11 рідкісних нічних фотографій старого Львова. Частина II
У міжвоєнну добу ( 1918 – 1939 рр. ) Львів набуває статусу одного з найрозвиненіших міст Польщі і Центрально – Східної Європи загалом. Сполучення і транспорт, будівництво і благоустрій міста, офіси європейських і світових компаній, торгівля і щорічні ярмарки, цей список можна продовжувати безкінечно …
Ще в ті далекі роки показником розвитку, статусу міста були вечірнє і нічне освітлення вулиць, світлова реклама, ілюмінація ключових об’єктів міста.
З огляду на популярність теми, пропонуємо вашій увазі чергову низку світлин довоєнного Львова, виконаних у нічний час.
На початок, хочеться навести слова пісні невідомого автора :
Ніч, ніч, ніч нас веде по Львову,
Нам навстріч шле зорю ранкову.
Сива ніч на скронях сторіч.
Сплять вони – леви старовинні,
Дивні сни їм насняться мрійні,
Дивні сни прийдуть з далини.
Дивні сни, дивні сни,
Та прийшли з давнини,
Ніби казки прекрасні,
Дивні сни, дивні сни.
Ніч, ніч, ніч нас веде по Львову,
Нам навстріч шле зорю ранкову.
Сива ніч на скронях сторіч.
Ми вгорі, перед нами місто,
Ліхтарі сяють, як намисто.
Ліхтарі над нами вгорі.
Ліхтарі, ліхтарі,
Наші мрії ясні,
Ніби казки прекрасні
Ліхтарі, ліхтарі…
Світломузичний фонтан, представлений на Виставці Крайовій у Львові, 1894 рікСвітлове вечірнє дійство на ярмарку у Львові, поштівка, бл. 1906 – 1909 рр.Фонтан зі скульптурою Адоніса, пл. Ринок, 1930 – ті рокиІлюмінація Домініканського костелу, 1930 – ті рр.Дирекція залізниць у Львові, поч. 1930 – х рр.Вид на Катедру і вул. Театральну з пл. Марійської, 1930 – ті рр.Львівська Опера у нічному освітленні, 1920 – ті рр., фото М. МюнцаДомініканський костел, поч. 1930 – х рр. Фот. Яна ОткоРотонда у Поєзуїтському парку ( нині парк ім. І. Франка ),поч. 1930 – х рр.Домініканський костел у нічному освітленні, 1930 – ті рр.Львівській оперний театр, 1930 – ті рр. Фот. М. Мюнц
Сьогодні, 13 лютого, в приміщенні палацу Потоцьких Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького презентувала альбом-каталог «Образ Богородиці». В альбом увійшли 87 ікони Богородиці із фондосховищ Львівської галереї мистецтв, які раніше ніде не експонувалися, і які тепер можна побачити на виставці у музеї на вул. Стефаника у Львові.
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) розповідає про альбом з виставки «Образ Богородиці»
Марія Сойко, яка організувала виставку, також працювала і над каталогом. Вона розповіла, що у фондосховищах музею знаходиться понад 66 тис. експонатів, однак вдається показати лише 6-8% усього. Саме тому, працюючи у фондосховищах, вона вирішила організувати виставку ікон.
«Виставка налічує 87 експонатів періоду від ХIV до середини ХХ ст. Мине трохи часу і ми заховаємо ці скарби за величезні мури фондосховищ. Може, хтось за сто років знову відважиться їх показати. Саме тому виникла ідея створити каталог», – розповіла Марія Сойко.
Директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька-Разінкова розповідає про альбом з виставки «Образ Богородиці»
Завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв професор Роман Василик зазначив, що праця над експозицією – це подвиг. А коли це «виливається у прекрасне видання – це історія».
Мистецтвознавець професор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців додав, що каталог – це дуже професійна робота, яка «дасть можливість глибше інтерпретувати історичні періоди українського мистецтва, що у книгах подаються поки звужено, без ширшого погляду на те, що відбувалося в інших мистецьких середовищах» різних країн: «Це свідчення того, що в Україні є середовища, які здатні на значно вищому і якісному рівні репрезентувати той спадок українців і спадок інших культур на наших етнічних землях та культурні діалоги, які супроводжували нас протягом століть».
Альбом з виставки «Образ Богородиці»
«Куратор грамотно підійшов до формування візуального ряду, який дає можливість відстежувати певні зв’язки між різними школами, періодами історії та відчути динаміку трансформації погляду на сам образ Богородиці», – додав він.
Є в історії України події, безпосередньо пов’язані зі Львовом. І одна з них – це створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Попри холодну та дощову погоду, листопад 1918 залишився в історії Львова як «гарячий» місяць, про який ще і сьогодні нагадують назви вулиць, меморіальні таблиці, пощерблені мури Цитаделі , артилерійські снаряди в стінах храмів та військові поховання на кладовищах.
Меморіальна таблиця на честь підйому українського прапора над львівською Ратушею 1 листопада 1918 року
Але про все по порядку. У жовтні 1918 добігала кінця Перша світова війна. Її закінчення з нетерпінням і надіями чекали всі мешканці багатонаціонального Львова. 16 жовтня 1918 року імператор Карл І надав народам імперії право національної автономії.Українці також постаралися не проґавити свого шансу і вийти в «самостійне плавання». Уже через два дні у Львові була створена Українська Національна Рада, яка взяла курс на легальне й мирне перейняття державної влади. Поважні політики (а члени Української Національної Ради були не надто молоді: їх середній вік становив 47 років, а декому було вже за 70) навіть не допускали, що владу прийдеться здобувати. Однак, те що вони так думали зовсім не означало,що так станеться. Бо головними противниками відродження української державності на західноукраїнських землях стали поляки, які не уявляли собі Галичини поза межами відновленої Польщі. Конфлікт між українцями і поляками був неминучим, позаяк одна молода держава відмовляла у праві на існування іншій, та ще й на її етнічних теренах.
1 листопада до Львова вже мала прибути польська делегація для перебирання влади на свою користь. Що робити українцям? Старше покоління політиків продовжувало вірити в доброго імператора, справедливу австрійську владу. Це стримувало від рішучих дій. І коли інші потопали в безлічі питань, розбити сумніви взявся 30-річний сотник Дмитро Вітовський, який очолює Центральний Військовий комітет і планує переворот.30 жовтня 1918 р. з «Народної гостинниці» новопризначений комендант розіслав до повітових осередків накази перебрати владу в українські руки.
