«Любили його стрільці за веселу вдачу й хоробрість», або спогади Степана Гайдучка про сотника Петра Ґаздайку

0
254
«Любили його стрільці за веселу вдачу й хоробрість», або спогади Степана Гайдучка про сотника Петра Ґаздайку
«Любили його стрільці за веселу вдачу й хоробрість», або спогади Степана Гайдучка про сотника Петра Ґаздайку

2018 р. в Івано-Франківську до 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки побачив світ перший том енциклопедії «Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923».

В анотації книги зазначено, що пропоноване енциклопедичне видання є результатом тривалих наукових студій українських дослідників і вперше в українській та зарубіжній історичній науці презентує читачеві комплексне дослідження одного з найяскравіших феноменів вітчизняної історії – доби ЗУНР. Серед іншого в енциклопедії приділено значну увагу історичним постатям, які боролися за українську державність. У першому томі можна знайти відомості про Івана Боберського, Степана Гайдучка, Семена Ґорука та інших видатних постатей української історії ХХ ст.

Горук Семен (Сень),військовик, отаман легіону Українських січових стрільців і Української галицької армії (УГА),народився 12 вересня 1873 року у Снятині на Івано-Франківщині. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Горук Семен (Сень),військовик, отаман легіону Українських січових стрільців і Української галицької армії (УГА),народився 12 вересня 1873 року у Снятині на Івано-Франківщині. Поштівка з колекції Юрія Завербного

Ігор Любчик – автор енциклопедичного гасла «Ґаздайка Петро» (стор. 450–451) зазначає, що наш герой народився 19 квітня 1881 р. у с. Красна Кросненського повіту на Лемківщині. Освіту здобув у Коросно та гімназії у Новому Санчі. У 1913–1914 рр. в Трієсті відбув військову службу в Австро-Угорській армії, де пройшов старшинський вишкіл. Після цього вступив на юридичний факультет Львівського університету. У роки Першої світової війни мобілізований до 87 піхотного полку, де брав участь у боях на Східному фронті. Там отримав поранення. Після переїзду на Сербський фронт, як командант скорострільної чети, поранений вдруге. За проявлену хоробрість 7 разів відзначений бойовими нагородами. У листопаді 1918 р. зголосився до українського війська у Львові. Брав участь у запеклих листопадових боях у Львові, зокрема в районі головної пошти. Після відходу українського війська зі Львова був командантом скорострільного вишколу в групі «Схід» Галицької армії. Згодом командант 9 куреня 4 Золочівської бригади. У період Чортківської офензиви відзначився у боях за Поморяни. У часі боїв за Проскурів здобув більшовицький бронепоїзд. Брав участь у боях за Староконстянтинів і Коростень. У «чотирикутнику смерті» пережив тиф. Далі полонений поляками у Тухолі. Втік, перебував у таборі для інтернованих у Йозефові. У 1921–1924 рр. був комендантом робітничого відділу Галицької армії в Берні. Згодом переїхав до Франкфурту-на-Майні. У 1979 р. там і помер.

Сотник Петро Ґаздайка. Джерело: https://io.ua/39822640
Сотник Петро Ґаздайка. Джерело: https://io.ua/39822640

Автори енциклопедичних статей намагалися підібрати до кожної біограми ілюстративний матеріал. Однак, не біля всіх героїв енциклопедії можна побачити відповідну світлину. Зокрема, без фотопортрету подана біографія сотника Галицької армії Петра Ґаздайки. Саме ця постать привернула мою увагу. Степан Гайдучок як вояк Галицької армії знав особисто Петра Ґаздайку, а впродовж 1920-х – початку 1930-х рр. зібрав про нього інформацію. У приватному архіві Степана Гайдучка збереглися спогади про Петра Ґаздайку та відповідна світлина.

