувалась вечеря, урочисто вносили дідуха. Вважалось, що дідух є символом всіх померлих, і разом з ним на вечерю збираються душі всіх родичів, які відійшли у засвіти. У бойків на вечерю збиралась вся родина. Стіл до вечері також по-особливому сервірували: на стіл стелили сіно та накривали скатертиною; подекуди на Бойківщині очищені зубці часнику розкладали по кутах столу, а на Старосамбірщині по-одному зубчику часнику клали кожному на тарілку, адже вважалось, що цей зубчик дасть здоров’я на цілий рік.
По всій Галичині, а відтак Бойківщині, перед початком вечері голова родини брав просфору (маленький прісний хлібець, який випікають і посвячують в неділю, яка припадала перед Різдвом) і ділив на стільки частинок, скільки було членів родини за столом. Перед початком вечері вся сім’я вставала і молилась разом вголос “Отче наш” і “Богородице Діво”. Просфора – це перше, що споживали на Святий вечір. Господар брав цю частинку, злегка підносив вверх та промовляв: “Христос рождається!”, йому відповідали: “Славімо Його!”, і тоді лиш споживав. Так починалась Свята вечеря. Звичайно, кожен район, кожне місто, кожне село мало свої особливі традиції підготовки до Святвечора, але початок у всіх на Бойківщині однаковий – з молитви. З-за столу не можна було вставати до кінця вечері, тільки господині дозволялось відійти за іншою стравою. Закінчувалась вечеря колядками, і першою колядою завжди мала бути “Бог предвічний”. Потім, коли всі вдосталь наїлись і наколядувались, дітям дозволялось йти колядувати по-хатах. Господарі хати давали за коляду певну “нагороду”, це могли бути гроші, пампушки та інші гостинці.
У сам день Різдва всі бойки спішили до церкви. І не просто збоку постояти на кінець Служби Божої, а йшли так, щоб встигнути на Велике Повечір’я і відбути всю Службу Божу аж до мирування. Потім, прийшовши з церкви додому, снідали, колядували і вирушали в гості, або ж самі приймали гостей. Вважалось, що на Різдво потрібно було відвідати всіх родичів. Коли сім’я приходила до когось в гості, спочатку стукали у двері, а потім починали колядувати і віншувати.
На різдвяні свята організовувались вертепи, або, як говорили на Бойківщині (Старосамбірщина, Самбірщина), – Пастирки. Це були театралізовані дійства, які відтворювали події пов’язані із народженням Ісуса Христа. Обов’язковими персонажами таких вистав були: Ангели, три царі, цар Ірод з воїнами, смерть, чорт, пастушки, жид Мошко та його дружина Сара. Текст вертепу щороку змінювався та додавались нові персонажі. Ці народні театральні дійства зазнавали змін, як правило, тоді, коли відбувались певні глобальні події на території українських земель, наприклад сучасні історичні події: здобуття незалежності, помаранчева революція, революція гідності, епідемія коронавірусу (так, в січні 2022 року, у параді Вертепів у Дрогобичі брав участь такий персонаж). Головною метою вертепів і колядників є у формі вистави і співу прославляти Бога і народження Ісуса Христа, а також нагадувати, що прощення і спасіння отримають всі, хто щиро цього прагне. Бо як колядують у одній колядці, що поширена на Бойківщині:
Христос ся рождає! Славіте його!
Що ми дочекали дня нинішнього.
Слава Богу, дякуємо! Що ми ще колядуємо!
Слава Богу, слава, слава навіки!
Христос ся рождає, з предвічних віків!
Щоби нас ізбавить від тяжких гріхів!
Слава Богу, дякуємо! Що ми ще колядуємо!
Слава Богу, слава, слава навіки!
Христос ся рождає, славіте його!
А за ту коляду Богу дякуймо.
Слава Богу, дякуємо! Що ми ще колядуємо!
Слава Богу, слава, слава навіки!
На Бойківщині свято Василя вирізнялось тим, що його вважали Старим Новим Роком, з рядженими маланкою і козою тут не ходили, проте зранку 14 січня хлопчаки ходили засівати хати. Вони вчили віншування та колядки, з побажаннями достатку і здоров’я в майбутньому. У процесі декламування віншівки хлопці засівали хату пшеничним зерном. Подекуди на Бойківщині в зерно домішували дрібні монети.
У переддень Йордану (Водохреща, 19 січня) відзначали Щедрий вечір. Традиції самої вечері схожі до традицій Святого вечора, проте дещо простіші. Наприклад, до вечері вже не готували 12 страв. Особливістю цього вечора було те, що господар хати перед вечерею окроплював дім свяченою водою, а також всі вмивали водою руки та обличчя. Наступного дня йшли до церкви на Службу Божу, опісля з процесією – до найближчої річки чи ополонки, де відбувалось водосвяття, після якого вода набувала цілющих властивостей.
Йорданом завершувався цикл зимових свят. Бойки шанують традиції предків, і, як бачимо, більшість традицій ґрунтується на вірі в Бога та вірі в краще майбутнє, перемогу добра над злом.
Зичимо усім святкового настрою!
Автор – Ірина ШЕРЕМЕТА, молодша наукова працівниця відділу історії
Світлини – Зоряна ПОГРАНИЧНА, завідувачка інформаційно-видавничим відділом
Джерело: Музей “Дрогобиччина”