Будинок колишньої “Народної гостинниці”, де в жовтні 1918 року засідав Центральний Військовий комітет
Наступного дня в будинку «Просвіти» Вітовський з старшинами укладає план захоплення влади у Львові. У відповідь на спробу старших товаришів відтягти жорстку розв’язку прозвучала його легендарна фраза: «Як цієї ночі ми не візьмемо Львова, то завтра його напевно візьмуть поляки». Наступним осідком українських військових стає Народний Дім в стінах якого і було покладено край пануванню династії Габсбургів в Галичині. На честь цих подій у стіні будинку вмонтовано меморіальну таблицю.
Першого листопада о 4-ій годині старшини вийшли з Народного дому до казарм. В одній з публікацій розповідається, як звернувся старшина до вояків: «Дорогі браття, чи Ви знаєте, куди ми йдемо? Ми йдемо будувати Україну!» Отже, невелика група українських старшин-сміливців, а було їх не більше
Українська Національна Рада.
шести десятків, разом з рядовим стрілецтвом, кількість яких сягала 1400 осіб, без єдиного пострілу здійснили переворот, захопивши всі найважливіші пункти міста. О 7 годині ранку Вітовський доповів про оволодіння Львовом «без проливу крові й узагалі без жертв».
Дмитро Вітовський
Уявіть собі як, прокинувшись із довгого осіннього сну , мешканці старовинного Львова побачили на ратуші жовто-блакитний прапор, піднятий за наказом Вітовського. А ще через два тижні у Львові було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Президентом ЗУНРу став Євген Петрушевич, головою уряду Кость Левицький. Так уперше за більше, ніж півтисячоліття західні українці заявили про бажання жити у власній державі. В цьому – непересічна заслуга Дмитра Вітовського, без «авантюри» якого ми б сьогодні про ці події швидше за все і не говорили.
Бронепоїзд УГА
Після створення ЗУНР він став державними секретарем (міністром) військових справ та командиром її збройних сил. В січні-лютому 1919 р. з 4 мільйонів українців, що мешкали в Галичині, Вітовський організував понад стотисячне військо – Українську Галицьку Армію (УГА), в підпорядкуванні якої були і артилерійські бригади, і панцирні поїзди, і дивізіон бронемашин і навіть авіазагін, яким, до речі, командував син Івана Франка – Петро.
В цю бурхливу добу українці в особі Вітовського могли отримати політика і військового, здатного довести українську революцію до переможного завершення.Проте доля розпорядилася по-іншому – 4 серпня 1919 року повертаючись з Паризької мирної конференції Вітовський загинув у авіакатастрофі, навіки залишившись в обіймах чужого неба.
Надії, які пов’язували із ним, розвіялись, залишилась лише пам’ять про творця Листопадового чину… та ще син, що народився за місяць до його смерті.
Але якою б трагічною не виявилась доля Дмитра Вітовського, своїм власним прикладом він засвідчив, що рішучий вчинок всього однієї людини часто має в історії вирішальне значення.
Ця історія є лише частинкою екскурсії під назвою “Героїчний Львів” (в рамках акції “Вдвічі більше Львова”), на яку вас запрошує Наталя Зубик уже в н Більше інформації можна дізнатись тут http://timetotravel.in.ua
На даху будівлі культурно-мистецького центру «Дзиґа» височіє просто в небо драбина. Автор ідеї – художник-архітектор з Америки Юнія Коваль.
Драбина в небо
Цю драбина називають архітектурним «поглядом», що символізує сходи в небо, вихід із архітектурного тупика. Жоден із екстремалів наразі не наважився перелізти через драбину, аби торкнутися рукою неба.
Студентські сходи
Студентський парк, розташований біля гуртожитків Львівської Політехніки, перехрещений сходовими прольотами. Вони єднають верхню і нижню частини парку, розташованого на схилах пагорба, між вулицею Сахарова та вулицями Бой-Желенського і Лукаша.
Студентський парк
У польський період історії Львова це місце називалося Вулецькі пагорби, він назви цієї місцевості – Вулька. У липні 1941 року після вступу до Львова військ Третього Рейху тут відбувалося знищення львівських інтелігентів. У пам’ять про ці події на початку XXI століття споруджено меморіальний комплекс – Пам’ятник вбитим львівським професорам.
Сходи біля дитячої лікарні
Від подвір’я Музею національно-визвольної боротьби (вул. Лисенка, 23а) піднімаються сходи. Ведуть вони поміж дерев на вулицю Барвінських до дитячої лікарні «ОХМАТДИТ».
вул. Лисенка
Сходи у парку Високий Замок
Парк Високий Замок є особливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.
Високий Замок
До оглядового майданчика, який знаходиться на висоті 413 метрів над рівнем моря, веде безліч сходинок – металевих, цегляних. Перепочити при складному підйомі можна на прольотах між сходовими частинами. Там же численні туристи залишають написи на згадку про свій візит на найвищу точку Львова.
Сходи у студмістечку Медуніверситету
Цими довгими сходами користуються, переважно, студенти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, лікарі та пацієнти Обласної клінічної лікарні. Сходи з’єднують верхню і нижню частини студмістечка.
вул. Пекарська
Старовинні сходи на вул. Вірменській
Біля одного з найстаріших храмів Європи – Вірменської церкви – є невеликі сходи. По ним ходили представники багатьох поколінь містян, адже побудовані вони були у XIV ст., тоді було зведено храм, як головну святиню вірменської громади Львова.
вул. Вірменська
Веселкові сходи
Сірі і непримітні сходи між будинками по вулиці Личаківській біля Винниківського ринку креативні і творчі львів’яни перетворили на арт-об’єкт. Сходи пофарбували у різні кольори і, таким чином, вони стали черговою цікавинкою міста.
Католицький дім у Львові, або як поєднати театр, торгівлю і благодійність
Львів завжди дивував багатогранністю та практичністю, століття історії міста оточеного мурами породили дивовижні поєднання … Історія Католицького дому у Львові яскравий приклад бурхливого розвитку міста на початку XX століття, коли потреби міщан ” змагались ” наввипередки ще з, багато у чому, середньовічною ментальністю …
Будівля Католицького дому на вул. Городоцька,36. Фото наших днів
У XVIII ст. ділянка, яку згодом займатиме будинок, належала монахам – августинцям, а у XIX ст. — костелу св. Анни. На поч. XX ст. архієпископ Юзеф Більчевський ініціює будівництво Католицького дому для Спілки католицьких товариств міста і доброчинних закладів із заздалегідь запланованим театральним залом. За задумом ініціаторів будівництва, він повинен був стати центром пропаганди католицизму, котрий водночас був би клубом, театром, місцем молитви …
Католицький дім у Львові. Фото Марека Мюнца, 1915 рік
Головою Спілки католицьких товариств був професор Львівської політехніки Максиміліан Тульє, відомий спеціаліст із будівництва мостів і залізобетонних конструкцій. Саме він узгоджував плани будинку і вів нагляд за його зведенням. Кращим визнали проект архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського ” в модернізованому середньовічному дусі з використанням елементів готичної і романської архітектури “. У грудні 1908 року розпочали будівництво.
