Найстаріша діюча лікарня Галичини або майже 240-річна історія Львівської обласної клінічної лікарні. Частина друга

2965
Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні, де колись розміщувався колегіум піярів. Сучасне фото 2018 р.
Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні, де колись розміщувався колегіум піярів. Сучасне фото 2018 р.

В історії створення Львівської обласної клінічної лікарні значну роль зіграло два чернечі ордени – Боніфратрів та Піярів. Якщо перші іще в кінці XVII століття заснували шпиталь на Личакові і фахово займалися медициною, то другі, будуючи свою колегію, навіть й не думали, що з часом у її приміщення буде передислоковано шпиталь Боніфратрів та у ньому розпочне свою історію головний шпиталь Галичини, тепер – Львівська обласна клінічна лікарня. Про це, а також про розвиток лікарні у ХІХ столітті у другій частині нашої розповіді.

Історія Львівської обласної клінічної лікарні своїми коренями сягає кінця XVII століття – тоді обабіч сучасної вулиці Личаківської (вище перехрестя із вулицею Чехова) було засновано мурований костел Братів Милосердя (Бонифратрів). Львівський історик Денис Зубрицький так писав про це в описі подій 1690 року: «Цього року король Ян ІІІ (Ян Собєський – ред.) заснував при костелику Святого Лаврентія, тепер перетворений на військовий шпиталь, монастир Боніфратрів».

Дослідник історії Львова Ігор Мельник стверджує, що монастир та шпиталь Ян Собєський заснував іще раніше – у 1659 році іще будучи коронним хорунжим і яворівським старостою. Проте цей шпиталь і монастир зруйнували турки під час облоги Львова у 1672 році. Із 1687 року за проектом Шарля Бенуа почалася відбудова монастиря ордену Боніфратрів та шпиталю. Зауважимо, що Лю Перша сакральна споруда на цьому місці існувала із 1539 року – тут розміщувалася дерев’яна каплиця із чудотворним образом Святого Лаврентія.

Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Фото із дрона. 2021 р.
Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Фото із дрона. 2021 р.

Монахи-боніфратри (латиною – Ordo Hospitalarius Sancti Joannis de Deo, італійською – Fatebenefratelli) – це ченці-госпітальєри святого Івана Божого, яких іще називали «милосердні браття». Цей орден Римо-католицької церкви був заснований у 1537 році в Гранаді (Іспанія). Боніфратри дотримувалися уставу Святого Августина і сповідували обітниці бідності, чистоти і послуху, а також четвертої обітниці – допомоги хворим. Оксана Стадник, дослідниця історії медицини Львова, каже, що монахти-боніфратри наприкінці Середньовіччя були ченцями-шпитальниками, отож славилися найсучаснішою, як на кінець XVII століття медичною освітою. Боніфратри уміли виготовляти багато ліків із рослин та опікувалися божевільними.

Чернечий орден боніфратрів поширився за межі Іспанії завдяки брату Петру Соріано, який біля 1572 року відкрив лікарню в Неаполі (Італія), а через 9 років – у Римі. У 1586 році  папа Сикст V буллою «Etsi pro debito» надав братам-боніфратрам статус релігійного ордену.

Після того, як Галичина потрапила під владу Австрії, у 1784 році на базі шпиталю монахів-боніфратрів було створено військовий шпиталь, який існує і досі на цьому ж місці – зараз це Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, який зараз займає  територію між вулицями Личаківською, Чехова, Чернігівською та Академіка Миколи Кравчука. У 1890-91 роках було збудовано інфекційний корпус військового шпиталю у стилі «еклектика» із бароковим декором – він знаходиться праворуч від перехрестя вулиць Чернігівської та Нєкрасова. У 1970-х роках було збудовано великі багатоповерхові корпуси військового госпіталю.

Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Фото зі сторони нижньої частини вулиці Чернігівської. 2018 р.
Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Фото зі сторони нижньої частини вулиці Чернігівської. 2018 р.