Степан Гайдучок – автор спогадів про Петра Ґаздайку. Світлина опублікована на сторінках ілюстрованого журналу історії та побуту «Літопис Червоної Калини».
Степан Гайдучок – автор спогадів про Петра Ґаздайку. Світлина опублікована на сторінках ілюстрованого журналу історії та побуту «Літопис Червоної Калини».

Сподіваюся, що про бойовий шлях Петра Ґаздайки знімуть художній фільм, який стане важливою цеглинкою для національно-патріотичного виховання української молоді.

Степан Гайдучок

Сотник Петро Ґаздайка

Бойкий то був старшина, скаже навіть той, що не був в У[країнській] Г[алицькій] А[рмії], а знав його лише зі споминів Др. [Степана] Шухевича.

Я вас запізнаю ближче з ним.

Присадкуватий, плечистий Лемко, з сірими живими очима із т[ак] зв[аних] Замішанців. Родом був із села Красної.

Знана йому була Альбанія, бо в 1913 році перебував з деташованим курінем 87 п[іхотного] п[олку] в Скутарі. Цілу австрійську війну провів при тому словінському полкові.

Ми його в полку любили, бо дуже смішно говорив по українськи. Але любили його й чужинці за його веселу вдачу й хоробрість.

А доля не жалувала йому ні відзначень – мав їх цілий «іконостас» на груди – ні дошкульних памяток.

Сотник Петро Ґаздайка. Світлина з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Сотник Петро Ґаздайка. Світлина з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

І так: В Сербії доволі дешево йому обійшлось. Вернув з пострілом в передрамя. Зате в перших боях під Добердо, в серпні 1915 року, був би пропав ні за цапову душу. Дістав «дум дум» (а може це був т[ак] зв[аний] Geller) в груди і як би не німець буковинець медик Зорґер – пропавби. А цей загрозив револьвером санітарам. В пекольний огонь, серед білого дня, винесли його з першої помочі дальше на зади.

А на Костезіні в Тиролі 1916 [р.] захотілося йому на патрулю. Над раном приносять його до нас.

Не нарікає, тілько невинно каже: «Але на чім я тепер буду сидіти?»

Хоч прикро, а всеж сміюся. Він, бачите, підліз під ворожу стійку. Італієць стрілив з близька і куля вирвала добрий кусень мяса нижче бедра. Думали ми, вже не схоче вертати між нас.

І хоча ходив з відломками в легких, опинився під осінь на Ґабрієлє. Перебув щасливо ціле пекло, де протягом 10 день на відтинку нашої бриґади начислено кругло 10.000 вбитих і ранених, і пішов аж над Піяву. Та тут доля з нього зажартувала. Зломив ногу на двоє. – Зрозумів, що нема чого вертати до полку, де командував відділом машинових крісів. Австрійським сотником і так мав стати 1.XI.1918 [р.], тож подався на студії до Львова.

Обкладинка ілюстрованого журналу історії та побуту «Літопис Червоної Калини». Львів, 1930 р. На сторінках цього журналу Степан Гайдучок опублікував чимало спогадів про події Української національної революції 1917–1923 рр. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Обкладинка ілюстрованого журналу історії та побуту «Літопис Червоної Калини». Львів, 1930 р. На сторінках цього журналу Степан Гайдучок опублікував чимало спогадів про події Української національної революції 1917–1923 рр. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Тут застав йото і наш перший листопад. Відразу зголосився до служби. Приймали його – і ні, бо так дивно говорив по українськи. Допоміг йому дістатися до нашої армії його товариш о. Каштанюк. Відразу пішов пор[учник] Ґаздайка в боєву лінію. Зі своїм відділом замикав улицю Коперника напроти почти, себто перехрестя вул[иць] Словацького і Коперника в низ до міста. Я ще в грудні мав нагоду оглядати ту позицію. Вилупані з дороги каміня-кістки, творили захорону. І незавидна була, бо ціла під ворожим обстрілом. – По знакомости дістав він з головного двірця 4 машинові кріси.