Споруда вийшла монументальною … На висоті другого поверху, на центральному ризаліті була оздоба у вигляді двох високих скульптур : Богородиці і Св. Йосифа – патрона робітників. Майже триметрові фігури встановлено на крокшинах ( збереглися дотепер ), виконаних у вигляді колон із капітелями. Над фігурами – балдахіни, виконані в модернізованих готичних формах. Скульптури авторства відомого львівського митця Антонія Попеля, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу. Це була остання робота скульптора. На жаль, статуї і балдахіни над ними не збереглися. Верхівку центрального ризаліту прикрашав великий ягеллонський орел, вкритий срібною бляхою – також не зберігся.
Давній Католицький дім на вул Городоцька, фото наших днів
Будівля дому вражала масштабом використання новинок для того часу – залізобетон, штучний камінь і дахівка, змонтовано найновішу систему центрального опалення цілої будівлі, каналізацію і ефективне електричне освітлення, зокрема театрального залу, холу і сходових майданчиків.
Перший поверх мав понад десяток просторих приміщень для крамниць зі складами. В крамницях продавали вино, виготовлене в монастирях, годинники, від баштових до кишенькових, релігійну біжутерію – медальйони, шлюбні обручки …, також тут містилася редакція ” Газети недільної “, адресованої католикам міста. Поруч були помешкання для монахинь з окремим входом з подвір’я.
Будівля Католицького дому, фото до 1914 року
На другому поверсі будинку був розташований просторий холл і буфет. З холлу пара дверей вела до театральної зали. З третього поверху – на балкон і до лож. Театральна зала містила 420 крісел і до 200 місць для стояння. В партері розміщено також 14 лож і амфітеатр на 80 місць. За залом було велике приміщення буфету, яке з’єднувалось ліфтом з рестораном внизу.
Також на другому поверсі містилися канцелярія, різні гуртки. У флігелі – канцелярія і спальні інтернату для хлопців ім. Св. Станіслава Костки. Зі східного боку – приватні квартири для католицьких товариств. Відкриття Католицького дому відбулося 29 січня 1911 р.
Львівський муніципальний театр ім. Лесі Українки, у будівлі Католицького дому. Фото 2012 року
Залу театру використовували різні артистичні об’єднання. Але театр — річ нерентабельна. І тому вже 1913 р. тут відкрили кінотеатр. В 20 – х роках ХХ ст. на ній виступали артисти Малого театру.
У січні 1954 р. з Одеси до Львова перевели російський драматичний театр, що став Театром ПрикВО, а театр музкомедії переїхав в Одесу. Театр і досі тут, тільки називається тепер Львівський муніципальний театр.
10 лютого 2015 року, в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу, що на проспекті Свободи, 15, в рамках циклу “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” відбулася зустріч з Андрієм та Павлом Содоморами.
Послухати відомих в Україні перекладачів прийшли як львів’яни так і гості нашого міста. Загалом зал етнографічного музею був повним і можна сміливо сказати що “яблуку ніде було впасти”.
Модераторами зустрічі були Ірина Лонкевич та Василь Габор, і відбувалась зустріч з-за підтримки літературної агенції “Піраміда” та видавництва “Срібне слово”.
Приємно, що це була тільки перша зустріч з циклу «Творчі родини Львова: письменники, перекладачі», наступна відбудеться 19 лютого 2015 року о 16.00 в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Гостями зустрічі буде подружжя Алла Татаренко і Віктор Дмитрук, талановиті українські перекладачі.
До внутрішнього дворика Аптеки-музею можна потрапити дубовими сходами із підвалу. Подвір’я зберегло елементи житлового будинку заможного міщанина ХVI-XVII століть. Це єдине місце у Львові, де дворик вдалося відреставрувати до первісного зовнішнього вигляду.
Аптека-музей
На залишках фонтанчика у дворі стоїть скульптура. Її називають «пам’ятником відьмі» або «пам’ятником відунці», хтось гадає, що це пам’ятник вагітній жінці. Жінки вірять: якщо покласти руку відунці на живіт – пологи будуть легкими. Пам’ятник поставили у 1985 році, він зображує літню жінку з великим черевом і пучком зілля у лівій руці. На її праву руку намотана змія, з якою жінка наче розмовляє.
Адреса: вул. Друкарська, 2.
Двір із конюшнею-фотостудією
У дворі будинку за адресою Глібова, 15 розмістилась невелика хатинка, побудована з ламаного каменю з цегляними вставками. До неї веде під’їзд, прикрашений панно на стелі, і двері з вітражами. Колись у хатинці розміщувалась конюшня, тепер тут обладнали фотостудію.
вул. Глібова, 15
Сам будинок є пам’яткою історії. Тут свого часу жили композитор Анатоль Вахнянин, літературознавець, голова Наукового товариства ім. Шевченка Кирило Студинський, а також Олександр Тисовський – біолог, засновник української скаутської організації «Пласт». Окрім них, у будинку мешкали композитор Анатоль Кос-Анатольский та видатний геолог Юліан Медведський (Недзведський).
Адреса: вул. Глібова, 15
Каретний двір Будинку вчених
До внутрішнього двора Львівського Будинку вчених ведуть широкі каретні проїзди з ліхтарями. Будинок вчених у Львові – це колишнє дворянське, графське, народне казино, казино Герхарда. Авторами проекту були відомі віденські архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер (автори проекту Одеського оперного театру). Архітектори надихалися зразками палацової архітектури середньоєвропейського бароко. Інтер’єри будівлі часто використовувалися для кінозйомок, у тому числі для фільму «Д’Артаньян і три мушкетери».
Будинок вчених
Подейкують, що колись у приміщені сучасного Будинку вчених виступав один з нащадків Моцарта, а зараз в ній проводять Львівські бали. Таким чином підтримуючи традицію балів, яка розпочалася ще в 1482 році.
Адреса: вул. Листопадового Чину, 6.
Дворик на могильних плитах
Старовинний дворик Вірменської церкви оточений, окрім самої церкви, палацом архієпископів та колишнім жіночим монастирем. Будівлі зведені ще у XIVст. на гроші вірменських купців.
