Референтка Ніна Селезінка

192
Ніна Селезінка

Якби Ніна Селезінка жила сьогодні, вона б вела один із найцікавіших блогів, очолювала успішну жіночу організацію чи відкрила найпопулярнішу мережу дошкільних закладів. Адже до всього цього мала талант жінка, яка народилася століття тому, у період національної боротьби. Вчителька, виховниця «Пласту» в Стрию, найкраща народна лекторка-референтка, діячка культури і дружина замордованого енкаведистами офіцера УНР.

Походила Ніна Селезінка зі Стрия, а найбільш плідний період її діяльності припав на Радехів, куди переїхала з чоловіком. Дар слова Ніна взяла від тата – письменника, драматурга, священника та громадського діяча Олекси Бобикевича. Батько залишив цей світ у молодому віці, коли Ніні було 6 років. Далі становлення їх з братом як свідомих українців відбувалося під мудрим впливом мами – Осипи Бобикевич, яка походила з видатного роду Нижанківських. Вдова Осипа змогла дати дітям те, чого самій завжди бракувало, – повну освіту. Ніна ішла маминою дорогою: належала до «Товариства українських жінок» (нині «Союз українок»), працювала в «Просвіті», допомагала українському стрілецтву, учасникам визвольних змагань у 1918–19 роках, – й у всьому переросла Осипу, тільки з життя пішла на 12 років раніше, ніж мама.

Їмость Осипа, хоч і не була вчена, працювала в страховому товаристві «Дністер», що було нетипово для тогочасних українок. Після початкової школи в Стрию віддала Ніну в Перемишльський ліцей при «Інституті для дівчат». Було тоді дівчині 10 років. Про доньку мама згадує з великою приємністю: «Ніжна, вразлива вдача! Від перших літ її дитинства не було випадку, не було потреби не то ударити, але й підвищеним голосом заговорити до неї»¹. Ні про що так не мріяла Осипа Бобикевич, як про добрі студії для своїх дітей. У 1911 році Ніна Бобикевич склала матуру і повернулася до Стрия. Практику здобувала в тітки Ольги Бачинської – першої українки, яка працювала в банківській установі «Касі задатковій». Невдовзі Ніна поїхала до Львова на курси стенографісток і там зустріла майбутнього чоловіка – Ярослава Селезінку. То був освічений юрист: закінчив правничі студії та «рік академії гандльової»². Через кілька місяців Селезінка почав працювати в Стрию, в адвокатурі д-ра Калитовського. 17 лютого 1914 року вони з Ніною побралися «при повно набитій церкві, при гарнім співі хору під диригентурою Остапа Нижанківського»³ і перейшли жити в свою оселю, яку їм підготували Осипа і родина Нижанківських.

Члени повітового комітету Української Боєвої Управи у Стрию. 1914 р. Сидять зліва направо: третя – Н.Селезінка, четверта – М.Весоловська
Члени повітового комітету Української Боєвої Управи у Стрию. 1914 р. Сидять зліва направо: третя – Н.Селезінка, четверта – М.Весоловська

Їхнє подружжя від початку зазнало випробувань: Перша світова покликала австрійського офіцера Ярослава Селезінку на фронт. Ніна з братом Остапом, а з ними і мама Осипа, невдовзі покинули Стрий і опинилися у Відні. Поселилися в таборі для біженців, навпроти військового шпиталю. Дружина д-ра Селезінки щодня відвідувала ранених та читала їм. Від чоловіка Ніна не мала жодної звістки. Пенсію, яку отримувала як дружина військового, вклала у вивчення німецької та французької мов. Ярослав дався чути навесні: служив при військових пекарнях, був цілий і неушкоджений. Ніна не покидала Відня, навіть коли мама повернулася до Стрия. У грудні 1916 року народила першу донечку Ірину.

Ярослав Селезінка (зліва) та Неоніла Селезінка (справа) на святі Злуки в Стрию. 1919 р.
Ярослав Селезінка (зліва) та Неоніла Селезінка (справа) на святі Злуки в Стрию. 1919 р.

