“… реаліст «до шпіку костей”, або Карло Звіринський про творчість Романа Сельського

0
397

На минулому тижні ми почали знайомити читачів зі спогадами Карла Звіринського про свого вчителя Романа Сельського. Сьогодні, у другій частині спогадів, ви дізнаєтеся про те як Роман Сельський з мовчазного хлопця став сміливим оратором, але сказане ним «починали розуміти через півроку». Про те, як Роман Сельський “розумів півтони” і як спілкувався зі студентами в житті та на пленерах.  Про сецесію, народне мистецтво, галицьку ікону і про Пікассо у творчості великого маляра сьогодні зі слів Карла Звіринського.

Розмови, дискусії, вплинули у великій мірі на зміну їхніх [Р. і М. Сельських] поглядів, головно його. Без перебільшення і самохвальства мушу ствердити з повною відповідальністю, що так, як я попадав під його вплив у багатьох ділянках, головно розуміння мистецтва, зокрема малярства і цілий ряд понять, яких я дотримуюся і досі – присвоєні від нього (хоч весь час я мав тихі застереження, а в останніх роках – заперечення), то у цілому ряді інших ділянок я мав на нього великий вплив і в багатьох відношеннях він під цим впливом переродився. Проте були справи, до яких – мимо всіх моїх зусиль, я не мав доступу і ніякого впливу, що є причиною мого жалю і претензій до нього і на сьогоднішній день. Це торкає справ важливих, істотних, про які напишу згодом.

Карло Звіринський, 1965 р., П. Грицик
Карло Звіринський, 1965 р., П. Грицик

***

З дитинства [Р. Сельский] був хоровитий. Наймолодший в родині (найстарший брат Євген – старший на 23 роки). Вчився в гімназії радше слабо. Великі «білі плями» з цілого ряду областей знань (точних наук, історії, літератури і т. д.) залишилися на все життя. Основні відомості здобув, на мою гадку, в Краківській академії і пізніше в житті, і мали вони завжди якийсь зв’язок з його професією. Коло його зацікавлень – радше вузький. Товариське життя відігравало у нього велику роль. З натури несмілий, комплекс з причини свого великого росту, який трохи послаблювався з віком, але повністю не позбувся його і досі.

Роман Сельський
Роман Сельський

Марґіта часто в розмові згадувала, що в студентських часах в товаристві був мовчаливий «як риба». З часом позбувся цієї несміливості, або радше переборов її. За час перебування в інституті на посаді викладача в перших роках виступав дуже нерадо і сковано. З часом звільнився від своїх комплексів і, можна сказати, що засмакував цього, в кожному разі, коли мав щось до сказання, говорив без примусу, відкрито і свобідно. «Промовцем» не був ніколи, але думку свою висловлював виразно, проте не для всіх зрозуміло. Перешкодою в тому була його мова, повна галицизмів, польонізмів не лише в доборі слів, але також у побудові речення. Це було часто причиною непорозумінь, головно тоді, коли співрозмовниками були росіяни, або українці зі східних областей. Взагалі то, висловлюючи якусь думку, він ніколи нічого категорично не стверджував, а якби наштовхував на таку чи іншу думку, залишаючи вибір рішення слухачеві. Це призводило до того, що співрозмовник не завжди міг зорієнтуватися, а що думає сам Сельський?

Коли вище я стверджував, що він «висловлювався виразно», то мав на увазі тих, які привикли до його способу формулювання думки, способу мислення і його мови. Сам я дуже часто був «перекладачем» між ним і студентами, які приходили до мене питати «що сказав Роман Юліанович?»

Другий випуск Інституту прикладного та декоративного мистецтва, 1953 р.
Другий випуск Інституту прикладного та декоративного мистецтва, 1953 р.

Його студенти часто говорили, що сказане ним «починали розуміти через півроку». Це не перешкоджало йому в якийсь важкий до спрецизування [розуміння] спосіб впливати на процес і результати їхньої роботи, причому він ніколи не брав пензля у студента і не малював на його полотні. Найбільше що він час до часу стосував, то рисунок на окремому листочку паперу, в якому вказував на залежність форм і тонів від себе, їх пов’язання через наближення чи контрасти. Часом змішував колір на палітрі, проте покладення його на полотно залишав ученикові.