Вірменська церква
Відомий цей дворик, переважно, залишками старовинного цвинтаря, про що нагадують «хачкар» – надгробні плити з епітафіями латинською, вірменською та польською мовами. Найбільш старовинному надгробку близько 600 років. За повір’ям, чим сильніше витирається напис ногами людей, тим більше гріхів відпускається померлому. А, коли зникне зовсім, то його душа потрапить в рай. Хоча, залишків захоронень тут давно немає – їх вивезли за межі міста як «антисанітарні» ще 200 років тому, коли Львів перейшов під владу Австро-Угорщини і були ліквідовані всі кладовища у центрі міста.
Адреса: вул. Вірменська, 7.
Пасаж Андреоллі
Це найстаріший з пасажів Львова. У 1803 р. тут з’явилася перша львівська цукерня, яку заснував італієць зі Швейцарії Домінік Андреоллі. Його іменем названо пасаж, що виходить на вул. Театральну. Свого часу це був один з найрозкішніших пасажів міста. Тут утворився невеличкий базар, було декілька крамниць, а на хідниках під стінами лежали купи різних товарів.
Пасаж Андреоллі
Торцеві стіни брами прикрашали кольорові розписи, на яких були зображені мішки з екзотичними пряностями, пальмові дерева, таємничі фруктові дерева на яких ростуть пряники та медівники. До ІІ світової війни у пасажі Андреоллі розташовувалися чисельні торгові заклади, які за радянських часів переобладнали під помешкання.
Адреса: пл. Ринок, 29
Італійський дворик
Внутрішній дворик будинку грецького купця Корнякта, який в поважному віці одружився на 18-літній львів’янці, мабуть, найбільш відвідуваний двір Львова. Збудований палац був у 1580 р. за проектом італійських архітекторів Петра з Барбони та Павла Римлянина. У свій час ця будівля була найвеличнішою в місті. Наступний будинок з подібним двориком – це царський маєток – Лівадійський палац у Криму, був збудований на 300 років пізніше.
Італійське подвір’я
В дворі будинку знаходиться унікальна триярусна ренесансна аркада-лоджія, яку відреставрували у 20-х роках ХХ століття. Це – єдиний зразок подібного архітектурного декору в українському зодчестві. У дворику збереглись винні підвали, адже колись тут торгували вином. Тепер в Італійському дворику фотографуються львівські молодята, а влітку влаштовують музичні вечори.
Адреса: пл. Ринок, 6.
Графський дворик
Дворик наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Будинок був збудований в 1860 році як резиденція графа Станіслава Бадені – голови Галицького сейму та прихильника польсько-української співпраці.
Адреса: вул. Січових Стрільців, 6.
вул. Січових Стрільців, 6.
Двір-пасаж «Крива Липа»
Колишній пасаж Гаусмана (в радянські часи – Жовтневий проїзд). Магнат Гаусман збудував тут готель «Англійський». В будівлі цього пасажу у свій час переїжджав магістрат з ратуші, коли остання почала руйнуватися. А коли у Гаусмана захотіли відібрати деякі його будинки для своїх потреб залізничники, він, за рішенням суду, вибудував для залізничників дім на розі нинішньої вулиці Гоголя, де й сьогодні знаходиться управління Львівської залізниці. Таким чином, Гаусман зберіг свою нерухомість.
проїзд Крива Липа
У радянські часи – це був звичайний прохідний двір, де на радість студентам торгували пиріжками. Сьогодні проїзд «Крива липа» перетворився в багатолюдне, гарно упоряджене, модне місце, де на кожному кроці бістро, кав’ярні, кафе, бари і магазини. А біля самої кривої липи в центрі двору встановили лавочку для закоханих.
Двір Ромео та Джульєтти
Просторий двір розкинувся біля колишнього будинку Куркового. Будинок розташований осібно на просторій ділянці, на схилі пагорбів у східній частині міста, у безпосередньому сусідстві з парковою зоною. Тепер тут оселився Музей Національно-визвольної боротьби.
вул. Лисенка, 23А.
Ще з 1400-х років за цією адресою існувала «Стрільниця» – місце, де львівські ремісники навчались стрільбі. В середині XIX століття у дворику побудували новий дім «Стрільниці» — його возвели в стилі романтичного історизму. Будівля слугувала для світських заходів. Через кілька років, зимою 1866 року сюди на різдвяний бал прибули львівські Ромео та Джул’єтта – 16-річна Ванда Моне та відомий художник, 29-літний Артур Гроттгер. Після першої ж зустрічі молоді люди закохалися одне в одного, але проти їхнього союзу були батьки. Художник на той час вже страждав на туберкульоз. Через рік у Франціі Гроттгер помер — Ванді довелося продати всі коштовності, аби поховати тіло коханого на батьківщині.
Адреса: вул. Лисенка, 23А.
Двір, програний в казино
Величезний двір з графським будинком привертає увагу розкішними кованими металевими воротами, прикрашеними вишуканими литими орнаментами і зображенням двох кінських голів. Просторий, з конюшнями і господарськими будівлями, він ховає у своїй глибині графський дім, який після смерті господарів спіткала сумна доля.
вул. Пекарська,19
На початку ХХ століття один з вельможних спадкоємців, за сумісництвом завзятий картяр, програвся в пух і прах, так що поставив на кін сімейну садибу. Це означало, що у разі «нефарту» нерухомість переходить у власність міста. Гравцеві не пощастило, так що незабаром в палаці розмістилась гімназія для бідних дітей. Після війни тут діяла звичайна радянська школа. Після розвалу СРСР заокеанські родичі Семенських спробували відібрати маєток у держави, але архівні документи довели, що садиба була відібрана за гральний борг, так що по праву належить місту. Зараз у палаці знаходиться школа-інтернат №102 для дітей, які відстають у розвитку.
Будівельний бум у Львові на зламі XIX – XX ст., швидкий розвиток міста, прокладання нових вулиць суттєво змінили вигляд львівських вулиць … Не були виключенням і прилеглі до центральної частини міста маршрути …
Давня дорога Святого Юра ( нині вулиця Листопадового Чину ) ще в пер. пол. XIX ст. потопала в зелені, поодинокі маєтки і палацики прикрашали ідилічну картину. На сьогодні справжні архітектурні ” перлини ” тієї епохи ” ховаються ” у пізнішій забудові і є маловідомі львів’янам. Ампірний маєток Єльського є одним з таких шедеврів …
вул.Св.Юра у 1852 р.,літографія Стенчинського
На початку ХІХ ст. ділянка ( парцеля ) під № 642 2/4, на якій згодом з’явиться вілла, була розташована на схилах Святоюрської гори і належала греко-католицькій консисторії. У молодості тут любив спацерувати майбутній драматург граф Олександр Фредро.
1828 року уряд Львівського бецірку ( циркуля ) передав цю парцелю в оренду професорові рільництва Львівського університету Міхалові Штокеру. Хоча вона залишалась і надалі власністю греко-католицької митрополії, якій Штокер мав щороку, в день св. Михайла, платити 280 золотих ринських оренди. Пан професор звів невеликий мурований будинок.
