Палаци намісників Галичини в околицях Єзуїтського саду

2984
Палаци намісників Галичини в околицях Єзуїтського саду

Посаду намісника – особистого представника цісаря та керівника адміністрації краю – в Австрійській імперії запровадили в 1849 р. Цей посадовець репрезентував цісаря на урочистостях, представляв інтереси австрійського уряду в Галицькому сеймі, призначав нижчих урядників та подавав цісареві й міністерствам кандидатури претендентів на вищі адміністративні посади, здійснював нагляд над управлінськими інституціями, а також виконував спеціальні доручення цісаря і міністерств.

Іншими словами, намісники були своєрідними символами влади в Галичині. Тому й цікаво, як посадовці такого рівня облаштовували своє життя, де жили, якими були їхні домівки.

Головна відмінність посадовців часів Австро-Угорщини від нинішніх – вони анітрохи не намагалися приховувати від людей свої маєтки та надбання. Звісно, всі вони були людьми багатими і до вступу на посаду займали в суспільстві становище достатньо високе для того, щоби мати житло, яке відповідало б їхньому статусу. Цікавим є інший факт — четверо намісників побудували свої домівки у престижному та модному тоді районі – неподалік Єзуїтського саду.

Наприклад, граф Аґенор Онуфрій Ґолуховський (1812 – 1875), польський консервативний політик, був намісником Королівства Галичини та Лодомерії у 1849-1859, 1866-1868 та 1871-1875 роках. На початку 1860-х він обіймав посади державного міністра та міністра внутрішніх справ Австро-Угорщини. Політичну кар’єру зробив також його син Аґенор-Марія-Адам Ґолуховський, який у 1895-1906 роках був міністром закордонних справ Австро-Угорщини.

Палац Ґолуховських, збудований 1865 р. за проектом Карла Окмана
Палац Ґолуховських, збудований 1865 р. за проектом Карла Окмана

Палац родини Ґолуховських розташований на затишній вул. Листопадового чину, 16. Збудували його 1865 року за проектом Карла Окмана навпроти Єзуїтського парку (тепер – парк ім. Івана Франка) у стилі італійського неоренесансу. Це чи не перша споруда такого стилю, зведена у Львові. Після смерті Аґенора Ґолуховського у володінням палацом вступає його син, який не особливо часто відвідував Львів, тому палац здавали в оренду заможним городянам.

Палац Ґолуховських, позаду видно собор св. Юра. Фото 1860-х рр.
Палац Ґолуховських, позаду видно собор св. Юра. Фото 1860-х рр.

Відомо, що споруда постраждала під час українсько-польських боїв за Львів 1918 року. У міжвоєнні роки палац Ґолуховських відремонтували, здійснили добудову, а згодом, 1939 року, його віддали під палац піонерів. Тепер у відреставрованому палаці Ґолуховських розміщено діагностичний центр клінічної лікарні Львівської залізниці.

Граф Казімєж Фелікс Бадені (1846 – 1909) – австрійський державний діяч
Граф Казімєж Фелікс Бадені (1846 – 1909) – австрійський державний діяч

Окремої уваги заслуговує будівля, в якій проживав граф Казімєж Фелікс Бадені (1846 – 1909) – австрійський державний діяч, у 1888–1895 роках — намісник Галичини, та великий землевласник (володів у Галичині 10600 гектарами землі).

Це кам’яниця №6 на вулиці Січових стрільців, збудована у 1870-х за проектом архітектора Едмунда Кеглера для родини Бадені. Приміщення будинку декоровано в стилі неорококо. Над вікнами другого поверху були встановлені герби родин Бадені та Маєрів під графською короною. Цікаво, що в приміщенні понад сто років функціонував ліфт, від якого наразі залишилася лише ліфтова клітка. У 1938 р. Станіслав Бадені подарував будинок університету, нині тут діє Наукова бібліотека Медичного університету. У будівлі донині збереглася ліпнина на стелі й інші автентичні елементи інтер’єру.

