Королівське місто Лева завжди вражало своєю архітектурою. Та, на жаль, багато архітектурних шедеврів не «дожили» до наших днів. Свого часу вони були розібрані або перебудовані. І зараз ми можемо бачити їх лише на поодиноких світлинах чи поштівках. Така доля спіткала й неіснуючий тепер палацик Замойських, що був розташований за сучасною адресою по вул.Зеленій, 22.
Назва цієї вулиці фіксується в документах ще з 1676 року, але до того часу вона була відома як Волоська дорога, бо це був торговий шлях у Волощину (Молдавію). І ще в ХІХ столітті це була малозаселена околиця, де в зелених гаях примостилися палаци Замойських, Яблонських, Руссоцьких та інших знатних людей.
На місці майбутнього палацика Замойських раніше стояли дві садиби-близнюки, які потопали серед зелені дерев і саду. На початку ХІХ ст. садиби були власністю родини Ольшевських і відіграли важливу роль у житті Вінцента Поля, виданого польського поета та етнографа, який записував та перекладав польською і німецькою мовами українські народні пісні. Саме тут Вінцент познайомився зі своєю першою дружиною Корнелією Ольшевською, з котрою одружився у Львові в 1837 році.
Але згодом старенькі садиби поступилися місцем палацику, що був збудований близько 1857 року архітекторами Вільгельмом Шмідтом та Антонієм Сервацьким. Належав палацик шляхетній родині Замойських.
Споруда була збудована в досить оригінальному, дещо претензійному стилі і своїми формами нагадувала костел. Розташований в дуже затишному і мало відвідуваному місці палацик, у 1860 році, був місцем зібрання комітету, який займався підготовкою до польського повстання (1863-1864рр.).
На жаль, на поч. ХХ ст . будівля почала занепадати, а приблизно у 1912 році її зруйнували, звільняючи місце для нової будівлі. До речі, при земляних роботах навколо зруйнованого палацу було знайдено велику кількість людських черепів (понад 40) та гомілкових кісток. Як писав Францішек Яворський: «Це міг бути давно вже скасований цвинтар, що був за польських часів біля поблизького костелу св. Урсули (сучасна церква християн-євангелістів по вул. Зеленій, 11 а – ред.), можливо, це спільна солдатська могила з якогось воєнного епізоду, яких стільки було біля Львова, що не перелічити їх всіх і не запам’ятати».
У 1913–1914 рр. за проектом відомих львівських архітекторів Юзефа Сосновського та Альфреда Захарієвича на вул. Зеленій, 22, на місці давнього палацу Замойських, було споруджено великий будинок приватної жіночої гімназії З. Стшалковської. Фасад будинку було оздоблено алегоричними рельєфами у стилі ар деко – “Життя” та “Мистецтво”, роботи Зигмунда Курчинського.
У 1950-х тут містилася середня школа робітничої молоді № 3 з російською мовою навчання. Згодом, середня школа № 6 (російська), Юнацька спортивна школа № 3 і бюро стенографів та друкарок. Зараз тут середня школа № 6.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Яворський Ф. Про сірий Львів/ Вступ, наукова редакція і коментарі Ю.Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2012
- Мельник І. Галицьке передмістя та південно східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012 р.
- http://h.ua/
- http://www.pslava.info/