Були і окремі випадки, дуже рідкісні, як це було, наприклад, зі мною, коли ми вийшли на першому курсі на пленер в околиці інституту побіч старої цегольні (на місці теперішнього стадіону «Україна»). Надзвичайно романтичні старі дерева з дивною підміською архітектурою, несподіваними формами дахів, рельєфом терену з причини мого захоплення в той час імпресіонізмом, асоціювалися з мотивами Ван Гога, Піссаро, Сіслея. Я мав якісь особливі труднощі з визначенням тону і кольору неба по відношенні до дахів і дороги, і мимо його словесної коректи, все стояло на свойому місці. Я просто «не бачив» цього так, як він мені вказував. І тоді він поклав мені кілька плям над горизонтом на небі і до них «поставив» дорогу та дахи. Мені зразу все стало ясно. Відношення і залежності кольорів та тонів до себе. Їх залежності лежали завжди в основі його коректи. Це розуміння, ця проблема стояла завжди в основі розуміння і оцінки організації картини, була прищеплена мені. І хоч в міру набування власного досвіду я часто ставив під сумнів твердження мойого учителя, що цей метод є, на його гадку найбільш правильним. Проте таке розуміння так глибоко запало в мою свідомість, що я, роблячи коректу своїм студентам, мимоволі починаю від того, чи кольорово-тональні і температурні відношення відповідають дійсності.

Така абсолютизація цього твердження мусила стати гальмом для нових пошуків і нових методів розв’язання організації площини і, на мою гадку, клала підвалини під новий академізм. Це було причиною в подальшому деякої поляризації наших становищ, які, однак, ніколи не виходили поза межі спокійних дискусій. Причому я з причини різниці віку і становища ученика залишав, принайменше на зовні, останнє слово за своїм учителем.

З ліва на право сидять в першому ряді К.Звіринський, четверитий зліва – Р.Сельский, Я.Запаско, Д.Довбошинський, І.Гуторов, В.Любчик, В.Манастирський
З ліва на право сидять в першому ряді К.Звіринський, четверитий зліва – Р.Сельский, Я.Запаско, Д.Довбошинський, І.Гуторов, В.Любчик, В.Манастирський

Як правило, на переглядах курсових робіт кафедрою я займав протилежну свойому вчителеві позицію і боронив студентів за свідомий відхід від натури з метою свобіднішого її трактування чи то композиційного, чи певної деформації форм, чи порушення колористично-тонального ладу, тобто свідомого відходу від баченого. Часто студент приходив з якоюсь готовою малярською концепцією, яку старався насильно втиснути в бачене ним. Очевидно, це таїло в собі значні небезпеки, яких особливо боявся мій учитель, але, на мою гадку, мало і свої добрі сторони, бо не глушило ініціативи, а помилки часто давали більше користі студентові як «успішна» відповідь на поставлене завдання. Про це я переконався не раз, а історія нашого інституту свідчить, що саме ці неслухняні досягли чогось в мистецтві (приклад – Є. Лисик) і навпаки. Переконання Сельського в цій справі були настільки твердими, що він дуже гуманний і вирозумілий по відношенні до студентів, був зовсім невблаганним до цих, які порушували залежність, досить стислу від натури.

Євген Лисик
Євген Лисик

Те саме було, коли ходило про творчість художників, які виводилися не від «французів». Наприклад, йому була зовсім чужа так звана «стилізація» Бойчука і його школи. Для неї він не мав ніякого зрозуміння, а навпаки, якусь нехіть. Те саме, коли ходило про так звану «Київську школу», малярство якої з причини технічної сторони називав «ховзанкою». Зрозуміло, що ідея не втілена в досконалу форму, була для нього без вартісною.

І власне тут у відношенні до різних течій у малярстві, проявлялася його певна обмеженість. Це твердження іде в розріз із цим що я говорив раніше, про ширину його мистецьких горизонтів, але ця суперечність визвана цим, що його горизонти простяглися на Захід, точніше на французьке мистецтво. Воно, починаючи з Пуссена, на якого він часто покликувався, закінчуючи абстракціоністами, в оцінці яких був дуже стриманим, – було для нього тим світом, який був йому близький, зрозумілий, формував його естетичні погляди, був прикладом ладу, порядку, зв’язку епох і напрямків, найголовнішим виразом мистецької культури Європи. Мав нехіть до всілякої стилізації, а сецесія була для йóго найяскравішим прикладом поганого смаку.