Історія власне Львівської обласної клінічної лікарні розпочинається 30 червня 1783 року, коли австрійський імператор Йосиф ІІ підписав рескрипт про створення у Львові Загального шпиталю (Аllgemeinen Krankenhaus). Загалом у Австрійській імперії за указом імператора Йосифа ІІ було створено чотири загальні шпиталі – у Відні, Будапешті, Празі та Львові. Ці шпиталі створювалися за зразком шпиталю «Hôtel-Dieu de Paris». Власне до Загального шпиталю і було переведено монахів-бонифратрів, які на той час були чи не єдиною установою, яка здійснювала лікарський нагляд у Львові.

У Львові Загальний шпиталь отримав приміщення Колегії отців Піярів – найбільшої на той час будівлі Львова. Цікаво, що хоча фасад цієї будівлі виходить на вулицю Нєкрасова, вона має адресу вулиця Чергінівська, 7. Зараз тут головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні, в якому розміщено приймально-діагностичне відділення; відділення інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації №1; а також відділення гемодіалізу, функціональної діагностики, кардіохірургічне, судинної хірургії та хірургічне № 1.

Коротко розповімо, хто такі були отці-піярі і як вони з’явилися у Львові. Католицький чернечий орден піярів (Ordo Clericorum Regularium Pauperum Matris Dei Scholarum Piarum) виник на основі школи «Schola pia» («Набожна школа»), яка існувала наприкінці 1590-х років. Засновником ордену піярів вважається Йосиф Каласанський. Статут ордену був затверджений на початку 1620-х років Папою римським Григорієм XV. Монахи-піярі зосереджували свою увагу на навчанні та вихованні молоді.

Костел Св. Лаврентія і шпиталь отців-боніфратрів при сучасній вулиці Личаківській на початку XVIII ст. Рисунок Ігоря Качора
Костел Св. Лаврентія і шпиталь отців-боніфратрів при сучасній вулиці Личаківській на початку XVIII ст. Рисунок Ігоря Качора

На території Польщі – Першої Речі Посполитої, отці-піярі з’явилися у 1641 році на запрошення короля Владислава IV Вази. У 1665 році була заснована Польська провінція піярів, а у Львові вони з’явилися в 1718 році. У 1748 році за ініціативи єпископа Самуеля Роха Гловінського (1703 – 1778 рр.) у Львові створюється навчальний заклад – «Collegium Nobilium», тобто Колегія Піярів.

Ідею єпископа Гловінського підтримав тогочасний король Польщі Август ІІІ. Дозвіл на будівництво приміщення конвікту видав Папа римський Бенедикт ХІV. Це будівництво і розпочалося на розі сучасних вулиць Нєкрасова та Чернігівської. Що ж до колегіуму піярів, то він розпочав діяльність у 1758 році і на початку розміщувався в орендованих приміщеннях.

Щодо авторства проекту головного корпусу Львівської обласної клінічної лікарні, то серед дослідників історії Львова тривають суперечки: одні дослідники історії Львова вважають архітектором колегіуму піярів Франческо Плаціді, інші – Якуба Фонтана. Щодо останнього відомо, що у 1743 році він будував «Collegium Nobilium» у Варшаві. Є припущення, що фасад костелу створив один із італійських архітекторів, а от корпуси зводив хтось із місцевих архітекторів, можливо Петро Полейовський. Будівля зведена у стилі пізнього бароко із елементами класицизму. Фасад костелу, облицьований каменем, до речі, схожий на фасад римської базиліки Сан-Джованні-на-Латерно архітектора Алессандро Галілеї. Будівля прикрашена портиком з трикутним фронтоном, на тимпані якого розміщено Всевидюче око, яке дехто вважає прихованим масонським символом.

Костел Св. Лаврентія і будівлі військового шпиталю. Фото 1894 року
Костел Св. Лаврентія і будівлі військового шпиталю. Фото 1894 року

Немає згоди і щодо того, коли саме почалося зведення колегіуму піярів. Частина дослідників вважають, що будівництво розпочалося у 1748 році, а центральна частина головного корпусу Львівської ОКЛ (облицьована каменем) була зведена уже в 1752 році. Інші ж дослідники кажуть, що 19 травня 1760 року було посвячено наріжний камінь костелу, який повинен був стати центральним елементом будівлі колегіуму піярів.

