Урочище Помірки, в оточенні мальовничої природи прикарпатських лісів, було і залишається одним із рекреаційних оазисів трускавецького курорту. Знаходиться ця чудодійна місцина у південно-східній частині міста, на висоті 440-500 м. н.р.м., за 3 км. від центру Трускавця.
Літній курорт «Помярки», як називали його поляки, був чарівним куточком трускавецької землі, розміщений на сонячній галявині, на фоні чудової панорами гір, в оточенні багатої лісистої, з перевагою хвойних дерев, місцевості. Одні використовували «Помярки» як місце для прогулянок та відпочинку на свіжому повітрі серед лісів, інші знаходили тут розваги. Однак для більшості це місце було таки лікувальне, яке розширювало та доповнювало лікувально-оздоровчий діапазон самого Трускавця.
Після скасування панщини в Австрійській імперії 1848 року, селян в Галичині почали наділяти земельними ділянками. В Трускавці певна частина селян отримала земельні наділи в південно-східній околиці села, серед камеральних (державних) лісів. Мабуть, селяни і назвали цю місцевість Помірками через наділені поміри землі, які провели тут управителі державних маєтків, наділяючи разом з тим селян і сервітутами, що водночас обмежувало права користування наданою землею. Земельними наділами селяни не дуже тішилися не тільки через сервітутовий порядок, але й через якийсь дивний нафтовий запах в цій місцевості, який йшов із землі. Тому вони легко, без сумління, позбувалися її, продаючи, напевно, за невеликі гроші зацікавленим особам, які певна річ знали, чим там пахне і що вони там шукатимуть. Цими людьми були багаті гірники та промисловці з довколишніх міст Дрогобиччини.
В 1882 році трускавецький курорт придбала спілка польських шляхтичів, найбільшими акціонерами якої були брати Адам і Леон Сапєги та брати Жултовські, які ефективно провадили розвиток курорту та паралельно з цим проводили геологічні розвідки, які привели їх до помірецької землі. Там власники курорту відкрили великі поклади озокериту та налагодили переробку цієї сировини, відкупивши перед тим у селян земельні ділянки (парцелі). «Підприємливий господар п. Марьянський відкрив на Помірках такі багаті поклади земного воску, що на глибині 7 сажень (1 сажень – 2,134 м.) відразу видобув 200 центнерів сировини» – писала львівська газета «Діло» влітку 1882 року. Згодом цей «подвиг» повторив інший власник копальні на Помірках, підприємець Глинський.
Озокеритна сировина після відповідної обробки зовні нагадувала бджолиний віск, мала запах нафти та еластичні властивості. Та це і недивно, адже назва «озокерит» в дослівному перекладі з грецької означає «той, який пахне воском». Тому в переважній більшості використовувався цей «гірський віск» для виготовлення свічок, які йшли на експорт та лікарств, а також як колісне мастило. Решта продукту, якого в надрах трускавецької землі було вдосталь, вивозили до Борислава на подальшу переробку.
В 1870-1902 роках на Помірках йшов досить активний процес видобутку озокериту. Однак через недостатнє фінансування держави чи власників та відсутність відповідного промислового обладнання для видобутку і переробки продукту, з часом перестає існувати.
Спроби відновити гірничо-видобувну промисловість в околицях Трускавця повторювалися неодноразово. Це ставалося як в передвоєнні 1911-1914 роки так і в повоєнний період 1921-1927 років та знову не дали очікуваного результату. Помірки мали стати оздоровчо-рекреаційним додатком трускавецького курорту.
У 1920-х роках на місці однієї із запущених шахт, з якої в свій час видобували озокерит почав функціонувати невеликий ставок для купання. Вода соляно-сірчаного складу із джерела “Катерина” була додатково підведена до ставка, також колишньої озокеритної шахти.
На початку 1930-х років ставок-купальня був розширений до форм квадратного басейну, площа якого займала 10 000 метрів квадратних. На одному з берегів басейну облаштували штучний пляж, пісок та галька для якого були привезені з берегів Балтійського моря (із Гдині). По цьому пляжі дозволялося ходити тільки босоніж, а також проводити відпочинок на лежаках та в солом’яних «грибках». По озеру здійснювались прогулянки на човнах та каяках, які входили до інвентарного обладнання купального озера.