Будинок Єльського, фото 1906 року
Згодом, 1835 – го, до нього, за проектом ад’юнкта будівельного департаменту Галицького намісництва Вільгельма Шмідта, добудували більший будинок із колонами – невеликий палацик у стилі ампір. Посередині колонного портика знаходилась статуя Матері Божої авторства Йогана Шімзера чи Павла Евтельє, нині втрачена.
Новим господарем забудованої парцелі став Владислав Єльський, дідич з Милятина. Він викупив ділянку в митрополії, з тих пір маєтність за документами носила його ім’я.
Ампірний палацик Владислава Єльського, фото 2014 року
Генріка Зигмунтовська, нова власниця садиби, заснувала тут 1851 року невеликий шпиталь для хворих та убогих дітей. Її добродійну акцію підтримала родина Сапігів. Князь Леон Сапіга ( 1802-1878 рр. ) був патроном Товариства католицької ремісничої молоді “Скала”.
У 1860 році за сприяння князя шпиталь було перенесено в інше місце, а садиба стала власністю товариства. Тут було встановлено газове освітлення. Більшість приміщень призначили для навчання молоді. Один будиночок виділили невеликому шпиталю для лікування молодих ремісників і челядників. На подвір’ї було влаштовано гімнастичні знаряддя, збудовано зал для гри у кеглі та літню сцену.
Маєток Єльського, вигляд з нин. вул. Міцкевича 26 – 28, фото 1906 року
Куратором товариства був також митрополит Андрей Шептицький. Згодом Євген Нагірний заснував 1884 року схоже товариство ” Зоря” для греко-католицьких ремісників.
Давній будинок Єльського, вигляд з вул. Міцкевича 26 – 28, фото 2015 року
” Скала ” проіснувала до ІІ Світової війни. За радянських часів у митрополичому парку, під собором Св. Юра, було встановлено три вежі для заглушування ” ворожих ” радіопередач. Одна з цих веж стоїть і донині. А в будівлях на вул. Міцкевича, 28 встановили обладнання для цих ” глушилок “. Донині тут ще перебуває ” секретний об’єкт “, і старовинний палацик можна частково оглянути лише з вулиці.
Сьогодні, 10 лютого, в Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» пройшов вечір пам’яті Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга). Захід приурочений до 120-тої річниці з його дня народження.
У приміщенні тюрми, де раніше страждали борці за українську незалежність, учасники вечора згадали видатного патріота Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга), австрійця, який все життя прославляв Україну і віддав за неї життя. Козацьке ім’я виходець із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів отримав від українських вояків під час Першої світової війни.
Автором сценарію заходу та модератором стала львівська журналістка, бард Наталка Криничанка. На заході виступили з промовами дослідник біографії, автор книг про Вишиваного Марко Сімкін, історик Іван Сварник, депутат Львівської облради Андрій Холявка, актор Театра ім. Заньковецької Юрій Чеков та представник ГО «Європейська співпраця» Олег Яськів. Патріотичними піснями вечір прикрасили учасники жіночого вокального колективу «Золоті літа» та чоловічого хору «Галицька фермата».
Довідка.
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний) (10 лютого 1895 – 18 серпня 1948) – український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного. Він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов’ю до України.
Львів 1941 року у об'єктиві німецьких солдатів з " Едельвейсу "
Нацистський бліцкриг у Європі 1939 – 1941 років був приголомшливий … Частини вермахту поглинали країну за країною долаючи сотні кілометрів на день. Польща, Франція, країни Бенілюксу, Данія та Норвегія, Греція та держави Балкан …
Німецьке суспільство тих років переживало ейфорію та піднесення, солдати були справжніми народними героями … З тих днів, коли держава фюрера перебувала в апогеї розквіту, дійшло чимало фотографій, які щасливі німецькі солдати відсилали додому близьким з усіх куточків поневоленої Європи …
Перед світанком 22 червня 1941 розпочалась кампанія проти СРСР, вже 30 червня перші німецькі підрозділи входили до Львова … Одні з перших хто увійшов у місто – елітний підрозділ, 1 – ша гірськопіхотна дивізія, більш знана як ” Едельвейс ” …
Сьогодні маємо з Вами унікальну нагоду, побачити Львів очима завойовника …
Німецькі частини заходять до Львова, нинішня вул. ШевченкаБійці ” Едельвейсу ” з місцевими мешканцями, нинішня вул. Чайковського, перші дні окупаціїГірські стрільці на вул. ЗамарстинівськаЗалізничний міст на вул. Долинського – Замарстинівська, перші дні окупаціїРозбита радянська техніка, на пл. Бернардинській ( нині – пл. Соборна )Німецька піхота на Верхньому ЛичаковіКомандуючий дивізією ” Едельвейс ” ген. Хуберт Ланц на нин. оглядовому майданчику Високого ЗамкуЧерги за продуктами перших днів окупації, вул. Б. ХмельницькогоВиведена з ладу радянська техніка, позаду ” Магнус “Німецькі частини на марші по вул. ГородоцькійГірські стрільці на нин. вул. Шевченка” Едельвейси ” на марші нин. проспектом СвободиКерівна ланка гірської дивізії, площа Ринок” Едельвейси ” на площі РинокПіхотинці на марші, нин. пл. СоборнаДалі на схід …, пл. СоборнаГірські піхотинці оглядають трофейні авіабомби на СкниловіПанорама на місто з р – ну вул. Зеленої, 30 червня 1941 рокуПолонені радянські солдати, нин. пр – т СвободиВул. Коперника на фоні церкви Св. Духа, в яку влучила авіабомба
1948 рік. 13 лютого, за тиждень до 60-ліття визначного українського композитора, піаніста, педагога Василя Барвінського, великий зал львівської консерваторії зібрав весь колектив закладу. Можливо, це були урочисті збори до ювілею митця, а може, репетиція концерту? Ні, в атмосфері було відсутнє урочисте піднесення, а напружені, розгублені обличчя учасників цього велелюдного дійства свідчили про зовсім іншу мету – за мить усіх їх змусять зламати долю найавторитетнішого музиканта, унікально чесної і порядної людини – Василя Барвінського, на той момент вже колишнього директора консерваторії. Він не міг бути присутній на цьому судилищі, бо вже перебував під вартою НКВС.
10 років мордовських таборів підірвали здоров’я Барвінського, але не зламали його духу, не поселили в його серці ненависті й озлоблення.
Василь Барвінський
Чому ж Василь Барвінський був таким небезпечним для радянської ідеологічної машини, що треба було стерти пам’ять про нього?
