Львівський Бжезінський, або чому характер – це важливо!

0
231
Львівський Бжезінський, або чому характер – це важливо!

Часто буває так, що натрапляєш на якусь річ, з першого погляду вибудовуєш певну систему очікувань, а заглибившись, отримуєш вкрай несподіваний результат; інколи навіть окремий “світ” довкола знайденого. Щось подібне може трапитися із тими, хто візьме до рук книгу “Tendencje samobójcze narodu polskiego”, яку у Львові можна знайти у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Після прочитання самої лише назви книги, очікуєш чогось подібного до роботи Еміля Дюркгайма про природу і обставини суїцидів. Натомість, отримуєш політологічну розвідку історичного характеру, за якою стоїть мало відомий виходець з Львівщини – письменник і публіцист із дуже неординарними політичними поглядами.

Титульня сторінка праці. Фото Є. Гулюка
Титульня сторінка праці. Фото Є. Гулюка

У 1925 році побачила світ праця “Tendencje samobójcze narodu polskiego”, авторами якої зазначені Адольф та Адольф Марія Бохенські. Робота з’явилась у Львові і стосувалася переосмислення важливих сторінок польської історії. При цьому, йшлося не просто про вільний аналіз заради самого аналізу, але також і про пошук методики дії, стержня та рис, які будуть помічними на шляху розвитку і становлення. Хоч сьогодні окремі з пропозицій авторів видаються відчутно застарілими, чи навіть тенденційними, але в частині висловів та думок Бохенських знаходимо ідеї, які видаються дуже актуальними навіть для сучасних реалій.

Адольф Марія Бохенський і його меморіальний камінь у Вроцлаві. Фото з https://uk.wikipedia.org
Адольф Марія Бохенський і його меморіальний камінь у Вроцлаві. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ще цікавіше читати роздуми авторів від того, що, до прикладу, Адольф Марія Бохенський, народився у селі Пониква сучасного Бродівського району Львівської області. Окрім публіцистичної та письменницької діяльності, він відрізнявся активною громадянською позицією, загостреним почуттям патріотизму і був відзначений низкою престижних нагород загальнодержавного рівня. Адольф Марія Бохенський отримав ступінь магістра права у Львівському університеті і часто висловлювався на підтримку українського руху в той час. Його називали одним із найбільш талановитих польських публіцистів свого часу. На жаль, життя цього діяча обірвалося надто рано. І хто знає – можливо якби не ця обставина, йому вдалося би досягнути рівня популярності Збігнева Бжезінського, Генрі Кіссинджера, або Самуеля Гантінгтона.

Адольф Марія Бохенський. Фото з https://m.interia.pl/nowa-historia/news,nId,1409165
Адольф Марія Бохенський. Фото з https://m.interia.pl/nowa-historia/news,nId,1409165

Повертаючись до праці “Tendencje samobójcze narodu polskiego” зазначимо, що про світовий порядок її автори не пишуть. Рівно як і про суїцид у найбільш поширеному значенні цього слова. Але метафорично про самогубство пишуть і означення цього явища наводять на рівні цілого народу, послуговуючись прикладами та переосмисленням історії. Така собі філософія історії від батька і сина. Відтак вони роздумують, чи дійсно історія “magistra vitae”, а також заперечують, що історія повторюється. По тому зазначають, що кожен народ розвивався за властивими йому внутрішніми законами. Останнє визначає сприйняття одних народів войовничими, як турків, а інших – навпаки мирними, як бельгійців. У цьому автори і намагаються відшукати корінь успішності одних і поразки інших. Говорять про роль боротьби в історії, впевненість у собі і розбудову власної потужності.

Вудро Вільсон, 28-ий Президент США. Фото з https://uk.wikiquote.org
Вудро Вільсон, 28-ий Президент США. Фото з https://uk.wikiquote.org

Таким чином, автори підводять до ідеї, що двом різним народам замиритися і знайти спільну мову на одній території досить складно, їм затісно. Відтак між ними розпочинаються суперечки та конфлікти, які можуть мати найрізноманітніші вияви. Бохенські наводять приклад французів, які не можуть подолати німців силою, а тому вдаються до гасел. У тому числі – ідей, запропонованих Вудро Вільсоном. Німців намагаються виставити агресивними і неправими. У таких випадках тенденції до миру і розмови про мир стають одним зі знарядь дипломатії. Також автори наводять приклад Росії, яка завжди і найбільше говорить про мир, але сама провокує конфлікти. Або будучи гарантом миру, підтримує конфліктну сторону. Відтак автори зазначають, що вірити у вічний мир і спокій може лише той, хто не знає історії.