Пробув на позиції 8 днів без зміни. Не нарікав на це, лиш не погоджувався, що в шеврових черевиках мусів воювати. Навіть не міг піти перебратися в такі правдиві – фронтові.

Якийсь час вів зі сотником [Іваном] Рудницьким вишкіл скорострілів 4 бриґади в Соловій. Випадок хотів, що ми дивно стрінулися. Темний вечір, я хочу дістатися до бриґади, але всесильна міліція в Підяркові (а мали ми сільської міліції більше, як війська) не пускає. Втім хтось кличе мене. І це ратує мене перед виміною черевиків, штанів і т[ак] д[алі]. Показується, що пор[учник] Ґаздайка пополудни їздив на «рогачів» і вертає тай пізнав мій голос. А стрілець був з його! Підчас їзди саньми влучав крісовою кулею в «заяця».

Старшина Коша УСС. Пісочна, 1917 р. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Старшина Коша УСС. Пісочна, 1917 р. Поштівка з колекції Юрія Завербного

А там знов пішов в боєву лінію.

Прикрий був в службі, але й любили його стрільці, бо, як то кажуть, хоть в службі пес, то дбав дуже про стрільця. Може й за те, що вимагав служби і ще раз служби, дехто зі старшин його не злюбив.

Десь зимою дістав команду куріня, що то знав висилати делєґації з ріжного рода вимогами і т[ак] д[алі]. Такий то був курінь, що заслугував на здесятковання.

За місяць ніхто куріня був би не впізнав. Карність зразкова. В марші стрілець навіть не виступив за водою без зголошення у булавного.

Грозили йому, що його застрілять.

«Щож, я на то і є, аби мене або поляк застрілив або свій» – відповідав.

А в Підбірцях застав вістуна, що покинув стійку при скорострілі.

Казав покарати. Вістун відгрожувався, що його застрілить. – Скликав стрільців, виняв револьвер і дав вістунові: «Сріляй, як я заслужив». Цей росплакався і був до кінця найліпшим підстаршиною.

Вже в часі відвороту в травні привезли до мене раненого поляка.

– Якжеж ви один попали в наші руки – питаю, змінюючи обвязку.

– А то нас два шлеські полки наступали під Миколаївом (біля Гаїв). Вже біжимо на яких 300 кроків до наступу, та так нас і виложили цілий полк, а другий подався назад.

Українські Січові Стрільці. Полковник Гринько Коссак зі старишнами полку. 22 вересня 1915 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Українські Січові Стрільці. Полковник Гринько Коссак зі старишнами полку. 22 вересня 1915 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного

Від стрільців куріня Ґаздайки довідався я про це ближче:

«Наш курінь зайняв лінію на горбах під Миколаївом. Пан сотник розмістив машинові кріси, при однім сам станув до обслуги і розказав: – Поки мій скоростріл не зачне бити, не дати ані одного стрілу. – Подав наперід і мірник. Поляки пішли кількома лініями. Підійшли на яких 500 кроків і з голосним «гурра» кинулися в приступ. Затарахкотів скоростріл пана сотника, за ним інших 7, а й ми зачали сипати з крісів. Так і покосили ми майже до ноги всіх. Одного взяли до неволі, бо більше сотник не позволив. Сказав: – Вже поляки будуть самі журитися своїми раненими, а ми мусимо по приказу бриґади пересуватися на подальшу лінію».

Казали, що команда бриґади його за це подала в отамани.

Певно не один з вас, стрільці, що були під його рукою, радби додати, як то було в бою під Поморянами з X. курінем.

Я вас виручу.

Мав сотник коня булана ще спід Львова. Дарували йому цього коня панна Папарівна, бо хотіла, щоб дістався в добрі і ласкаві руки. – І не помилилася. Як пес ходив булан за сотником.