Партійні очільники настільки боялися цієї шляхетної людини, що змусили Барвінського підписати дозвіл на знищення власного композиторського доробку.
У подвір’ї закладу, який він очолював багато років, були спалені усі його музичні твори, уся бібліотека. Він став композитором “без нот”.
Після повернення із заслання Барвінському було заборонено не лише займатися педагогічною працею, а навіть заходити у приміщення консерваторії…
То що ж, здавалося, мети досягнуто! Нотних видань в Радянському Союзі немає, рукописів – також, радянські виконавці твори не виконують, радянські музикознавці постать Василя Барвінського викреслили з історії української музики…
Меморіальна дошка на будинку Василя Барвінського
Але ні, ім’я Барвінського відродилося з попелу. У 1964 році, вже після смерті композитора його було реабілітовано, а втрачені твори в якийсь неймовірно чудесний спосіб почали знаходитися в різних куточках світу. Повернення імені Барвінського триває і сьогодні.
Своїм життям, силою духу, шляхетністю він забезпечив собі місце серед Великих Українців, яких має знати кожен.
Всіх охочих дізнатися більше про цю унікальну людину, запрошуємо 23 лютого 2015 на 18.00 в
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові (вул. С. Крушельницької, 23) на лекцію “Композитор Василь Барвінський – трагедія митця”. Лектор – Роксоляна Мисько-Пасічник, ст. наук. співробітник Музею.
" Старики - розбійники " у Львові. 11 маловідомих фотографій
1970 року Львів жив у атмосфері кінозйомок …
Фільм Ельдара Рязанова ” Старики – розбійники ” можна сміливо віднести до категорії ” вічних “, незабутніх, тих стрічок, які не втомлюєшся переглядати. Кіно, що змушує замислитись, радує неповторним акторським складом, зачаровує своєю атмосферою …
Практично всі вуличні сцени цієї стрічки було відзнято у Львові. Окрім самого кіношедевру, за десятки років, з’явились сотні статей, репортажів, є безліч кадрів і скріншотів, ідентифіковано всі львівські вулички, що потрапили у кадр … Але інтерес до зйомок ” культової ” стрічки, блискучих акторів, і, звісно, Львова минулих років не спадає …
Пропонуємо вашій увазі декілька маловідомих фотографій, що робилися під час зйомок фільму, та в ході перебування кінознімальної групи у Львові.
Автографсесія Юрія Нікуліна під час візиту до сер. школи № 58 ( на розі нинішніх пр – ту Чорновола і вул. Під дубом ), 1970 рікРоздача автографів у розпалі. Ю. Нікулін у школі № 58 м. Львова, 1970 рікЮрій Нікулін зі школярами с.ш. № 58, 1970 рікЮрій Нікулін зі школярами сер.школи № 58, 1970 рікПід час візиту Ю. Нікуліна до львівських шкіл, 1970 рікГ. Бурков і Ю. Нікулін, Б. Рунге у будівлі профспілок ( тоді магазин ” Елегант ” ) на пр – ті Шевченка, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені ” пограбування ” інкасатора, нині – вул. Грушевського, Драгоманова, 1970 рікЮрій Нікулін в сцені втечі після ” пограбування “, р – н вул. Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені втечі після ” пограбування “, р – н вул. Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін у сцені ” пограбування ” інкасатора, вул. Грушевського – Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені ” пограбування ” інкасатора, нині – вул. Грушевського, Драгоманова, 2 , 1970 рік
Львів якого не повернеш. Будинок і кав'ярня Шнайдера
Вулиця Академічна ( нині пр – т Т. Шевченка ) у Львові здавна одне з найулюбленіших мешканцями місць для прогулянок. Затишна алея, неповторна архітектура, крамниці і, звісно кав’ярні …
Ще сто років тому одна з кам’яниць нинішнього проспекту, під № 7, виглядала зовсім інакше – більш органічно, в унісон з архітектурним ансамблем старої вулиці … Цей будинок, і популярна кав’ярня у ньому носили ім’я власника – Густава Шнайдера.
Будинок Шнайдера на вул. Академічна, 7. Фото поч. XX ст.
Нині на цій ділянці – данина моді і новим тенденціям в архітектурі 20 – х рр. XX ст. – восьмиповерховий прибутковий будинок у стилі функціоналізму збудований 1929 року, із залізобетонним каркасом в основі, зовні облицьований плитами штучного граніту та мармуру.
Будинок профспілок Львівщини, на пр – ті Шевченка, 7. Фото 2015 року
Сьогодні це будинок профспілок Львівщини, до 1939 року споруда була відома як другий будинок Шпрехера …
Другий будинок Шпрехера, в тлі – будинок Сегаля, фото 2015 року
Перша будівля на цьому місці відома з середини XIX століття, нажаль не збереглись ні ім’я архітектора, ні першого власника кам’яниці. Наприкінці століття ділянка стає власністю родини Шнайдер.
Будинок і кав’ярня Шнайдера на рекламній поштівці. Поч. XX ст.
У 1897 році будинок і кав’ярню розширено і наново оздоблено незвичними для тогочасного Львова сецесійними розписами Антона Туха. Їх сміливо можна вважати першими зразками мегапопулярної згодом сецесії у Львові.
Сецесійні розписи кав’ярні Шнайдера А. Туха. Рекламна поштівка, поч. XX ст.
Згодом заклад стала популярним серед мистецької богеми. В його залах відбувались виставки малярства і скульптури. Близько 1900 року кав’ярня Г. Шнайдера вважалась найпрестижнішою у Львові.
На відміну від ” Монополю ” особливо популярним був заклад Шнайдера серед польських митців, його відвідувачами були Г. Запольська, Я. Каспрович, Л. Стафф, О. Ортвін, К. Сихульський, С. Дембіцький.
Будинок і заклад Шнайдера на Академічній, 7. Фото перед 1912 роком
Також сюди, прямуючи з Наукового товариства їм. Т. Шевченка, заходив І. Франко, тут був центр мистецьких диспутів та осередок визрівання творчих ідей і проектів. Як зазначав М. Рудницький, Г. Хоткевича “можна було там побачити в товаристві І. Франка, який час від часу доручав йому деякі чужі рукописи, не маючи часу їх перечитувати”.