Журнал Культура
Журнал Культура

Коли декілька років тому сецесія стала знову модною, мовчки читав у «Kulturа» і «Sztykа» статті, в яких реабілітовано цей напрям, купив собі монографію Wallisa «Secesja», але не висловлювався більше про неї.

Wallis Secesja
Wallis Secesja

З великим пієтизмом відносився до народного мистецтва, різних примітивів, при кожній нагоді підкреслював їх неповторність, силу виразу, вважав, що це велика школа для професіонала.

Значно більше захоплювався примітивною іконою, чим іконою професійного іконописця, значно вище ставив галицьку ікону над ікону російську, в якій дразнила його закостенілість схем як композиційних, так і виконавських прийомів.

Якимсь великим непорозумінням є приписування йому формалістичних тенденцій чи взагалі формалізму. Для мене він реаліст «до шпіку костей». Всі, абсолютно всі його картини – результат глибокого вивчення природи. Навіть його спроби малювати абстрактні картини після другої поїздки в Польщу (про це окремо) були насправді лише своєрідною інтерпретацією натури. Мав глибоко закорінену нехіть до всякої «видумки» і хтозна, яке було б його ставлення до Пікассо, якби творчість останнього не була пов’язана з Францією.

Думаю, що не помилюся, коли скажу, що близьким у Пікассо було йому те, що французьке, і чужим те, що іспанське. У творчості Пікассо він бачив формальні знахідки, а драматизм, жорстокість і трагізм іспанського нутра Пікассо був йому чужий, стояв він десь збоку, так наче б його не добачав. Пікассо і Ван Гога зачисляв до «французів». Мої зауваження, що француз не зміг би внести у свою картину такого трагізму, який ми бачимо у цих двох художників, зустрічалися з його мовчазливим негодуванням. Зрештою, це можна в якійсь мірі зрозуміти, коли взяти до уваги, що так звані «великі теми» («Ґерніка», «Війна і Мир») не лежали до кола його зацікавлень. Його цікавив інтимний світ людини без глибоких драматичних сутичок і проблем. «Думаю, ні, я впевнений – сказав він одного разу – що інтимний світ людини відтворений художником, буде мати завжди свого глядача, буде завжди зворушувати людину».

Карло Звіринський з Романом Сельським на пленері
Карло Звіринський з Романом Сельським на пленері

***

Належав до суспільної групи людей, якщо не заможних (мав дуже багату тітку, яка залишила йому в спадок весь свій маєток: два-три доми у Львові, кінотеатр («Київ») на вул. Академічній і т. п., але з причини війни в 1939 р. не скористав з його ні в якій мірі), то таких, які не знали, що таке біда, недостаток, голод. Грошеві проблеми, якщо навіть існували (академія, Франція і взагалі в житті) не були настільки дошкульними, щоб змушували задуматися над суспільною несправедливістю. Для нього, а головне для Марґіти, міжвоєнні часи «панської Польщі» були зразком справедливості і добробуту. Ці твердження призводили до частих суперечок між нею і мною, в яких, як правило, «Старий» ставав на мій бік. Мої приклади, що сірник селянин ділив на четверо, що величезна кількість населення ходила боса і голодна, сприймалися як мої видумки. Час для неї [Марґіт]був прекрасний і чарівний і велика «наша» трагедія, що він вже минув… Які-небудь критичні завваження в бік тодішньої польської адміністрації, уряду – були теж видумками. Знаю, більш тверезо на ці справи дивився Сельський. Проте, здається мені (не тверджу), що усвідомлення приходило поступово, через розмови зі мною, читання літератури, в якій висвітлювалися ці питання і звичайні згадки …. минулого!

Марґіт Сельська
Марґіт Сельська

Життя, прожите без нужди, наклало свій відпечаток на певні риси його характеру, які були для мене й остали досі, особливо прикрими, болючими, непринятними, а часто (може за сильно скажу) обурливими. Поняття жертви зі шкодою для себе на користь другої людини – було йому чуже. Коли допомагав другим (дуже часто мені), то завжди ця допомога не входила в категорію жертви за власний рахунок. Його «любов ближнього» не мала нічого спільного з християнським розуміння цього поняття.

