Вона мала відкритися в першій декаді січня нового 2021 року, але локдаун зробив це відкриття безсенсовним. Монтували її, відповідно до всім санітарних вимог, 24 січня. І тепер, вже до кінця лютого, в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) ви нарешті зможете її побачити. Експозицію виставки Петра Сипняка “Водохреще”.
Це далеко не перший виставковий проект художника в цій локації. Він тут уже навіть не гість, а хороший друг, товариш і брат. Коли це стало можливим, я зустрівся з Петром Сипняком за філіжанкою кави з нового апарата і розпитав про виставку.
– Звідки взялася ідея зробити таку виставку?
– Чому ця тема, про вертеп, мені подобається? Бо я пам’ятаю з самого маленького коли ми з дідом після Святої вечері йшли в гості до своєї родини, то баба одягала діда – перевертала йому кожуха шерстю назовні, брала паклю з льону і робила йому вуса та велику бороду. А мені, то брала з печі сажу і вимазувала мене, робила таким малим чортеням. І ми з дідом, брали сумку на плече і йшли колядувати. Дідові наливали 50 грам, відповідно пригощали, а мені давали пампухів та цукерок. Так що ми двоє собі щось там мали.
– В дитинстві ти брав участь в вертепах?
– А сам вертеп в моєму дитинстві, то був заборонений. Церкву в нас спалили десь у 1961 році, то церкви не було. Була в сусідньому селі. І, як правило, вертеп робили старші чоловіки вже поважного віку, бо до них не було претензій, до них не чіплялися. А до дітей, то ходили вчителі і слідкували. Як бачили, що ходив колядувати, то записували, а потім в школі вичитували, казали, що не можна того робити. Повністю не забороняли, але мусили трохи ховатися, бо все одно залякували, що того робити не можна.
– Повертаючись до Водохреща… Твої перші спогади про це.
– Я пам’ятаю, що надходив вечір, перша зірка сходила і баба нам з братом давала дві кружки і ми бігли до річки, до невеличкого потічка, який тече до неї. Там була вибита ополонка. Ми бігли туди, набирали воду, бо, нагадую, церкви не було, і з тою водою верталися до хати. І вважалося, що та вода є свяченою, бо на Водохреще вся вода, яка хреститься є свяченою.
– А як ставишся до сучасних купань в ополонці на Водохреще?
Дуже смішко виглядає, коли люди роздягаються до трусів і лізуть в воду, де вирубаний хрест і священник те кропить. Думаю, що в першу чергу проти того мали би священники виступити і мали би це припинити.
– Водохреще для тебе це що?
– Взагалі для мене вода по своїй суті – це символ життя. Життя почалося у воді, без води життя не можливе, вода є абсолютно у всьому і водою людина очищається.
Дуже хочеться вірити, що ми всі вже незабаром очистимося в усіх відношенням, а тим часом можна оглянути виставку Петра Сипняка “Водохреще”, яка буде експонуватися в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) до кінця лютого.
Розпитував Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