Наприкінці кожного сезону, який тривав у літній період, обслуга «Помярок» спускала воду в басейні до певного рівня, з метою чищення берегів, а з відкриттям нового – басейн знову наповнювався відповідним розчином соляно-сірчаного складу.
Озеро на «Помярках» сприймалося тодішніми відпочивальниками як частинка моря, тим більше, що хімічний склад соляно-сірчаної води був наближений до морської води південних морів ( в озері вміст солей складав 2,5-4%, натомість в Середземному морі – 3-4%, а в Балтиці всього – 0,7% ).
З точки зору температурних параметрів, вода в басейні на «Помярках» також прирівнювалась до температури води в південних морях ( якщо температура води Балтики становила 14-18 %, , в Середземному морі: 22-27 % , то на «Помярках» температура води теж була: 21-27 % ). Соляно-сірчаний склад води в басейні та сонячно-повітряні ванни були потужним чинником у лікуванні захворювань суглобів, шкіри, лімфатичних залоз (вузлів) і туберкульозних захворювань (тільки не в стані загострення), при хворобах дихальних шляхів, гінекологічних хвороб і навіть діабету, ожиріння, анемії і неврастенії. Ефективно діяло лікування на дітей із захворюванням на рахіт, золотуху, особливо коли купання проходило у відкритому басейні і в місцях не вище 500 м. над рівнем моря, як це було на «Помярках».
До факторів, які в повній мірі використовувались на літньому курорті «Помярки» належали: холод, тепло, сонячне світло, цілюща вода, масаж, дозовані види навантаження, спортивні ігри, відповідна дієта, а відтак і фармакологічні препарати якщо таких вимагав стан організму, то останні підвищували ефективність перших. Лікування, в поєднанні сірчано-соляних купелей на свіжому повітрі з сонячно-повітряними ваннами та повним контактом тіла, зануреним у гіпертонічний розчин озера, з магнітним і гравітаційним полем Землі навівають на думку про те, що прадавні наші предки впродовж тисячоліть перебували у постійному контакті з матінкою-землею, водою і гарантовано чистим повітрям. Разом з тим цікаво, що добові коливання температури та вологості в передгірській зоні більші аніж на рівнині, навіть більші як над морем, цим пояснюється місцева аура, яка відігравала роль фактора, які тренують і загартовують організм.
Чисті вітри, які не містили пороху, сприяли постійному напливу свіжого повітря, характерного «Помяркам», також являлися важливим лікувальним фізіологічним фактором, який охолоджував поверхню шкіри, регулюючи її температуру, стимулював процес обміну речовин.
Увесь цей аквапарк лежав у долині серед лісової місцевості в оточенні невисоких пагорбків, які використовувалися для спортивних майданчиків, тенісних кортів, різного роду атракціонів та місць для лежаків для приймання повітряно-сонячних ванн, проходячи курс геліотерапії. Оздоровлення на «Помярках» доповнювалося лікувальною фізкультурою, на впровадженні якої в загальний курс лікування, враховуючи індивідуальне захворювання, наполягав власник курорту д-р Раймонд Ярош.
До послуг відпочивальників на «Помярках» було джерело «Нафтусі» №2, аналогічне по хімічному складу до джерела «Нафтусі» №1, що в курортному парку, яке також призначали при лікуванні урологічних, ниркових хвороб та при захворюваннях обміну речовин. Для цього на літньому курорті був облаштований невеличкий бювет, де обслуга літнього курорту відпускала воду в дозованому вигляді.
Отож сонце, передгірське повітря, насичене озоном карпатської смереки, цілюща вода з високим процентним вмістом солей, своя (місцева) «Нафтуся» №2, в поєднанні з рухом – гімнастикою, іграми, прогулянками тощо – усе це в комплексі несло вагомий, але загублений потенціал в оздоровленні людей. Належить пригадати, що багато вчених медиків підтвердили в численних публікаціях важливість і лікувальну користь фізіологічних факторів курорту «Помярки», які чомусь мало поціновуються сьогодні, але які вочевидь слід використовувати в фізіотерапії.
Галина КОВАЛЬ
директор музею міста-курорту Трускавця