Він міг би бути прикладом доброзичливої людини, якій хиба чуже було почуття ненависті (за все наше знайомство, я не зустрівся ні разу з яким-небудь проявом ненависті до якої-небудь людини!..), але в такій же мірі було чужим почуття жертвенної любові. Він був вірним, добрим, безпретензійним, вибачливим приятелем, але всі ці прекрасні риси були визвані наче б почуттям власної вигоди. Вони захищали його від всякої заанґажованості, яка зобов’язує, створює невигоди, вносить неспокій. Цими добрими рисами він оточував себе від всяких прикрощів і переживань щитом. (Мені прикро писати ці слова, але я сказав собі, що постараюся не ідеалізувати свого учителя і представити його таким, яким я його бачив.)

Карло Звіринський з Романом Сельським в Дземброні, 1960-ті рр.
Карло Звіринський з Романом Сельським в Дземброні, 1960-ті рр.

Вище я сказав, що не зустрівся ні разу з яким не-будь проявом ненависті. Це правда, але черствість, холод, який переходив у жорстокість – я відчував часто. Такі риси часто зустрічаються в одинаків, або людей слабких чи хворих. Він вмів викреслити людину із свого життя, але – застановлявся я не раз – хтозна чи не вмів би їй простити.

Прийшло мені на гадку дивне питання, чи радше порівняння з «ojcem Kolbe». Чи здобувся б Сельський на таку жертву, як цей, для чужої собі людини? Відповідь: «Напевно, ні!». «Для близької?» – «Теж ні!». І третє питання: «Чи розуміє, оцінює, схвалює, захоплюється таким поступком?» – «Думаю, що ні». Почуття жертви – в мойому відчутті – чуже йому! Якщо я скривдив його своїм судженнями – хай простить мені.

Карло Звіринський з Романом Сельським на пленері
Карло Звіринський з Романом Сельським на пленері

 

Він може служити прикладом «порядної людини», яка не причинила нікому ніякого значнішого зла, яка вчинила багато доброго, не знала, що таке ненависть, помста, керувалася в житті доброзичливим відношенням до людей і т. д. і рівночасно була людиною, яка робила це все далеко не з релігійних переконань, бо таких, правдоподібно, в нього не було, просто він керувався «природною мораллю». Можна без перебільшення сказати, що серед віруючих, а навіть практикуючих християн не так часто знайдеш таку добру людину, таку «рівну» і примірну в житті,… І все-таки, я волів би бачити в нього більше недостатків і більшу жертвенну любов. Його поняття любові, чомусь хотілось би мені, заступити словом «вигода».

Після такого ствердження в мене появляється сумнів і таке почуття, наче б я робив наклеп на когось доброго і близького мені. Я задаю собі питання: «Чому я це пишу? Кому воно потрібне?» Згадується приятель Бетховена Шіндлер, який робив все, щоб показати боготвореного ним маестро без найменшої скази. Ніколи мені це не подобалося.

Кожна людина є лише слабкою істотою, повною суперечностей і треба її приймати такою, як вона є, якщо переважають в неї позитивні речі, або відкинути. Написав це і подумав, що не те я хотів сказати. Моє твердження не витримує ніякої критики. Не вмію я висловити своєї думки. Може простіше буде сказати, що затаювання правди, навіть гіркої про таку людину, як Сельський не принесе нікому користі, та й не причинить йому шкоди.

Недостатків повні ми всі, а свої компенсував своєю творчістю. Замовчування їх, це позбавлення його людських рис, хай негативних, але без яких перед нами постала б постать безособова, деревляна, газетна. І тому, хай ніхто не бере мені за зле, що я не замовчую цих справ і що буду говорити про них. Думаю, що вони допоможуть зрозуміти багато дечого в його творчості, допоможуть вияснити, чому саме таку дорогу обрав він, чим пояснити, що ту чи іншу позицію, яку він займав, або зайняв в житті.

Упорядник Христина ЗВІРИНСЬКА-ЧАБАН

Джерела:

  1. Рукописний архів К. Звіринського
  2. Карло Звіринський «Все моє малярство – то молитва», спогади, інтерв’ю, роздуми, статті; упорядник Х. Звіринська-Чабан, – Львів : «Манускрипт», 2017
  3. https://images.app.goo.gl/vzkfHeYRUjidUJxd8, Р. Сельський
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/ Лисик_Євген_Микитович
  5. https://media200.8p.pl/sklep/galerie/k/kultura-szkice-opowiadan_5677.jpg
  6. https://media200.8p.pl/sklep/galerie/k/kultura-szkice-opowiadan_5677.jpg
  7. https://uk.wikipedia.org/wiki/Сельська_Марія_Іванівна

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.