Початок тут
Не втамувавши свою жагу до пригод ми з Інокентієм пішли досліджувати інший малоходжений колектор по вулиці Левицького. Запаркувавши машину коло адміністрації ми відкинули з землі неважку металеву пластину та, як колись, по сходинках сховалися від людей. Тут собі спокійно переодягнулися та пішли проти течії в сторону Погулянки.
Як я вже писав, в цьому колекторі дуже брудно та неприємно. Зате води небагато і можна йти прямо по руслу. Минаємо зелений люк до Російського консульства, потім є розгалуження. Ліворуч вливається вода з вулиці Мечнікова. Там йде каскад водоспадиків щоб скинути висоту. Діаметр яйця малий, але ходибельний.
Йдемо прямо в сторону Погулянки. Невдовзі широкий колектор закінчується і перед нами просто яйце. Йти ним можна, не зносить. Потрібно руками триматися за стінки. А вони липкі та слизькі, хоч у фільмі жахів показуй. Ще через кілька метрів на голову в яйці ллється полтвопад. Пройти таку ділянку можна тільки в повному ОЗК. То ж я йду далі, а Інокентій залишається «охороняти» вхід. Після водопаду в колекторі з’являється невеличка кімната і скоби нагору до люка. Вдалині просвічується злиття двох менших колекторів з вулиць Погулянка та Вахнянина.
Колись піднімалося питання «скільки джерельної води дає притока з Погулянки?». Відповідь: «Я не знаю скільки тут джерельної, але навіть з каналізацією води тут мало». Ми вертаємося назад. Практично одразу нижче входу колектор стає вищим. Можна йти по бортику не згинаючись. Тут також брудно, але вже не настільки. Зато трапляються розсипи чорного металобрухту у відносно великих кількостях. Таке враження, що хтось регулярно його скидав сюди зверху. Ми, наприклад, на бортику знайшли сокиру та грубий кусок мідного кабеля. Це ще раз доводить, що ніхто тут довго не був.
Востаннє я тут ходив в 2009 році з Fenriz i Zelia. З того часу нічого в кращу сторону не змінилося. Навпаки, решітки дощоприймачів часто забиті, свіжого повітря через них потрпаляє мало. В одному місці колектор навскоси перетинає оранжева труба. Напевно комусь треба було кинути кабель з одної сторони вулиці на іншу. От він і продовбав отвір в бетонних стінах колектора. Якщо так триватиме і далі, то в перспективі тут не буде як пройти, стільки труб та кабелів стирчатиме! Я не говорю вже про витік води та фекалій в навколишній грунт через ці отвори.
В основне русло Полтви ми прийшли як до себе додому. Вибратися з колектора можна по вузькому, сантиметрів 10, підводному гребеню. Це все що залишилося від бортика після минулорічних злив. Про руйнування ми неодноразово писали, за рік так ніхто не поремонтував. З гребеня можна впасти і опинишся вище пояса у воді (були прецеденти). Якщо яму не залатати то з часом вона тільки збільшуватиметься.
Інокентій висунув цікаве запитання: коли закривали Полтву, що було з мостиками? Роботи тривали не один місяць, люди якось мусіли ходити з берега на берег. Можливо в колекторі залишилися частини цих старих містків. Як мінімум для чогось же існують ці три щілини на місці клумби на Маріїнській площі….
Щоб менше вертатися до машини ми вирішили вилізти коло театру ім. Марії Заньковецької. Я надів фірмову жилетку «Дослідники Львова» і поліз першим. Не встиг відкрити люк як почув «Оооо, дивися! Дігери з Полтви вилазять». Молода компанія подивилася на нас як на живу ілюстрацію новин з цього сайту, але обніматися не пішли. Ну дуже вже брудні ми були.
Ну а далі вже традиційне вмивання у фонтані та повернення назад тією ж дорогою, тільки по поверхні.
Андрій РИШТУН