На початку 1760-х років будівництво колегіуму піярів зупинили через протест отців-єзуїтів. 18 червня 1764 року повторно заклали наріжний камінь «Collegium Nobilium» у Львові. У 1765 – 1776 році будівництвом колегіуму піярів керував Франциск Ксаверій Кульчицький, який на той час був майстром львівського цеху мулярів.

Треба зазначити, що єпископ Самюель Гловінський був дуже заможною людиною – йому належали землі в околицях Львова приблизно від сучасної вулиці Чернігівської аж до Підбірців. Для того, щоб отримати кошти на будівництво колегіуму піярів, Гловінський продав частину своїх земель. Місце для колегіуму він обрав на краю своїх володінь, якомога ближче до центру Львова.

Ескіз фасаду костелу колегіуму піярів. 1750-ті рр.
Ескіз фасаду костелу колегіуму піярів. 1750-ті рр.

До смерті єпископа Гловінського так і не встигли добудувати ліве крило будівлі (те, у якому зараз розміщується реанімаційне відділення і хірургічне відділення № 1), отож будівля, яка за первісним задумом мала нагадувати літеру Н, довший час не була завершена, що добре видно на літографії К. Ауера, яка датована 1837 роком. Головний корпус Львівської ОКЛ будо добудовано лише у 1850-85 роках із збереженням автентичного стилю – на той час в будівлі уже розміщувалася лікарня.

Після смерті єпископа Гловінського у 1778 році продовжувала діяти фундація його імені, яка фінансувала навчання талановитої молоді. Фундація Гловінського існувала довший час – зокрема за її кошти навчався відомий лікар-українець Мар’ян Панчишин (1885 – 1943 рр.), пам’ятник якому в 2000 році встановлено навпроти входу в головний корпус Львівської ОКЛ. Мар’ян Панчишин був відомим громадським діячем, членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та головою Українського лікарського товариства. Мешкав він зовсім неподалік – на сучасній вулиці Кармелюка, 3 у власній віллі – зараз в цьому будинку знаходиться Музей медицини Галичини.

У 1773 році, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина разом зі Львовом стала частиною Австрійської імперії, де правила династія Габсбургів. Імператрицею на той час була набожна Марія-Терезія, яка затвердила діяльність колегіуму піярів під назвою «Collegium Nobilium Theresianum», а такоє діяльність фундації Гловінського, яка виплачувала стипендії 12 небагатим вихованцям колегіуму.

Панорама Львова із зображенням будівлі Загального шпиталю (колишнього колегіуму піярів). Рисунок початку ХІХ ст.
Панорама Львова із зображенням будівлі Загального шпиталю (колишнього колегіуму піярів). Рисунок початку ХІХ ст.

Наступником Марії-Терезії на австрійському троні став імператор Йосиф ІІ, відомий своїм антирелігійним курсом. Відповідно до імператорських наказів, у костелів та монастирів відбирали землі та інше майно, які «неефективно використовувалися». За правління Йосифа ІІ було закрито багато храмів та монастирів, які було «перепрофільовано» в інші заклади. Не оминула така доля і колегіум піярів у Львові – у 1783 році його було перепрофільовано у державну лікарню – Загальний шпиталь. До речі, на цей момент налічувалося лише 9 ченців-піярів.

Паралельно із створенням Загального шпиталю, у 1784 році у Львові було відновлено роботу університету. На той час у ньому було 4 факультети – теологічний, правничий, філософський і медичний. Останній і став тою зерниною, яка дала початок розвитку львівської медичної освіти. Вже з початку діяльності медичного факультету навколо нього почали гуртуватися відомі вчені-медики. Загальний шпиталь у Львові став клінічною базою для медичного факультету університету – тут студенти-медики отримували практичні навички.

