Броварня, корчма, цегельна, літні театри, кінотеатр, бомбосховища – усі ці поняття так чи інакше береже в собі історія парку імені Івана Франка – найдавнішого парку нашого міста.
Передісторія парку починається ще в XVI ст., коли територія заміських ланів стала власністю Яна Шольц-Вольфовича. Саме він започаткував в цьому місці перший сад. Почату справу продовжив його спадкоємець і зять АнтоніоМассарі. Будучи венеціанцем за походженням, він облаштував сад на італійський манер. Однак по смерті венеціанця сад перейшов у власність міста.
В 1614 році влада міста передала цей сад, разом ще з кількома ділянками у тимчасове користування монахам ордену Єзуїтів. Що правда, «тимчасовість» ця в результаті затягнулась аж на 160 років. За цей час єзуїти встигли звести в межах саду цегельню, броварню та корчму. Врешті-решт, тут діяв цілий фільварок. Завдяки монахам сад отримав і свою першу, відому на сьогодні, назву – Єзуїтський сад.
В XVII ст. Єзуїтський пережив бурхливі воєнні події. В 1655 році, під час облоги Львова Хмельницьким, тут стояла московська артилерія. А в 1672 році – сад уподобали собі турецькі війська. На щастя, військові баталії ніякої вагомої шкоди цьому парку не завдали. А тому, опісля ліквідації ордену Єзуїтів в 1773 році, імператор Йосиф IIдарував доволі гарний сад місту, при цьому частину території було відділено в користування австрійському урядові. Тепер цей простір займають будинки між вулицями Дорошенка та Крушельницької.
В руках міста “Єзуїтський сад” (таку назву отримав парк в 1779 році ) не мав успіху. Без належного нагляду він заріс і здичавів, а тому в 1799 році місто продало цю ділянку підприємцеві Іванові Гехту. Останній облаштував парк на французький манер, збудував альтанки, літній театр, площу штучних вогнів, карусель. До речі, найстаріша вціліла споруда парку – Альтанка в самому центрі, походить саме з того часу і датована 1817 роком. В підніжжі парку Іван Гехт спорудив так зване Гехтівське казино, на місці котрого тепер розміщений Головний корпус ЛНУ.
Однак, ентузіазму Гехта бракувало наступним власникам Поєзуїтського парку (Поєзуїтським його називали поляки). Не даючи собі раду з постійними підтопленнями нижньої частини саду, вони призвели до його часткового заболочення і здичавіння. Після бурхливих подій 1848 року міська влада, для здобуття симпатій городян, вирішила відновити колись славетний парк. Після довгої юридичної тяганини та втручання високих посадовців в особі намісника Галичини, парк все таки перейшов місту, а в 1855 році було затверджено план його реконструкції. Саме тоді, зусиллями Карла Бауера, парк перебудовано в англійському стилі, котрий практично зберігся і до тепер. З того часу походить ще одна давня будівля парку – теперішня Почесне консульство Болгарії у Львові, яка в різні часи виконувала функції ресторану, будинку реставрації, була осередком товариства охорони природи. Оскільки парк належав і впорядковувався тепер містом, то і назва його стала аналогічною – Міський сад.
У 1881 році найбільш досконалого вигляду набула нижня тераса парку. Причиною нових ландшафтних робіт стало зведення будівлі Галицького сейму (тепер Університет). Оскільки головну алею парку від 1886 року було знесено, то новий центральний вхід з’явився прямо перед будівлею сейму. Його вигляд, збережений на давніх світлинах, справді вражає. По-переду було виставлено два обеліска з головами левів. За ними розміщувався квітник, посеред котрого й опинилася ваза Торвальдсена, перенесена з теперішньої площі Ген.Григоренка. Навколо квітника розміщувалось кілька постаментів з бюстами відомих львів’ян, а саме Яна Добжанського, Яна-НепомукаКамінського, Леона Сапєги, Артура Гротгера, СамуеляГловінського та Юзефа Донін-Борковського.
В 1901 році в місці, де тепер розміщена ваза Торвальдсена, було встановлено пам’ятник А. Голуховському. А в 1918 році парк став місцем боїв між поляками та українцями. Після перемоги поляків його назву змінено на Парк імені Т. Костюшка. Проте, за польських часів суттєвих доповнень в парку не з’явилось. Єдине, що в 1925 році було відновлено центральну алею парку.
Значно вплинула на функціональність парку Друга світова війна. Спочатку в передчутті німецької агресії львівські студенти викопали в 1939 році бомбосховище у нижній частині парку. Згодом, в 1944 році, уже німці, очікуючи радянських бомбардувань, спорудили ще одне сховище, але з протилежного боку цієї території. Обидва сховища, між іншим, збереглись і до сьогодні, хоч і в занедбаному вигляді. З тих часів походять чутки і легенди про велетенське сховище під більшою частиною парку, в яке ведуть підземні ходи зі сховищ Львівської Політехніки. Поки, ці чутки не спростовані і не підтверджені.
Ще одним надбанням війни став збудований німцями в 1943-1944 роках кінотеатр, який в радянські часи носив назву «Парк». За розповідями очевидців, це місце не мало нічого спільного з такими поняттями як комфорт, тепло і затишок. В спогадах лиш дерев’яні стіни, постійний холод і сирість, а також відсутність гардеробу і вестибюлю. Про те, при цьому кінотеатр вміщував понад 600 глядачів, що мали можливість переглянути свіжі новинки радянського і зарубіжного кіно. Проіснував він теж рекордно довго – аж до кінця 80-х років. Саму ж будівлю знесли в 90-х через аварійний стан.
Загалом радянська влада зробила достатньо, щоб знести нанівець чудовий вигляд парку. В 1949 році було знищено пам’ятник Голуховському. На заміну йому ставились зелені інсталяції, а від 1964 року тут розмістилась ваза Торвальдсена.Її, в свою чергу, перенесли з колишнього місця через спорудження монументу Каменяреві, який в естетичному плані помітно поступається розміщуваному тут колись головному входові, який з тих часів й припинив своє існування.
Від 2009 року в парку відновлено усі лавочки, укладено бруківку та налагоджено нічне освітлення. Безперечно, він зберігає певний затишок і сьогодні, проте багато чого усе таки втрачено впродовж його, такої довгої, історії.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Голубець М. Історія Львова від найдавніших часів. Історичні памятники старовини. Провідник по Львові. – Жовква, 1925. – 256 с.
- Інтернет-портал www.lvivcenter.org
- Інтернет-ресурс polona.pl
- Крип’якевич І. Історичні Проходи по Львові. – Львів, 1932.
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.
