Львівський авантюрист і меценат, або ким був Станіслав Скарбек

Проходячи сьогодні повз Театр імені Марії Заньковецької лише частина львів’ян чи гостей міста знає хто був фундатором цього закладу. Проте навіть якщо вони і чули прізвище Скарбек і все ж асоціюють його з театром, можна сказати, що життєпис графа все ще залишається для них оповитим туманом. Відомий землевласник, меценат, Станіслав Скарбек був окрім цих формальних означень ще й людиною з воістину дивовижним і захоплюючим життям. Пропонуємо вам поглянути на те, як лініями долі Скарбек прийшов до того щоб стати покровителем львівської Мельпомени (музи театру), та знедолених.

Станіслав Мартин Скарбек гербу “Абданк” народився 20 листопада 1780 р. в селі Обертин біля Коломиї. Під час пологів померла його мати Тереза, а через чотири роки хлопець втратив і батька – Яна. Він виховувався разом зі старшим братом Ігнацієм у домі тітки – графині Жевуської, енергійної жінки, яка сама управляла величезним маєтком. До 1800 р. Станіслав навчався у Львові. Після смерті тітки у 1802 році, він полишає родове гніздо і їде до Відня. До 1809 року з усіх успадкованих земель йому вдається зберегти лише Рожнятів з навколишніми селами. Молодий граф потопає в боргах і здавалось лише чудо може його врятувати.

Граф «взявся за розум» і на останні кошти відкриває в Рожнятові ткацьку майстерню і згодом цегельню, водний млин, гуральню і броварню. Забезпечувала прибутки і солеварня, яка діяла з 1780-х років. Окрім того, з 1809 року він деякий час був інтендантом соляних копалень. В умовах відсутності холодильників, сіль фактично була основним консервантом харчових продуктів, що робило її надзвичайно вигідним товаром для продажу. Все це дозволило Скарбекові покращити своє фінансове становище, після чого він вирішує переїхати з Відня до більш спокійного Львова.

У 1814 він знайомиться з п’ятнадцятирічною Софією Яблоновською. Двадцятилітня різниця у віці не стала на заваді і граф таки добивається свого і одружується з Софією. Уклавши шлюб і відносно стабілізувавши своє становище, здавалось що кожна тверезомисляча людина повинна була б прагнути стабільності та спокою. Але Скарбек не був би Скарбеком, якби він обрав “нормальний” життєвий шлях. Граф вдається до все нових і нових екстравагантних та вкрай ненадійних способів збільшення власних статків. Як відзначає Ігор Кутенгора: “Він орендує пропінацію спирту в кількох місцях нараз, розпочинає будувати кількадесят кілометрів дороги, сорока возами по три воли возить до Львова паливо, накупляє масу маєтків і добровільно влазить у борги”. Однією з наібльших його авантюр стало будівництво у Дроговизькому ключі сіл стаєнь для скакових коней. Від повного краху цією авантюри його врятувало лише заледве не особисте втручання цісаря, який дозволив відкласти виплату боргів.

Від такої діяльності чоловіка страждала дружина, яка постійно спостерігала то заледве не банкротство, то періоди короткочасного фінансового успіху. Зрештою їй це набридло і вона вирішила його покинути. Це розлучення, стало одним з найбільш драматичних у історії Львова ХІХ століття. Софія у 1828 р. вийшла заміж за відомого польського драматурга Олександра Фредро (дідуся митрополита Андрея Шептицького). Тоді Станіслав навряд чи розумів іронію долі яка спіткає його в майбутньому через цей факт.

У 1833 році він розпочинає будівництво нового театру для Львова власним коштом. Перед цим, міський театр був розміщений у будівлі колишнього костелу Святого Хреста, секуляризованого 1785 р. у чернечого ордену францисканців. Очевидно, це приміщення не відповідало новому призначенню споруди. До того ж, 1796 року в театрі завалилося підземелля, а коли з крипти стало видно труни та скелети, що створювало вкрай специфічну атмосферу.

У театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кав’ярні, помешкання для акторів. Під час будівництва у вологий ґрунт (на той час біля місця будівництво проходила Полтва) було вбито 16 000 дубових паль. До роботи над проектом Скарбек залучає відомих архітекторів Людвіга Піхля та Йогана Зальцмана. Будівництво театру завершили у січні 1842 р. На той час це була найбільша театральна споруда в Европі за площею забудови і третя найбільша за кількістю глядачів. Зала мала п’ять ярусів і був розрахований на 1460 місць.

Театр у першій третині ХХ століття.

Територія довкола театру

Вхід до театру у наші дні

28 березня 1842 року театр відкрився комедією Олександра Фредро «Шлюби панянські», того самого, який був одружений з його колишньою дружиною (за іншими даними, вистава Фредро йшла другою, а відкривала театр німецька драма «Сенс життя»).

Останнім актом благодійності Скарбека стало заснування поселення Заклад між Дроговижем і Демнею. У 1840 році Станіслав Скарбек заснував «Доброчинний інститут для сиріт та убогих». Його діяльність узаконена 1 серпня 1843 року. Фундаційним актом від 1 серпня 1843 р. Скарбек заповів ціле своє майно, що складалось з театрального приміщення, трьох містечок і 29 сіл. Після його смерті двадцять років кошти із його фундації йшли на утримання театру і їх не вистачало на будівництво закладу, яке завершили лише його родичі кілька десятиліть потому.

Помер Станіслав Скарбек 27 жовтня 1848 р. На час смерті у його скарбниці залишилась мізерна сума грошей, яких ледве вистачило на похорон. Покоїлось тіло великого мецената на Личаківському кладовищі до 1888 р., коли його було урочисто перепоховано у Дроговижі у каплиці-усипальниці.

Авантюрний і з відкритим серцем і душею, граф Скарбек слугує водночас прикладом тотальної економічної безграмотності і разом з тим благодійності, яка варта наслідування. Тож згадуймо хоч деколи про нього – одного з найвидатніших львівських романтиків та благодійників ХІХ століття.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела

1. Кутернога І. Станіслав Скарбек: авантюрист і меценат (Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/kuternoha2.htm)
2. Швагуляк – Шостак О. Скарбек Австрійської імперії (Ркжим доступу: http://archive.kontrakty.ua/gc/2008/4/32-instrumenty.html?lang=ua)
3. Театр Скарбека (Режим доступу: http://blog.i.ua/user/130965/371845/)