Цікаво, що не дивлячись за закриття колегіуму і ліквідацію у Австрії ордену піярів, сучасна вулиця Нєкрасова, обабіч якої розташовано більшість будівель Львівської ОКЛ, довший час носила назву вулиця Піярів – офіційно від 1871 року. У 1939 – 41 роках вона мала назву, дотичну до медицини – Академіка Павлова, За часів німецької окупації вулиця називалася на честь німецького вченого, засновника сучасної паталогічної анатомії та клітинної теорії, реформатора практичної медицини Рудольфа Вірхова – Вірховштрасе. «Другі совіти» дали вулиці, яка проходила повз найбільшу на той час лікарню Галичини, зовсім не медичну назву на честь російського поета Миколи Нєкрасова.

Будівля Загального шпиталю у Львові. Літографія К. Ауера, 1839 р.
Будівля Загального шпиталю у Львові. Літографія К. Ауера, 1839 р.

Після закриття колегіуму піярів будівля на Чернігівській, 7 не зразу була передана під Загальний шпиталь – деякий час тут розташовувалася тютюнова фабрика, яку дуже швидко перенесли у Винники. У Винниках тютюнова фабрика пропрацювала понад 200 років, тут виготовляли, зокрема, популярні колись сигарети «Львів» та «Magna».

На початках у Загальному шпиталі королівства Галичини та Володимерії було кілька відділень – для хворих, божевільних та породіль, а також невелике клінічне відділення, де могли навчатися студенти-медики Львівського університету. Із 1 червня 1785 року керівництво шпиталем обійняв протомедик. Утримання пацієнтів у всіх відділеннях здійснювалося за рахунок місцевого та крайового бюджетів, клінічне відділення фінансувалося урядом і отримувало дотації із навчального фонду.

За словами Ігоря Мельника у львівському діалекті ХІХ століття слово «піярі» було тотожним поняттю «божевільні», адже у вони утримувалися у спеціальному відділенні Загального шпиталю на вулиці Піярів. Лише у 1877 році на околиці Львова Кульпаркові було відкрито спеціалізований заклад для лікування божевільних. Відтоді із з божевільними асоціюється назва цього передмістя.

Із 1795 року у Загальному шпиталі почав працювати Франц Бабель де Фронсберг (1773 – 1841 рр.). У 1824 році він став директором цього шпиталю, а із 1834 – 1841 році, тобто до самої смерті – головним лікарем Загального шпиталю. Паралельно із лікувальною роботою Франц Бабель де Фронсберг із 1805 року викладав у Львівському університеті, він мав славу одного із найкращих лікарів Галичини свого часу.

Австрійський географ і статист В. Блюменбах у своїх працях подає інформацію про медичні заклади у Львові станом на 1822 рік. Він зазначає, що того року у Загальному шпиталі було проліковано 1411 пацієнтів, у шпиталі при монастирі сестер милосердя – 1764 пацієнти. У єврейській лікарні того року надали допомогу 622 пацієнтам. У Львові діяв шпиталь для перестарілих і убогих (хоспіс) на 38 осіб. Тогочасний військовий госпіталь у Львові був розрахований на 180 ліжок. Також у Львові тоді працювало 2 бальнеологічні заклади.

У середині ХІХ століття медики Львова об’єдналися у перше професійне співтовариство – у 1845 році була створена Асоціація практикуючих лікарів Львова, а у 1867 році постало Товариство галицьких лікарів.

Загальний шпиталь у середині ХІХ століття зазнав реформи – Вище Міністерство у Відні 19 січня 1854 року видало наказ № 15.236, за яким лікарня була реорганізована у Крайовий загальний шпиталь у місті Львові. В наказі зазначалося, що це заклад, «на який адміністрація львівського магістрату не може чинити жодного впливу, так як він є призначений не тільки для місцевих, але також для інших хворих». Починаючи із 1854 року клініка отримала назву Крайовий загальний шпиталь у Львові (польською –  Krajowy Szpital  Powszechny we  Lwowie).

Головний корпус Крайового загального шпиталю у Львові. Кінець ХІХ століття
Головний корпус Крайового загального шпиталю у Львові. Кінець ХІХ століття

Іще у 1850 році розпочалася добудова східного крила теперішнього головного корпусу ЛОКЛ на сучасній вулиці Чернігівській, 7. Однак коштів постійно не вистачало – добудова крила тривала 35 років – аж до 1885 року.