Другий будинок Шпрехера, на місці кам’яниці Шнайдера. Фото 2015 року
У 1907 році кав’ярню було закрито, згодом ділянку на Академічній купує відомий підприємець Йона Шпрехер. У 1912 р. давній будинок Шнайдера розбирають для втілення нового, сміливого архітектурного проекту …
Минуле і сьогодення найвужчої вулиці львівського центру
Львівське середмістя, протягом століть закуте у міські мури, всі ці роки мало три найбільші проблеми – пожежі, епідемії і … тісняву, одвічний брак місця …
Остання проблема настільки міцно врізалась у генетичну пам’ять городян, що незважаючи на розібрання мурів у кін. XVIII ст. і нові можливості, центр міста продовжували забудовувати досить щільно … Звісно, це було зумовлено й економічною ситуацією, високими цінами на землю насамперед …
Найкраще нам розповідають про це давні львівські вулички …
Вул. О. Нижанківського від площі Галицької, фото 2015 року
Найвужчою серед них у центральній частині міста Лева є давня вулиця Крива, нині вул. О. Нижанківського.
Давня вулиця Крива ( нині вул. О. Нижанківського ), фото поч. XX ст.
Перша згадка про цю вуличку сягає 1828 року, тоді, вочевидь, вона була тупіковую, замкненою, оскільки мала назву на ранніх планах міста – вулиця Крива Сліпа.
Фрагмент давньої вулиці Крива у наші дні, фото 2015 року
Після магістратської реформи 1871 року вулиця позбулась додатку і залишилась просто Кривою. У 1908 році вуличку названо іменем відомого громадського діяча, мецената і фундатора Віктора Бурлярда.
На вулиці Кривій, фото до 1914 року
Адресу № 11 у міжвоєння мав магазин друкарських машин “ Графіка ” Зайця, зараз цієї адреси не існує.
У радянський період від 1950 і до 1992 це була вулиця Бойка. У 1992 році вулиці дають ім’я українського композитора і музичного діяча Остапа Нижанківського ( 1893 – 1940 рр. ).
Забудова вул. Нижанківського, фото 2015 року
Вулиця є власне вузеньким внутрішнім проїздом у кварталі між проспектом Т. Шевченка та вулицею Князя Романа. Багато будинків мають нумерацію по цих сусідніх вулицях, тому подорож по ній виглядає надзвичайно заплутаною.
Давня вулиця Крива, фото поч. XX ст.
Вуличка від 1937 року тісно пов’язана з одним з найбільших кінотеатрів Львова – ” Європою ” ( пізніше ” Україна “), адже існував скрізний прохід до внутрішнього двору, створюючи невеличкий пасаж … Кінотеатр збанкротував і припинив роботу у сер. 2000 – х рр., ділянку було придбано і розчищено під паркувальний майданчик …
Перспектива вулиці Нижанківського в напрямку вул. Князя Романа, праворуч -ділянка під забудову, фото 2015 року
В останні роки навколо цієї ділянки розгорівся справжній конфлікт .. Сторонами суперечки є забудовник, який має намір звести тут торгівельно – розважальний комплекс із кінотеатром і мешканці квартальчику, які протестують проти цього. Справа дійшла до блокування будівництва , на сьогодні триває будівельно -технічна експертиза …
Проект ТРЦ Кіносвіт на вул. Нижанківського, за матеріалами забудовника
Невідомо чим закінчиться справа, як буде виглядати вуличка за декілька років … Але сьогодні ми ще маємо можливість зберегти у пам’яті те, якою вона була …
14 лютого у Львівському театрі імені Марії Заньковецької влаштують святкову академію з нагоди творчого ювілею народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна.
З ім’ям Федора Миколайовича асоціюється український театр часу незалежності, він зумів поєднати на сцені самобутність нашої нації та академічний театральний стиль. Таїсія Йосипівна – багатогранна особистість, яка своє життя присвятила розвитку театрального мистецтва і проявила себе не тільки як талановита актриса театру та кіно, але й як педагог. Творчий тандем Стригун-Литвиненко є знаковим для українського мистецтва. Вони подарували глядачам свій талант і виховали не одне покоління акторів. Театру заньківчан акторське подружжя віддало 50 років творчого життя.
Таїсія Литвиненко та Федір Стригун на перс-конференції
Поза сумнівом, львів’яни з нетерпінням чекають бенефісу улюблених акторів. Хоча сам Стригун переконаний, що зараз не до святкувань, бо війна. Тому наголошує, що зустріч із глядачами 14 лютого буде не святковою – творчою, і це роздуми про театр, показ фрагментів ретро-вистав та уривків з кінофільмів за участю народних артистів: «Поговоримо, а в кінці разом заспіваємо «Многая літа». Що ще треба?».
Про перебіг академії, присвяченій 50-літтю творчої праці на заньківчанській сцені подружжя Стригун – Литвиненко – у наступних числах «Дня».
Кам’яниці сучасного центру Львова настільки звичні, ” рідні “для нинішнього покоління городян, що часто нам важко повірити у те, що лише сотню років тому на їх місці стояли зовсім інші споруди …
Попередником знаного кожному львів’янину будинку Шпрехера ( більш відомого як ” Будинок книги ” ), на давній площі Марійській ( нині пл. А. Міцкевича ), був будинок Каліста Понінського.
Будинок Шпрехера, що зведений на місці давнього будинку Понінського. Фото 2015 року
Перша двоповерхова будівля з’являється на цьому місці 1829 року. Вона належала родині кравця Марцелі Громадзінського, який в 1847 році зводить вже чотириповерхову кам’яницю.
Будинок Понінського, 1894 рік
В 1867 році новим власником будинку став князь Каліст Понінський – його іменем кам’яницю продовжували називати решту років ії існування, а пізніше князь Любомирський, власник палацу на Ринку, і ще багатьох маєтностей у місті і за його межами.
Давній будинок Понінського з боку Валів Гетьманських ( нині пр – т Свободи ), 1910 рік
З 1880 року в цьому будинку деякий час містилася перша дирекція Галицької залізниці, а також знаходилася відома ” Академічна книгозбірня ”
Вид на північну частину Марійської площі, ліворуч – будинок Понінського. Поштівка 1906 року
У цьому будинку протягом 1902 – 1912 років діяла популярна серед львівських письменників та художників кав’ярня ” Монополь ” ( власник Ф. Гексель ), яку часто відвідував І. Франко. Постійними клієнтами кав’ярні були також політик Болєслав Вислоух, історики Ф. Яворський і Богдан Януш, професор Щурат, художники Ярослав Петрак і Фредерик Паутч.