Коли ж приїхали до Стрия, подружжя Селезінок опинилося в епіцентрі подій Листопадового чину. В їхній хаті замешкав полковник УГА Гриць Коссак, комендант ІІІ Галицького корпусу, який стояв тоді в Стрию. Ярослав Селезінка був отаманом УГА (відповідав за продовольство та зброю для військових), згодом – міністром при уряді Петрушевича. У дні піднесення Неонілу Селезінку теж бачили на головній площі Стрия серед «Українського товариства жінок». Усе це обернулося гоніннями для їхнього сім’ї після поразки ЗУНР. Великого удару завдало Ніні вбивство її вуйка – Голови повітової ради Стрия священника Остапа Нижанківського, якого розстріляли поляки. Ніну з дитиною забрав д-р Селезінка до Відня, звідки, як член уряду Петрушевича, не мав дозволу повертатися.

Виділ "Товариства українських жінок"у Стрию. Сидять зліва направо: Софія Мармурова, Марія Весоловська – голова, Ірина Дереш, Марія Середницька-Мудрик, Ніна Селезінка. Стоять зліва направо: Леся Нарожняк-Козак, Емілія Новицька-Колодницька, Галина Гретчак, Ольга Новицька. 1926 р.
Виділ “Товариства українських жінок”у Стрию. Сидять зліва направо: Софія Мармурова, Марія Весоловська – голова, Ірина Дереш, Марія Середницька-Мудрик, Ніна Селезінка. Стоять зліва направо: Леся Нарожняк-Козак, Емілія Новицька-Колодницька, Галина Гретчак, Ольга Новицька. 1926 р.

Згодом Ніна з малою Ірусею знову приїхала до Львова і здобула атестат про повну освіту. Відтак почала вчителювати у Стрию в «Рідній школі». Тут продовжила справу в «Пласті», яку розпочала Софія Коссак, і стала опікункою VIII дівочого полку імені княгині Ольги. Неоніла була наймолодшою членкинею «Товариства українських жінок». Згодом входила до його централі. У 1929 році долучилася до організації першого Свята матері в Стрию. Уклала реферат на цю тему і вперше виступила з ним перед публікою. Згодом Ніна стане однією з найцікавіших референток у Галичині, що було рідкістю серед жінок.

Д-р Ярослав Селезінка повернувся з Відня нелегально, постав перед польською владою і сподівався, що зможе працювати на адвокатській ниві. Однак його взяли на допити й утримували в тюрмі дев’ять місяців. Нове життя подружжя вирішило почати в Радехові, де Ярослав відкрив адвокатську контору. В них було уже двоє дітей: Ірина та Ольга.

Неоніла з чоловіком Ярославом Селезінкою (зліва) та Нестором Нижанківським (справа). Поряд — дочки Ірина та Ольга. Радехів, 1928 р.
Неоніла з чоловіком Ярославом Селезінкою (зліва) та Нестором Нижанківським (справа). Поряд — дочки Ірина та Ольга. Радехів, 1928 р.

Ще в Стрию Ніна Селезінка як членкиня «Союзу українок» взялася організовувати дошкілля. В Угерську, Бережниці та Лисятичах з’явилися перші садки, де могли виховуватися в українському дусі діти з незаможних родин. У своїй книжечці «Дошкільне виховання» вона писала: «Дитячі садки мають завдання стати правильними школами, через які повинна перейти вся українська дітвора, заки піде на науку до народних шкіл»⁴. У Радехові Ніна Селезінка розгорнула просвітницьку діяльність з новою силою. Вона заснувала тут «Союз українок» і очолювала його. Під її впливом ішли просвітницькі заходи в Народному домі. Розвивалася «Рідна школа», про яку Ніна мріяла, аби вона не поступалася ні в чому державній з польською мовою навчання. За якийсь час Осипа Бобикевич приїхала до дітей у Радехів і була дуже задоволена з праці доньки. «Доня моя, ледве тут заїхала, вже садок дитячий заложила. (…) я кілька разів була в Народному домі. Вистави дитячі уряжені були з такою дбайливістю, що й вибагливого критика могли вдовольнити. То відбуваються проби, то йде свято роковин Івана Франка. Програму укладає Ніна. Відчит про Франка теж вона опрацьовує. Сама підбирає поезії та виучує тих, що мають декламувати. Так було і з іншими святами на роковини Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської та свята Матері. То знов ювілей “Просвіти”…»⁵.