Із 1870 року до роботи у Крайовому загальному шпиталі у Львові було запрошено Сестер Милосердя, до обов’язків яких входив догляд за хворими. Також черниці працювали на кухні і у пральні.

У 1878 році було видано «Службову інструкцію», яка врегулювала стосунки між службами шпиталю, встановлювала контроль за якістю медичної допомоги хворим, запроваджувалися постійні чергування медичних працівників у відділеннях. Лікарів ця інструкція зобов’язала укладати наукові звіти щодо своєї роботи. У ті часи було розроблено норми харчування для пацієнтів на основі наукових спостережень. Працівники шпиталю для запобігання зловживаннями, знаходилися на повному бюджетному утриманні.

25 травня 1875 року Крайовий сейм Галичини ухвалив рішення про створення окремого лікувального закладу для божевільних на Кульпаркові – того ж року тут почалося будівництво корпусів лікувального закладу. Нова лікарня для божевільних була розрахована на 500 пацієнтів. У 1877 році в Крайовому загальному шпиталі у Львові відділення для божевільних закрили – всіх пацієнтів перевели на Кульпарків. У ті ж роки у Крайовому загальному шпиталі у Львові створили хімічну лабораторію та збудували прозекторій, пральню та лазню. Тоді ж лікарня отримала водогін, каналізацію та гасове освітлення.

Антон ЛЯГУШКІН 

Перелік джерел інформації:

  1. Зінчук О.М., Яворський І.Г. До історії клініки та кафедри інфекційних хвороб у Львові. // Актуальная Инфектология, № 3 (12), 2016, ст. 141 – 149;
  2. Кафедра неврології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Заснування, становлення, наукова діяльність. / Івасюк Г.,Негрич Т., Боженко Н., Криса В. – Львів: ЛНМУ ім. Данила Галицького, 2019 – 52 ст.;
  3. Кіцера О.О., Крук М.Б., Цимар А.В. Історія кафедри отоларингології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького./ Кіцера О.О., Крук М.Б., Цимар А.В. – Львів: ПП «Видавництво «БОНА», 2014 – 172 ст.;
  4. Кобза І., Чопяк В., Жук Р., Петров В. Трансплантація органів в Україні – історія в особистостях і подіях. // Праці наукового товариства імені Т. Шевченка. Медичні науки, 2018, ст. 25 – 32;
  5. Кухта В.С., Тарасов В.В. До історії медицини Львова. // Здоровий спосіб життя. Випуск 53, 2010, ст. 14 – 19;
  6. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. / Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. – Львів: Видавництво «Апріорі», 2009 – 528 ст.;
  7. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. / Мельник Б.В. – Львів: Світ, 2001 – 272 ст.;
  8. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 1. / Мельник Б.В. – Львів: В0идавництво «Вільна Україна»: 1990 – 64 ст.;
  9. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. / Мельник Б.В. – Львів: Видавництво «Вільна Україна»: 1990 – 48 ст.;
  10. Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. / Мельник І. – Львів: Центр Європи, 2008 – 384 ст.;
  11. Петришин О., Оліярчик Т. З історії шпиталів Львова: від притулків до лікарень. // Львівська пошта, № 68 (1827), 2016;
  12. Стадник О. Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту в Галичині. // Український вісник медико-соціальної експертизи, №3 (13). 2014, ст. 47-67;
  13. Стадник О.М., Тріль О.В. Онкологія та радіологія у Львові: від перших кроків до становлення. // Український радіологічний журнал, том ХХІІІ, 2015, ст. 7 – 19;
  14. Стадник О. Лікарські товариства у Львові до 1939 року. / Стадник О. – Львів: «Видавництво «Аверс», 2017 – 160 ст.;
  15. Стадник О. Урологія у головному шпиталі Галичини. До 100-річчя урологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні. / Стадник О. – Львів: «Видавництво «Аверс», 2020 – 232 ст.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.