Леон Пінінський (1857 – 1938) – польський учений (правник, історик мистецтва), громадський та політичний діяч. Намісник Галичини та ректор Львівського університету
Леон Пінінський (1857 – 1938) – польський учений (правник, історик мистецтва), громадський та політичний діяч. Намісник Галичини та ректор Львівського університету

Ще одна будівля, зведена поблизу Єзуїтського парку (який був тоді елітним районом) – вілла Леона Пінінського (1857 – 1938), польського вченого (правник, історик мистецтва), громадського та політичного діяча, намісника Галичини 1898 – 1902 років та ректора Львівського університету. Історія його дому починається у 1891 р., коли Францішек Потуліцький та його дружина Францішка з Бадені Потуліцька, співвласники великої будівельної ділянки поруч із верхньою межею Єзуїтського саду, звернулися до львівського магістрату з проханням про надання дозволу на будівництво нової міської вілли. На відміну від більшості шляхетських резиденцій тогочасного Львова, архітектура яких формувалася шляхом перебудови і добудови осель I пол. – сер. ХІХ ст., палац-вілла Потуліцьких була повністю новим будинком.

У травні 1903 р. резиденцію на вул. Матейка, 4 придбав Леон Пінінський, який залишався її власником до 1930-х рр.

Після Другої світової війни будинок на вул. Матейка, 4 певний час використовували як Палац урочистих подій, згодом його передали Академії наук. Зараз тут розташований Західний науковий центр Національної академії наук України.

І остання домівка намісників – палац Потоцьких. Родина Потоцьких, продавши свій дім на площі Галицькій (нині відомий як палац Бесядецьких), придбала у 1822 р. нерухомість на вулиці Широкій (тепер Коперника). Перший палац збудовано у стилі класицизму за проектом архітектора Ігнатія Хамбреза, однак його було розібрано у 1860—1861 рр. Спорудження нової резиденції затягнулось на три десятиріччя. Поновив її відомий як меценат і палкий поціновувач французької архітектури Альфред Потоцький, який і замовив побудову резиденції (зараз знана як палац Потоцьких у Львові, вул. Коперніка, 15) паризькому архітектору Луї Доверн’є. Альфред II Юзеф Потоцький (1817 – 1889) – граф, польський і австрійський політичний діяч, маршалок Галицького Сейму, намісник Королівства Галичини та Лодомерії (1875 – 1883). На жаль, він рано помер в любому серці Парижі і не встиг побачити свою майбутню резиденцію. Будову палацу завершив його син Роман Потоцький.

Проект палацу 1822 р., архітектор Ігнатій Хамбрез
Проект палацу 1822 р., архітектор Ігнатій Хамбрез

Сам палац збудований 1880 року в стилі бароко. Проект Доверн’є модифікували львівські архітектори Юліан Цибульський та Людвіг Балдвін-Рамулт, вони ж його й реалізували. Ліпний декор авторства Петра Гарасимовича та, ймовірно, Леонарда Марконі.

Внутрішній вигляд сучасного палацу Потоцьких
Внутрішній вигляд сучасного палацу Потоцьких

У палаці Потоцьких були передбачені місця для під’їзду екіпажів, зали для зустрічей. З південно-західного боку біля палацу збудували стайні з нетинькованої червоної цегли з барельєфами коней та служб, з виходом на вул. Оссолінських (тепер вулиця Стефаника). Вже в кінці XIX — на початку XX сторіч навколо палацу Потоцьких збудували цілу низку багатоповерхових будинків. Тому вид на палац Потоцьких залишився відкритим лише з вулиці Коперніка. Наприкінці 1980-х років у палацовому парку влаштували шахту для прокладання тунелів підземного трамваю й побудували непривабливу прибудову, у якій зараз розташований Музей мистецтва давньої української книги (вул. Коперника, 15а). З ініціативи Б. Г. Возницького 2010 року поряд у сквері було закладено Парк замків та оборонних споруд давньої України, де демонструються макети оборонних споруд.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. М. Мудрий. Галицькі намісники в системі українсько-польських взаємин (1849-1914) // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Випуск 33. — Львів, 1998.
  2. http://www.galslovo.if.ua/
  3. https://uk.wikipedia.org

Фото:

  1. http://radiolwow.org/
  2. www.dziennikpolski24.pl
  3. https://polona.pl/
  4. http://www.delcampe.net/
  5. www.delcampe.net

1 коментар

  1. Львівська галерея мистецтв Відділ мистецтва 19-20 століття Львівська галерея мистецтв Відділ мистецтва 19-20 століття

    На фото, яке авторами підписано як внутрішній вигляд палацу Потоцьких, насправді внутрішній вигляд салону Галереї мистецтв, що знаходиться по вул. Стефаника, 3.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.