Сучасний вигляд ділянки з будинком Шпрехера, фото 2015 року
” Монополь ” був місцем збору ” молодомузівців “- неформальної спілки молодих письменників і поетів Галичини, творчої молоді. Було вигідно тут сидіти – достатньо було купити горнятко кави і можна було залишатися до довгої розмови …
Неперевершено передає атмосферу цієї кав’ярні, коли тут з’являвся І. Франко, Петро Карманський : ” Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні ” Монополь” незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав своє горнятко чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити. – Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурно таскав під пахвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника на якійсь фразі, що йому не подобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним – ” дурниці говорите “. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці, ані не вчули від нікого із сучасних
Будинок Понінського напередодні розібрання, 1912 рік
В 1910 році будинок, який знаходився в аварійному стані, купив один з найбагатших будинковласників Львова єврейський купець Йона Шпрехер. За два роки старий будинок Понінського розібрали задля втілення нового, блискучого проекту …
Виставка присвячена 130-річчю від дня заснування першого українського нотного видавництва Галичини “Бібліотека музикальна” і 110-тим роковинам видавництва “Торбан”.
Мар’яна Зубеляк відкриває виставку “Музичні видавництва Галичини: 130 років історії” в музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові
На виставці експонуються матеріали з фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові та Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.
Ольга Осадця на відкритті виставки “Музичні видавництва Галичини: 130 років історії” в музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові
Виставка відкрилась короткою, але дуже цікавою та змістовною лекцією від Ольги Осадці, котра розповіла історію нотного видавництва Галичини і розказала кілька цікавих та маловідомих фактів.
Відкриття виставки “Музичні видавництва Галичини: 130 років історії” в музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові
Виставка триватиме до 2 березня 2015 року. Організатори висловлюють щиру вдячність за участь в організації виставки виконувачці обов’язків директора Інституту п. Ользі Осадці, завідувачу відділу наукових досліджень музичних творів та фотодокументів п. Володимиру Пасічнику, молодшому науковому співробітнику бібліотеки п. Наталії Косаняк.
Лілія Коструба на відкритті виставки “Музичні видавництва Галичини: 130 років історії” в музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові
Приємною частиною відкриття виставки стали вокальні твори у виконанні знаної львівської співачки Лілії Коструби. Вона виконала три солоспіви.
Після офіційної частини відкриття виставки, розпочалася дискусія з запитаннями та відповідями. Потроху акцент розмови змістився до постаті видатного релігійного та культурного діяча, о. Михайла Вербицького, 200-річчя з дня народження якого ми будемо святкувати у цьому році.
Мар’яна Зубеляк одразу скористалась нагодою та анонсувала – наступна виставка буде присвячена творцеві Державного Гімну України о. Михайлу Вербицькому.
Довідково: У Галичині від 60-х років ХІХ ст. культурно-просвітницькі товариства за участю аматорських хорових колективів систематично проводили музично-декламаційні вечори на вшанування громадських і культурних діячів, важливих історичних подій. Практикувались також і розважальні концерти, часто з танцями. Центральною подією культурного життя української громади були щорічні вшанування пам’яті Т. Шевченка, що мали не лише мистецьке, але й ідейно-політичне значення. Потреба у відповідному репертуарі стимулювали творчість композиторів. На хвилі широкого розгортання концертного руху в Галичині виникло питання спеціалізованих нотних видавництв. Першу спробу у цьому напрямку здійснили учасники хору “Академічного братства” О. Нижанківський, К. Студинський, Й. Партицький, А. Крушельницький, які заснували у 1885 р. “Бібліотеку музикальну”. Від 90-х рр. при товариствах “Боян” у Львові, Станиславові, Дрогобичі, Перемишлі діяли так звані “підручні музичні видавництва”. У лютому 1905 р. у Львові за ініціативою композитора Я. Ярославенка було створене приватне нотне видавництво “Торбан”. Деякий час діяли видавництва “Ліра” (засноване 1913 р. М. Гайворонським і О. Залеським у Львові), Музичного товариства ім. М. Лисенка (засноване у Львові 1921 р.).
За роки існування галицьких нотних видавництв були опубліковані численні хорові, вокальні, інструментальні твори композиторів і Західної, і Східної України. Як писав Ф. Колесса, “це послужило причиною до об’єднання українців по обох боках давнього кордону в праці на музичнім полі”.
5 лютого 2015 року в Центрі міської історії на вулиці акаеміка. Богомольця, 6, відбулася відкрита лекція Др. Павла Кубіцкого “(Ре)Конструкція ідентичності міст на прикладі Щеціна та Вроцлава”. Лекція читалася польською мовою.
Лекція Др. Павла Кубіцкого “(Ре)Конструкція ідентичності міст на прикладі Щеціна та Вроцлава”
У доповіді проаналізовано процес реконструкції ідентичності постміграційних міст. Щецін і Вроцлав – два найбільші польські міста, населення яких змінилося на сто відсотків. Після 1945 року на зміну німецьким мешканцям і робітникам прийшли польські жителі, які походили в основному з сільської місцевості. Нові мешканці ще довго відчували подвійне відчуження щодо міст, де вони почали жити. Відчуження мало, з одного боку, культурний характер – упродовж сторіч обидва міста були міцно закорінені в німецькій культурі, а з іншого боку, структурний характер – вихідці зі села переживали серйозні проблеми, пов’язані з адаптацією до міського середовища.
Сучасний Вроцлав є прикладом, де успішно завершився ритуал переходу: від мігрантів у “небажаному місці” до громадян “свого” міста. Натомість Щецін все ще лежить у перехідній зоні, де процес реконструкції ідентичності не закінчився.
Представлені висновки стали результатом трирічного науково-дослідного проекту (2008-2010 рр.), виконаного у рамках ґрантової програми RECON Reconstituting Democracy in Europe 6.
Лекція Др. Павла Кубіцкого “(Ре)Конструкція ідентичності міст на прикладі Щеціна та Вроцлава”
Варто зазначити що лекція зібрала дуже велику кількість охочих послухати. Навіть організатори цієї події не сподівалися що прийде така велика кількість слухачів. Після насиченої лекції, відвідувачі засипали лектора великої кількість запитань і відбулася цікава дискусія.
Др. Павел Кубіцкі
Др. Павел Кубіцкі – соціолог і антрополог, доктор Інституту Європеїстики Яґеллонського університету, спеціаліст із вивчення соціально-культурного міського простору. Він брав участь у багатьох міжнародних дослідницьких проектах з урбаністичною тематикою, зокрема: “Ethnological Understanding of Cultural Diversity in Central European Urban Spaces”, “La Place un patrimoine europée, The Square: a European Heritage”, “RECON Reconstituting Democracy in Europe”. Автор книги Miasto w sieci znaczeń. Kraków i jego tożsamości (Місто в мережі значень. Краків і його ідентичність, 2010) і звіту Nowi mieszczanie w nowej Polsce (Нові містяни у новій Польщі, 2011).
Вимушено чи добровільно, але люди переодягаються. Те саме можна сказати і про населені пункти. Повільно і закономірно, або ж раптово та дещо штучно, але...