Барський конфедерат, коли поляки боролись один проти одного. Фото з https://uk.wikipedia.org
Барський конфедерат, коли поляки боролись між собою. Фото з https://uk.wikipedia.org

На їхню думку, той народ, що перебуває поза протистоянням, приречений на загибель. Більше того – заради власних унікальності та характеру, своєї самобутності і право на голос, кожну з перерахованих категорій варто відстоювати. Якщо з приводу релігії, власного характеру, або інших причин відмовитися відстоювати себе, піддатися сусідам, за цим може постати зникнення народу зі списку вільних і самостійних. Такі гравці на світовій арені платять подвійно, їм доводиться гірше. Як приклад Бохенські наводять тих самих поляків, які після своїх великих поразок були змушені воювати один проти одного.

Король Казимир ІІІ Великий
Король Казимир ІІІ Великий, останній зі П’ястів

Як приклад, правда трохи стереотипно, автори наводять і слов’ян загалом. Ніби не войовничих, а тому менш успішних на світовій арені. У порівнянні навіть з тими ж германцями. Причину поступово занепаду держави на польських територіях автори виводять від часу зміни династії – прихід Ягеллонів замість П’ястів. З цього моменту монарх входив у все більшу залежність і переставав бути сильною фігурою. Автори зазначають, що в ті давні часи все ж краще було тоді, коли знаходилися здібні правителі, які брали волю в кулак і не боялися відстоювати власні інтереси. Тоді їх боялися вороги і рахувалися з ними, поважали. Натомість, через політику пацифікації, на думку Бохенських, Річ Посполита втрачала території на користь Московії і Османської імперії, а також – послаблювала вплив на угорські і чеські землі.

Ян ІІ Казимир Ваза, король Речі Посполитої в 1648-1668 роках. Відновив карбування монет у Львові в 1656-1657 та 1660-1663 роках.
Ян ІІ Казимир Ваза, король Речі Посполитої

На цьому фоні, великою ганьбою у праці називають обрання королем Яна Казимира – бо того хотів бачити правителем Хмельницький. Натомість, славною сторінкою історії Речі Посполитої названо діяльність і воєнні перемоги Яна ІІІ Собеського, хоч йому на початку і “докучав” Міхал Вишневецький. Все, що було в історії Речі Посполитої після Собеського, Бохенські означують ганьбою і браком військової культури. Може трохи категорично, але будь-які тенденції до пацифікації вони вважали рівносильними самогубству – звідси і назва праці. Народ, який прагне загинути, на думку публіцистів, ніколи не буде жити. Народ, який виголошує гасла замість кувати залізо, лише гаслами від заліза не захиститься.

Король Ян ІІІ Собеський (1674 - 1696 рр.) Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Ян ІІІ Собеський (1674 – 1696 рр.) Фото з https://uk.wikipedia.org

Думка трохи суб’єктивна, але є враження, що в інтелектуальному просторі сучасної України бракує пошуків методу дій і роздумів про методологію в принципі. При цьому, стосується ця теза різних сферах. Особливо це відчутно на рівні політики – вона у всіх на слуху і найбільш публічна. Але в спорті, науці, інших сферах – схожа ситуація. Як би там не було, методологія і робота з нею – це невід’ємна складова професіоналізму. Осмислення спадщини Бохенських і подібних до них мислителів, невідомих і забутих, але цікавих і неординарних у своїх поглядах – це шлях, яким ми можна рухатися до чогось нового, або ж і старого, але вартісного і дієвого.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Bocheńscy A. i A. Tendencje samobójcze narodu polskiego. – Lwów: Z Drukarni Akademickiej, 1925. – 31 s.

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.