Треба було наступати 4. бриґаді на Поморяни і Богутин, стрільці мені оповідали:

«Наша розстрільна цофнула ворога, а цей пішов протинаступом. Пан сотник, вже тоді комендант 7 полку, на булані обїздив лінію. Що хвиля був на іншому місці, додавав відваги боязливим вже своєю появою. Тимчасом праве крило бриґади не витримало польського протинаступу й пірвало і наш курінь. – Ми подаємося назад. Нагло видимо сотника на буланім між нами і польською розстрільною!

Український легіон у Карпатах. Бої на горі Татарівка. Лютий 1915 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Український легіон у Карпатах. Бої на горі Татарівка. Лютий 1915 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного

– Наш сотник! – крикнули ми і лавою кинулася вперід ратувати його.

Не тільки ми його вратували, але пігналися за втікаючим ворогом. – Сотник навіть не зліз з коня, тільки дальше подався з нами за ворогом».

Під Білобожницею лиш притомність ума вратувала його.

Ворог перебився на XII. бриґаді (ця навіть не звідомила сусідних частин) і зайшов з заду в Полівці, де розложився штаб 7. полку. Було то на зорях, тож годі було впізнати, чи то свої, чи ворожі частини.

Почулися стріли, і підчас замішання сот[ник] Ґаздайка на коні на яких 5 кроків наблизився до ворога.

«Poddaj się! Złaź z konia»

Думав, що свої жартують. – Та сухий тріск крісового замка зробив своє.

Куля не застала його на коні, але не забув ще нагайкою потягнути ворожого стрільця впоперек лиця. Стріли його вже не досягли, а булан на його свист побіг за ним.

Любив провірювати виконання приказу і це нераз показалося потрібним. Вратувало бриґаду перед осмішенням наступати на Хролин, де й живої душі ворога не було.

Висланий старшина з кінною розвідкою (четар Моґетич) мав приказ особисто розвідати терен. За вигідний був і вислав підстаршину. Цей зголосив ворожий броневик на стації в Хролині. Гармаші стали закопувати пушки. Та небавки вернув Ґаздайка, що сам подався за розвідкою бриґади. Бриґада дальше рушила в похід, бо на стації були тільки порожняк, як провірив сам Газдайка.

Українська Галицька Армія в боротьбі проти москалів. Республіканський броневик "Вільна Україна" враз з пробойовим курінем бр. У.С.С. Вересень 1919 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Українська Галицька Армія в боротьбі проти москалів. Республіканський броневик “Вільна Україна” враз з пробойовим курінем бр. У.С.С. Вересень 1919 року. Поштівка з колекції Юрія Завербного

А під Коростенем врятував бригаду перед загладою. Вона дістала була приказ наступати на Коростень і звести рішучий бій. На передпіллю Коростеня і німецькі баталіони ломили собі зуби, бо поле гладке як стіл, а забудоване було правильними засіками дротів. Він рішуче спротивився і врешті корпус зрозумів безцільність того наступу і відкликав приказ, зробивши малу невдатну пробу.

Хоть штаб бриґади перейшов до Бредока, ні один його стрілець не покинув тоді полку. А коня таки наші дядьки йому в Вороновицях вкрали.

Довгенько за своїм буланом побивався і не міг забути.

Розбрилися ми всі, тай по ньому слух від кількох літ загинув, тож впало мені на гадку його спімнути. Заслужив собі на те.

Джерело: Гайдучок С. Сот. Петро Ґаздайка // Літопис Червоної Калини. Ілюстрований журнал історії та побуту. – Львів, 1932. – Квітень. – Чис. 4. – С. 17–18.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. Гайдучок С. Сот. Петро Ґаздайка // Літопис Червоної Калини. Ілюстрований журнал історії та побуту. – Львів, 1932. – Квітень. – Чис. 4. – С. 17–18.
  2. Гайдучок Степан: Воєнні спомини / Уклад. і авт. передм. О. Вацеба, Б. Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 60 с.
  3. Сова А. Гайдучок Степан Степанович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т. 1: А–Ж. – Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. – С. 309–310.
  4. Любчик І. Ґаздайка Петро // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т. 1: А–Ж. – Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. – С. 450–451.

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.