Настільки авторитетним стало подружжя Селезінок для українців Радехівщини, що перед місцевими виборами їх арештували. П’ять тижнів вони перебували в тюрмах Тернополя та Золочева. На виборах переміг о. д-р Пеліх, кандидат від українського населення. Однак ув’язнення, розлука з дітьми в черговий раз підірвало і без того слабке здоров’я народної вчительки.

Тим часом д-р Ярослав Селезінка організував чоловічий і мішаний хор у Радехові. Ніна, як і всі Нижанківські, мала змалку талант до музики, грала на фортепіано. Осипа Бобикевич залишила зворушливі спогади про виступи Ніни з рефератами, на які приходило чи не все населення міста і приїжджали підводами селяни. «Добре пам’ятаю її відчит на економічну тему. Людей зійшлось багато, стояли фіри коло Народного дому. То для мене було несподіванкою. Зал заповнений. Спостерігаю, з якою увагою слухають її люди. У залі тишина. Я перший раз мала нагоду її бесіду чути. Не читала, а більше як півтора години говорила. То вже дар Божий. То по батькові! То говорить дитина Олекси Бобикевича!»

Ще один дуже вдалий реферат Ніни на тему алкоголізму заклав на Радехівщині цілу програму боротьби з алкогольною залежністю. Навіть вечорниці під її проводом, попри загальне невдоволення, організовували без випивки. «Вкінці погодилися, бо признали, що алкоголь викликав некультурну поведінку», – записала Осипа Бобикевич. Повернулися й українські народні строї та вишиті сорочки. Саме такий одяг на вечорниці запровадила вчителька. Вона ж привезла зі Стрия до Радехова унікальне вишиття тітки – відомої етнографині Ольги Бачинської.

Неоніла Селезінка в народнім строю. 1938 р.
Неоніла Селезінка в народнім строю. 1938 р.

Врешті вона підготувала чудове народне свято селянки: 24 кружки з різних сіл, які заснувала Ніна, зібралися в Радехові на процесію. Всього 6 тисяч учасників. Гаївки, обжинкові пісні, виступи. Лише зачинателька свята не бачила своєї праці: лежала в лікарні з приступом серця. Старша донька Ніни навчалася у Львівському музичному інституті, молодша Оля – у школі в Перемишлі. Після хвороби союзянка мусіла два місяці лежати в ліжку, тому Оля перевелася до польської гімназії у Радехові, аби доглядати за мамою. Праці Ніна не залишила. Як тільки змогла вставати, проводила збори «Союзу українок» у себе в хаті. Ще до хвороби Ніна Селезінка представляла жіночу організацію на з’їзді кооператорів у Лондоні. Виголошувала звіт німецькою мовою. Іншим разом їй доручили прочитати реферат про митрополита Андрея. «То було диво, щоби не священик, а жінка мала реферат на ювілей ексцеленції Шептицького», – писала Осипа Бобикевич. Другий сердечний приступ трапився з Ніною під час весілля доньки Ірини.

Ольга Бачинська (в центрі) та Неоніла Селезінка (справа) на Всеукраїнському Жіночому Конгресі. 1934р.
Ольга Бачинська (в центрі) та Неоніла Селезінка (справа) на Всеукраїнському Жіночому Конгресі. 1934р.

У липні 1939 року Ніну Селезінку розбив параліч правого боку. То після десяти років відданої праці у Радехові, де всі її дуже любили і цінували. Рідні виходжували хвору, як могли. Однак восени новий удар – енкаведисти арештовують Ярослава Селезінку. Після кількох днів утримування в радехівській тюрмі чоловіка Ніни вивезли невідомо куди. Так вони вже ніколи й не побачилися. Деякий час дружина адвоката жила у його сестри у Львові, доки й до них не добралося НКВД. Тоді переїхала в Броди, де поселилася в доньки Ірини. Навесні 1941 року родину попередили про можливий арешт. Слабке серце Ніни Селезінки обірвалося. Її поховали на місцевому цвинтарі.

Юлія ОВСЯНИК
___________________

¹ Бобикевич О. Твори. – Львів: Каменяр, 2000, с. 168
² Так само.
³ Так само, с. 169
⁴ Ханас З. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. – Стрий: «Видавничий дім» «Укрпол», 2007, с. 86
⁵ Бобикевич О. Твори. с. 176
⁶ Так само, С. 177

Джерело: ЗБРУЧ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.